База научных работ, курсовых, рефератов! Lcbclan.ru Курсовые, рефераты, скачать реферат, лекции, дипломные работы

Курсовая работа: Особливості розвитку рибного ставкового господарства

Курсовая работа: Особливості розвитку рибного ставкового господарства

ПЛАН

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАВІВ РИБОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

1.1 ВИДИ СТАВІВ

1.2 ВПЛИВ ГІДРОХІМІЧНОГО ТА ГІДРОБІОЛОГІЧНОГО РЕЖИМІВ СТАВІВ НА РИБОПРОДУКТИВНІСТЬ

РОЗДІЛ ІІ. КОРОП – ОСНОВНИЙ ОБ`ЄКТ РОЗВЕДЕННЯ СТАВКОВИХ РИБНИХ ГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ

ВИСНОВОК

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


ВСТУП

В зв`язку з ростом народонаселення у всьому світі дуже велика увага приділяється проблемі збільшення білкових ресурсів і підвищення біологічної цінності різних харчових продуктів. Тому не випадково, що з кожним роком значення ставкового рибництва зростає. Розширення площі ставкових господарств, вдосконалюється їх техніка, підвищується вихід рибної продукції, а саме ставкове рибництво все міцніше поєднується з сільським господарством як його галузь. Значення риби як досить цінного продукту харчування населення зростає.

Ставкове рибництво має необхідні умови для досить широкого розвитку в господарствах країни. Основне завдання даної галузі – вирощування в спеціально пристосованих водоймах, ставках, невеликих і поіменних озерах риби для постачання населення якісною та живою продукцією.

Розвиток рибного ставкового господарства як галузі сільського господарства визначається тим, що в фонди соціального землекористування входять не тільки землі, але і значна кількість водних угідь, площі яких зростають із року в рік. Відомо, що запаси води мають важливе значення для сільського господарства, особливо в посушливих районах. Використання водних угідь і для розведення риби – один із шляхів підвищення їх рентабельності.

Досить важливим є питання щодо підтримання належного гідрохімічного та гідробіологічного режимів, створення оптимальних умов для розведення рибної продукції, оскільки йде досить інтенсивне впровадження хімізації сільського господарства.

Головна мета нашої роботи дати загальну еколого-гідрохімічну характеристику ставків.

Об`єкт дослідження – ставкове рибництво.

Для досягнення визначеної мети роботи нам потрібно вирішити кілька завдань:

1)         з`ясувати, які бувають види ставів;

2)         охарактеризувати вплив факторів на рибопродуктивність ставів;

3)         охарактеризувати основний об`єкт розведення ставкових рибних господарств України.

В процесі виконання роботи нами були використані наступні методи дослідження: описовий, аналізу та синтезу, порівняння, узагальнення.

Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновку та списку літератури.


РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА СТАВІВ РИБОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ

1.1 ВИДИ СТАВІВ

Сучасне ставкове господарство умовне можна розділити на 2 типи: тепловодне і холодноводне. В основі цього розподілу лежать біологічні особливості культивованих риб, їхнє відношення до умов зовнішнього середовища — температури, гідрохімічного режиму й інших факторів.

У тепловодному господарстві основними об'єктами розведення є короп, білий товстолобик, білий і чорний амури, срібний карась, щука, судак, канальний сом, та інші. У холодноводних господарствах розводять райдужну форель, пелядь і рякушку.

У залежності від організації і завершеності процесу вирощування риби розрізняють наступні системи господарств.

Повносистемне ставкове господарство — розведення і вирощування риби здійснюють від ікринки до товарної продукції. До повносистемних відносять також племінні господарства, що займаються вирощуванням племінного молодняку1.

Господарство-риборозплідник — вирощування рибо-посадкового матеріалу: личинок, мальків, одноліток, а при трирічному обороті і дворічок коропа.

Нагульне господарство — вирощування товарної риби.

Рибоводні господарства в залежності від ґрунтово-кліматичних умов і прийнятої технології вирощування працюють з одно-, двох- або трирічним оборотами. Під оборотом у ставковому рибництві мається на увазі відрізок часу, необхідний для вирощування риби від ікринки до товарної маси. У нашій країні в основному прийнятий дворічний оборот. Тільки в окремих районах через несприятливі кліматичні умови використовують іноді трирічний оборот господарства.

При дворічному обороті товарну рибу вирощують протягом 2 років. На перший рік одержують посадковий матеріал — однолітків масою 20...30 г. Протягом другого літа з посадкового матеріалу вирощують товарну рибу. Тривалість дворічного обороту складає 16 18 міс. При створенні сприятливих умов для росту риби час вирощування до товарної продукції можна скоротити до одного вегетаційного сезону.

Рис. 1. Карпове, ставкове господарство: 1 - карантинні ставки, 2 - водоподаючі канали, 3 - нерестові відсіки, 4 відсіки для росту риби, 5 - нагульні ставки 6 – канал для скиду риби, 7 – споруди для скиду води, 8 – дамба, 9 - паводковий водоскид, 10 - маткові ставки, 11 – зимувальні ставки

При трирічному обороті товарну продукцію одержують ще до кінця третього року (протягом 28 - 30 міс.) При цьому з'являється можливість вирощування більш великої риби, наприклад коропа масою 1000 г і більше.

Ставки рибоводного господарства за своїм призначенням поділяються на чотири групи водопостачальні — головні, зігрівальні ставки відстійники виробничі (нерестові, малькові, вирощувальні, зимувальні, нагульні і маткові) використовують для розведення і вирощування риби, санітарно профілактичні підсобні — садки.

Головний ставок призначений для нагромадження води з наступною подачею її в систему виробничих ставків. Місце розташування головного ставка вибирають з таким розрахунком, щоб рівень води в ньому був вище рівня всіх промислових ставків. Це дозволить забезпечити самопливне водопостачання ставків. У випадку якщо ріка несе велику кількість зважених часток головний ставок відіграє роль ставка відстійника. Його використовують у якості нагульного, якщо він не служить для водопостачання племінних ставків. Розміри цього ставка визначаються в залежності від розмірів виробничих ставків.

При відсутності головного ставка в господарстві при необхідності відстоювання води від надлишку зважених часток створюють ставки-відстійники, у яких вода освітлюється і разом з тим прогрівається, після чого вона подається у виробничі ставки.

Нерестові ставки призначені для розмноження риби і повинні відповідати оптимальним умовам для нересту, розвитку ікри і кількості личинок. Ці ставки варто розміщувати на незаболочених з порівняно рівнинним рельєфом ділянках, на ґрунтах, вкритих м'якою луговою рослинністю. При відсутності на території ставків рослинності потрібно сіяти трави або влаштовувати штучні нерестовища1.

Водопостачання і спуск води в цих ставках повинні бути незалежні. Вони повинні швидко звільнятися від води, тому на території улаштовують водозбірні канави шириною по дну 0,4 м і глибиною до 0,4 м.

Нерестові ставки не слід використовувати для інших цілей, щоб не привести до вимокання і зникнення на дні лугової рослинності, а також щоб уникнути епізоотії.

Малькові ставки призначені для підрощування личинок, пересаджених з нерестових ставків, які надходять з інкубаційного цеху. Підрощування мальків у цих ставках триває 15...18, іноді до 40 діб. Для кращого розвитку кормової бази малькових ставків рекомендується розорювати і вносити органічне добриво.

Вирощувальні ставки служать для вирощування одноліток. Личинки, пересаджені з нерестових або малькових ставків, утримуються у вирощувальних ставках до кінця вегетаційного періоду, потім молодь пересаджують у зимувальні ставки, іноді в нагульні. Не рекомендується розміщати вирощувальні ставки на сильно-заболочених ділянках, тому що вони будуть мати погану природну рибопродуктивність. Для зручності вирощувальні ставки потрібно розміщати якнайближче до зимувальних ставків. Водопостачання в них повинно бути незалежним, із встановленими різного роду фільтрами (гравійними, піщаними і ін.) в системі для подачі води.

Зимувальні ставки призначені для зимового перебування риби. Глибина в цих ставках встановлюється в залежності від зони розташування господарства. У південних районах вона може не перевищувати 1,5 м. Розташовують їх поблизу від джерела водопостачання, щоб скоротити довжину каналу або лотка для подачі води. Це дозволяє забезпечити нормальне водопостачання зимувальних ставків. Заболочені і заторфовані ділянки з високим рівнем ґрунтових вод непридатні для створювання цих ставків, але якщо ставки ці роблять на торфовищах, то необхідно видаляти торф до мінерального ґрунту або присипати територію мінеральним ґрунтом шаром не менш 20 см.

Основна вимога, яка ставиться до зимувальних ставків,— створення оптимальних умов для зимівлі рибо-посадкового матеріалу і риб не першого року. Для цього необхідно забезпечити належний кисневий режим за допомогою постійної проточності. Вода джерела водопостачання повинна мати високий вміст кисню, низьку окислюваність, бути чистою від забруднень промисловими і побутовими стоками.

Нагульні ставки призначені для вирощування товарної риби. Ставки цієї категорії найбільш великі в господарстві. Їхні розміри визначаються рельєфом місцевості, однак для зручності експлуатації їх доцільніше всього будувати площею 50...150 га, тому що рибоводна практика показує, що рибопродуктивність ставків у значній мірі залежить від їх розмірів. Так, на невеликих ставках, де легше здійснити комплекс різних інтенсифікаційних заходів, одержують більше рибної продукції з одиниці площі. Маленькі ставки мілководні, тому в них добре розвивається кормова база. Великі глибини несприятливі для харчування і росту коропа, що пов'язано з більш низькими температурами води і меншим вмістом кисню в придонних шарах. При виборі оптимальних площ ставків варто враховувати однак, що спорудження невеликих ставків дорожче і вимагає додаткових площ для дамб, більшого числа донних водоспусків і інших гідротехнічних споруджень.

Нагульні ставки повинні бути сплановані так, щоб при спуску вони цілком осушувалися.

Маткові літні і зимові ставки призначені для літнього і зимового перебування молодняку. Розміри ставків залежать від чисельності племінної риби. Побудові цієї категорії ставків варто надавати особливого значення, тому що забезпечення гарних умов для перебування в них молодняку — важлива умова для одержання високоякісного потомства.

Карантинні ставки призначені для тимчасового розміщення хворої риби або риби, завезеної з інших господарств. Ці ставки розташовують в кінці господарства, на відстані не ближче 20 м від інших ставків. Скидати воду з цих ставків можна тільки після дезінфекції.

Ставка-садки відносять до групи підсобних ставків, тому що використовують їх головним чином восени для збереження живої риби, а навесні для тимчасового розміщення однорічників до їх реалізації. Садки використовують також навесні для розміщення племінників до посадки їх на нерест і реконструкційний матеріал до посадки в маткові ставки.

В останні роки в зв'язку з переходом на заводський метод відтворення в господарствах будують невеликі переднерестові ставки (земляні садки) площею 10...15 м2. У них розміщують племінників після гіпофізарних ін'єкцій. Ставки повинні знаходитися в безпосередній близькості від інкубаційного цеху, мати гарну проточність і при необхідності швидко звільнятися від води.

У господарствах із трирічним оборотом вирощування риби є додатково ще одна категорія ставків — вирощувальні ставки другого порядку, призначені для вирощування дворічників. За обладнанням вони не відрізняються від нагульних ставків1.

Площі ставків різних категорій у рибоводних господарствах повинні знаходиться у визначеному співвідношенні, що являється необхідною умовою нормальної роботи господарства. Це співвідношення залежить від рівня інтенсифікації і рибоводно-біологічних нормативів.

Площі спеціальних ставків (маткових, карантинних) планують, виходячи з загальної потужності господарства, незалежно від співвідношення ставків інших категорій.

У повносистемному рибоводному господарстві з дворічним оборотом, коли весь рибо-посадковий матеріал використовується тільки для своїх нагульних ставків, площі ставків окремих категорій будуть приблизно наступними: нерестові — 0,1...0,5%, вирощувальні — 3...7, нагульні — 91...96, зимувальні — 0,2...0,1 %. У риборозплідниках основну частину водної площі використовують під вирощувальні ставки (90...95 %), а під нерестові ставки використовують 2...3, зимувальні — 3...7 %.

При трирічному обороті співвідношення окремих категорій ставків складе: нерестові — 0,25...0,50 %, малькові — 2, вирощувальні першого порядку — 10, вирощувальні другого порядку — 20...25, нагульні — 60...65, зимувальні — 3 %.

Зазначені співвідношення ставків є тільки прикладом. Вони будуть змінюватися в залежності від призначення господарства, рибопродуктивності ставків, нормативної маси рибо-посадкового матеріалу і товарної риби, ступеня інтенсифікації господарства, щільності посадки риби.

Площа окремих категорій ставків у кожному конкретному випадку розраховують на підставі рибоводно-біологічних норм. Для літніх ставків враховують загальну рибопродуктивність і індивідуальний приріст маси риби. Площа нерестових і зимувальних ставків визначають за прийнятими нормами посадки. За основу розрахунку приймають задану потужність господарства або наявну придатну земельну ділянку, або потужність джерела водопостачання. Для кожної водойми, з обліком її біологічної специфіки, гідрологічних і гідрохімічних особливостей, підбір окремих видів риб і їх співвідношення можуть бути різними.

1.2 ВПЛИВ ГІДРОХІМІЧНОГО ТА ГІДРОБІОЛОГІЧНОГО РЕЖИМІВ СТАВІВ НА РИБОПРОДУКТИВНІСТЬ

Водневий показник (рН) є одним з важливих факторів середовища. Найбільше сприятливо для більшості риб значення рН, близьке до нейтрального. При значних змінах в сторону кислого або лужного середовища зростає кисневий поріг, послаблюється інтенсивність дихання. Можливі границі рН, у яких можуть жити прісноводні риби, при інших рівних умовах залежать від видової приналежності. Найбільш витривалий карась і короп, щука переносить коливання рН у межах 4,8...8,0; струмкова форель — 4,5...9,5; короп 4,3...10,8.

Сольовий склад відіграє важливу роль у житті гідробіонтів. При цьому має значення як сумарна кількість розчинених у воді мінеральних солей, або солоність, так і іонний склад води. По загальній кількості розчинених речовин природні води умовно підрозділяють на 3 групи: прісні, солонуваті і солоні. У групу прісних входять води, що містять до 1 г/л, солонуваті — 1..15 г/л і в групу солоних входять води із вмістом 15...40 г/л мінеральних розчинених речовин.

Чим більше солей розчинено у воді, тим вищий в ній осмотичний тиск, до якого чутливі гідробіонти. Маючи визначений сольовий склад, організми повинні підтримувати його сталість. Для цього в них існують різні механізми, що не тільки підтримують деяку різницю концентрації солей у середовищі і тілі, але і забезпечують стабільність концентрації в організмі окремих іонів і їх співвідношення. У мінеральному живленні риб істотну роль може відіграти захоплення різних іонів клітинами поверхні тіла, наприклад з'єднання сірки, фосфору й інших мінеральних елементів.

Особливе значення для живлення фітопланктону і вищої водної рослинності мають біогенні елементи — азот, фосфор, кремній, залізо й ін. На тваринні організми істотно впливає вміст у воді мікроелементів — кобальту, нікелю, марганцю, міді, цинку, стронцію й ін. Недостатня кількість або їх надлишок приводить до патології в розвитку, отруєнням і нерідко загибелі. Джерелом надходження мікроелементів у рибу є вода, рослинність, природний і штучний корми.

Органічна речовина присутня у воді в розчиненому і зваженому стані. Їх поділяють на автохтонні й алохтонні. Запаси автохтонних речовин поповнюються за рахунок фотосинтезу фітопланктону, макрофітів і хемосинтезу деяких бактерій, алохтонних — за рахунок виносу їх з водозбірної площі, надходження з атмосферними, а також іноді з побутовими і промисловими стоками. Частка розчиненої органічної речовини приблизно в сотні разів більша, ніж органічної речовини в живих організмах і детриті.

Такі легкозасвоювані органічні речовини, як цукри, амінокислоти, вітаміни й інші, мають важливе значення в житті гідробіонтів і в першу чергу в їхньому живленні. До зважених органічних речовин відноситься детрит, що складається з мінеральних і органічних часток, що поєднуються в складні комплекси. Детритом харчуються багато коловерток, ракоподібні, молюски, голкошкірі і багато риб.

Від біогенних елементів (фосфатів, солей азотної кислоти, мікроелементів), що забезпечують розвиток фітопланктону, залежить продуктивність водойми. Кількість кисню і вуглекислоти, величина рН, склад і біохімічний стан органічної речовини, а також компоненти сольового складу — наслідок життєдіяльності організмів, тобто результат інтенсивності біопродукційних процесів1.

Значний вплив на хімічний склад води створюють кліматичні і гідрологічні фактори, до яких відносяться температура і світло. Ці фактори тісно пов'язані між собою і діють одночасно, викликаючи періодичні зміни в життєдіяльності гідробіонтів. У свою чергу, інтенсивність біопродукційних процесів, викликана цими факторами, позначається на зміні гідрохімічних показників. Змінюючи температуру води, можна активізувати або сповільнювати біохімічні процеси як в організмах, так і у водоймі. На її зміни реагують насамперед, фітопланктон і бактерії. Особливо великі ці зміна в сезонному аспекті.

В життєдіяльності організмів важливе значення має вуглець, азот і фосфор. Саме їх сполуки необхідні для утворення кисню й органічної речовини. Значну роль у круговороті біогенних елементів виконують донні відкладення. Вони є в одному випадку джерелом, в іншому — акумулятором органічних і мінеральних ресурсів водойми. Надходження їх із донних відкладень залежить від рН, а також від концентрації цих елементів у воді. При підвищенні рН і низкій концентрації біогенних елементів збільшується надходження у воду фосфору, заліза й інших елементів з донних відкладень.

Основними показниками при оцінці інтенсивності біопродуктивних процесів є абсолютний і відносний вміст кисню. Дослідження вмісту кисню, у водоймі використовуються для розрахунків величини первинної продукції і деструкції органічної речовини, що утвориться в основному кормі для всіх гетеротрофних організмів. Не менш важливі дані можна одержати і при аналізі змін рН, вільної вуглекислоти, біогенних елементів, перманганатної і біхроматної окислюваностей, біохімічного споживання кисню (БПК). При цьому особливо важливо знати співвідношення між гідрохімічними показниками, наприклад, між киснем і вуглекислотою, між БПК і окислюваністю, між величиною добової деструкції і та ін. Для характеристики біопродукційних процесів істотне значення мають дані про амплітуду добових і сезонних змін кисню й окислюваності, про вміст біогенних елементів.

У природних водах, там, де процеси ґрунтоутворення і розпаду (мінералізації) органічної речовини збалансовані, величина насичення води киснем, з урахуванням її температури, близька до 100 %. Однак у багатьох випадках, насамперед у продуктивних водоймах, фотосинтетичні і біохімічні процеси змінюють цю закономірність.

Водойми мають визначену рибопродуктивність, що залежить від сукупності умов, зокрема від кормових ресурсів. У рибництві під природною рибопродуктивністю водойми розуміють сумарний приріст маси риби, отриманий протягом одного вегетаційного періоду з одиниці площі за рахунок природної кормової бази. Виражається ця рибопродуктивність у кілограмах або тоннах на 1 га площі водойми. Величина цього показника не є постійною і змінюється в залежності від якості води і ґрунту, кліматичних і метеорологічних умов, виду вирощуваної риби, її віку, щільності посадки риби. Найбільш високу природну рибопродуктивність мають ставки, розташовані на родючих ґрунтах, що постачаються водою джерелом з родючим водозбором і знаходяться в районах із тривалим вегетаційним періодом. У рибництві за основу приймають середню рибопродуктивність за кілька років.

З кліматичних і метеорологічних умов, що впливають на формування природної кормової бази, на розвиток і ріст риб, найважливішим є температурний режим. Відповідно до кількості днів у році з температурою повітря вище 15 °С територія країни розділена на 7 рибоводних зон. При визначенні природної рибопродуктивності потрібно враховувати не тільки рибоводну зону, але і ґрунту, на яких знаходиться водойма, для цього існує поправочний коефіцієнт. Для середніх за родючістю ґрунтів (підзолисті суглинкові, супіщані, вилужені чорноземи й ін.) він дорівнює 1, для малопродуктивних ґрунтів він складає: галові — 0,4, торф'янисті — 0,5, піщані — 0,6, високородючі ґрунти (чорноземи й ін.) — 1,2.

Рибопродуктивність, одержувана за рахунок природної їжі, залежить від стану кормової бази ставків і ступеня її використання рибою. Утворення у водоймі природної їжі проходить складним біологічним шляхом. Матеріальну й енергетичну основу всіх наступних етапів продукційного процесу у водоймі складає новотворення органічних речовин з мінеральних у результаті життєдіяльності рослинних організмів1.

У результаті росту і розвитку рослинних організмів у водоймах відбувається безперервне новотворення їх біомаси. Рівень первинної продукції, обумовлений фізіологічними властивостями водоростей і факторами середовища, є основним регулятором інтенсивності й ефективності усього біопродуктивного процесу. Біологічне продукування відбувається у формі утворення первинної і вторинної продукції, під якими розуміють відповідно приріст біомаси автотрофів (рослинних організмів) і гетеротрофів (тваринних організмів).

Процес автотрофного живлення гідробіонтів, тобто утворення ними органічної речовини з мінеральних речовин, є єдиним, при якому у водоймі виникає «першоїжа». За рахунок її живуть усі гетеротрофні гідробіонти як рослинноїдні, так і м'ясоїдні. Так, молодь більшості видів риб на ранніх стадіях розвитку споживає водорості, а для деяких видів вища і нижча водна рослинність — важливе джерело живлення протягом усього життя.

Таким чином, усі живі організми водойм утягуються в процеси круговороту речовин, який включає наступні ланки: синтез органічної речовини у водоймі і надходження органічної речовини у водойму з водозбірної площі; розкладання органічних речовин у водоймі (мінералізація); споживання і перетворення розкладених речовин бактеріальними, рослинними і тваринами організмами; споживання живих організмів, що синтезують органічну речовину з неорганічної.

Утворення органічної речовини у водоймах відбувається в процесі фотосинтезу зеленими організмами планктону (водоростями і зеленими бактеріями) і бентосу (нижчими і вищими рослинами), а також у процесі хемосинтезу бактеріями.

Зелені рослини, що беруть участь у процесі фотосинтезу (діатомові, зелені, синьо-зелені й інші водорості), вимагають для свого розвитку визначених умов — наявності біогенів і мікроелементів, а також певної температури. Так, діатомові водорості розвиваються звичайно при температурі 16...18 °С. Синьо-зелені водорості з'являються при більш високій температурі, при наявності фосфору до 0,02 мг/л і азоту до 0,08 мг/л води. Зелені водорості вимагають великої кількості азоту1.

У водойму також надходять органічні речовини. Їхня кількість залежить від характеру водозбірної площі, клімату, ґрунту, рослинного покриву, характеру господарської діяльності людини. Органічні речовини, що надійшли з донних відкладень і з водозбірної площі, а також організми, що розмножилися при фотосинтетичній діяльності і згодом відмирають (фітопланктон, макрофіти, фітобентос), розкладаються і перетворюються при участі бактерій і найпростіших. При цьому мікроорганізми не просто руйнують органічну речовину, а перетворюють її, переводячи у більш доступний стан для харчування тварин. Одночасно протікають і процеси деструкції, у результаті яких у воду надходять біогени, необхідні для розвитку водоростей. При слабкій утилізації органічна речовина осідає на дно водойми, поглинає велику кількість кисню, погіршує кисневий режим. В міру нагромадження у водоймах невикористаної органічної речовини відбувається старіння екосистем. Воно відбувається повільніше, якщо основними продуцентами органічної речовини є планктонні водорості. Однак і при інтенсивному розвитку фітопланктону, але слабкому його споживанні рослиноїдними безхребетними, значна частина первинної продукції також залишається недовикористаною і відкладається на дні водойми. Таким чином, оцінка продуктивності водойми, проведена тільки по величині первинної продукції, може привести до помилок, оскільки значна частина органічної речовини випадає з продукційних процесів і може негативно впливати на їх протікання.

Рис 3. Процес круговороту речовин у водоймі (а) і частка риб у загальній біологічній продукції і біомасі природних водойм (б): І — співвідношення різних видів біологічної продукції, ІІ — співвідношення біомаси, 1 - фітопланктон, 2 - бактерії, 3 - зоопланктон, 4 — донні організми, 5 — риба

Велике значення у водоймі мають бактерії, гриби і мікрозоопланктон (інфузорії, безбарвні жгутикові та ін.). Річна продукція бактерій може досягати десятків і сотень грамів сирої маси на 1 м2. Величезну роль відіграють у вторинному продукуванні організми мікрозоопланктону і мікрозообентосу, зокрема найпростіші. У водоймах інфузорії в масі розвиваються слідом за наростанням біомаси бактерій, що починається після відмирання фітопланктону. Маючи величезну чисельність і високу інтенсивність продукування, інфузорії створюють біомасу, часто близьку до тієї, котру утворюють у водоймах всі інші тварини. Подальший хід круговороту речовин йде за участю тварин, що харчуються водоростями, сапрофітними бактеріями, грибами і тваринами інших видів1.

Рослинні організми — водорості і вищі рослини — використовуються в різному ступені майже усіма тваринами. Наприклад, губками, коловертками, ракоподібними, молюсками, личинками і мальками риб і дорослих риб-фітофагів. Особливо широко використовуються протококові водорості. По своїми поживними властивостями фітопланктон і вища водна рослинність не поступаються кращим сортам кормових трав.

Досить цінним видом їжі для багатьох тварин служать бактерії. Ними харчуються ракоподібні, олігохети, молюски та інші організми. Особливе значення, як їжа водних безхребетних, має детрит, під яким розуміють сукупність зважених у воді органічних часток (відмерлі рештки наземної і водної рослинності, водоростей і тварин). Цілі групи тварин, так звані детритофаги, живляться детритом.

Останньою ланкою харчового ланцюга в процесі круговороту речовин у водоймі є культивована риба, що живиться зоопланктонними і бентосними організмами, а окремі види риб, використовують водну рослинність.

Величина продукції риби у водоймі залежить від якості і кількості природної їжі, екологічних умов, видового складу риб. Чим швидше росте риба і чим коротше її харчовий ряд, тим вище може бути природна продуктивність водойми. Необхідно враховувати, що характер харчування в риб у міру росту міняється. Так, мальки коропа харчуються планктонними ракоподібними, а потім донними організмами. Дворічний короп споживає вже в основному донні організми, але при недостатній кількості їх використовує і зоопланктон. У незначній кількості він споживає також фітопланктон і вищу водну рослинність. Основна їжа білого товстолобика — фітопланктон і детрит. Білий амур на перших етапах розвитку живиться зоопланктоном, а потім переходить на живлення вищою водною рослинністю.

Різні види гідробіонтів мають неоднакову харчову цінність і різний хімічний склад, але усі вони мають досить високі харчові якості, тому що містять у своєму складі всі необхідні поживні речовини, а також мінеральні солі, вітаміни й інші компоненти. В організмів зоопланктону і бентосу досить високий вміст білка, причому білки кормових безхребетних — повноцінні за складом вхідних у них амінокислот, що має велике значення для росту і розвитку риб. Водні безхребетні містять також необхідні для росту риб вітаміни і велика кількість мінеральних речовин.

Раціональне ведення ставкового рибоводного господарства вимагає постійного контролю за кормовою базою, що визначається рівнем розвитку водних організмів, що є їжею для риб.


РОЗДІЛ ІІ. КОРОП – ОСНОВНИЙ ОБ`ЄКТ РОЗВЕДЕННЯ СТАВКОВИХ РИБНИХ ГОСПОДАРСТВ В УКРАЇНІ

Короп - один з основних об'єктів розведення в рибоводних господарствах багатьох країн. На його частку у вітчизняному рибництві приходиться близько 70 % усієї вирощуваної продукції. Вирощування коропа зв'язане з його цінними якостями: він невибагливий до умов середовища, усеїдний, швидко росте, простий у розведенні і має смачне м'ясо.

Короп — тепловодна риба. Оптимальні температурні умови лежать у границях 18...30 °С. Статева зрілість настає в різному віці і залежить від температурного режиму водойми. У північних і центральних районах країни самки коропа досягають полової зрілості на 4...5-м році життя, у південних на 2...3-му році, причому самці дозрівають раніше самок. У природних умовах нерест проходить при температурі 17...20°С, на прибережних ділянках, покритих луговою і водною рослинністю, що служить субстратом для клейких ікринок.

Тривалість ембріонального розвитку залежить від температури води і складає 3...6 діб. На 2...3-й день личинки переходять на активне харчування, використовуючи на початку дрібні, а потім великі форми зоопланктону. Молодь і старші вікові групи харчуються в основному бентосом: личинками хірономід, олігохетами і молюсками1.

Потенційні можливості росту в коропа досить великі: максимальна маса його більше 25 кг, а довжина близько 1 м. При сприятливих умовах перебування (оптимальний температурний режим, гарна кормова база) короп уже на першому році життя може досягати маси 1...1,5 кг, на другому — 2...3 кг. Для ставкових господарств, розташованих у центральних районах країни, установлений наступний стандарт по масі: однолітки — 25...30 г, двулітки — 400...500 г, трьохлітки — 1000...1200 г. При інтенсивному вирощуванні коропа одержують по 2...3 т і більше риби з гектару водної площі. При сажовому і басейновому вирощування риби на теплих водах продукція може досягати 150...200 кг із 1 м3.

По типі лускатого покриву розрізняють 4 форми культурного коропа: лускаті, розкидані дзеркальні, лінійні дзеркальні і голі, або шкірясті (мал. 3).

Рис 3. Види коропа: а — лускатий б — дзеркальний розкиданий, в - дзеркальний лінійний, г — голий.

Породи коропа. Породу створюють для визначеної кліматичної зони і конкретної технології розведення і вирощування. Основними елементами внутрішньо-породної структури є внутрішньо-породні зональні типи, лінії і родини.

Внутрішньо-порідний зональний тип являє собою саму велику структурну одиницю в породі й у той же час — найменшу групу тварин, здатну до самостійної еволюції. Зональні типи однієї і тієї ж породи мають загальне походження і відрізняються один від одного в основному за пристосованістю до специфічних умов конкретних кліматичних зон1.

Лінією в рибництві звичайно називають групу риб, що мають загальне походження, що бере свій початок від елітних особин-засновників. Лінія формується шляхом добору.

Число порід культивованих видів риб, що задовольняють вимогам, які застосовуються до породи, невелике й обмежено, власне кажучи, коропом.

Українські породи коропа. Українські лускаті і рамчаті коропи — перші офіційно затверджені породи коропа, що пройшли державну апробацію в 1956 р. Вихідною чередою для створення українських порід послужилася місцева череда Антоніївського держрибозаповідника. Роботи із селекції були початі в 1930 р. і проводилися під керівництвом А. И. Куземи. Основним методом селекції був масовий добір з високою інтенсивністю на молодших вікових групах риб. Роботу вели з двома групами: лускатими і рамчатими коропами.

Основними ознаками при доборі були маса тіла і загальний розвиток. Особлива увага зверталася на «міцність» тіла.

Українські рамчатий і лускатий коропи відрізняються високим темпом росту і красивою формою тіла. Українські породи коропа включають деякі внутрішньопородні типи: антоніно-зозулецький, несвичський, любеньський, нивчанський. Антоніно-зозулецькі коропи — типові представники українських порід коропа. Несвичський внутрішньо породний тип створений на основі схрещування галицького коропа з місцевої череди рибгоспу «Несвич» з антоніно-зозулецьким лускатим і рамчатим коропами.

Нивчанський внутрішньо породний тип українського лускатого коропа був створений на основі вставного схрещування самок українського коропа із самцями ропшинського коропа. Нивчанські коропи мають підвищену холодостійкість, успадковану ними від ропшинського коропа. Ці риби мають гарні рибогосподарські якості: виживання їх під час зимівлі на 8...10 % більше, ніж у коропів української лускатої породи; рибопродуктивність нагульних ставків на 7...12% вище.


ВИСНОВОК

Сучасне ставкове господарство умовне можна розділити на 2 типи: тепловодне і холодноводне. В основі цього розподілу лежать біологічні особливості культивованих риб, їхнє відношення до умов зовнішнього середовища — температури, гідрохімічного режиму й інших факторів.

У залежності від організації і завершеності процесу вирощування риби розрізняють наступні системи господарств: повносистемне ставкове господарство — розведення і вирощування риби здійснюють від ікринки до товарної продукції; господарство-риборозплідник — вирощування рибо-посадкового матеріалу: личинок, мальків, одноліток, а при трирічному обороті і дворічок коропа; нагульне господарство — вирощування товарної риби.

Для нормального процесу розведення рибної продукції мають значення певні гідрохімічні та гідробіологічні режими. Водневий показник (рН) є одним з важливих факторів середовища. Найбільше сприятливо для більшості риб значення рН, близьке до нейтрального. Сольовий склад відіграє важливу роль у житті гідробіонтів. При цьому має значення як сумарна кількість розчинених у воді мінеральних солей, або солоність, так і іонний склад води. Особливе значення для живлення фітопланктону і вищої водної рослинності мають біогенні елементи — азот, фосфор, кремній, залізо й ін. Від біогенних елементів (фосфатів, солей азотної кислоти, мікроелементів), що забезпечують розвиток фітопланктону, залежить продуктивність водойми. Кількість кисню і вуглекислоти, величина рН, склад і біохімічний стан органічної речовини, а також компоненти сольового складу — наслідок життєдіяльності організмів, тобто результат інтенсивності біопродукційних процесів.

Короп - один з основних об'єктів розведення в рибоводних господарствах багатьох країн. На його частку у вітчизняному рибництві приходиться близько 70 % усієї вирощуваної продукції. Вирощування коропа зв'язане з його цінними якостями: він невибагливий до умов середовища, усеїдний, швидко росте, простий у розведенні і має смачне м'ясо.


СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1.         Биологические основы рыбоводства. Актуальные проблемы экологии, физиологии и биохимии рыб: Сборник. – М.: Наука, 1984. – 280 с.

2.         Елеонский А.Н. Прудовое рыбоводство. – М.: Пищепромиздат, 1975.

3.         Зернов С.А. Общая гидробиология. – М., 1971.

4.         Карзинкин Г.С. Основы биологической продуктивности водоемов. – М.: Пищепромиздат, 1972.

5.         Мартышев Ф.Г. Прудовое рыбоводство: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1973. – 428 с.

6.         Никольский В.Г. Экология рыб. – М.: Высшая школа, 1963.

7.         Рыболовы и рыбоводы. / Под ред. Л.Н. Жукова. – М.: Знание, 1980. – 46 с.

8.         Шпет Г.И. Биологическая продуктивность рыб и других животных. – К.: Урожай, 1988. – 253 с.


1 Мартышев Ф.Г. Прудовое рыбоводство: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1973. – 428 с.

1 Мартышев Ф.Г. Прудовое рыбоводство: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1973. – 428 с.

1 Мартышев Ф.Г. Прудовое рыбоводство: Учебное пособие. – М.: Высшая школа, 1973. – 428 с.

1 Зернов С.А. Общая гидробиология. – М., 1971.

1 Зернов С.А. Общая гидробиология. – М., 1971.

1 Карзинкин Г.С. Основы биологической продуктивности водоемов. – М.: Пищепромиздат, 1972.

1 Зернов С.А. Общая гидробиология. – М., 1971.

1 Елеонский А.Н. Прудовое рыбоводство. – М.: Пищепромиздат, 1975.

1 Елеонский А.Н. Прудовое рыбоводство. – М.: Пищепромиздат, 1975.


мвмв

Наш опрос
Как Вы оцениваете работу нашего сайта?
Отлично
Не помог
Реклама
 
Авторское мнение может не совпадать с мнением редакции портала
Перепечатка материалов без ссылки на наш сайт запрещена