Реферат: Життєдіяльність личинок волохокрильців

Реферат: Життєдіяльність личинок волохокрильців

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Поняття про життєві форми комах

Розділ 2. Загальна характеристика волохокрильців

Розділ 3. Особливості життєвих форм личинок волохокрильців

3.1 Загальні особливості личинок

3.2 Життєві форми личинок

3.3 Місце та значення волохокрильців в природному середовищі

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Ентомологія – наука, яка безупинно розвивається, постійно збагачується новими даними і новими ідеями. За 15 років ентомологія зробила величезний крок вперед у розумінні багатьох аспектів екології, фізіології, поведінки і взаємозв`язків комах. Комахи являють собою об`єкт ентомології і є дуже цікавою групою тварин.

Багато безхребетних тварин характеризуються різноманіт ністю життєвих форм. Життєва форма визначається як пристосованість організмів до комплексу факторів середовища та певного способу життя. Вперше життєві форми були виділені у рослин. Ще Теофраст класифікував рослини, виділяючи серед них дерева, чагарники, напівчагарники, трав'янисті рослини. Термін "життєва форма" введений в 1884 р. датським ботаніком Е. Вармінгом, під яким він розумів "форму, в якій тіло організму знаходиться в гармонії з зовнішнім середовищем протягом всього життя, від народження до відмирання."

Мета даної роботи полягає в тому, щоб розглянути та охарактеризувати різновиди життєвих форм личинок волохокрильців.

Предмет дослідження – особливості життєдіяльності личинок волохокрильців.

Об`єкт дослідження – життєві форми личинок волохокрильців.

Завдання роботи:

1)  дати поняття про життєві форми комах;

2)  дати загальну характеристику дорослих особин волохокрильців;

3)  охарактеризувати особливості життєвих форм личинок волохокрильців;

4)  охарактеризувати поширеність волохокрильців та значення в природі.

Розділ 1. Поняття про життєві форми комах

Види, що живуть у подібних умовах середовища, та займають однорідні екологічні ніші, мають певні, характерні для них морфологічні ознаки. Такі групи видів, що часто відносяться до значно віддалених між собою таксономічних категорій, поєднуються за характером адаптації до умов середовища в життєві форми.

Отже, життєва форма комах являє собою історично сформований комплекс фізіологічних і морфологічних властивостей виду, що забезпечує існування організму у даному середовищі.

У зв'язку з дуже різноманітними умовами існування в окремих груп комах серед них відзначене велике число життєвих форм, класифікація яких ще не завершена. Однак по ряду груп комах (ортоптероїдні, твердокрилі й ін.) уже накопичений досить значний практичний матеріал.

Серед найбільш великих угруповань життєвих форм розрізняють мешканців рослин (фітофілів), мешканців ґрунту (геофілів) і водних комах (гідрофілів).

Тамнобіонти відрізняються великою розмаїтістю ознак. Забарвлення тіла в них від яскраво-зелених до сірих тонів; розташування шипів на задніх гомілках (наприклад, у саранових вони на внутрішній стороні гомілок помітно довші, ніж на зовнішній) асиметричні; присоски між коготками розвиті (у жуків - розширені членики лапок ходильного типу, часто з роздвоєним 3-тім члеником).

Фітофіли характеризуються подовженим струнким, стиснутим з боків тілом, із гладкими, позбавленими грубої скульптури покривами. Співвідношення між шириною і висотою тіла (так званий індекс Ш/В) у найбільш широкій частині тіла (в ортоптероїдних, наприклад, в області заднегрудей) завжди менше 1; лицьовий кут (кут між дотичними до найбільш випуклих частин і потилиці) гострий. До фітофілів відносяться жителі густого травостою (хортобіонти) і мешканці чагарників і дерев (тамнобіонти).

Хортобіонти мають гладке, обтічної форми тіло зеленуватого або жовтого (кольору сухої трави) забарвлення, з порівняно довгими вусиками і крилами, симетрично розташованими шипами на задніх гомілках.

Псаммобіонти характеризуються світлою, часто з темними плямами забарвленням тіла, розширеним з боків тілом (індекс Ш/В у типових представників досягає 1,1), подовженими гомілками задніх ніг.

Герпетобіонти володіють більш темним (від сірого до бурого кольору) землистим забарвленням, шорсткуватими покривами тіла, часто порівняно високою передньоспинкою, у результаті чого індекс Ш/В знижується, і в окремих представників (саранові) досягає лише 0,7. У деяких типових герпетобіонтів відсутні крила.

Геобіонти також мають буре забарвлення тіла, сильно сплощену форму тіла, копальний тип передніх ніг з укороченими гомілками, які мають великі шипи. У геобіонтів із представників прямокрилих комах відсутній яйцеклад у самок.

Геофіли відрізняються більш-менш приплющеним тілом, звичайно із шорсткуватою текстурою покривів (зморшкуватою, горбкуватою або сильнопунктированою). Індекс Ш/В у них наближається, а нерідко перевершує 1. Лицевый кут більш тупий, ніж у фітофілів. До групи геофілів відносяться мешканці пісків (псаммобіонти) і мешканці кам'янистого субстрату (петробіонти), поєднувані в групу відкритих геофілів, тобто мешканців відкритих ділянок на поверхні ґрунту, а також потай живучі геофіли. Останні, у свою чергу, підрозділяються на мешканців поверхні ґрунту, покритої опалим листям і рослинними залишками (герпетобіонти), і мешканців ґрунту (геобіонти).

Гідрофіли характеризуються сильно обтічною формою тіла, позбавленою будь-яких виступів і горбків, щільним з'єднанням усіх частин тіла (передньоспинка надкрила), плавальними задніми ногами. Іноді на передній парі ніг є добре розвиті присоски.

Розділ 2. Загальна характеристика волохокрильців

На дні багатьох прісних водойм - чистих швидких струмків і зарослих ставків - можна знайти дивні істоти, що живуть у трубчастих будиночках, що споруджуються ними з різних дрібних часток, які лежать на дні. У залежності від того, які дрібні предмети лежать на дні, і в залежності від виду комахи будиночки можуть бути побудовані з різного матеріалу. В одних „будиночки” з великих піщинок, в інших з камінчиків або раковинок дрібних молюсків, нерідко це трубочка, що складається з невеликих уламків гілочок або відмерлих частин водних рослин, і т.д. "Будівельний матеріал" міцно скріплений павутинними нитками. Ці будиночки будують личинки волохокрильців.

Рис. 1. Волохокрильці: 1 — Stenophylax permistus; 2 — Phryganea grandis.

Дорослі волохокрильці - досить ніжні комахи, схожі на волосатих молів (мал. 1). Відрізнити волохокрильця від метелика легше всього саме за крилами - у метеликів крила вкриті лусочками, а у волохокрильців - волосками. У спокійному стані їх темнозабарвлені крила складаються на спині. Голова досить велика з фасеточними очима і звичайно з 3 простими вічками між ними.

Вусики довгі, ниткоподібні, ротові органи укорочені, зовсім немає жвал, а інші ротові частини перетворені в короткий хоботок з язичком. Дорослі волохокрильці не живляться, але можуть пити воду. Ноги, що закінчуються 5-члениковими лапками. Ці малопомітні непоказні комахи літають неохоче і мляво.

Розділ 3. Особливості життєвих форм личинок волохокрильців

3.1 Загальні особливості личинок

Після спарювання самки волохокрильців відкладають у воду студенисті грудочки яєць - "ікру". З яєць виходять личинки, що у більшості видів з місця в кар'єр починають будувати собі павутинний чехлик із шовкової нитки, що виділяється видозміненими слинними залозами. Чохлик інкрустується підходящими дрібними частками, що лежать на дні і доступні для личинки. Включення в чохлик твердих предметів робить його прочнішимм і міцнішим. А надійний захист необхідний личинці волохокрильця. Справа в тому, що вона ніколи не виходить з води і дихає всією поверхнею шкіри всього подовженого черевного відділу тіла. Черевце личинок волохокрильців має не тільки дуже тонкі, легко проникні (і легко ранимі) покриви, але нерідко несе і численні ще більш ніжні зяброві вирости, що збільшують поверхню газообміну з водою. Пучки зябер бувають і на задніх відділах грудей.

Якщо навколо все спокійно, личинка плазує по дну, тягаючи на собі чохлик-хатинку. При русі личинка висуває з чохлика голову і грудний відділ, на якому знаходиться 3 пари досить довгих і чіпких виставлених уперед ніг. Утім, передні ноги бувають нерідко коротші, ніж інші, а в деяких личинок волохокрильців тільки дві пари ніг. Голова і грудні сегменти, що виступають з чохлика, мають щільні покриви. Дивна голова в личинок волохокрильців - на ній немає вусиків. У личинок різних комах з повним перетворенням вусики бувають різної довжини, але рідко вони редукуються до такого ступеня, що стають зовсім нерозрізненими, як це буває в личинок волохокрильців. Очі в личинок мають вигляд темних цяток і складаються з декількох простих вічок (не більше 6 з кожної сторони голови). Ротовий апарат личинок на противагу дорослим волохокрильцям добре розвинений, він гризучий. Личинки живляться і рослинною їжею, зішкрібаючи м'які тканини зазубреними щелепами, і тваринною. Чохлик служить личинці волохокрильця не тільки постійною бронею, що захищає черевце, але і притулком: у випадку небезпеки личинка уся втягується в "будиночок", вхідний отвір якого закриває своєю щільною і міцною гладкою головною капсулою. Задній кінець тіла личинки волохокрильця утримується в чохлику за допомогою пари спрямованих уперед могутніх крючковидних відростків. Тому личинка може швидко сховатися в чохлик. Утримуючи будиночок гачками, личинка тягає його за собою, не втрачаючи і тільки добудовуючи в міру росту.

3.2 Життєві форми личинок

Яких же личинок волохокрильців легко зустріти в наших водоймах?

У швидких струмках із прохолодною водою і кам'янистим дном під каменями легко знайти трубчасті будиночки стенофіла (Stenophylax stellatus), споруджені з акуратно прироблених великих піщинок (мал. 2, 1). Личинка легко піднімає свій будиночок, передній край якого каптуром нависає над головою личинки, роблячи її непомітною для пропливаючих зверху риб. Якщо пошкодити чохлик личинки, вона відразу намагається його полагодити, підбираючи передніми ногами піщини потрібної величини. Вона приладжує їх до ушкодженого краю чохлика, відкидає менш щільно прилягаючі, пробуючи і відбираючи найбільш підходящі. Личинка приклеює слиною піщини, які застигають в шовковисту нитку, багаторазово охоплює їх нитками, зв'язуючи піщини оду з одною, у результаті чого чохлик виявляється дуже міцним. Після налагодження стінок будиночка личинка ретельно вистилає внутрішню його поверхню декількома шарами шовкової павутинки. Якщо личинку обережно витягти з чохлика і помістити в посудину, на дно якої накидати замість піску бісеру, вона зробить собі будиночок із дрібних яскравих бусинок. Живляться личинки стенофіла і рослинною і тваринною їжею.

В озерах, у яке впадають струмки, у більш відкритих місцях на дні живуть личинки апатанії (Apatanіa). Їхні будиночки за формою нагадують ріг (мал. 2, 4). З боків будиночка апатанії вправлені більш великі піщини.

У дрібних піщаних місцях роблять свої побудовані з піщин будиночки личинки молани (Molanna angustata). У молани будиночок, якщо на нього дивитися зверху, широкий і плоский. Центральна трубчаста частина, у якій сидить личинка, зроблена з більш великих піщинок, але до неї з боків прилагоджені як би крила з більш дрібних піщин і такий же каптур. У цілому чохлик має вигляд досить великого щитка, довжина його більше 2 см (мал. 2, 5). Рухається личинка молани зі своїм чохликом поштовхами.

У густих заростях рослин живуть личинки фриганей (Phryganea), що роблять свої трубчасті будиночки з нагризених чотирикутних, як короткі дощечки, шматочків рослин (мал. 2, 3). Часто такі будиночки зберігають навіть зелене забарвлення - шматки водних рослин у воді довго зберігають життєздатність. У фриганей будиночок просторий і довгий, личинка в ньому може вільно бігати. Задній кінець такого будиночка-трубки відкритий, і, якщо личинку виштовхнути з чохлика, вона швидко пробіжить по його поверхні і спритно прошмигне в нього з заднього кінця. Фриганея - велика комаха, довжина дорослої личинки близько 4 см. Хоча личинки фриганеї, роблячи чохлики, відкушують шматочки рослин і в разі потреби, особливо влітку і восени, сидять в основному на рослинній дієті вони не вегетаріанці. Личинки фриганей їдять личинок комарів і інших дрібних безхребетних.

На дні зарослих ставків живуть личинки лімнофілів (Lіmnophіlus). Будиночки деяких видів лімнофілів досить схожі один на одного. Личинка будує будиночок з різних твердих дрібних предметів, що лежать на дні. Отут можуть бути і дрібні набряклі затонулі палички, і маленькі раковини молюсків, і хвоїнки, і інші рослинні залишки, але камінчики і піщини лімнофілами не використовуються. Якщо личинку лімнофіла вигнати з будиночка і будиночок забрати, вона, випускаючи липкі прядильні нитки і неспокійно вертячись, спершу робить тимчасовий будиночок, а потім, відчувши, що черевце якось захищене, починає робити постійний будиночок, ретельно вибираючи міцні частки.

Рис. 2. Личинки і будиночки волохокрильців:

1,2 - будиночок і личинка стенофіла (Stenophylax); 3 - личинка фриганеї (Phryganea strіata) у будиночку; 4 - будиночок апатанії (Apatanftі); 5 - будиночок моланни (Molanna angustata); 6 - будиночок гелікопсихе (Helіcopsyche borealіs); 7 - личинка ріакофіли (Rhyacophіla nubіla).

Рис. 3. Сухопутний волохокрилець (Enoicyla pusilla): 1 — самец; 2 — самка; 3 — личинка.

Рис. 4. Сітки нейрекліпса (Neureclipsis bimaculata).

Рис. 5. Личинка нейрекліпса.

У Північній Америці поширені равликові волохокрильці (родина Helіcopsychіdae), що роблять собі спірально звиті чохлики, настільки схожі на раковинки равликів (мал. 3, 6), що навіть зоологи, перш ніж упевнено сказати, що їм зустрілося - раковина або будиночок волохокрильця, повинні дуже уважно придивитися.

Хоча личинки волохокрильців і дуже добре пристосовані до життя у воді, усе-таки серед форм, що будують чохлики, є і такі, які залишили водне середовище і перейшли до життя на суші. Таким є сухопутний волохокрилець (Enoіcyla pusіlla), що живе в букових лісах Західної Європи (мал. 4). Цікаво, що в цього волохокрильця самки безкрилі. Личинки сухопутного волохокрильця живуть у підстилці і серед моху, що покриває стовбури дерев. Ця личинка уникає води і, коли після сильних дощів шар опалих листків сильно намокає, переселяється на стовбури дерев. Будиночок личинка робить із дрібних шматочків опалих листків.

Хоча життя в чохликах і характерне для більшості личинок волохокрильців, представники деяких родин ведуть інший спосіб життя, незважаючи на те, що мають прекрасно розвинені прядильні залози. У неглибоких і нешвидких річках у заростях рдестів і інших водних рослин зустрічаються прикріплені до водних рослин ніжні, ледь помітні прозорі трубочки (мал. 5). Вони коливаються струменями розмірно поточної води. Звичайно таких трубочок в одному місці буває багато - скупчення. Роблять їх личинки нейрекліпса (Neureclіpsіs bіmaculata) із родини поліцентропід (Polycentropіdae). Якщо перенести ці трубчасті утворення в стоячу воду, наприклад помістити у відро з водою, вони спадуть і стануть непоказними - потік води надуває і підтримує форму цих тонких підводних сачків. Якщо розглянути таку трубочку в бінокуляр, видно, що це і справді сітка - сітка, чудово сплетена, із дрібними однаковими ячейками. Плетуть ці трубчасті сітки вузькі довгі личинки, що живуть без чохла і не мають зябер. Личинки (мал. 6) будують собі в текучій воді не будиночки, а тенета - ловчі сіті, у які попадають проносимі течією дрібні ракоподібні, личинки одноденок і інших тварин, що стають поживою нейрекліпса. У воді хижа личинка цього волохокрильця ловить поживу так, як на суші це роблять павуки-тенетники!

У великих рівнинних ріках - у водах Волги, Дону, Дністра - розвивається багато волохокрильців гідропсихід (родина Hydropsychіdae). Личинки гідропсихід роблять тенета з прямокутними ячейками, а самі сидять поруч у легкому чохлику з тонких ниток (мал. 7). Варто потрапити в тенета дрібному рачкові або комасі, як хижі личинки (їх розміри досягають приблизно 2 см) вискакують з укриття і хватають здобич своїми сильними щелепами! У вигляді мішечків (мал. 7) роблять ловчі сіті личинки плектрокнемій (Plectrocnemіa). Цікаво, що такі спеціалізовані ловці водної здобичі, як гідропсихіди і плектрокнемії, можуть виходити і на сушу. На відстані десятків метрів від струмків у лісовій підстилці знаходили цих личинок, де вони жили, звичайно, не роблячи ніяких ловчих сітей.

Утім, деякі личинки волохокрильців (родина Rhyacophіlіdae) і у воді не роблять складних споруджень. Плазуючі по кам'янистому дну чистих холодних струмків красиві зеленувато-сині личинки ріакофіл (Rhyacophіla nubіla), (мал. 3, 7), що досягають довжини 2,5 см, тільки випускають нитку, що утримує личинку від зносу водою. Ці хижаки чіпляються за дно і за виділювану ними нитку ногами і прикріпними гаками на задньому кінці черевця і чекають здобичі. Швидкому схоплюванню здобичі личинкам ріакофіл допомагає те, що в них сильні щелепи спрямовані прямо вперед, як у хижих личинок жужелиць.

Рис. 6. Ловча камера гідропсіхе (Hydropsyche).

Рис. 7. Ловчий мішок плектрокнемії (Plectrocnemia conspersa).

Рис. 8. Пливуча лялечка ріакофіли (Rhyacophila).

Розвиток волохокрильців триває звичайно 1 рік, але у великих північних видів і 2- 3 роки.

3.2 Місце та значення волохокрильців в природному середовищі

Ознайомлення навіть з деякими представниками личинок волохокрильців показує, наскільки різноманітні їхні звички й особливості. А дорослі волохокрильці не живляться, тільки розмножуються, і усі ведуть подібний спосіб життя. Тому зрозуміло, що розпізнавати личинок волохокрильців порівняно легко (у різних видів неоднаковий не тільки спосіб життя, але неоднакова і будова окремих частин тіла), а види дорослих волохокрильців можуть розпізнавати тільки ентомологи, які спеціально їх вивчають.

Знайомство з волохокрильцями показує також, що не тільки вивчення будови різних частин тіла тварин дозволяє добре їх розрізняти і розпізнавати, але і поведінку (знаходять вираження, наприклад, у спорудженні чохлики в тієї або іншої форми) може бути використано систематиками як вагома ознака. На це вперше звернув увагу засновник порівняльної зоопсихології росіянин зоолог В. А. Вагнер.

Багато своєрідного в житті і розвитку волохокрильців. У більшості комах з повним перетворенням лялечка майже нерухома і, якщо личинка і доросла комаха живуть у різних середовищах, личинка полегшує дорослій комасі потрапляння в сприятливі для неї умови, наприклад: так пристосовані до життя у воді личинки, як личинки жуків-плавунців, вони виходять з води і зариваються в землю. Інакше поводяться волохокрильці. У них лялечка починає своє життя в чохлику, спорудженому ще в стадії личинки, потім вона якийсь час живе вільно в товщі води, а останній етап життя лялечки, перед перетворенням її в дорослу комаху, протікає в повітряному середовищі.

Лялечка у волохокрильців вільна (мал. 8). Це взагалі така ж стадія пристосованості до життя у воді, як і личинка. Життя лялечки легко простежити на прикладі стенофіла, з розгляду якого було почате знайомство з личинками волохокрильців. Перед окуклюванням личинка вибирає більш спокійну ділянку водойми і, прикріплюючи чохлик до каменя, заплітає його кінці так, щоб у кожному був отвір для вільного доступу води. Коли личинка окуклиться, лялечка усередині чохлика робить увесь час коливальні рухи, упираючись у стінку чохлика виростом на основі черевця. Для прочищення отворів у лялечки на верхній губі є сильні щетинки і на задньому кінці тіла очисні відростки. Лялечка прориває своїми могутніми зубцюватими щелепами (несхожими на личинкові, а тим більше на практично відсутні щелепи дорослих волохокрильців) передній кінець чохлика і, вийшовши з нього, починає швидко плавати на спині, як клопи-гладиші, роблячи гребні рухи довгими, постаченими плавальними волосками середніми ногами. Добравшить до каменю, береги або рослини, лялечка чіпляється за нього і виповзає з води. Важко назвати лялечку волохокрильця "спочиваючою стадією", як часто називають лялечок комах!

Лялечка починає розмірно рухати черевцем, у неї відкриваються дихальця, тіло роздувається і відбувається останнє линяння - через подовжню щілину на спинній стороні грудей і голови виходить дорослий крилатий волохокрилець. Ті волохокрильці, личинки яких живуть не в чохликах, перед оку клюванням споруджують собі чохлики. Спосіб життя лялечок досить однотипний.

Відомо близько 3000 видів волохокрильців - вони поширені в основному в нежарких місцевостях. Відзначено близько 600 видів.

По системі великого знавця цих комах А. В. Мартинова волохокрильці поділяються на 2 підряди. Підряд цільнощупикових (Іntegrіpalpіa) названий так, оскільки в дорослих комах останній членик щелепних щупиків простий, не розділений на кільця, цей підряд включає волохокрильців, в основному тих, які роблять собі будиночки. Підряд кільчатощупикових (Annulіpalpіa) названий так по розділеним на кільця щелепним щупикам і включає, зокрема тих, що не роблять будиночків гідропсихід і ріакофіл.

Усього в межах ряду різні ентомологи виділяють від 13 до 16 родин.

Висновки

Життєві фомри тварин являють собою комплекс фізіологічних та морфологічних властивостей виду, які забезпечують існування даного виду в середовищі

На дні водойм можна зустріти досить цікавих жителів – це личинки волохокрильців. Дорослі особини волохокрильців літають поблизу водойм. Личинки живуть головним чином у проточних водоймах, у тому числі й у холодних гірських протоках і дуже рідко в стоячих водах.

Життєві форми личинок волохокрильців характеризуються:

-  різною формою будиночків;

-  використанням матеріалу для спорудження своїх будиночків;

-  середовищем існування (водні та сухопутні форми).

Розрізняють личинки волохокрильців: личинки стенофіла, личинки апатанії, личинки фриганеї, личинки лімнофілів, личинки нейрекліпса, личинки гідроксид, личинки ріакофіли.

У світовій фауні відомо понад 3000 видів волохокрильців, у тому числі в нас у країні відзначено 300. Волохокрильці - безсумнівно корисна група комах, їх личинками живляться промислові риби наших річок. У гірських струмках личинками стенофілів живляться форелі, поїдаючи їх, незважаючи на міцні піщані будиночки.

Список використаної літератури

1.  Агаджанян НА. Человек и биосфера. — М.: Знание, 1987.

2.  Андрианова Н.С. Экология насекомых: Курс лекций. – М., 1970. – 158 с.

3.  Березина Н.А. Гидробиология. – М.: Легкая и пищевая пром-сть, 1984. – 360 с.

4.  Биоиндикация загрязнений наземных экосистем: Пер с нем. Пор ред. Р.Шуберта. -М.:Мир, 1988.-350 с.

5.  Винберг Г.Г. Первичная продукция водоемов. – Минск, 1960.

6.  Денисова С.И. Полевая практика по экологии: Учеб. пособие. - Мн.: Универсітзцкае, 1999. - 120 с.

7.  Жизнь животных: В 6-ти томах. – М., 1985.

8.  Зверев И.Д. Книга для чтения по зоологии. — М.: Просвещение, 1971.

9.  Книга для читання по зоології.: Посібник для вчителів. – К., 1985.

10.  Константинов А.С. Общая гидробиология. - М., 1986.

11.  Лабораторний та польовий практикум з екології / І.В.Бейко, В.М.Боголюбов, І.Г.Вишенська та ін: Під ред. В.П.Замостяна та Я.П.Дідуха. - Київ: Фітосоціоцентр, 2000.-216с.

12.  Савчук М.П. Зоологія безхребетних. – К., 1965. – 503 с.

13.  Согур Л.М. Зоологія. Курс лекцій. – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – 308 с.

14.  Сытник К.М. и др. Словарь-справочник по экологии. - К.: Наук. думка, 1994. - 670 с.

15.  Фауна України: В 40 томах. Редк. Топачевський В.А. та ін. – К., 1985.

16.  Федорова А.И.. Никольская А.Н. Практикум по экологии и охране окружающей среды: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. завед. - М.: Гуманитарный издательский центр ВЛАДОС, 2001. – 288 с.

17.  Фролова Е.Н., Щербина Т.В., Михина Т.Н. Практикум по зоологии беспозвоночных. – М.: Просвещение, 1985. – 231 с.

18.  Шабатура М.Н., Матяш Н.Ю., Мотузний В.О. Зоологія. 7 кл. — К.: Генеза, 1997.

19.  Шитиков В.К., Розенберг Г.С., Зинченко Т.Д. Количественная гидроэкология: методы системной идентификации. - Тольятти: ИЭВБ РАН, 2003. - 463 с.

20.  Школьный экологический мониторинг: Учебно-методическое пособие. / Под ред. Т.Я.Ашихминой. - М: АГАР, 1999. - 387 с.

21.  Щербак Г.Й. Зоологія безхребетних. Кн. 1-3. – К.: Либідь, 1995.