Курсовая работа: Навчальний процес у професійно-технічному навчальному закладі

Курсовая работа: Навчальний процес у професійно-технічному навчальному закладі

Вступ

Відповідно до потреб економічного, політичного, соціального характеру змінилися вимоги до підготовки вчителя. Орієнтація сучасної вищої педагогічної освіти на формування професійно-творчих нахилів студентів, виховання фахівців інноваційного типу зумовили перегляд і якісне оновлення структури, змісту, форм і методів підготовки майбутніх учителів.

У постіндустріальну епоху з її стрімким науково-технологічним розвитком, бурхливим приростом знань і технологічними проривами, з прискореною глобалізацією всіх процесів освіченість, інтелект, творчий потенціал особистості стають провідною продуктивною силою, визначальною передумовою і наріжним каменем прогресу цивілізації. Головною метою освіти є створення умов для розвитку і самореалізації кожного громадянина України.

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті зазначає, що серед основних шляхів реформування освіти слід приділити особливу увагу таким напрямам:

підготовка нової генерації педагогічних кадрів;

підвищення професійного та загальнокультурного рівнів;

формування покоління, здатного навчатися упродовж життя;

створення і розвиток цінностей громадянського суспільства.

Як засвідчив історико-теоретичний аналіз, використання технічних засобів навчання (ТЗН), втілення екранно-звукових засобів та інформаційних технологій продовжує залишатися недостатньо ефективним. Це безпосередньо пов'язано з тим, що в педагогіці вищої школи до сьогоднішнього часу не розроблено науково обґрунтованої дидактичної концепції їхнього раціонального використання в логіці цілісного навчального процесу. Внаслідок цього, незважаючи на значні витрати, застосування аудіовізуальних засобів та комп’ютерних технологій часто не дає результатів, які очікуються. Сказане в повній мірі стосується і спецкурсів з технічних засобів навчання, які проводяться у вищих навчальних закладах України.

Щоб привести в рух дидактичний потенціал комплексу інноваційних аудіовізуальних і комп’ютерних технологій, необхідно виділити в них системотворні характеристики, які б відображали внутрішню єдність та програмно-цільову спрямованість навчального процесу на підготовку майбутнього вчителя. Такими характеристиками виступають професійні уміння студентів, причому функції системної реалізації аудіовізуальних засобів навчання виконують відповідні аудіовізуальні та комп’ютерні технології.

Вирішенню проблем застосування технічних засобів навчання присвячені праці С.І. Архангельського, В.П. Беспалька, Л.П. Прессмана, Г.Ф. Суворої, Л.В. Чашко, М.М. Шахмаєва та ін. У них розглядаються питання застосування аудіовізуальних засобів підготовки учнів та студентів до сприйняття навчальної інформації, а також методики використання аудіовізуальних посібників. Автори стверджують, що застосування технічних засобів навчання значно підвищує ефективність навчально-пізнавальної діяльності. Однак необхідно розробляти нові інформаційні технології, дидактичні засоби, втілювати їх у навчальний процес у першу чергу педагогічних вищих навчальних закладів. Адже процес формування сучасного вчителя є досить складним і багатоплановим.

За умов широкого використання засобів сучасних інформаційних технологій у навчально-виховному процесі значно зростають вимоги до професійної підготовки вчителя, обсягу його знань, рівня загальної культури, мови та ін. Методами і засобами нових інформаційних технологій повинні оволодіти вчителі всіх без винятку спеціальностей.

Аналіз виявлених матеріалів показує, що окремі аспекти застосування аудіовізуальних і комп’ютерних технологій навчання були предметом досліджень учених, але в цілому зазначена проблема ще не розглядалася. Таким чином, актуальність проблеми зумовлюється відсутністю спеціальних педагогічних праць з питань теорії й практики застосування аудіовізуальних і комп’ютерних засобів навчання студентів педагогічного вищого закладу освіти.

Об’єкт роботи: навчальний процес у ПТНЗ.

Предмет роботи: педагогічні умови активізації пізнавальної активності учнів шляхом використання аудіовізуальних засобів навчання.

Мета роботи: розробити і експериментально перевірити умови активізації пізнавальної активності учнів шляхом використання аудіовізуальних засобів навчання.

Завдання роботи:

теоретично обґрунтувати сутність і структуру аудіовізуальних засобів навчання у ПТНЗ;

здійснити теоретичний аналіз педагогічних досліджень з питань активізації пізнавальної активності учнів шляхом використання аудіовізуальних засобів навчання у ПТНЗ;

експериментально виявити роль аудіовізуальних засобів у ПТНЗ як засобу навчання.

Гіпотеза дослідження: використання аудіовізуальних засобів у ПТНЗ сприяє активізації пізнавальної активності учнів.

1. Аудіовізуальні засоби навчання для активізації пізнавальної активності учнів у ПТНЗ

1.1 Історія виникнення та використання аудіовізуальних засобів навчання для активізації пізнавальної активності учнів у ПТНЗ

Навчання – найважливіший і надійніший спосіб здобування систематичної освіти. Відображаючи всі істотні властивості педагогічного процесу (двосторонність, спрямованість на всесторонній розвиток особи, єдність змістовної і процесуальної сторін), навчання в той же час має і специфічні якісні відмінності.

Будучи складним і багатогранним, спеціально організовуваним процесом віддзеркалення в свідомості учня реальній дійсності, навчання є не що інше, як специфічний процес пізнання, керований педагогом. Саме направляюча роль вчителя забезпечує повноцінне засвоєння такими, що вчаться знань, вмінь і навиків, розвиток їх розумових сил і творчих здібностей.

Пізнавальна діяльність – це єдність плотського сприйняття, теоретичного мислення і практичної діяльності. Вона здійснюється на кожному життєвому кроку, у всіх видах діяльності і соціальних взаємин що вчаться (продуктивний і суспільно корисний праця, ціннісно-орієнтаційна і художньо-естетична діяльність, спілкування), а також шляхом виконання різних наочно-практичних дій в учбовому процесі (експериментування, конструювання, рішення дослідницьких завдань і т. п.). Але тільки в процесі навчання пізнання набуває чітке оформлення в персоною, властивою тільки людині учбовий-пізнавальної діяльності або ученні.

Навчання завжди відбувається в спілкуванні і ґрунтується на вербально-діяльністному підході. Слово одночасно є засобом виразу і пізнання суті явища, що вивчається, знаряддям комунікації і організації практичної пізнавальної діяльності учнів.

Навчання, як і всякий інший процес, пов'язане з рухом. Воно, як і цілісний педагогічний процес, має задану структуру, а отже, і рух в процесі навчання йде від рішення одним учбовим завданням до іншої, просуваючи пізнання, що вчиться по дорозі: від незнання до знання, то неповного знання до повнішому і точнішому. Навчання не зводиться до механічної «передачі» знань, умінь і навиків, оскільки навчання є двостороннім процесом, в якому тісно взаємодіють педагоги і що вчаться: викладання і учення.

Відношення учнів до учення викладача зазвичай характеризується активністю. Активність (учення, освоєння, зміст і т.п.) визначає ступінь (інтенсивність, міцність) «зіткнення» учня з предметом його діяльності.

У структурі активності виділяються наступні компоненти:

• готовність виконувати учбові завдання;

• прагнення до самостійної діяльності;

• свідомість виконання завдань;

• систематичність навчання;

• прагнення підвищити свій особистий рівень та інші.

З активністю безпосередньо сполучається ще одна важлива сторона мотивації учення що вчаться це самостійність, яка пов'язана з визначенням об'єкту, засобів діяльності, її здійснення що самим вчиться без допомоги дорослих і вчителів. Пізнавальна активність і самостійність невід’ємні один від одного: активніші школярі, як правило, і самостійніші; недостатня власна активність що вчиться ставить його в залежність від інших і позбавляє самостійності.

Управління активністю учнів традиційно називають активізацією. Активізацію можна визначити як постійно поточний процес спонуки що вчаться до енергійного, цілеспрямованого учення, подолання пасивною і стерео типової діяльності, спаду і застою в розумовій роботі. Головна мета активізації – формування активності що вчаться, підвищення якості учбово-виховного процесу.

У педагогічній практиці використовуються різні шляхи активізації пізнавальної діяльності, основні серед них, – різноманітність форм, методів, засобів навчання, вибір таких їх поєднань, які у виниклих ситуаціях стимулюють активність і самостійність учнів.

Найбільший активізуючий ефект на заняттях дають ситуації, в яких учні самі винні:

відстоювати свою думку;

брати участь в дискусіях і обговореннях;

ставити питання своїм товаришам і викладачам;

рецензувати відповіді товаришів;

оцінювати відповіді і письмові роботи товаришів;

займатися навчанням тих, що відстають;

пояснювати таким, що слабкішим вчиться незрозумілі місця;

самостійно вибирати посильне завдання;

знаходити декілька варіантів можливого рішення пізнавальної задачі (проблеми);

створювати ситуації самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і практичних дій;

вирішувати пізнавальні завдання шляхом комплексного застосування відомих ним способів рішення.

Можна стверджувати, що нові технології самостійного навчання мають на увазі, перш за все підвищення активності учнів: істина здобута шляхом власної напруги зусиль, має величезну пізнавальну цінність.

Звідси можна зробити вивід, що успіх навчання зрештою визначається відношенням учнів до учення, їх прагнення до пізнання, усвідомленим і самостійним придбання знань, умінь і навиків, їх активністю.

При виборі тих або інших методів навчання необхідно перш за все прагне до продуктивного результату. При цьому від учня потрібно не тільки зрозуміти, запам'ятати і відтворити отримані знання, але і уміти ними оперувати, застосовувати їх в практичній діяльності, розвивати, адже ступінь продуктивності навчання багато в чому залежить від рівня активності учбовий-пізнавальної діяльності учня.

Якщо необхідно не тільки зрозуміти і запам'ятати, але і практично опанувати знаннями, то природно, що пізнавальна діяльність що вчиться не може не зводиться тільки до слухання, сприйняття і фіксації учбового матеріалу. Знов отримані знання він пробує тут же в думках застосувати, прикладаючи до власної практики і формуючи, таким чином, новий образ професійної діяльності. І чим активніше протікає цей розумовий і практичний учбовий-пізнавальний процес, тим продуктивно його результат. У учня починають стійкіше формуватися нові переконання і звичайно ж поповнюється професійний багаж учня. От чому активізація учбовий-пізнавальної діяльності в учбовому процесі має таке важливе значення.

У числі основних чинників, що спонукаючих вчиться до активності, можна назвати наступні:

Професійний інтерес є головним мотивом активізації учнів. Даний чинник викладачеві необхідно враховувати вже при формуванні учбового матеріалу. Учень ніколи не стане вивчати конкретну ситуацію, якщо вона надумана і не відображає реальної дійсності і активно не обговорюватиме проблему, яка до нього не має ніякого відношення. І навпаки, інтерес його різко зростає, якщо матеріал містить характерні проблеми, які йому доводиться зустрічати, а деколи і вирішувати в повсякденному житті. Тут його пізнавальна активність буде обумовлена зацікавленістю в дослідженні даної проблеми, вивчення досвіду її рішення.

Творчий характер учбовий-пізнавальної діяльності сам по собі є могутнім стимулом до пізнання. Дослідницький характер учбовий-пізнавальної діяльності дозволяє збудити у учнів творчий інтерес, а це у свою чергу спонукає їх до активного самостійного і колективного пошуку нових знань.

Змагальність також є одним з головних спонукачів до активної діяльності учня. Проте в учбовому процесі це може зводиться не тільки до змагання за кращі оцінки, це можуть бути і інші мотиви. Наприклад, нікому не хочеться «ударити в грязь особою» перед своїми одногрупниками, кожен прагне показати себе з кращого боку (що він щось коштує), продемонструвати глибину своїх знань і умінь. Змагальність особливо проявляє себе на заняттях, що проводяться в ігровій формі.

Ігровий характер проведення занять включає і чинник професійного інтересу, і чинник змагальності, але незалежно від цього є ефективним мотиваційним процесом розумової активності учня. Добре організоване ігрове заняття повинне містити «пружину» для саморозвитку. Будь-яка гра спонукає її учасника до дії.

Враховуючи перераховані чинники, викладач може безпомилково активізувати діяльність учнів, оскільки різний підхід до занять, а не одноманітний підхід це перш за все у учнів викличе інтерес до занять, учні з радістю йтимуть на заняття, оскільки передбачити викладача не можливо.

Емоційна дія вищеназваних чинників на учня надає і гра, і змагальність, і творчий характер, і професійний інтерес. Емоційна дія також існує, як самостійний чинник і є методом, який будить бажання активно включиться в колективний процес учення, зацікавленість, що приводить в рух.

Особливе значення для успішної реалізації принципу активності в навчанні мають самостійні роботи творчого характеру. Різновиди: програмовані завдання, тести.

Активація учення що вчаться не як посилення діяльності, а як мобілізація викладачем за допомогою спеціальних засобів інтелектуальних, етично-вольових і фізичних сил учнів на досягнення конкретних цілей навчання і виховання.

Фізіологічною основою пізнавальної активності є між наявною ситуацією і минулим досвідом. Особливе значення на етапі включення що вчиться в активну пізнавальну діяльність має дослідницький для орієнтування рефлекс, що є реакцією організму на незвичайні зміни в зовнішньому середовищі. Дослідницький рефлекс приводить кору великих півкуль в діяльний стан. Збудження дослідницького рефлексу – необхідна умова пізнавальної діяльності.

Ступінь активності що вчаться є реакцією, методи, і прийоми роботи викладача є показником його педагогічної майстерності.

Активними методами навчання слід називати ті, які максимально підвищують рівень пізнавальної активності школярів, спонукають їх до старанного учення.

У педагогічній практиці і в методичній літературі традиційно прийнято ділити методи навчання по джерелу знань: словесні (розповідь, лекція, бесіда, читання), наочні (демонстрація натуральних, екранних і іншої наочної допомоги, дослідів) і практичні (лабораторні і практичні роботи). Кожен з них може бути і активнішим і менш активнішим, пасивним.

 

1.2 Мета та завдання аудіовізуальних засобів навчання для активізації пізнавальної активності учнів у ПТНЗ

Ефективність використання методів навчання в сучасній школі значною мірою обумовлене наявністю матеріально-технічних засобів.

Засоби навчання – допоміжні матеріально-технічні засоби з їх специфічними дидактичними функціями.

Технічні засоби навчання – обладнання й апаратура, що застосовуються в навчальному процесі з метою підвищення його ефективності.

Залежно від дидактичного призначення використовують як джерело знань посібник для самостійної роботи, засіб ілюстрації, повторення та систематизації. Застосовують як окремо, так і в комплексі – одночасно або послідовно поєднують різні за навчальними й виховними можливостями засоби перед поясненням, під час пояснення чи повторення навчального матеріалу.

Технічні засоби навчання розрізняють: за особливостями використовуваного матеріалу (словесний, образотворчий, конкретні мовні одиниці та схематичний показ); за видом сприйняття (зорові, слухові, наочно-слухові, аудіо, візуальні та аудіовізуальні); за способом передачі матеріалу (за допомогою технічної апаратури чи без неї – традиційним способом; в статиці чи динаміці; готові таблиці та матеріали для їх складання; картини, моделі, кінокадри, плівки); за організаційними формами роботи з ними (фронтальна – на основі демонстраційних засобів та індивідуальна – на основі розданого учням образотворчого матеріалу).

Екранні засоби. До них належать транспаранти, діапозитиви, діафільми, дидактичні матеріали для епіпроекції.

Транспарант є екранним засобом зорової наочності, ефективним завдяки своїм високим демонстраційним властивостям: фронтальності, контрастності, яскравості тощо. Інформацію з екрана учні розглядають емоційно, що сприяє зосередженню їх уваги на об'єктах вивчення, а це важливо для інтенсифікації, підвищення ефективності навчального процесу.

Останнім часом перевагу надають динамічним засобам унаочнення, які, порівняно із статичними, стимулюють творче мислення учнів. Чуттєві образи, що послідовно змінюються і наочно відображають логіку розумових дій, полегшують першу фазу засвоєння навчального матеріалу. Головна перевага динамічних засобів унаочнення полягає в тому, що вони викликають мимовільну увагу учнів до образів, які послідовно змінюються і сприяють перетворенню її в стійку, свідомо контрольовану увагу.

Особливо цінними з погляду дидактики є динамічні транспаранти з переставними деталями, завдяки яким учні сприймають не готовий матеріал, а активізують свою пізнавальну діяльність. Зміст і логічна побудова схематичного динамічного зображення полегшують перехід від чуттєвого сприйняття до абстрактного мислення.

Динамічні транспаранти можуть бути представлені серією рисунків-накладок на прозорих плівках, набором окремих накладних деталей, поєднанням зображень на прозорій основі та накладних деталей, стаціонарними динамічними моделями для демонстрації на графопроекторі.

Діафільми і діапозитиви, на відміну від динамічних транспарантів, у яких використовується і мовний, і зображувальний матеріал, будуються на зображеннях. Основою зорового ряду в них є малюнок.

Діафільми – своєрідна екранна розповідь, що передбачає сюжетну організацію матеріалу, діапозитиви – окремі ілюстрації певних явищ, пов'язаних лише методичним задумом, а не сюжетом.

Проектування кадрів діафільму, діапозитивів забезпечує крупноформатне, чітке, яскраве зображення, що полегшує сприйняття матеріалу, дає яскравіше уявлення про предмет, явище, ситуацію. Екран, що світиться, концентрує увагу учнів на зображенні, розвиває спостережливість, стимулює пізнавальну діяльність. Субтитри (міжкадровий текст), запитання і відповіді визначають методику їх використання у навчальному процесі.

Моделі, муляжі як наочні засоби навчання є точною копією певного об'єкта. Такі засоби наочності допомагають сформувати у дітей правильне уявлення про певний предмет, його властивості.

Друковані засоби. До них належать таблиці, картки для складання таблиць, картини, роздавальний образотворчий матеріал.

Таблиці – найпоширеніший, традиційний вид друкованих засобів, що належать до зорової наочності. Вони забезпечують довготривале, не обмежене у часі експонування мовного матеріалу, дуже прості у використанні.

Таблиця передбачає не просто показ матеріалу, але й його групування, систематизацію. Дидактична функція демонстраційних таблиць полягає в тому, що вони дають учням орієнтири для застосування правил. їх найчастіше використовують при вивченні складних тем.

Демонстраційні картки подають матеріал частинами, відображають одне й те саме явище багаторазово, полегшуючи запам'ятовування конкретного матеріалу.

Картини використовують як засіб розвитку мовлення учнів. Вони стимулюють їх уяву, використовуються для подальшого розвитку сюжету чи відновлення того, що відбувалось раніше.

Роздавальний образотворчий матеріал призначений для самостійної індивідуальної роботи і використовується на етапі формування навичок. Специфічна його особливість – лексичний коментар на основі малюнка. Яскравість, якісне поліграфічне виконання малюнків – найважливіша вимога до роздавального образотворчого матеріалу.

Засоби слухової наочності. Компакт-диски і аудіокасети є головними засобами слухової наочності. Сприяють виробленню літературної вимови, наголосу, інтонації тощо. Покликані полегшувати засвоєння складних щодо орфографії слів, виділених у підручнику для запам'ятовування. При їх компонуванні максимально використовують дидактичний матеріал підручника, озвучуючи тексти, вправи, пов'язані з формуванням навичок правильної вимови. У звукових посібниках доцільно використовувати додатковий матеріал – вправи з наголошування і вимови, віршові тексти.

Складний мовний матеріал групують за спільними і відмінними ознаками. Аудіозаписи найчастіше використовують при засвоєнні важких слів. При їх використанні важливо подбати про психологічний настрій зацікавленості. На уроках розвитку зв'язного мовлення озвучують окремі фрагменти літературних творів, розширюючи уявлення учня про емоційне забарвлення тону, можливості інтонації.

Інколи для пояснення, закріплення матеріалу використовують навчальні радіопередачі.

Наочно-слухові (аудіовізуальні) засоби навчання. До них належать діафільми із звуковим супроводом, кінофільми та кінофрагменти.

Діафільми із звуковим супроводом поєднують два основних засоби створення ситуації – зображення і слово, їм властива мобільність: звуковий супровід можна підключати і відключати, використовувати вибірково, повторювати потрібну частину фонограми. Це відрізняє їх від кінофільмів, розширює організаційно-методичні можливості для поєднання зорової та слухової наочності, особливо на уроках розвитку мовлення.

Звуковий супровід – це своєрідний еталон, орієнтуючись на який учні коригують свою вимову. Водночас він є своєрідним ключем, контрольним текстом, з яким можна співвіднести відповідь. Цю функцію реалізують фрагменти, які містять завдання, пов'язані з зоровим рядом, малюнками. Читання субтитрів доручають учням з високою успішністю, розподіливши між ними ролі. Це допомагає тренувати окремих учнів у виразному читанні, в оцінюванні читання.

Кінофільми і кінофрагменти забезпечують динаміку зображення, синхронну подачу зображення і звуку, доповнюють мовленнєвий ряд музичним супроводом. Розрізняють декілька типів навчальних кіноплівок: цілісні фільми, які складаються із декількох частин, і кінофрагменти (3–5 хвилин).

Кінофільми забезпечують звуковий коментар, поєднують зорове сприйняття-із слуховим. Методика роботи з ними передбачає уважне ставлення до дикторського тексту, що стимулює учнів до пошуку нових мовних засобів, які доповнюють мовний ряд кінофільму.

Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання. При використанні аудіовізуальних засобів навчання на уроках слід враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту аудіовізуальними засобами. Важливо забезпечити органічне поєднання їх зі словами вчителя, іншими засобами навчання, відповідність між змістом і навчально-виховним завданням уроку, застосування різних методичних прийомів, спрямованих на розвиток пізнавальних можливостей учнів.

При підготовці і проведенні уроку з використанням технічних засобів навчання необхідно: детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку навчального матеріалу; визначити обсяг та особливості знань, які повинні засвоїти учні (уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення; відібрати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, визначити їх відповідність змісту і меті уроку, можливе дидактичне призначення; з'ясувати, на якому попередньому пізнавальному досвіді відбуватиметься вивчення кожного питання теми; визначити методи і прийоми для активної пізнавальної діяльності учнів, досягнення ними міцного засвоєння знань, умінь і навичок. Загалом практикують такі поєднання аудіовізуальних засобів: статичні екранні і звукові посібники, динамічні і статичні екранні, динамічні екранні і звукові, динамічні і статичні, екранні, звукові.

Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система навчання, яка передбачає проведення занять у спеціально обладнаних навчальних кабінетах.

Комп'ютер та інформаційні технології в навчальному процесі. У сфері освіти комп'ютери використовують як об'єкт вивчення; як засіб навчання, як складову системи управління народною освітою та як елемент методики наукових досліджень. Школа покликана сформувати в учнів комп'ютерну грамотність, ознайомивши їх з напрямами застосування комп'ютерів, використовувати їх можливості.

Використання комп'ютерів у навчальному процесі відбувається за багатьма напрямами:

– як засіб індивідуалізації навчання. За допомогою завдань та індивідуальної роботи учня з комп'ютером досягають значних успіхів у засвоєнні матеріалу. Адже комп'ютер фіксує всі етапи його роботи, оцінює її. Вчитель має змогу будь-коли проаналізувати його дії.

– як джерело інформації. Через комп'ютер можна отримувати величезну кількість інформації, яку вчитель може використовувати в навчальному процесі. Але комп'ютерна інформація не повинна замінювати підручник, книги, інші джерела знань.

– як засіб оцінювання, обліку та реєстрації знань. Для цього використовують програми з контрольними та екзаменаційними питаннями, відповідями на них та нормативами оцінювання кожної відповіді. Комп'ютер не тільки оцінює відповіді, а й видає рекомендації щодо виправлення помилок.

– як засіб творчої діяльності учня. Сучасне програмне забезпечення комп'ютерів дає змогу творчо працювати учням:

– текстовий редактор – замінює друкарську машинку, маючи значно більше функцій (вибір шрифту, його розміру, кольору, розміщення друкованого тексту, корекція написаного, заміна блоків тексту);

– графічний редактор – сприяє розвитку художніх навичок, допомагає в кресленні, проектуванні;

– музичний редактор – дає змогу писати музику для будь-якого інструмента, оркестру.

– як засіб заохочення до навчання в ігровій формі. Робота на комп'ютері стимулює успішне виконання навчального завдання, як дослідницький пошук, тип мислення; забезпечує тренінг у певному виді діяльності.

– як засіб допомоги дітям з дефектами фізичного і розумового розвитку. Передусім він є засобом комунікації дитини із зовнішнім світом. Для таких дітей розробляють спеціальні програми, які враховують особливості їх розумової діяльності, допомагають ефективному навчанню. Застосування у навчальному процесі інформаційних технологій (IT) сприяє підвищенню ефективності практичних та лабораторних занять з природничих дисциплін приблизно на 30%, об'єктивність контролю знань учнів – на 20–25%, прискорює накопичення активного словникового запасу з іноземних мов у 2–3 рази. Вони дають змогу включити до навчальних планів лабораторні заняття з використанням комп'ютерних моделей, які імітують функціонування дуже дорогого, унікального обладнання, недоступного для навчальних закладів.

Основні види комп'ютерних навчальних програм:

– комп'ютерний підручник – програмно-методичний комплекс, що забезпечує можливість самостійно засвоїти навчальний курс або його розділ. Поєднує в собі особливості підручника, довідника, задачника та лабораторного практикуму;

– контролюючі програми – програмні засоби, призначені для перевірки та оцінювання знань, умінь і навичок;

– тренажери – засоби формування та закріплення навичок, перевірки досягнутих результатів;

– ігрові програми – забезпечують додаткові до навчальних програм дидактичні можливості. Найефективнішими є ділові ігри, орієнтовані на розв'язання складних однотипних задач групами учнів. Існують розважальні ігрові програми, які впливають на формування світогляду школярів, конкуруючи з такими соціальними інститутами, як сім'я, школа, етнос;

– предметно-орієнтовані середовища – програми, які моделюють мікро – та макросвіти, об'єкти певного середовища, їх властивості, співвідношення між об'єктами, операції з ними. Навчальне моделювання сприяє унаочненню навчання, а вивчення процесів у їх динаміці – більш глибокому та свідомому засвоєнню навчального матеріалу. Нове покоління комп'ютерів, застосування оптоволоконного зв'язку обумовили появу та розвиток електронних систем навчання: бази даних, бази знань (мультимедіа, гіпермедіа, інтермедіа та мережевих технологій).

Гіпермедіа-технології надають можливості для роботи з текстами через виділення ключових об'єктів (слів, фраз, малюнків), організацію перехресних посилань між ними.

Мультимедіа-технології (багатоваріантне середовище) пов'язані зі створенням мультимедіа-продуктів: електронних книг, мультимедіа-енциклопедій, комп'ютерних фільмів, баз даних тощо. Вони поєднують анімацію, текстову, графічну, аудіо – та відеоінформацію, обсяг якої становить сотні мегабайт. Комп'ютер дає змогу учням, не виходячи із класу (з дому), бути присутніми на лекціях видатних учених, педагогів, стати свідками історичних подій минулого і сучасності, відвідувати музеї та культурні центри світу.

За допомогою мультимедіа-технологій створено «електронну книгу» (електронну енциклопедію) – навчальний засіб, озвучені сторінки якого відображаються на екрані дисплея, комп'ютерні дидактичні та розвиваючі ігри, які сприяють розширенню кругозору учнів, стимулюють пізнавальний інтерес, формують необхідні уміння та навички.

Мережеві технології. Робота в комп'ютерних мережах сприяє підвищенню грамотності, розвитку мови, інтересу до навчання. Завдяки доступу до професійних банків і баз даних учні отримують інформацію про розвиток наукових проблем, беруть участь у діяльності дослідницьких колективів.

Телекомунікації. Доступ до мереж телекомунікацій підвищує інформаційну озброєність учителів, дає змогу спілкуватися зі своїми колегами, проводити спільну навчальну, методичну та наукову роботу. Телекомунікаційний доступ до баз даних здійснюється через всесвітню мережу Інтернет. Впровадження комп'ютерів як важливого засобу навчання пов'язане з багатьма проблемами – матеріальними і психологічними, змінює мислення дитини, особливості її спілкування з учителем. Існують і універсальні проблеми, пов'язані зі створенням програм навчання на комп'ютері, визначенням меж між комп'ютером-іграшкою та комп'ютером-інструментом пізнання. Окрема проблема – готовність учителів до роботи в таких умовах. Інформатизація навчання потребує від учителів та учнів комп'ютерної грамотності, що передбачає:

– знання основних понять інформатики та комп'ютерної техніки;

– знання сучасних операційних систем та їх основних команд;

– знання сучасних операційних середовищ загального призначення та їх функцій (Norton Commander, Windows);

– уміння працювати хоча б в одному текстовому редакторі;

– опанування алгоритмами, мовами, пакетами програмування;

– використання прикладних програм утилітарного призначення.

Робота учнів з комп'ютерною технікою забезпечує:

– підвищення інтересу й загальної мотивації до навчання завдяки новим формам роботи і причетності до пріоритетного напряму науково-технічного прогресу;

– індивідуалізацію навчання: кожен працює в режимі, який його задовольняє;

– об'єктивність контролю;

– активізацію навчання завдяки використанню привабливих і швидкозмінних форм подачі інформації, змаганню учнів з машиною та з собою, прагненню отримати вищу оцінку;

– формування вмінь та навичок для різноманітної творчої діяльності;

– виховання інформаційної культури;

– оволодіння навичками оперативного прийняття рішень у складній ситуації;

– доступ учнів до банків інформації, можливість оперативно отримувати необхідну інформацію.

Але потрібно пам'ятати про можливі негативні наслідки, пов'язані з активним вторгненням у природний внутрішній світ людини штучних, ілюзорних вражень від екранних віртуальних сюжетів та взаємодії з ними. Небезпека може полягати і в навмисному маніпулюванні свідомістю молодої людини, нехтуванні допустимими нормами безпечних режимів роботи з комп'ютером. У зв'язку з цим зростає актуальність досліджень психолого-педагогічного впливу та медичних наслідків застосування IT для фізичного та психічного розвитку учнів. IT не розвивають здатності учнів чітко й образно висловлювати свої думки, істотно обмежують можливості усного мовлення, формуючи логіку мислення за рахунок емоційної сфери. Комп'ютеризація призводить до формування егоїстичних нахилів у людини, індивідуалізму, приглушує почуття колективізму, взаємодопомоги.

1.3 Принципи професійного навчання, що першочергово реалізуються при застосуванні аудіовізуальних засобів навчання для активізації пізнавальної активності учнів у ПТНЗ

Навчальне кіно з'явилося понад 70 років тому. Масове застосування навчального кіно в загальноосвітній школі почалося у передвоєнні роки. З того часу воно інтенсивно розвивається і вдосконалюється.

Навчальне кіно значно розширює можливості навчального процесу. За допомогою навчальних кінофільмів учні мають можливість спостерігати внутрішні процеси і явища, які без кінофільму побачити неможливо. Наприклад, здійснити мандрівку по земній кулі, подорож у космос, побачити ріст рослини, розкриття квітки, більш глибоко усвідомити історичні події минулих років.

Телебачення як засіб навчання, виховання і розвитку учнів увійшло до загальноосвітньої школи порівняно недавно. Незважаючи на це, воно широко використовується у сучасній школі завдяки специфічним можливостям: показувати події у момент їх здійснення і на будь-якій відстані від учнів; використовувати великий план, що наближає учнів до дії, предмета вивчення; робити глядачів – учнів співучасниками подій, які показуються на екрані (ефект присутності); працювати на велику аудиторію (клас, група класів, усі учні школи); створювати найкращі умови для спостереження (бачити лише те, що потрібно для навчання, виховання, розвитку).

Навчальні телевізійні передачі транслює друга програма Українського телебачення. Це передачі з історії України, всесвітньої історії, української літератури, світової літератури, музики, трудового навчання. Телепередачі складають відповідно до програм шкільних навчальних дисциплін і показують водночас із вивченням даної теми уроку. При цьому телепередача не просто повторює матеріал підручника, а подає інформацію про останні досягнення науки і техніки, широко використовує можливості й переваги телебачення.

Крім уроку, телепередачі розраховані і на позаурочну самостійну роботу учнів, факультативні заняття, гуртки, секції, клуби, об'єднання, групи продовженого дня, а також на інформаційну і методичну допомогу вчителеві.

Навчальні передачі бувають денними, що призначені для використання безпосередньо на заняттях, і вечірніми, які йдуть поза шкільним розкладом.

Денні передачі транслюються тоді, коли в школах йде навчання. Вони можуть бути: з теми одного уроку: входить демонстративний матеріал, який малодоступний для школи, в основному з точних наук: математики, фізики, хімії, астрономії, а також біології; узагальнюючого характеру: підсумовуються знання учнів при вивченні відповідної теми за допомогою великої кількості наочного матеріалу, кінофільмів або знятих на плівку експериментів; телевізійні лекції – компонується спеціально відібраний зоровий ряд, тобто відповідний матеріал, який супроводжується словом ведучого; телевставки: доповнюється матеріал підручника або розкриваються конкретні питання, які в шкільних умовах важко продемонструвати, наприклад, фрагмент кінофільму, сучасні наукові дані про явище природи або суспільного розвитку; телеекскурсії здійснюються на такі об'єкти, куди учні не можуть поїхати, зокрема в музеї, заповідники, виставки: екскурсія у відділ «Африка» етнографічного музею, екскурсія в Третьяковську Галерею; показ навчальних фільмів, які передаються безпосередньо на урок; їх можна демонструвати по телебаченню декілька разів у різні зміни і різні дні.

Вечірні передачі йдуть поза шкільним розкладом, але пов'язані із шкільною програмою. До вечірніх передач належать такі їх види: на допомогу учням при виконанні складних домашніх завдань; у таких передачах учитель дає кваліфіковані пояснення щодо суті завдання і дій, які потрібно виконати, щоб успішно впоратися з цим завданням; телелекції, телеекскурсії, що несуть більшу за обсягом навчальну інформацію і тривають довше, ніж телелекції і телеекскурсії, котрі розраховані на урок; консультації для вчителів дають методичні рекомендації щодо використання майбутніх телепередач на уроках: у рубриках «Екран-учителю», «Година вчителя», «Для Вас, учителі». Педагог може заздалегідь переглянути навчальні телевізійні передачі, з якими він буде працювати на уроках; зразкові уроки для вчителів – це зразкові уроки кращих майстрів педагогічної праці, вчителів-новаторів, які передаються безпосередньо із шкіл.

Телевізійна передача має той недолік, що вона, як правило, не повторюється. Для повторного перегляду телепередачі її записують на спеціальну стрічку, яку називають відеострічкою, а апарат, на якому виконується запис, відеомагнітофоном.

Кожний урок з використанням аудіовізуальних засобів вимагає від учителя ретельної підготовки. Передусім важливо враховувати, що технічні засоби навчання не можуть замінити в класі вчителя. Вони використовуються тоді, коли інші засоби, які є у його розпорядженні, не можуть забезпечити якісного засвоєння знань, вихованості і розвитку учнів.

Готуючись до навчального заняття, учитель повинен попередньо ознайомитись із змістом кінофільму чи телепередачі.

Це можна зробити, переглянувши фільм або ознайомившись із монтажним листом, у якому описано зміст навчального кінофільму, зазначені номери монтажних кадрів, їх метраж, зміст кадрів і звукового супроводу. Зміст, структура, особливості телеінформації розкриті також у анотаціях на навчальні передачі, що друкуються в інформаційному збірнику Міністерства освіти і науки України, який передплачує кожна школа, та у фахових журналах. Крім того, попередньому ознайомленню із змістом телепередач, як ми вже зазначали, сприяють спеціальні телерубрики. Далі слід встановити ступінь відповідності ТЗН навчальним програмам, темі уроку, продумати тип і структуру уроку, визначити місце навчального кіно чи телепередачі у структурі уроку, конкретизувати способи активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система навчання, що передбачає проведення занять з усіх предметів, а також позаурочних занять у навчальних кабінетах, обладнаних підручниками, навчальними посібниками, додатковою літературою, засобами наочності, технічними засобами навчання. Така система створює кращі можливості для використання наочності та ТЗН, хоч і не позбавлена проблем, пов'язаних із невідповідністю робочих місць учнів їх фізичному розвитку, зайвими пересуваннями у коридорах, труднощами у складанні розкладу занять тощо.

Шостою групою засобів навчання, за В. Оконем, є складні електронні пристрої і телекомунікаційні мережі. Розвиток інформатики, створення ЕОМ і їх швидкий прогрес породили у науці напрямок – педагогічну інформатику і процес інформатизації освіти.

Педагогічна інформатика – це наука, яка вивчає використання в освіті ЕОМ, комунікативних мереж, різних інформаційних технологій. Інформатизація освіти – це процес впровадження в освіту інформаційних знань, методів, технологій.

Невід'ємною складовою інформатизації освіти є інформатизація загальноосвітніх навчальних закладів. Вона має охопити всі напрямки та сфери діяльності учнів, учителів, керівників навчальних закладів та установ і суттєво вплинути на зміст, організаційні форми і методи навчання та управління навчально-пізнавальною діяльністю. Інформатизація навчального процесу передбачає створення, впровадження і розвиток комп'ютерно-орієнтованого навчального середовища на основі інформаційних систем, мереж, ресурсів та технологій, побудованих на ґрунті застосування сучасної обчислювальної і телекомунікаційної техніки.

Головною метою інформатизації загальноосвітніх навчальних закладів є підготовка підростаючого покоління до повноцінної плідної життєдіяльності в інформатизованому суспільстві, підвищення якості, доступності та ефективності освіти. Реалізація мети передбачає досягнення основних завдань:

формування інформаційної культури учнів, яка стає сьогодні невід'ємною складовою загальної культури кожної людини і суспільства в цілому;

рівнева і профільна диференціація навчально-виховного процесу з метою розвитку нахилів і здібностей учнів, задоволення їх запитів і потреб, розкриття їхнього творчого потенціалу.

Пріоритетними напрямами інформатизації загальної середньої освіти є оснащення закладів освіти сучасними засобами інформаційних технологій, що передбачає створення:

спеціальних навчальних приміщень (кабінетів);

сучасних комп'ютерних мультимедійних класів;

локальної інформаційної мережі класу і навчального закладу;

телекомунікаційних засобів виходу до глобальної всесвітньої мережі Інтернет;

базових та спеціалізованих системних програмних засобів;

прикладних програмних засобів навчального призначення;

мережі комп'ютеризованих шкіл України;

національної інформаційної інфраструктури та інформаційних ресурсів загальноосвітніх навчальних закладів;

мережі регіональних сервісних центрів;

державної системи дистанційної освіти і тестування;

участь у міжнародних освітніх проектах;

удосконалення системи підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації педагогічних кадрів.

Інформатизація педагогічного процесу загальноосвітньої школи насамперед передбачає широке використання педагогічних програмних засобів на базі сучасних комп'ютерів у процесі вивчення шкільних навчальних дисциплін.

Успішність процесу навчання, ефективність використання в ньому сучасних методів навчання значною мірою залежать від матеріальних передумов. Засоби навчання – допоміжні матеріальні засоби школи з їх специфічними дидактичними функціями. Слово вчителя – найістотніший засіб навчання. За допомогою слова вчитель організовує засвоєння знань учнями, формування в них практичних умінь і навичок. Викладаючи новий матеріал, він спонукає учнів до міркувань, обґрунтувань, роздумів над ним. Підручник як важливий засіб навчання слугує учневі для відновлення в пам'яті, повторення та закріплення знань, здобутих на уроці, виконання домашнього завдання, повторення пройденого матеріалу.

Інші засоби навчання виконують різноманітні функції: одні заміняють учителя як джерело знань (кінофільми, магнітофон, навчальні пристрої та ін.); другі – конкретизують, уточнюють, поглиблюють відомості, які повідомляє вчитель (картини, карти, таблиці та інший наочний матеріал); треті – є прямими об'єктами вивчення, дослідження (машини, прилади, об'єкти природи, виробництва); четверті – «посередники» між школярем і природою або виробництвом у тих випадках, коли безпосереднє вивчення останніх неможливе або утруднене (препарати, моделі, колекції тощо); п'яті використовують переважно для озброєння учнів уміннями та навичками – навчальними і виробничими (прилади, інструменти та ін.); шості – символічні (знакові) засоби (схеми, карти, графіки, діаграми тощо).

2. План-конспект уроку із застосуванням активного методу навчання на тему «Гроші і їх функції»

Форма заняття: урок.

Тип уроку: комбінований.

Завдання уроку:

1. Повчальна:

дати класифікацію кредитним грошам;

навчити учнів вирішувати завдання по знаходженню маси і кількості грошей, необхідних державі.

2. Що розвиває:

розвивати уміння сприймати і аналізувати нову інформацію при даній темі;

розвивати здібності довільного запам'ятовування;

розвивати навики синтезу матеріалу.

3. Виховна:

формувати пошану і дбайливе відношення

результатам праці іншого і власної праці;

переконаність в необхідності отримуваних знань;

виховувати в учнях серйозне відношення до отримання знань.

Наочна допомога і устаткування:

Хід уроку:

1. Організаційна частина: починається з вітання, перевірки готовності аудиторії до уроку і наявність що вчаться на уроці. Потім повідомляється тема уроку і які цілі необхідно досягти. (5 хв).

2. Повідомлення (виклад) нового матеріалу із застосуванням проблемних ситуативних завдань: (30 хв).

Мета уроку: продовжити знайомити грошей, що вчаться з функціями.

При поясненні нової теми задаватимуться маленькі проблемні ситуації, які допоможуть таким, що вчиться краще засвоїти новий матеріал.

Основні методи викладу учбового матеріалу: пояснення, бесіда.

Питання даної теми: записуються в зошит.

1. Функція «Гроша, як засіб звернення».

2. Функція «Гроша, як засіб платежу».

Зміст нового матеріалу.

1 питання. Функція «Гроша, як засіб звернення».

Виклад 1 питання 20 хв.

Гроші як засіб звернення. Процес обміну товарів здійснюється у вигляді наступної зміни форм: товар – гроші – товар (Т-Д-Т). З боку речовинного змісту цей рух є Т-Т, тобто обмін товару на товар, обмін речовин суспільної праці. Обмін товарами і товарне звернення різні за формою і змістом.

Як посередник в процесі звернення товарів, гроші набувають функції засобу звернення.

Головними є функції грошей як заходи вартостей і засобу звернення.

Якщо розглянути ланцюг обміну товарів, то можна побачити, що гроші є швидкоплинним посередником в обігу товарів. Певна сума грошей може обслуговувати реалізацію значних мас товарів, тобто гроші здійснюють певне число оборотів. Чим вище число оборотів однойменних грошових одиниць, тим менше грошей необхідно для звернення певної товарної маси.

Кожен товар при зміні своєї форми випадає з сфери звернення, в яку на його місце постійно поступають інші товари. Навпаки, гроші як засіб звернення постійно перебувають у сфері звернення. Звідси виникає питання, скільки грошей може поглинати ця сфера. Оскільки в товарному обігу завжди протиставили товар і гроші, то маса засобів звернення вже визначена сумою цін товарів. Підвищення або пониження суми цін товарів повинні в тій же пропорції збільшувати або зменшувати масу грошей, що звертаються. Сума цін товарів залежить від величини їх вартості і вартості грошового товару. Якщо вартості товарів вже дані, то сума цін товарів залежатиме від кількості товарів, що знаходяться в обігу. Якщо маса товарів дана, то маса грошей, що знаходяться в обігу, збільшуватиметься і зменшуватиметься разом з коливаннями товарних цін. При цьому можливе підвищення цін на одні товари і пониження або підвищення цін на інші товари.

З іншого боку, якщо росте число оборотів однойменної грошової одиниці, то маса грошей, що знаходяться в обігу, зменшується. Якщо зменшується число їх оборотів, то маса їх росте.

Виходячи з цього маса грошей, що функціонують як засоби звернення, прямо пропорційна сумі цін товарів і назад пропорційна числу оборотів однойменних грошових одиниць. Додаток 3, формула 1.

У неокласичній теорії кількість грошей визначається з рівняння обміну:

MV=PQ

Де М – середня кількість грошей, що знаходяться в обігу протягом року;

V – середнє число оборотів грошей в їх обміні на блага;

P – рівень цін, або, точніше, середня ціна, по якій продається кожна одиниця всякого окремого товару;

Q – куплена кількість товарів.

Додаток 3, формула 2.

Звідси можна вивести масу грошей, необхідну для звернення:

M = P*Q/V

Функція грошей як засоби звернення визначає їх монетну форму. Походження слова «монета» пов'язане з назвою храму юнони Монети, на території якого в IV в. до н. е. почалася чеканка грошових знаків Стародавнього Риму.

Спочатку функцію засобу звернення виконувало золото в злитках, які приймалися по вазі. Золотозлитковий обмін був незручний тим, що не дозволяв реалізовувати товари малої вартості. Згодом маленьким злиткам золота держава стала надавати стандартну форму, указувати вагу і пробу, тобто чеканити монету. Золота монета і золото в злитках розрізнялися між собою тільки формою, і золото постійно могло переходити з однієї форми в іншу.

У обігу золоті монети стираються. Внаслідок цього назва золотої монети і її реальний золотий зміст починають розходитися. Проте такі монети звертаються у сфері товарного звернення як повноцінні, як знак вартості. Враховуючи це, уряди нерідко свідомо псували монети, зменшували вагу монет порівняно з номіналом, змінювали пробу грошового матеріалу. Проте те, що вони вигравали від фальсифікації монет, всякий раз втрачали при зборі податків. Тому слідом за фальсифікацією монет йшов процес зміни масштабу цін або облік монет по вазі і пробі.

Практика функціонування неповноцінних монет показала можливість заміни золота і срібла паперовими грошима. Вперше паперові гроші були випущені в XII в. у Китаї. У Росії паперові гроші були випущені в 1769 г. Звернення паперових грошей вводиться державною владою. Паперові гроші є не еквівалентом, а представниками золота, яке повинне було б звертатися у сфері товарного звернення.

Можливість заміни грошового товару знаками, символами вартості обумовлена роллю грошей в товарному обігу, а саме тим, що вони є швидкоплинним посередником в обігу товарів.

Методика викладу.

При викладі нового матеріалу учні записують що таке функція «Гроша, як засіб звернення», розглядають формули: маса грошей, кількість грошей, маса грошей, необхідна для звернення.

При переході до другого питання вчиться пропонується відповісти на не велике проблемне питання: «Як ви думаєте, що означає кредит, кого можна назвати кредитором? Охарактеризуйте»

Учні починають активізувати свою увагу на поставлену перед ними проблему-питання, викладач допомагає їм правильно сформулювати відповіді.

2 питання. Функція «Гроша, як засіб платежу»

Виклад 2 питання 10 хв.

Гроші як засіб платежу. У ринковій економіці товари продаються з відстроченням платежу, або в кредит. Продаж товарів в кредит обумовлений сезонністю виробництва, відмінностями в часі виробництва, термінах реалізації, зберігання і використання товарів.

В результаті такої операції продавець товару стає кредитором, а покупець – боржником. У момент укладення оборудки гроша функціонують як міра вартості. Боржник у момент отримання товару дає кредиторові письмове боргове зобов'язання – вексель, в якому вказана ціна товару, отриманого в кредит, і термін сплати грошей. З настанням терміну боржник оплачує ціну товару, а кредитор повертає вексель. В цьому випадку гроші виконують функцію засобу платежу. У разі несплати певної суми грошей до зазначеного терміну гроша з боржника, що підписав вексель, можуть бути отримані в примусовому порядку за допомогою державних органів. Продаж товарів в кредит сприяє прискоренню реалізації товарів, економії грошового матеріалу або витрат звернення.

Але векселі можуть звертатися в товарному обороті, виконуючи роль специфічних кредитних грошей. Це відбувається тоді, коли товаровиробник або купець, що продав свій товар в кредит і вексель, що отримав від покупця, у свою чергу використовує його замість грошей для оплати товарів, куплених у третього товаровиробника. В цьому випадку він робить на векселі передавальний напис – індосамент. Вексель, що підписав, боржник бере на себе зобов'язання його оплати у разі неплатоспроможності боржника, що пустив в звернення даний вексель. Останній, ставши власником векселя, таким же способом може розрахуватися за куплений товар з четвертим товаровласником і т.д. Оскільки в товарному обігу векселя перетворилися на кредитні гроші.

Банкноти (банківські квитки) з'являються в результаті заміни приватних векселів банків, які оплачуються на вимогу готівкою у будь-який час.

Банкноти забезпечені золотом, приватними векселями, валютою інших країн, що знаходяться у розпорядженні банку. Банкноти випускаються в звернення центральними емісійними банками.

Ринкова економіка породжує ще один вид кредитних грошей – чеки.

Чек – це документ, що містить письмове розпорядження власника поточного рахунку в банці про виплату певної суми грошей певній особі або пред'явникові або про перерахування їх на інший рахунок банком.

Існує три основні види чеків:

Іменні (що не підлягають передачі);

Ордерні (передача іншій особі з індосаментом);

Пред'явницькі (передаванні без індосаменту).

Методика викладу.

При викладі питання учні записують в зошит на поставлених мною в кінці першого питання відповіді: що таке кредит, кого можна назвати кредитором. При викладі матеріалу використовується плакат «Кредитні гроші» Додаток 4

Також записуються в зошит визначення банкноти, чека, векселя.

3. Домашнє завдання: (5 хв).

Підготується до усного опиту по пройденій темі. Знати формули знаходження маси грошей, кількості грошей, необхідних державі, відмінності кредитних грошей один від одного.

Література: Камаєв В.Д. Економічна теорія

Борисов А.М. Економічна теорія і будь-які інші підручники по економічній теорії.

4. Завершення роботи і підведення підсумків: (5 хв).

Оцінка відповідей що всіх вчаться на проблемні ситуації і при рішенні задачі по 12 – ти бальній системі.

Отже, спеціальні технічні засоби навчання (ТЗН) – необхідний чинник засвоєння знань. Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання на уроках повинно враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту за допомогою цих засобів; забезпечувати органічне поєднання їх з розповіддю вчителя, іншими засобами навчання.

При підготовці і проведенні уроку з використанням технічних засобів навчання необхідно: детально проаналізувати зміст і мету уроку, зміст і логіку навчального матеріалу; визначити обсяг та особливості знань, які повинні засвоїти учні (уявлення, факти, закони, гіпотези), необхідність демонстрування предмета, явища або їх зображення; відібрати і проаналізувати аудіовізуальні та інші дидактичні засоби, визначити їх відповідність змісту і меті уроку, можливе дидактичне призначення; з'ясувати, на якому попередньому пізнавальному досвіді відбуватиметься вивчення кожного питання теми; визначити методи і прийоми для активної пізнавальної діяльності учнів, досягнення ними міцного засвоєння знань, умінь і навичок. Загалом практикують такі поєднання аудіовізуальних засобів: статичні екранні і звукові посібники, динамічні і статичні екранні, динамічні екранні і звукові, динамічні і статичні, екранні, звукові.

Висновки

В роботі викладено поставлені цілі, а саме розглянуті проблеми активізації пізнавальної діяльності учнів ПТНЗ, які методи активного навчання необхідно застосовувати викладачеві в своїй діяльності.

На мій погляд, характерною особливістю вдосконалення форм навчання на даному етапі є прагнення вчителів до застосування різноманітних видів уроків в загальній системі вивчення певного розділу або теми. При чому у найбільш досвідчених вчителів більше можливостей, оскільки у них складається свій методичний почерк, який дозволяє їм максимально розкрити сильні сторони своєї майстерності і за рахунок різноманітності форм активізувати пізнавальну діяльність учнів.

Таким чином, правильний вибір місця і часу застосування того або іншого методу активного навчання дозволяє досягти сукупного повчального ефекту, чого, зрозуміло, не можна отримати при використанні простих методів навчання.

Наочно-слухові (аудіовізуальні) засоби навчання. До них належать діафільми із звуковим супроводом, кінофільми та кінофрагменти.

Діафільми із звуковим супроводом поєднують два основних засоби створення ситуації – зображення і слово, їм властива мобільність: звуковий супровід можна підключати і відключати, використовувати вибірково, повторювати потрібну частину фонограми. Це відрізняє їх від кінофільмів, розширює організаційно-методичні можливості для поєднання зорової та слухової наочності, особливо на уроках розвитку мовлення.

Звуковий супровід – це своєрідний еталон, орієнтуючись на який учні коригують свою вимову. Водночас він є своєрідним ключем, контрольним текстом, з яким можна співвіднести відповідь. Цю функцію реалізують фрагменти, які містять завдання, пов'язані з зоровим рядом, малюнками. Читання субтитрів доручають учням з високою успішністю, розподіливши між ними ролі. Це допомагає тренувати окремих учнів у виразному читанні, в оцінюванні читання.

Кінофільми і кінофрагменти забезпечують динаміку зображення, синхронну подачу зображення і звуку, доповнюють мовленнєвий ряд музичним супроводом. Розрізняють декілька типів навчальних кіноплівок: цілісні фільми, які складаються із декількох частин, і кінофрагменти (3–5 хвилин).

Кінофільми забезпечують звуковий коментар, поєднують зорове сприйняття із слуховим. Методика роботи з ними передбачає уважне ставлення до дикторського тексту, що стимулює учнів до пошуку нових мовних засобів, які доповнюють мовний ряд кінофільму.

Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання. При використанні аудіовізуальних засобів навчання на уроках слід враховувати пізнавальні закономірності навчальної діяльності учнів, їх підготовленість до сприймання і засвоєння навчального змісту аудіовізуальними засобами. Важливо забезпечити органічне поєднання їх зі словами вчителя, іншими засобами навчання, відповідність між змістом і навчально-виховним завданням уроку, застосування різних методичних прийомів, спрямованих на розвиток пізнавальних можливостей учнів.

Список літератури

1. Вербицький А.А. Активне навчання у вищій школі: контекстний підхід. М: 1991

2. Ільїна Т.А. Педагогіка: курс лекцій: навчальний посібник для студентів пед. ін-тів. – М.: Освіта, 1984

3. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів педагогічних вузів і педагогічних коледжем / Под ред. П.И. Підкасистого. – М.: Педагогічне суспільство Росії, 1998. – 640 с.

4. Педагогіка: навчальний посібник для студентів пед. ін-тов / Під ред. Бабанського Ю. К – М.: Освіта, 1988.

5. Педагогіка: Навчань. допомога для студентів пед. ін-тів за спец.» Педагогіка і методика поч. класів» / С.П. Баранів, Л.Р. Болотіна, В.А. Сластенін і др.; Під ред. С.П. Баранова, В.А. Сластеніна, – 2-е видавництво, доп. – М.: Освіта, 1986. – 336 з.

6. Подласий И.П. Новий курс: Підручник для студентів педагогічних вузів: У 2 кн. – М.: Гуманіт. видавництво центр ВЛАДОС, 1999. – 576 с.

7. Смолкін А.М. Активні методи навчання. М: 1991

8. Харламов І.Ф. Педагогіка. Курс лекцій. – Мінськ, 1979.

9. Щукіна Г.И. Активізація пізнавальної діяльності що вчаться в учбовому процесі. М: 1982

10. Донченко Т. Мета одна, уроки – різні // Журнал «УРОК УКРАЇНСЬКОЇ». -2000. – №11–12.

11. Лозниця В.С. Психологія і педагогіка: основні положення. Навчальний посібник для самостійного вивчення дисципліни. – К.: «ЕксОб», 2003. – 304 с.