Курсовая работа: Правовий статус громадян в Україні

Курсовая работа: Правовий статус громадян в Україні

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

1.1 Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина

1.2 Громадянство України

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ОСНОВНИХ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ’ЯЗКІВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

2.1 Громадянські права і свободи людини

2.2 Політичні права і свободи громадян в Україні

2.3 Економічні,соціальні та культурні права і свободи громадян в Україні

2.4 Конституційні обов’язки громадян України

РОЗДІЛ 3.КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ГРОМАДЯНИНА

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Права, свободи й обов’язки людини і громадянина є основоположною частиною Конституції України. Вирішення проблем прав людини в ній характеризується принципово новими для України підходами. Поняття прав людини відображає той факт, що за кожною особою визнається певний комплекс природних, невід’ємних прав та властивостей, які зумовлюються самим фактом існування людини і мають розглядатися як гарантії її гідності. Ідея природного права, загального для всього людства, так само як і існування того, що називається правами людини, визнано достатньо давно, як і те, що людина не може бути вільною в суспільстві, яке само не є вільним.

Самовизначення народу, що є передумовою його вільності, самого по собі недостатньо для того, щоб права і свободи людини стали реальністю. Вкрай важливою підвалиною можливості їх реалізації є формування громадянського суспільства і побудова правової держави, яка забезпечує виконання прав і свобод людини в законодавчо встановлених, достатньо гнучких межах, що обумовлені як природою самого права, так суспільними обставинами. Мова йде про особисті права, свободи і обов’язки людини і громадянина, що є соціальними за своєю суттю. Комплекс прав і свобод людини в цілому відповідає положенням Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародного пакту про громадянські та політичні права та Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, які ратифіковані Україною.

Метою даної роботи є розкриття поняття конституційно-правовго стутусу громадян в Україні. Для досягнення поставленої мети на мою думку, слід розкрити наступні питання, що розкривають зміст правового статусу громадян:систему основних прав,свобод та обов’язків громадян,та конституційні гарантії цих прав.

РОЗДІЛ 1. ОСНОВИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА В УКРАЇНІ

1.1 Поняття та зміст правового статусу людини і громадянина

У системі цінностей демократичного суспільства на першому місці стоїть людина. В сучасних умовах у зв’язку із здійсненням кардинальних демократичних перетворень, утвердження соціальної, правової держави проблема особи набуває особливо важливого значення.

Ускладнюються взаємозв’язки суспільства й особи, громадянина і держави, індивіда і колективу, більш взаємозалежними стають їхні інтереси й проблеми, підвищується їхня взаємна відповідальність. Усі ці явища та процеси потребують глибокого осмислення, узагальнення і відображення в законодавстві. При цьому особливо важливе місце посідає проблема конституційних прав та свобод людини і громадянина.

У звичаєвому праві різних країн проблема правового статусу людини і громадянина вирішується не однаково. Можна виділити такі чотири підходи, що визначають вирішення цієї проблеми.

Зокрема ліберальна концепція виходить з того, що кожна людина від моменту народження природою наділена невід’ємними правами. Обмеження прав людини і громадянина, можливе лише у випадках пов’язаних із забезпеченням суспільного ладу, правопорядку, прав і свобод громадян, запобіганням насильства та ін.У дусі цієї моделі конституційні обов’язки громадян визначаються в обмеженому вигляді, а то і взагалі не згадуються в конституції.

Колективістський підхід до вирішення проблеми прав людини надає пріоритет не особистості, суспільству (колективу, класу, певним об’єднанням). При цьому підході головними є соціально-економічні права громадян (людини) і права трудящих, у таких конституціях приводиться широкий перелік обов’язків. Прикладом такого підходу є Конституція УРСР 1978 року.

Третій підхід до правового статусу особи пов’язаний з класичним мусульманським правом.Тут статус особи визначається нормами середньовічного шаріату. Так вселенський суверенітет належить лише Аллаху: людина не має права розпоряджатися собою на свій розсуд, її дії мають бути підпорядковані вказівкам Аллаха. Акцент переноситься не на права, а на обов’язки перед Аллахом, перед спільнотою правомірних мусульман[1].

Особливий підхід до правового статусу особи склався у звичаєвому праві деяких країн Тропічної Африки, Океанії, Латинської Америки. В цих країнах людина розглядається як невід’ємна клітина племені, її права не можуть реалізовуватися окремо від племені.

Таким чином, природно-правові теорії розглядають людину як істоту, яка має певні права невід’ємні від її буття, що випливають з розуму, або божественної волі, або з природи людини[2].

Конституція України, при висвітленні конституційно-правового статусу особи й громадянина спирається на ліберальну концепцію прав людини. Так у Конституції України із 48 статей ІІ Розділу, що присвячені правам людини і громадянина, 37 стосуються особистих прав та свобод. І тільки 4 статті закріплюють обов’язки громадян[3].

Розробники Основного Закону нашої країни виходили з того, що особа не може існувати як повноправний член суспільства без належних їй прав та свобод.Людину не можна позбавити її природних прав - це принижує її природу. Невід’ємні права людини - відправний пункт в обґрунтуванні свободи та рівноправності, непорушності власності, поділу влади та інших цінностей цивілізації.

Таким чином, правове становище громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.

Конституційно-правовий статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному члену суспільства, і “залишає” за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб.Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб’єктивні права та обов’язки, які постійно у суб’ктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин.

Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх.До поняття правового статусу входять такі основні елементи (вони складають його зміст і структуру): громадянство; загальна правоздатність; принципи правового статусу; конституційні права, свободи й обов’язки громадян; гарантії прав і свобод; відповідні правові норми.

Зазначені елементи об’єднює те, що утворюючі їх норми регулюють зв’язки та відносини між державою в цілому і її громадянами. Однак кожний елемент виконує власну роль в оформленні статусу громадян в суспільстві та державі. Головним елементом правового статусу є основні права та обов’язки людини, які безпосередньо визначають її становище в суспільстві, міру юридичної свободи і відповідальності. Вони створюють необхідні умови для всебічного розвитку особи, задоволенню її інтересів та потреб. Усі інші елементи правового статусу громадян мають допоміжний характер, - працюють на цю мету.

2.1 Громадянство України

Місце особи в суспільстві, а громадянина у державі визначається реальністю наданих їм прав та обов'язків. Характеристика співвідношення правового статусу особи та правового статусу громадянина визначає особливості становища людини у державно-організованому середовищі. Зазначимо, що категорії «правовий статус особи» та «правовий статус громадянина» мають самостійний характер, а їх взаємодія засновується, по-перше, на нерозривності суспільства і держави і, по-друге, на наявності спільних та особливих ознак наведених юридичних понять.

Спільні риси підкреслюють похідний характер цих категорій та їх залежність від рівня організованості систем, що їх гарантують. Як правовий статус особи, так і правовий статус громадянина:

1)  характеризують правове положення єдиного суб'єкта — людини;

2)  вони мають єдиний зміст;

3)  певним чином встановлюються та закріплюються;

4)  засновуються на гуманістичних принципах та загальнолюдських цінностях;

5)  відображають рівень розвитку суспільства та держави і визначають його;

6)  гарантуються системою засобів;

7)  мають спільну мету — упорядкування відносин між людьми та взаємодії індивіда і соціальної системи (нації, народу, суспільства, держави);

8)  мають визначену структуру, що характеризується певною взаємодією компонентів.

Однак, за наявності значної кількості спільних ознак, ці категорії зберігають відносну самостійність, що і визначається притаманністю їм особливих рис. Їх можна визначити схематично:

Таблиця 1.2

Правовий статус особи	Правовий статус громадян
Існує до виникнення держави	Виникає з появою держави та безпосередньо залежить від неї
Закріплюється соціальними нормами у довільному порядку, існує в усній формі		Має письмовий характер. Закріплюється правовими нормами та має характер чітко визначеного документа
Заснованийна загальнолюдських цінностях та принципах	Заснований на нормах національного та міжнародного права
Поширюється на все населення	Поширюється на громадян певної держави
Має внутрішній характер	Може мати як національний, так і міжнародний характер
Реалізується в силу авторитетності для кожного із суб'єктів, тобто і добровільно	Має обов'язковий характер і реалізується незалежно від бажання суб'єкта
Основними елементами змісту є права та обов'язки	Окрім прав та обов'язків, структурними елементами є свободи та інтереси
Права та обов'язки мають єдиний зміст і невідокремлений характер	Права та обов'язки розмежовані, їх зміст чітко визначений
Права та обов'язки не пов'язані і реалізація права не залежить від виконання обов'язку іншим суб'єктом	Права та обов'язки мають взаємний характер, оскільки юридичний обов'язок є гарантією реалізації суб'єктивного права
Немає чітко визначеного механізму реалізації прав та обов'язків	Має законодавчо визначений механізм реалізації прав та обов'язків
Існує як загальний статус	Може бути загальним, спеціальним, галузевим, індивідуальним
Не залежить від громадянства	Безпосередньо пов'язаний з громадянством
Порушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування заходів громадського впливу	Порушення прав та невиконання обов'язків тягне застосування юридичної відповідальності
Відповідальність не має примусового характеру і може виходити як від суспільства у цілому, так і його структурних підрозділів (партій, організацій, об'єднань)	Відповідальність має примусовий характер і покладається від імені держави

Отже,правовий статус особи та правовий статус громадянина можуть існувати окремо (наприклад, у випадку, коли особа є іноземцем чи не має громадянства),а також можуть збігатися.Це має місце у разі наявності громадянства у особи або коли держава гарантує реалізацію проголошених суспільством   цінностей.

РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ОСНОВНИХ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ’ЯЗКІВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Основне право громадянина - це встановлена державою та закрiплена в Конституцiї можливiсть, яка дозволяє кожному обирати вид i мiру певноi поведiнки, використовувати наданi йому блага, як в особистих, так i в суспiльних iнтересах.

В Конституцiї та законах України вживається вислiв "права та свободи людини", "права та свободи громадянина". Бiльшiсть авторiв, якi дослiджувалн це питання, схиляються до думки, що принципових вiдмiнностей мiж цими поняттями немає. Можна порівняти, наприклад, свободу наукової, технiчної творчостi та право на творчiсть, право на вибiр професiї i свободу вибору професiї. Цi та iншi приклади свiдчать, що одну i ту ж правову можливiсть розглядають як право, i як свободу. Iсторично склалося так, що деякi права iменують свободами: свобода думки i слова, свобода свiтогляду та вiросповiдання, свобода мiтингiв, походiв i демонстрацій[6].

В лiтературi права та свободи подiляють:

1. За значенням їх для носiя на:

а) основнi (безумовно необхiднi для iснування людини, наприклад, право на життя);

б) неосновнi (не є життево необхiдними, наприклад, право на участь у профспiлках);

2. За способом здiйснення на:

а) активнi (вимагають активних дiй, наприклад,право на освiту);

б) пасивнi (не вимагають активних дiй особи, наприклад, свобода свiтогляду);

3.  За суб'єктами здiйснення на:

а) iндивiдуальнi (здiйснюються одноособовими дiями, наприклад, право на свободу переконань);

б)колективнi (можуть бути реалiзованi лише спiльними дiями групи носiїв прав, наприклад, право на утворення громадських об'єднань)

4.  Залежно вiд ролi держави на:

а) "негативнi права" (для їх здiйснення державi досить утриматись вiд втручання в свободу особи, наприклад, право на виховання дiтей);

б) "позитивнi права"(для їх здiйснення необхiдно прийняття певних заходiв з боку держави, наприклад, право звертатися до суду за захистом)

Щодо дiючої Конституцiї, то вона не мiстить класифiкацiї прав та свобод.На думку авторiв серед прав та свобод громадян, закрiплених у Конституцiї, можливо видiлити такi групи:

1) особистi

2) полiтичнi

3) економiчнi

4) соцiальнi

5) екологiчнi

6) культурнi

2.1 Громадянські права і свободи людини

Громадянські (особисті) права і свободи людини - це ті права, які мають забезпечити особисті потреби людини, її особисте життя.

До громадянських належать право на життя, недоторканність особи, її житла, таємниця листування, телефонно-телеграфні переговори, право на повагу гідності людини, свободу віросповідання і світогляду, на вільне пересування, вибір місця проживання і заняття[8].

Право на життя.Найважливішим і найціннішим з-поміж особистих прав і свобод людини є право на життя. Універсальність цього права і його природний характер підкреслюється у міжнародно-правових документах, які визнані всіма цивілізованими державами світу. Зокрема, в ст. З Загальної декларації прав людини зазначено, що «кожна людина має право на життя, на свободу і особисту недоторканність». У Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 р. у ст. 2 зазначається, що право на життя захищається законом і жодна людина не може бути навмисно позбавлена цього права. Положення міжнародно-правових актів повністю відображені у Основному Законі України. Так, у преамбулі до Конституції України проголошується, що держава дбає про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, а в ст. 3 Основного Закону зафіксовано, що «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». У ст. 27 Конституції закріплено, що кожна людина має невід'ємне право на життя і ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Водночас, кожен має право захищати своє життя і здоров'я від протиправних посягань[9].

Право на повагу до гідності людини закріплено у ст. 28 Конституції України.Це право є метою всіх інших прав людини, джерелом її прав і свобод. «Честь дорожче за життя» - це правило, що пішло з давніх часів, обґрунтувало можливість дуелі, на якій людина захищала честь і гідність, ризикуючи своїм життям. У сучасному розумінні гідність - це сукупність високих моральних світоглядних, професійних якостей людини, які дають їй підстави для самоповаги, для усвідомлення своєї суспільної цінності. Посягання на гідність людини може відбуватись шляхом як фізичного, так і психологічного впливу.У ст. 28 Конституції України враховані міжнародні стандарти прав людини і закріплена норма про те, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Ці положення Конституції України відповідають ст. 5 Загальної декларації прав людини 1948 р. і ст. 7 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 р., ратифікованих Україною[10].

Право на свободу та особисту недоторканність означає свободу людини самостійно визначатися зі своїми діями, розподіляти свій час тощо. Право на свободу - це фактично і є сама свобода, тобто можливість людини здійснювати будь-які правомірні дії. Свобода є природною властивістю кожної людини, що народжується вільною і має право обирати для себе обмеження у вигляді моральних, релігійних, корпоративних норм. Право на особисту недоторканність, закріплене в ст. 29 Конституції України, означає право людини на фізичну, моральну та психологічну недоторканність особи, захищеність від будь-якого неправомірного посягання на її свободу, життя, здоров'я, честь і гідність, в тому числі, право не бути свавільно позбавленим волі. Свобода людини ніким не може бути свавільно обмежена.

Право на невтручання в особисте та сімейне життя.Особисте (приватне) життя важливо визначити як фізичну та духовну сферу, що контролюється самим індивідом і має певний суверенний статус. Законодавство не може втручатися в цю сферу, воно повинно запобігти будь-якому втручанню.Закон встановлює межі недоторканності приватного життя.

Право людини на таємницю листування та інших видів комунікації є продовженням та однією з основних гарантій права на охорону приватного життя.Це право, передбачене міжнародними нормами (ст.12 Загальної декларації прав людини), знайшло своє відображення у переважній більшості сучасних конституцій.Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції (ст. 31 Конституції України).До іншої кореспонденції належать факсимільний, мобільний зв'язок, електронна пошта, Internet тощо. Обмеження цього права припускається лише на підставі закону та судового рішення.

Право на недоторканність житла.«Мій дім - моя фортеця», - так говорить давнє англійське прислів'я. Сутність права на недоторканність житла (ст.30) полягає в тому, що без підстав, передбачених законом, ніхто не вправі увійти до житла проти волі осіб, які в ньому проживають.Під житлом слід розуміти не тільки відповідну кімнату, квартиру, житловий будинок, а й усі допоміжні приміщення, якими користуються у повсякденному житті. Принцип недоторканності житла поширюється не тільки на місце постійного проживання особи, а й на місця її тимчасового мешкання у готелях, санаторіях, будинках відпочинку тощо.

Право на свободу думки і совісті передбачає свободу від будь-якого ідеологічного контролю. Людина сама вирішує, яким духовним цінностям їй надавати перевагу. Ст. 35 Конституції України закріплює право кожного на свободу світогляду і віросповідання.

2.2 Політичні права і свободи громадян в Україні

Політичні права-можливості (свободи) громадянина активно брати участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських організацій політичної спрямованості.Це-право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, право створювати громадські об'єднання і брати участь у їх діяльності, свобода демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода слова, думок, у тому числі свобода преси, радіо, телебачення та ін.[8].

Свобода пересування, вибору місця проживання, право вільного залишення території України.Право на свободу пересування, вибір місця проживання, вільне залишення території України належить кожному, хто на законних підставах перебуває в Україні. Отже, цього права позбавлені особи, які проникли в країну внаслідок порушення візового режиму або законодавства про в'їзд.Закріплюючи це право, держава тим самим захищає територію країни, а також своїх громадян, котрі відповідно до своїх інтересів та без усяких перепусток можуть переїжджати з однієї місцевості в іншу й визначати собі місце проживання.Ст. 33 Конституції України, у якій закріплене це право, повністю відповідає вимогам Загальної декларації прав людини (ст.І3), Міжнародного пакту про громадянські й політичні права (ст. 12).Це повністю стосується як свободи пересування, вибору місця проживання в межах країни, так і можливості залишати свою країну і повертатися до неї.

Право на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації.Розвинута система громадських об'єднань-невід'ємний елемент громадянського суспільства.З їх допомогою люди можуть спільно вирішувати загальні проблеми, задовольняти та захищати свої потреби й інтереси.Громадські об'єднання не залежать від держави, вони здатні впливати на державні інститути і водночас захищати суспільство від необґрунтованого втручання держави в громадське життя. Конституційне право на свободу об'єднаним є юридичною основою створення й діяльності політичних партій,професійних спілок та інших громадських організацій.Названі конституційні положення конкретизуються в Законі України від 16 червня 1992 р. "Про об’єднання громадян”, який регламентує зміст права об'єднання, його основні державні гарантії, порядок їх створення,діяльності, реорганізації та ліквідації[12].

Право брати участь в управлінні державними справами, всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраним.

Це право означає гарантовану громадянам України можливість як безпосередньо, так і через своїх представників здійснювати всю повноту влади.Дане право розвиває закріплене у ст. 5 Конституції України положення про народовладдя, яке має узагальнений, декларативний характер. А конкретно встановлюється право громадян на участь у проведенні референдумів і вільних виборів та бути обраними в органи державної влади, органи місцевого самоврядування, право доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.Закріплене у ст.38 Конституції України право громадян повністю відповідає міжнародним нормам, зокрема, передбаченому у п."а" ст.25 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права положенню про право кожного громадянина без будь-якої дискримінації та без обґрунтованих обмежень брати участь у веденні державних справ як безпосередньо, так і за осередництвом вільно обраних представників[13].

Право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи й демонстрації.Це право призначене для забезпечення політичної свободи думок, переконань та висловлювань в Україні.За юридичним змістом воно гарантує громадянам України можливість вільно і необмежене виражати, обговорювати,роз'яснювати, переконувати й поширювати у будь-якій формі (в межах закону)свої думки, переконання і погляди з усіх питань суспільного, політичного,економічного та суто культурного життя країни, зокрема,важливих питань,пов'язаних з обговоренням проектів законів і рішень загальнодержавного й місцевого значення. Зміст ст. 39 Конституції відповідає положенням міжнародних договорів.Так, у ч. 1 ст. 20 Загальної декларації прав людини встановлено, що "кожна людина має право на свободу мирних зборів та асоціації” ,а у ст.21 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права визначається право на мирні збори. Користування цим правом не піддягає ніяким обмеженням,крім тих, які накладаються відповідно до закону і які необхідні в демократичному суспільстві, в інтересах громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я й моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб”[14].

Право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів.Закріплене у ст. 40 Конституції України право на звернення є важливим засобом здійснення й захисту інших прав та свобод громадян, зміцнення зв'язків населення з державним апаратом, участі громадян в управлінні державними справами. Звернення громадян у державні органи місцевого самоврядування сприяє посилення контролю народу за їх діяльності, боротьбі з тяганиною та бюрократизмом. Положення цієї статті Конституції конкретизовані в Законі України від 2 жовтня 1996 р.»Про звернення громадян»[15].

Право на інформацію.Право на вільне вираження, своїх поглядів охоплює право кожного вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб-на свій вибір.Це право на свободу інформації гарантується ч.2 ст.34 Конституції України і може здійснюватися різними способами: шляхом між особистісного галасування, через засоби масової інформації, за допомогою матеріальних носіїв інформації, учбових закладів,на зборах і мітингах, сходах громадян, через різноманітні клуби, лектори та інші засоби за своїм вибором.Усі ці засоби вважаються законними,якщо при їх використанні виконуються встановлені законодавством правила.Здійснення права на інформацію може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку задля запобігання заворушень чи злочинів, для охорони здоров’я населення, захисту репутації або прав інших людей, запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

2.3 Економічні,соціальні та культурні права і свободи громадян в Україні

Економічні права громадян.

Економічні права та свободи – це можливості людини і громадянина у сфері виробництва, розподілу, обміну і використання матеріальних благ. Вони мають надзвичайне значення в житті людини. Адже саме вони повинні гарантувати економічну свободу людини, її розвиток як вільної, забезпеченої у своїх життєвих потребах особистості[16].

Право на працю.Відповідно до ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, кожна людина має право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується. Згідно зі ст. 43 Конституції України змістом права на працю є можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується.Крім того,ст. 43 Основного закону гарантує кожному:а)рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; б)право на належні, безпечні і здорові умови праці;в)право на заробітну плату; г)право на своєчасне одержання винагороди за працю; д) захист від незаконного звільнення.

Право на страйк.Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням у ній положень ст.8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.Відповідно до ст. 44 Конституції України ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.Порядок здійснення права на страйк встановлюється Законом України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”.Страйк може бути розпочато, якщо примирні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудовою спору (конфлікту). Закріплення Конституцією України права працівників на страйк є відтворенням у ній положень ст.8 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Право на відпочинок.Право кожного, хто працює, на відпочинок проголошено ст. 24 Загальної декларації прав людини та випливає з вимог ст.7 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права. В Конституції України право на відпочинок закріплено в ст. 45 де зазначено,«що кожен хто працює має право на відпочинок».У чинному законодавстві воно знайшло закріплення у ст. 2 КЗпП України. Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку. Наукою трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час, протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов’язків і вправі використовувати його на власний розсуд.[17;с 97]

Соціальні права громадян.

Соціальні права громадян – це можливості людини і громадянина із забезпечення належних соціальних умов життя. Цим і пояснюється їх призначення. До системи соціальних прав Конституція України відносить право на соціальний захист,право на житло,право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї,право на охорону здоров’я,право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Право на житло.Право на житло не означає, що кожний громадянин має безоплатно і в певні строки отримати від держави якісне і таке, що повністю задовольняло б його бажання, житло. Держава гарантує лише, що вона:1) буде створювати умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду;2) разом з органами місцевого самоврядування надаватимуть громадянам житло,які потребують соціального захисту, безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону;3) вживатиме всіляких заходів для того, щоб ніхто не був примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.Це єдина норма розділу II Конституції України, яка не містить спеціальних конституційних гарантій відповідного права і не конкретизує його.У ст. 48 Основного Закону лише зазначається, що достатній життєвий рівень включає тільки достатнє харчування, одяг і житло.Як зазначено в Основах законодавства України про охорону здоров’я,з метою забезпечення достатнього життєвого рівня, на основі науково обґрунтованих медичних, фізіологічних та санітарно-гігієнічних вимог держава:а) встановлює єдині мінімальні норми заробітної плати, пенсій, стипендій, соціальної допомоги та інших доходів населення;б) організує натуральне, в тому числі безоплатне, забезпечення найбільш вразливих верств населення продуктами харчування, одягом, ліками та іншими предметами першої необхідності;в) здійснює комплекс заходів щодо задоволення життєвих потреб біженців, безпритульних та інших осіб, які не мають певного місця проживання;г) безплатно надає медичну допомогу і соціальне обслуговування особам, які перебувають у важкому матеріальному становищі, загрозливому для їх життя і здоров’я.

Право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.Відповідно до ст.12 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права кожна людина має право на медичну допомогу та медичний догляд у разі хвороби. Це невід’ємне право людини знайшло відображення у ч.1 ст. 49 Конституції, яка наголошує, що кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.Кожний громадянин України має право на охорону здоров’я, що передбачає: життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров’я людини; безпечне для життя і здоров’я навколишнє природне середовище; санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає; безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку; кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря і закладу охорони здоров’я; достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров’я і здоров’я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров’я; відшкодування заподіяної здоров’ю шкоди; оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров’я; можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи[20].

Культурні права громадян.

Культурні права громадян - це можливості доступу людини до духовних цінностей свого народу та всього людства. Вони у Конституції України передбачені правом на освіту,гарантуванням свободи літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захистом інтелектуальної власності, авторських, моральних інтересів громадян, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності[21].

Право на освіту.Право на освіту є одним із головних прав людини в цивілізованому суспільстві. Без належної освіти особа не спроможна сприймати себе як частину суспільства, як вільну постать, не спроможна навіть зрозуміти сутність тих прав і свобод, які гарантує Конституція.Відповідно до Закону України „Про освіту”:освіта — це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального, економічного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є, зокрема, всебічний розвиток людини як особистості та найвищої цінності суспільства, розвиток її талантів, розумових і фізичних здібностей, виховання високих моральних якостей, формування громадян, здатних до свідомого суспільного вибору.Ст. 53 Конституції України передбачене право кожного на освіту. У цій статті також прямо або через визначення обов’язків держави як гарантій права на освіту уточнюється, що це право полягає у тому, що:

1) повна загальна середня освіта є обов’язковою;

2) громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі;

3) дошкільна, повна загальна середня, професійно-технічна, вища освіта в державних і комунальних навчальних закладах є доступними і безоплатними у тій мірі, в якій це здатна забезпечити держава;

4) держава забезпечує розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навмання;

5) держава забезпечує надання державних стипендій та пільг учням і студентам;

6) громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства[22].

Право громадян на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності.У ст. 54 Конституції України визначаються зміст свободи творчості і права на результати інтелектуальної, творчої діяльності та їх гарантії. Відповідно до цієї статті, громадянам гарантуються:

1) свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості;

2) захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв’язку з різними видами інтелектуальної діяльності;

3) право на результати їхньої інтелектуальної, творчої діяльності.

При цьому Конституція забороняє будь-яке використання або поширювання цих результатів без згоди їх власників, за винятками, встановленими законом.

Як випливає із Закону України „Про наукову і науково-технічну діяльність”, наукова і науково-технічна діяльність є інтелектуальною творчою діяльністю, спрямованою на одержання і використання нових знань.

2.4 Конституційні обов'язки громадян України

Обов'язки є невід'ємною складовою частиною (елементом) конституційно-правового статусу людини і громадянина. Обов'язки тісно пов'язані з правами та свободами. Це підтверджує і закріплення прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в єдиному розділі Конституції України. Як і права людини, конституційні обов'язки людини стосуються найважливіших сфер життєдіяльності особи, суспільства і держави,а саме:

1. Обов'язок дотримуватися Конституції і законів України. Це один із найважливіших обов'язків людини і громадянина, передбачений ст. 68 Конституції України. Цей обов'язок має загальне значення і не має винятків. Він стосується всіх осіб, які знаходяться на території України.Цей конституційний обов'язок передбачає дотримання, насамперед, Конституції України як акта прямої дії, тобто дотримання конституційної законності.Водночас він поширюється і на виконання інших законів України, які складають систему чинного законодавства.

2. Обов'язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України,шанування її державних символів. Цей обов'язок передбачений ст.65 Конституції України. Захист Вітчизни, насамперед, регулюється Законом України від 6 грудня 1991 року «Про оборону України». Ним передбачається, що кожний громадянин України, незалежно від національності, расової приналежності, віросповідання, ідеологічних переконань, трудової чи іншої діяльності зобов'язаний захищати Україну від посягань, підтримувати громадський порядок та інше[24].

3. Обов'язок охорони культурної спадщини, відшкодовування завданих збитків передбачений ст.66 Конституції України.Цей конституційний обов'язок спрямований насамперед на збереження матеріальних і духовних цінностей українського народу, його культурний розвиток.

4. Обов'язок не заподіювати шкоди природі передбачається ст. 66 Конституції України.Необхідність забезпечити охорону довкілля є одним з найголовніших завдань як держави, так і кожної людини. Це пов'язано зі значними негативними наслідками, до яких призводить невиконання екологічних вимог.Обов'язок дотримання вимог екологічної безпеки, раціонального природокористування й охорони екологічного середовища став загальнонаціональним завданням[25].

5. Обов'язок поважати честь і гідність інших людей, не посягати на їхні права і свободи.Цей конституційний обов'язок є найважливішою умовою дотримання законності і правопорядку в суспільстві та державі. Він закріплений у ст. 68 Конституції України і передбачає обов'язок кожного не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Дотримання цього обов'язку значною мірою унеможливлює конфлікти між окремими особами або мінімізує їх.

6. Обов'язок набуття повної загальної середньої освіти. Нарівні з визначенням права кожної особи в Україні на освіту, ст. 53 Конституції України передбачає обов'язок кожного мати повну загальну середню освіту. Цей обов'язок забезпечується насамперед державою та батьками неповнолітніх дітей[22].

7. Обов'язок піклування про дітей та про непрацездатних батьків передбачений у ст. 51 Конституції України. Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Кодексом законів про шлюб та сім'ю передбачається обов'язок батьків у вихованні дітей (ст. 61), обов'язок утримувати своїх неповнолітніх дітей і непрацездатних повнолітніх дітей, які потребують матеріальної допомоги[26].

Водночас, конституційним обов'язком є піклування повнолітніх дітей про своїх непрацездатних батьків.

 8. Обов'язок сплати податків і зборів вперше передбачений у ст.67 Конституції України. Конституція зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Крім того, усі громадяни зобов'язані щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан та доходи за кожен минулий рік у порядку,визначеному     законодавством.

РОЗДІЛ 3.КОНСТИТУЦІЙНІ ГАРАНТІЇ ПРАВ ГРОМАДЯНИНА

В реаліях побудови демократичного суспільства принцип верховенства права передбачає гарантії забезпечення прав і свобод громадян України. На підтвердження цього принципу існують гарантії організаційно-правового характеру, які спеціально спрямовані на охорону Конституції, законів нашої держави та забезпечення реальності використання громадянами своїх прав, свобод і виконання ними обов’язків.

Гарантії прав і свобод громадян – суттєвий елемент конституційно-правового статусу особи.Зміст гарантій базується на основних конституційних принципах: верховенстві права, законності, гуманізмі, справедливості, рівноправності та інших.Система юридичних гарантій прав і свобод громадянина характеризується сукупністю взаємопов’язаних і взаємодіючих нормативно-правових та інституційно-організаційних засобів їх забезпечення. До гарантій також відносять розвиток суспільно-політичної активності громадян, формування в останніх свідомого ставлення до використання прав і свобод, виконання обов’язків; підвищення рівня їхньої правової культури; активізацію діяльності об’єднань громадян, які сприяють захисту прав, свобод та законних інтересів.

Нормативно-правові гарантії забезпечення прав і свобод громадянина – це передбачені нормами матеріального і процесуального права юридичні засоби забезпечення реалізації, охорони й захисту прав та свобод. За характером правових норм вони поділяються на матеріальні й процесуальні; за сферою дії – на міжнародні і внутрішні; за джерелом закріплення – на конституційні й галузеві. Окремим нормативно-правовим засобом забезпечення прав, свобод та законних інтересів особи виступає юридична відповідальність.

Інституційно-організаційні гарантії забезпечення прав і свобод громадян – це передбачені в нормативно-правових актах суспільно-політичні інституції, на які покладаються відповідні функції та повноваження щодо організації й здійснення юридичного забезпечення реалізації, охорони і захисту прав та свобод громадянина. За суб’єктами здійснення забезпечувальної діяльності вони можуть поділятися на державні й громадські.Гарантії можна розглядати і як своєрідну групу прав громадян, які сприяють реалізації та охороні й захисту їхніх прав, свобод і виконанню ними обов’язків.

У сучасному світі проблема захисту прав людини вийшла за межі кожної окремої держави, набула міжнародного значення. Це викликало гостру потребу в створенні універсальних міжнародно-правових стандартів, які б визначали ту верхню планку, нижче якої держава в реалізації прав та свобод громадян не повинна опускатися. Це є яскравим свідченням того, що права людини перестали бути об’єктом внутрішньої компетенції кожної окремої держави, а стали справою міжнародного співтовариства[29,с.222].

Не можна не звернути уваги на той факт, що в сучасних демократичних країнах посилання на переважну частину норм конституційного і адміністративного права містяться в загальнообов’язкових судових рішеннях із питань застосування законів та конституції. Правовою основою для визначення неконституційності змісту державних правових актів є доктрина належної правової процедури, під якою розуміється застосування судами права відповідно до встановлених і санкціонованих державою юридичних принципів та процедур для гарантування й захисту прав, свобод та обов’язків громадян. В основі європейського стандарту належної правової процедури лежить право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод.

Конституція України закріпила принцип відповідальності держави перед людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у конституційному визначенні обов’язків держави (ст.З,16,22).Така відповідальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки застосування заходів публічно-правового характеру до держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання своїх обов’язків.

Центральною ланкою забезпечення прав, свобод та обов’язків громадян є діяльність існуючих у країні спеціалізованих правових інституцій. Вони функціонують як зі своєї ініціативи, так і в зв’язку з надходженням до них звернень (заяв, скарг, позовів) громадян.

Крім того, проблематичність здійснення багатьох прав і свобод зумовлена нездатністю економіки забезпечити всім належні умови для їх здійснення. Тому одним з найважливіших завдань є подальше поглиблення економічних перетворень з метою переорієнтування нашої економіки на загальносоціальні потреби, збалансування свободи ринкових відносин із забезпеченням соціальної справедливості та    захищеності громадян.

ВИСНОВКИ

Отже, правове становище громадянина в повному обсязі - це сукупність прав, свобод і обов’язків, якими він наділяється як суб’єкт правовідносин. Кожна із галузей права закріплює деяку частину прав і свобод у певній сфері суспільних відносин: трудових, сімейних, фінансових тощо. Конституційне право закріплює основи правового статусу особи; в цілому ж права і свободи людини не є вичерпними.

Конституційно-правовий статус громадянина - поняття, яке відображає тільки те, що властиве усім і кожному члену суспільства, і “залишає” за своїми рамками все приватне, індивідуальне, яке стосується конкретних осіб або груп осіб. Тому в конституційний статус громадянина входять лише загальні для всіх суб’єктивні права та обов’язки, які постійно у суб’ктів виникають і припиняються залежно від виконання ними тих чи інших професійних функцій, громадського становища, характеру правовідносин, в які вони вступають, інших обставин.

Конституційний статус громадянина - єдиний, неподільний і однаковий для всіх.

Основними принципами конституційно-правового інституту прав і свобод людини є закріплення в національному законодавстві прав і свобод, встановлених нормами міжнародного права. Україна як повноправний член світової співдружності, визнає і гарантує права і свободи особи, притаманні цивілізованому суспільству.

Отже, під правовими принципами, що визначають конституційно-правовий статус особи розуміють загальні, основоположні начала, за допомогою яких у Конституції визначаються основні права, свободи і обов’язки людини й громадянина, а також гарантії їх здійснення, тобто можливість мати, володіти, користуватися і розпоряджатися економічними, політичними, культурними та іншими соціальними цінностями, благами, користуватися свободою дій і поведінки в межах конституції та інших законів. Зокрема це: принцип невідчужуваності та непорушності основних природних прав і свобод людини та належність їх їй від народження; принцип рівноправності прав і свобод осіб; права і свободи людини і громадянина визнаються за всіма однаково, незалежно від статі, раси, національності, мови, походження, місця проживання, ставлення до релігії, ці права і свободи та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає за свою діяльність; принцип єдності прав та обов’язків людини і громадянина тощо.

Теоретичний аналіз конситуційно-правового статусу громадян в Україні дозволить, більш чітко передбачити у законодавстві механізми їх реалізації. Адже визнання і закріплення в законах кожного права людини (або групи однойменних прав) повинно одночасно супроводжуватись встановленням усіх елементів юридичного механізму їх забезпечення: юридичних процедур реалізації, юридичних засобів охорони і захисту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

Книги:

Без автора:

1.Конституційне право України.-К.: Наук. думка,1999-с.200

2.Сравнительное конституционное право.-М.,1966 – с.237-240

Законодавчі та нормативні документи:

3. Конституція України.-К.,1996.- с

Книги:

Два автори:

4. Зайчук В.О.,Оніщенко Н.М. Теорія держави і права,академічний курс.Київ. Юрінком Інтер 2006.

Періодичні видання:

5.Рабінович П. / Соціальна сутність прав людини / Юридичний вісник України, 2005

Законодавчі та нормативні документи:

6.Конституція України від 28 червня 1996 // Відомості ВР України №30, 1996

Книги:

Один автор:

7.М.Г. Коваль,В.О.Євченко «Конституція України: вивчаємо Основний Закон» // Миколаїв, 1997

Законодавчі та нормативні документи:

8.Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Міжнародні договори України. - К., 1992.

Матеріали конференцій, з’їздів:

9.Рабинович П. Право людини на життя / Європейська конвенція з прав людини: основні положення, практика застосування, український контекст. - К.: ВІПОЛ, 2004. - С. 35-37.

10.Права людини в україні.-2005р.Доповідь правозахисних організацій./за ред.Є.Захарова,І.Раппа,В.Яворськогo

Законодавчі та нормативні документи:

11.Науково-практичний коментар Конституції України, Харків, 2003

12.Закон України "Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р

Книги:

Один автор:

13.Погорілкo В.Ф. Конституційне право України. К.,-1999

Законодавчі та нормативні документи:

14.»Загальна декларація прав людини»1948р.

15.Закон України»Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Книги:

Один автор:

16.Трудове право України: Курс лекцій , за ред. П. Д. Пилипенка – Львів 1996 р.

Законодавчі та нормативні документи:

17.Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права від 16.12.1966 р.

Книги:

Один автор:

18. Гуляк Я.В. Право на житло і на житлові відносини / Держава і право, 2005

Періодичні видання:

19.Болотіна Н. Право людей на соціальне забезпечення в Україні //Право України – 2000 р. № 4 с.35 – 39.

Законодавчі та нормативні документи:

20.Закон України „Про основи охорони здоровя”від 19 листопада 1992 р.

Періодичні видання:

21. Соколенко Ю. Поняття культурних прав і свобод людини і громадянина / Право України, 2005

Законодавчі та нормативні документи:

22.Закон України "Про освіту"№1060-XII, із змінами вiд 11 червня 2008

23.Закон України „Про наукову і науково – технічну діяльність” від 13.12.91.

24.Закон України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року

25.Закон України „ Основи законодавства про культуру” від 14. 02.92 р.

26. Конвенція про права дитини. УПФ. - К., 1995.

Періодичні видання:

27.Черней В., Строков І. Конституційне забезпечення прав людини в Україні Право України – 1999р.- №10 с 93- 95

28.Князєв В. Конституційні гарантії прав, свобод та обов’язків людини та громадянина в Україні // Право України. 1998. № 11. – С. 28.

Дисертації:

29.Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: Дис. канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. - К., 2002. - 222 с.

Періодичні видання:

30.Магновський І. Економічні гарантії конституційних прав і свобод людини та громадянина // Право України. – 2003. - № 1. – с. 29-33.