Курсовая работа: Тематичний контроль оцінювання знань учнів з курсу "Основи економіки"

Курсовая работа: Тематичний контроль оцінювання знань учнів з курсу "Основи економіки"

МІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

БЕРДЯНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАДОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра професійної педагогіки та методики професійного навчання

Курсова робота

з методики професійного навчання

за темою Тематичний контроль оцінювання знань учнів з курсу «Основи економіки»

Бердянськ 2010

План

Вступ

РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ У СИСТЕМІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

І.1 Контроль його суть, функції та види

І.2 Тематичний контроль та критерії оцінювання учнів

РОЗДІЛ ІІ Методичне забезпечення теми «ЯК СТВОРЮЄТЬСЯ ТА ВИМІРЮЄТЬСЯ БАГАТСТВО ДЕРЖАВИ?» з дисципліни «Основи економіки» у 10 класі

ІІ.1 Рекомендації щодо вибору навчальних програм з курсу «Основи економіки»

ІІ.2 Методичні рекомендації до підготовки та проведення комбінованого уроку з теми «Економічне зростання. Шляхи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Циклічність розвитку економіки»

ІІ.3 Методичні рекомендації до підготовки та проведення практично – семінарського заняття з теми «Основні показники економічного стану країни ВВП (ВНП). ВВП (ВНП) на душу населення. Реальні та номінальні показники ВВП»

ІІ.4 Методичні рекомендації до підготовки та розробки ігрового заняття з теми «Основні показники економічного стану країни ВВП (ВНП). ВВП (ВНП) на душу населення. Реальні та номінальні показники ВВП»

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Контроль та оцінка знань, умінь і навичок учнів є важливим елементом навчально-виховного процесу. При правильній організації він сприяє розвитку пам’яті, мислення та мови учнів, систематизує їхні знання, своєчасно викриває прорахунки навчального процесу та служить їх запобіганню. Перед учителем стоїть завдання так організувати навчальний процес, щоб контроль природньо включався в систему навчання як обов’язковий функціональний компонент, який забезпечує його цілеспрямованість та об’єктивність. Використовуючи традиційні форми та методи контролю й оцінки, вчителі повинні знайомитися з досвідом педагогів-новаторів та результатами їх досліджень та експериментів; використовуючи цей досвід, шукати нові ефективні методики контролю. Існує багато підходів та пропозицій щодо пошуків найбільш ефективних шляхів вдосконалення системи перевірки та обліку успішності учнів. Кожен з них має свої як позитивні так і негативні сторони.

Контроль знань учнів є складовою частиною процесу навчання. За означенням контроль - це співвідношення досягнутих результатів із запланованими цілями навчання. Деякі вчителі традиційно підходять до організації контролю, використовують його в основному заради показників досягнутого. Перевірка знань учнів повинна давати відомості не тільки про правильність чи неправильності кінцевого результату виконаної діяльності, але і про неї саму: чи відповідає форма дій даному етапу засвоєння.

Правильно поставлений контроль навчальної діяльності учнів дозволяє вчителю оцінювати одержувані ними знання, уміння, навички, вчасно надати необхідну допомогу і добиватися поставлених цілей навчання.

Основні недоліки при здійсненні контролю знань: неправильне розуміння його функцій, невиправдано переоцінюється його роль у процесі навчання, контроль перетворюється в самоціль на уроці; використання одноманітних методів контролю ; суб'єктивізм у виставлянні оцінок, відсутність чітких, обґрунтованих критеріїв.

Учителеві при підготовці до уроку необхідно пам'ятати, що пошуки необхідних форм контролю і його організація - це найважливіше завдання педагога. Кого, коли, скільки учнів, з яких питань, за допомогою яких засобів потрібно запитати й оцінити - все це повинне бути продумане вчителем при підготовці до уроку. Поряд із цим варто продумати, чим повинні займатися учні під час опитування інших учнів. У кожного вчителя повинна бути своя система контролю, вона повинна включати різноманітні засоби й прийоми роботи, щоб учні розуміли, що вчитель постійно контролює їхні успіхи, рівень і якість оволодіння знаннями.

Активне обговорення в суспільстві проблем освіти, й зокрема контролю, безперечно, сприяє вдосконаленню системи оцінювання, передусім об’єктивізації оцінки, поглибленню демократизації та відкритості процесу контролю, пошукові оптимальної моделі контролю, свідченням чого є численні комплекти зошитів, посібників - у цьому і полягає актуальність обраної теми.

Мета роботи - визначити найбільш ефективні шляхи й способи організації тематичного контролю знань учнів.

Об'єкт дослідження: процес навчання економіки в загальноосвітній школі.

Предмет дослідження: роль і значення тематичного контролю, шляхи й способи його організації.

Беручи до уваги мету, об’єкт та предмет роботи були поставлені наступні задачі:

1) вивчення літератури з проблеми контролю знань учнів;

2) розкрити сутність тематичного контролю;

3) розробка методики застосування різних форм контролю на прикладі теми «Як створюється та вимірюється багатство держави?»
РОЗДІЛ І ЗАГАЛЬНІ КРИТЕРІЇ ОЦІНЮВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ДОСЯГНЕНЬ УЧНІВ У СИСТЕМІ ЗАГАЛЬНОЇ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ

І.1 Контроль його суть, функції та види

Контроль, оцінка й облік знань учнів – важлива проблема теорії і практики навчання. Без перевірки або самоперевірки засвоєних знань, набутих умінь і навичок неможливе якісне вирішення цієї проблеми. Тому контроль знань учнів завжди був, є і буде важливою складовою частиною навчального процесу, хоч і ставлення до нього зазнавало певних змін. Змінюються окремі форми і способи контролю знань, але його головна суть – знати, наскільки вдало відбувся процес засвоєння вивченого матеріалу, – залишається незмінною. Вона визначається самою природою процесу навчання.

Ще за радянських часів, з перших днів існування радянської школи, вчителі, організовуючи процес навчання і керуючи ним, завжди цікавилися результатами навчальної роботи, вивчали знання учнів. Проте ставлення педагогічної думки, офіційна лінія керівних органів народної освіти щодо контролю знань учнів і визначення функції цієї важливої частини процесу навчання були різними на різних етапах будівництва школи.

Шкільна практика, життя настирливо вимагали систематичного контролю знань учнів, і вже в 1920-1921 навчальному році в школах ряду губерній широко практикувалися такі форми перевірки знань, як співбесіди, репетиції, заліки.

Великого значення для розв’язання проблеми контролю знань учнів набули на той час постанова уряду від 5 вересня 1931 року “Про початкову і середню школу”, яка засудила неправильні концепції навчання, що тоді панували, і від 25 серпня 1932року “Про навчальні програми і режим у початковій і середній школі”.

Ці постанови привернули увагу вчителів до систематичної поточної перевірки знань учнів. Було визнано, що основою оцінки успішності учнів має бути не суб’єктивне спостереження, а об’єктивна перевірка результатів їх навчальної роботи.

У післявоєнні роки в педагогічній літературі друкується багато статей з питань організації перевірки знань учнів , а в 1953 році редакція журналу “Советская педагогика” відкрила спеціальну дискусію цього питання. Було надруковано чимало робіт на цю тему ряду авторів (Б.Г.Анан’єв, Ш.О.Амонашвілі, О.С.Богданова, М.О.Данілов, Б.П.Єсіпов та ін.), які у різних аспектах розглядали питання контролю та оцінки знань учнів.

На початок 60-х років з’явилася певна тенденція перебудувати існуючої системи контролю знань, після того, коли журнал “Народное образование” відкрив на своїх сторінках дискусію з питання про структуру уроку.[17].

За ініціативою С.Ф.Сухорського, в 70-х роках в Україні була проведена значна робота з впровадження у шкільну практику тематичної системи контролю і оцінки успішності учнів. Нагромаджено певний позитивний досвід здійснення тематичного контролю за успішністю учнів, раціоналізації методів перевірки, ширшого застосування усної і письмової перевірки, методів графічної і тестової перевірки.

На кінець 70-х років, з метою знайти більш раціональний варіант облікового документу ніж шкільний класний журнал, студентський та викладацький склад Львівського державного університету під керівництвом к. п. н. С.Ф.Сухорського працювали над створенням “Облікової книжки учня”. В ній виділялися сторінки для обліку успішності з кожного предмету, для обліку виконання громадських доручень, суспільно-корисної праці і самообслуговування, записів класного керівника та причин відсутності в школі, а також сторінка для оцінки учня за кожний день.

Так, певної популярності набула рейтингова система оцінювання знань учнів. В основу цього показника закладена оцінка в балах не лише на екзаменах, але й на заліках. При цьому забезпечується більша гнучкість оцінки знань, умінь та навичок.

Педагогам відомо: одна й та ж оцінка має різне значення навіть у 2-х учнів. В одного, наприклад, “четвірка” – ближче до “п’ятірки”, а в іншого – це майже “трійка”. Тому рейтинговою системою оцінювання знань передбачено, що одна й та ж оцінка супроводжується відповідною кількістю балів. Всі бали, отримані учнем за певний період навчання, сумуються і ця сума порівнюється з максимальним рейтинговим показником. На основі цього робиться висновок про рівень знань учнів.

Важливою умовою підвищення ефективності навчального процесу є систематичне отримання учителем об’єктивної інформації про хід навчально-пізнавальної діяльності учнів. Цю інформацію він отримує завдяки контролю за навчально – пізнавальною діяльністю учнів.

Поняття «контроль» (франц. Controle) має декілька значень. У дидактиці – це нагляд, спостереження і перевірка успішності учнів. Контроль – ширше поняття, ніж перевірка. Спостереження за учнями під час занять, перевірка їх знань, навичок і вмінь, зошитів, інших продуктів навчальної і практичної діяльності учнів є засобами контролю. Облік успішності передбачає фіксацію результатів контролю у вигляді оцінного судження або числового бала з метою аналізу стану навчально - виховного процесу за певний період, прийняття рішень про необхідність удосконалення уроку, інших форм та методики організації навчання. Навчання є процесом управління навчально - пізнавальною діяльністю учнів, а контроль – обов’язковим засобом одержання зворотної інформації.

Контроль знань учнів дає можливість: дізнатися про наявність прогалин у знаннях учнів (оскільки вони є і прогалинами і в діяльності викладача, то він має можливість дізнатися про свої особисті недоліки); виявити повноту знань, усвідомленість і міцність їх засвоєння, уміння їх застосувати; засвоїти динаміку успішності; привчити учнів до самоконтролю і раціональної організації праці; стимулювати розумову активність учнів; виробити в них навички синтезування і систематизації навчального матеріалу; привчити учнів до наполегливості й відповідальності в навчальній діяльності; забезпечити оперативний зовнішній і внутрішній зворотній зв'язок у навчанні; визначити продуктивність використання викладачем навчального посібника, методу чи прийому навчання; зіставити ефективність праці викладачів, оцінити роботу навчального закладу за якістю навчання і підготовки спеціалістів.

Контроль та оцінка знань, умінь та навичок учнів – невід’ємний структурний компонент навчального процесу. Виходячи з логіки процесу навчання, він є, з одного боку, завершальним компонентом оволодіння певним змістовним блоком, а з другого – своєрідною зв’язуючою ланкою в системі навчальної діяльності особистості.

Контроль –визначення об’єму, рівня та якості засвоєння навчального матеріалу, виявлення успіхів у навчанні, прогалин в знаннях, уміннях та навичках окремих учнів та всього класу для внесення необхідних коректив в процес навчання, для вдосконалення його змісту, методів, засобів та форм організації.

Зауважимо, що складовою частиною контролю виступає перевірка, завдання якої є виявлення знань, умінь та навиків учнів та порівняння їх з вимогами, певними навчальними програмами. В цьому випадку контроль виконується виключно з метою оцінювання знань, умінь та навиків учнів. Заключним актом контролю в такому разі є виставлення вчителем певної оцінки (балу).

Основні завдання контролю – виявлення рівня правильності, об’єму, глибини та дійсності засвоєних учнями знань, отримання інформації про характер пізнавальної діяльності, про рівень самостійності та активності учнів в навчальному процесі, встановлення ефективності методів, форм та способів їх навчання.

Контроль – це підсистема в рамках системи навчання в цілому, яка реалізує притаманні їй функції, яка має свій об’єкт, свої методи.

Процес контролю й оцінки навчальної діяльності учнів має спиратися на вимоги принципів систематичності, об'єктивності, диференційованості й урахування індивідуальних особливостей учнів, гласності, єдності вимог, доброзичливості. Використовуючи оцінку, учитель має володіти педагогічним тактом, виявляти високий рівень педагогічної культури. Адже “найголовніше заохочення, – зауважував В.О.Сухомлинський, – і найсильніше (та не завжди дійове) покарання в педагогічній праці – оцінка. Це найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння і культури” [33].

Результати, контролю - це основа оцінки навчальних досягнень учнів, яка характеризує рівень оволодіння учнями знань, умінь і навичок згідно з вимогами навчальних програм. Поняття «контроль знань» учнів значно ширше, ніж поняття «перевірка». Це поняття є родовим по відношенню до таких понять, як «перевірка знань», «оцінка знань», «результати навчальних досягнень».

Перевірка знань вживається у вузькому значенні як методичний прийом у зв'язку з оцінкою результатів того чи іншого завдання, їй більше властиві навчальні функції.

Контроль знань, як правило, спрямований на виявлення рівня засвоєння учнями вже вивченого матеріалу проводиться здебільшого вчителем.

Оцінка знань учнів означає відношення того, що учень знає, до того, що він повинен знати на даний момент навчання. Оцінка часто фіксується за допомогою вимірювання (балів).

Результати оцінювання навчальних досягнень (урахування системи оцінювання) — виставлення балів в класних журналах, в щоденниках та інших документах.

Про роль і сутність контролю знань учнів говориться в багатьох педагогічних працях. Ідеї контролю, зокрема, засновані в працях Я.А.Коменського, А.В.Дистервега, Н.І.Пирогова, К.Д.Ушинського та інших. Педагог Я.А. Коменський, основоположник шкільного навчання, у своій книзі «Великая дидактика» сформулював дидактичн вимоги до навчання, дав вказівки, як планувати урок. Зокрема, він вказував, що частину уроку необхідно відвести для опитування учнів. Ідеї контролю, висунуті Я.А.Коменським, сформульовані у вигляді коротких правил у одній з його праць. Ці правила детально встановлюють порядок контролю знань учнів для сучасної школи:

1) вчитель на кожному уроці перевіряє знання, викликаючи декількох учнів;

2) директор школи раз у місяць перевіряє результати навчання учнів;

3) у кінці навчального року — перевідні екзамени з класу в клас.

Паралельно з іншими дидактичними принципами Я.А.Коменський на перший план висуває результати оцінювання навчальних досягнень учнів.

Німецький педагог А.В.Дістервег приділяв велику увагу засвоєнню вивченого матеріалу. Одним з показників такого засвоєння є здібність учнів ясно і чітко переказати суть матеріалу. Він висуває правило для вчителя: «Піклуйся про те, щоб учні не забували того, що вивчили» і рекомендує повертатися до вивченого частіше. Отже, висуваються ідеї систематичного контролю за результатами навчання учнів.

На аналогічних позиціях стояв російський педагог і воєнно-польовий хірург М.І.Пирогов. Він вимагав, щоб вчителі і керівники прогімназій і гімназій добре навчали учнів і піклувалися про їх результати навчання, пропонував, щоб переведення з класу в клас здійснювалось за результатами підсумкового контролю, негативно відносився до перевідних екзаменів, відмічаючи в них елементи випадковості і формалізму.

Конструктивні ідеї контролю знань учнів висловлені К.Д.Ушинським. Якщо в знаннях учнів виявлені пробіли, прогалини, то здебільшого це пояснюється неудосконаленим викладанням, нераціональним застосуванням методів навчання, системи завдань, невмінням учителя своєчасно помічати свої помилки і помилки дітей.

Охарактеризувавши типову для вітчизняної школи систему перевірки, К.Д.Ушинський писав: "Учитель опитує одного, двох, трьох, а інші в цей час вважають себе вільними від усяких справ». Він вважав: якщо основна мета лише в тому, щоб формально перевірити знання, тобто виставляти оцінки, то така перевірка—даремна витрата часу. Ушинський вимагав, щоб учитель активізував дітей під час перевірки знань.

Він виступав за своєчасний контроль, за такі методи перевірки знань учнів, які активізували б увесь клас. Ушинський чітко виділяє ідеї тематичного контролю, однак обґрунтовує основні вимоги до перевірки і оцінки знань учнів, які отримали реалізацію і в наш час.

Перевірка навчальних досягнень учнів має велике виховне значення, оскільки стимулює їхню систематичну роботу, розвиває почуття відповідальності за результати навчання, що особливо важливо в сьогоднішніх умовах. Контроль успішності навчання з урахуванням закономірностей психічного розвитку школярів на всіх його етапах стимулює розвиток у них пізнавальних процесів та емоційно-вольових якостей. Систематичний контроль успішності навчання є умовою руху вперед; він формує уявлення учня про те, що він знає, що ним досягнуто, на що варто звернути увагу в подальшій роботі. Добре організований контроль на всіх його етапах допомагає вчителю виявити навчальні здобутки кожного учня, розкрити причини слабкого засвоєння окремих частин матеріалу та вжити раціональних заходів для виправлення недоліків у навчально-пізнавальній діяльності.

Оцінка вчителем засвоєних знань є важливим фактором для формування особистості школяра й часто виступає регулятором соціальних відносин у житті дитини, адже опосередковано впливає на формування стосунків у класному колективі, з учителем, з батьками тощо. Заохочення з боку вчителя здебільшого стимулює навчально-пізнавальну діяльність учнів і сприяє покращанню її результатів. Для цього необхідно враховувати наявний рівень розвитку школяра. Якщо вчитель ставить надто високі вимоги, то це створює бар’єр у розвитку. Занижені вимоги також гальмують розвиток учня, тому що вони не активізують його розумової діяльності. Для успішного стимулювання розвитку здібностей засобами контролю необхідно, щоб учень розумів, що від нього вимагають, щоб він не мав сумнівів у необхідності знань, був упевнений, що може осягнути необхідне, що бажана оцінка залежить лише від нього самого, від його старанності.

У навчально-виховному процесі контроль виконує ще декілька функцій, серед яких забезпечення необхідного та своєчасного оперативного зворотного зв’язку. Перевірка знань дає вчителю інформацію про пізнавальну діяльність учнів, про те, як іде засвоєння, які є можливості для подальшого вдосконалення навчання. Перевірка одночасно дає змогу виявити ефективність методів і прийомів навчання, які застосовуються самим учителем, вона допомагає зробити висновки для подальшої праці педагога. Аналіз результатів контролю дає вчителю змогу виявити сильні й слабкі сторони в роботі та причини неуспішності. Інформацію про свої успіхи чи невдачі отримує й сам учень. Вислуховуючи відповіді товаришів, доповнення та виправлення вчителя, учень може критично оцінити свої знання, проаналізувати відповіді однокласників. Це сприяє систематизації та закріпленню засвоєного навчального матеріалу. Добре організований контроль привчає школярів до систематичної роботи, дисциплінує, сприяє формуванню відповідальності, активності, самостійності, допомагає розібратися в собі, а тому потребує зваженого керівництва, педагогічної майстерності, такту.

Оцінка знань учня не може бути випадковою. Об’єктивність перевірки й оцінки забезпечується науково обґрунтованим змістом завдань, запитань, вимог та критеріїв оцінювання, які допомагають виявити якість знань школяра. Коли йдеться про якість знань, то мається на увазі обсяг знань, передбачений навчальною програмою, його докладність (учень знає весь матеріал, окремі його частини, усі елементи бази знань — поняття, факти, закономірності тощо), глибина й міцність засвоєння, уміння виражати знання усно й письмово та ін. Важливо визначити рівень засвоєння знань, який відображає компетентність учня з предмета й реалізується через планування та організацію вчителем пізнавальної діяльності учнів на різних рівнях складності. Рівні пізнавальної діяльності (понятійний, репродуктивний, алгоритмічно-дійовий і творчий/дослідницький) відповідають суб’єктивному аспекту процесу навчального пізнання, а їхній вибір відбувається на рівні розвитку пізнавальних можливостей як цілого класу, так і окремих учнів.

Рівні пізнавальної діяльності задаються вчителем через відповідні запитання та завдання, які у своїй системі сприяють досягненню мети навчання: формуванню в учнів навичок активної пізнавальної діяльності від простого сприйняття інформації до побудови гіпотез, вибору методу вивчення питання та його реалізації на практиці, самостійності у вивченні програмового матеріалу та поповненні знань. Застосування в процесі навчання різних форм пізнавальної діяльності учнів є необхідною умовою їхнього інтелектуального розвитку.

Як елемент орієнтовної діяльності контроль має різні функції, з яких головна — функція зворотного зв'язка. Тільки лише постійно маючи інформацію про те як реагує клас на вплив "навчальної" (учитель, учень-консультант, технічні й електронні засоби інформації), можна надійно йти по шляху оволодіння знаннями, уміннями й навичками. Тільки тоді вчитель може бути впевненим у тому, що він навчає так, як задумано і як треба. Якщо результат навчання низький, то інформацію він сприйматиме як сигнал до перебудови своєї методики.

Всі інші функції контролю можна звести до двох груп: педагогічної й перевірно-оцінної. Педагогічна функція в навчальному процесі розпадається на ряд під функцій: навчальна, розвиваюча, виховна, діагностична, профілактична, орієнтуюча.

Навчальна пов'язана з тим, що, виявляючи в процесі перевірки рівня знань, умінь і навичок учнів, учитель спонукує учня до систематичних занять, виправляє помилки й неточності в його знаннях, дає рекомендації про те, як краще опанувати матеріал конкретної теми, спонукує користуватися додатковою літературою, привчає звертатися до довідників і енциклопедій.

Розвиваюча функція контролю в навчальному процесі полягає в тому, що вчитель через контроль має можливість постійно знати рівень розумового розвитку учня, успіхи або відставання в цьому розвитку: особливості сприйняття, типів і процесів пам'яті, розвитку розумової діяльності, мовлення, уяви. Це необхідно йому знати для того, щоб, по-перше, усвідомлено й грамотно проводити роботу з удосконалювань розумового розвитку й, по-друге, через це знання краще враховувати індивідуальні особливості-розвитку пізнавальної діяльності.

Виховна функція контролю випливає з того, що учень, знаючи про перевірку (на уроці можуть запитати, а не знати — соромно; очікується контрольна робота й т.п.), починає терпляче опановувати знання; коли важко — напружує силу волі, завзято досягти гарних знань. Ця функція виражається також і в тому, що контроль сприяє формуванню у хлопців мотивів навчання, у тому числі таких моральних почуттів, як борг, обов'язок, відповідальність, совість. Школярі позбуваються від таких помилкових мотивів, як оцінка "за всяку ціну", у класі формується негативне відношення до нечесних прийомів одержання високої оцінки - до списування, "шпаргалкам", підказкам, третируванню відмінників. У процесі контролю складаються міжособистісні відносини учнів, формується співробітництво між учнями й учителем.

Сутність діагностичної функції контролю – в одержанні інформації про помилки, недоліки й пробіли в знаннях і вміннях, про число, характер помилок. Результати діагностичних перевірок допомагають вибрати найбільш інтенсивну методику навчання, а також уточнити напрямок подальшого вдосконалювання методів і засобів навчання.

Орієнтовна функція випливає з діагностичної. З'ясувавши сильні й слабкі сторони знань учнів у процесі діагностики, викладач орієнтується в методиці власної роботи, в індивідуальних особливостях кожного учня. Ця інформація виступає для нього орієнтиром для вдосконалювання навчального процесу.

Профілактична функція. Відомо, що вивчений і навіть добре засвоєний матеріал згодом забувається. Це особливо помітно, якщо знання учня не були затребуваними. Більш інтенсивно проходять процеси забування на початку засвоєння нової інформації. Попередити забування можна шляхом епізодичного повторення. А повторення є профілактичне, попереджуюче забування, неминуче пов'язане з контролем знань. У цьому полягає зміст його профілактичної функції.

Перевірно-оцінна функція контролю також включає ряд під функцій. Контроль у функції державної атестації результатів навчально-виховної роботи. Насамперед, відзначимо, що внутрішкільний контроль навчально-виховної роботи є в той же час засобом атестації. Адміністрація школи, а також органи утворення різних рівнів завжди цікавляться станом успішності учнів своєї школи, шкіл району й т.д. Крім того, їх цікавить, якою мірою вдалий навчальний план шкіл різних типів, чи доступні навчальні програми й підручники по різних предметах і для всіх класів і т.д.

Контроль як засіб державної атестації виступає в процесі підсумкового й заключного обліку. Так, на підставі контролю знань, умінь і навичок учні переводяться з молодших класів у старші; за результатами іспитів вони випускаються зі школи й одержують відповідний документ про освіту. Контрольні й часто - конкурсні іспити практикуються при прийманні абітурієнтів у вузи й технікуми: перевіряється готовність учнів для успішного продовження навчання з вибраної спеціальності. На підставі державної атестацій учні й студенти одержують нагороди й особливі дипломи: золоту й срібну медалі, свідчення про успіхи з окремих навчальних предметах, диплом з відмінністю, кваліфікацію більш високої категорії (більше високий розряд), які дають їхнім власникам пільгові права при надходженні на роботу або навчання.

У початковій школі контроль й оцінка виконує наступні функції.

Соціальна функція полягає у вимогах, пропонованих суспільством до рівня підготовки учнів. Освіченість у цьому випадку виступає як широке поняття, що включає в себе віковий рівень розвитку, виховання й поінформованості школяра, формування його пізнавальної, емоційної й вольової сфер особистості.

Освітня функція визначає результат порівняння очікуваного ефекту навчання з дійсним. З боку вчителя здійснюється констатація якості засвоєння учнями навчального матеріалу: повнота й усвідомленість знань, уміння застосовувати отримані знання в нестандартних ситуаціях, уміння вибирати найбільш доцільні засоби для виконання навчального завдання; установлюється динаміка успішності, сформованість (несформованість) якостей особистості, необхідних як для шкільного життя, так і поза школою, ступінь розвитку основних розумових операцій (аналіз, синтез, порівняння, узагальнення); з'являється можливість виявити проблемні області в роботі, зафіксувати удалі методи й прийоми. З боку учня встановлюється, які конкретні результати його навчальної діяльності; що засвоєно міцно, усвідомлено, а що має потребу в повторенні, поглибленні; які сторони навчальної діяльності сформовані, а які необхідно сформувати.[11, с.109]

Виховна функція виражається в розгляді формування позитивних мотивів навчання й готовності до самоконтролю як факторові подолання заниженої самооцінки учнів і тривожності.

Правильно організований контроль і оцінка знімають у школярів страх перед контрольними роботами, знижують рівень тривожності, формують правильні цільові настанови, орієнтують на самостійність, активність і самоконтроль.[2, с.54]

Емоційна функція проявляється в тому, що будь-який вид оцінки (включаючи й оцінки) викликає відповідну емоційну реакцію учня. Дійсно, оцінка може надихнути, направити на подолання труднощів, надати підтримку, але може й засмутити, записати в розряд "відстаючих", збільшити низьку самооцінку, порушити контакт із дорослими й однолітками.[6, с. 87]

Реалізація цієї найважливішої функції при перевірці результатів навчання полягає в тому, що емоційна реакція вчителя повинна відповідати емоційній реакції школяра (радуватися разом із ним, засмучуватися разом з ним) і орієнтувати його на успіх, виражати впевненість у тім, що дані результати будуть змінені на кращі. Це положення співвідноситься з одним з головних законів педагогіки початкового навчання - молодший школяр повинен учитися на успіху. Ситуація успіху й емоційного благополуччя - передумови того, що учень спокійно прийме оцінку вчителя, проаналізує разом з ним помилки й намітить шляхи їхнього усунення.

Інформаційна функція є основами діагнозу планування й прогнозування. Головна її особливість - можливість проаналізувати причини невдалих результатів і намітити конкретні шляхи поліпшення навчального процесу як з боку ведучого цей процес, так і з боку веденого.

Функція керування дуже важлива для розвитку самоконтролю школяра, його вміння аналізувати й правильно оцінювати свою діяльність, адекватно приймати оцінку педагога. Учителеві функція керування допомагає виявити пробіли й недоліки в організації педагогічного процесу, помилки у своїй діяльності ("що я роблю не так...", "що потрібно зробити, щоб...") і здійснити коректування навчально-виховного процесу.[6,с.65].

Методика контролю як цілісна система складається з різних (по функціях, формам і т.п.) структурних компонентів. Аналіз радянської й пострадянської педагогічної й методичної літератури, показує, що основні методики контролю в різних джерелах в істотному збігаються, але назви термінів (а іноді й понять), їхню класифікацію й взаємозв'язок різні автори трактують на свій лад. Такий різнобій, природно, створює складності в осмисленні навчальної й методичної літератури й студентами, і стажистами. Види контролю: розрізняються по функціях у навчальному процесі.

Попередній контроль звичайно проводять на початку навчального року, півріччя, чверті, на перших уроках нового розділу навчального предмета або взагалі нового предмета.

Функціональне призначення попереднього контролю полягає в тому, що вчитель має вивчити рівень готовності учнів до сприйняття нового матеріалу, тобто перевірка тут відіграє діагностичну роль: установити, якою мірою сформовані в учнів розумові можливості для повноцінного сприйняття нового навчального предмета. А на початку навчального року - установити, що збереглося й що учні не пам’ятають з того, що вивчалося школярами в попередньому навчальному році. І справді, на основі даних попереднього (діагностичного) контролю вчитель будує (конструює) вивчення нового матеріалу, передбачає повторення, організацію міжпредметних зв'язків, актуалізує знання, незатребувані до того часу.

Поточний контроль – найбільш оперативна, динамічна й гнучка перевірка результатів навчання. Проводиться на перших етапах навчання, коли ще важко говорити про сформованість умінь і навичок учнів. Його основна мета - аналіз ходу формування знань і вмінь учнів. Це дає вчителеві й учневі можливість вчасно відреагувати на недоліки, виявити їхні причини й вжити необхідних заходів до усунення; вернутися до ще не засвоєних правил, операціям і діям. Поточний контроль особливо важливий для вчителя як засіб своєчасного коректування своєї діяльності, внесення змін у планування наступного навчання й попередження неуспішності.

Тематичний контроль проводиться по завершенні вивчення
 великої теми. Це чітко видно на повторювально-узагальнюючих уроках. Призначення (функція) тематичного контролю: систематизувати й узагальнити матеріал всієї теми; шляхом повторення й перевірки знань попередити забування, закріпити його як базу, необхідну для вивчення наступних розділів навчального предмета.

Особливість перевірочних питань і завдань у цьому випадку полягає в тому, що вони розраховані на виявлення знань всієї теми, на встановлення зв'язків зі знанням попередніх тим, міжпредметних зв'язків, на вміння переносу знань на інший матеріал, на пошук висновків узагальнюючого характеру.

Підсумковий контроль проводиться як оцінка результатів навчання за певний, досить великий проміжок навчального часу - чверть, півріччя, рік.

В залежності від специфіки організаційних форм розрізняють контроль, здійснюваний учителем: фронтальний, груповий, індивідуальний і комбінований і самоконтроль учнів.

При фронтальній формі організації контролю на питання вчителя по порівняно невеликому обсязі матеріалу короткі відповіді, звичайно з місця, дають багато учнів класу. Ця форма контролю дозволяє вдало сполучити перевірку з завданнями повторення і закріплення пройденого матеріалу, викликаючи підвищену активність класу. Учитель ставить питання, як правило, перед усім класом, щоб в обговоренні цих питань брали участь всі учні. Кожен учень може доповнити, виправити, уточнити відповіді своїх товаришів, підтвердити ці доповнення прикладами і т.д. Дуже часто фронтальне опитування приймає вигляд жвавої бесіди. При вмілому застосуванні фронтального опитування за порівняно невеликий час удається здійснити перевірку знань у значної частини учнів класу.

Однак при фронтальному контролі буває важко забезпечити докладність всебічність перевірки кожного учня окремості.

Групова форма організації контролю використовується в тих випадках, коли виникає необхідність перевірити підсумки навчальної роботи чи хід її виконання частиною учнів класу, що одержала певне колективне завдання на уроці в процесі позаурочних занять. При цьому питання ставляться перед цією групою, у їхньому вирішенні беруть участь учні, що працювали в складі даної групи, але із обов'язковим залученням до обговорення інших учнів класу.

Індивідуальний контроль широко застосовується для ґрунтовного знайомства вчителя зі знаннями, уміннями і навичками окремих учнів, що для відповіді звичайно викликаються до класної дошки чи до столу з приладами, до карти, хоча не виключається відповідь учня і з місця, якщо при цьому не потрібні записи чи графічні зображення, за якихми повинні стежити всі учні, наочні приладдя і різне навчальне устаткування. У зміст відповіді учня входить пояснення теоретичних питань, виконання різних вправ, задач і експериментів. При індивідуальному контролі вчитель звертає увагу на докладність і усвідомлений характер відповіді учня, логічність його суджень, доведення висунутих їм положень, уміння застосовувати засвоєні знання. З цією метою учню задають додаткові і навідні запитання.

При продуманій організації індивідуальний контроль сприймається учнями як звичайний елемент навчального процесу і не викликає негативних емоцій. Дуже важливо зосереджувати увагу всіх учнів класу на відповіді товариша, забезпечувати активну участь школярів у тій частині уроку, що зайнята індивідуальним контролем. Досягається це такими прийомами, як постановка вчителем проблемних питань або завдань перед усім класом з наступним викликом для відповіді того чи іншого учня (як при фронтальному опитуванні), коментування учнями окремих положень відповідей своїх товаришів, доповнення повідомленнями і прикладами, пропозицією інших, оригінальних способів виконання вправ і вирішення завдань і ін.

Одним із прийомів активізації індивідуального контролю є питання учнів своєму товаришу під час його відповіді. Слід, однак, враховувати, що не можна занадто широко користуватися цим прийомом, тому що, по-перше, учню, що задає питання, не завжди вдається правильно його сформулювати; по-друге, зниження оцінки з-за питання товариша може викликати ускладнення в їхніх відносинах. Краще, якщо питання школярів будуть трансформовані вчителем і від його особи запропоновані .

Індивідуальний контроль розрахований на перевірку під час уроку невеликої кількості учнів, він залежить від часу, що відводиться на перевірку, характеру й обсягу вивченого і підлягаючого перевірці матеріалу, рівня підготовки учнів.

У комбінованій формі контролю (при так званому ущільненому опитуванні) досягається вдале сполучення індивідуального контролю з фронтальним і груповим. Особливістю цієї форми контролю є одночасний виклик учителем для відповіді декількох учнів, з яких один відповідає усно, 1-2 готуються до відповіді, виконуючи на класній дошці необхідні графічні роботи чи записуючи умови і хід розв'язання завдань, а інші за окремими партами виконують індивідуальні письмові чи практичні завдання.

Достоїнства ущільненого опитування полягають у тім, що воно дає можливість ґрунтовно перевірити трохи учнів за невеликий проміжок часу. Серйозні заперечення проти цієї форми контролю ґрунтуються на тому, що вона обмежує навчальну функцію перевірки, тому що учні, що самостійно виконують завдання, не приймають участі у фронтальній роботі з класом, а результати їхньої діяльності перевіряються вчителем за межами уроку. Крім того, при відсутності у вчителя достатніх навичок розподілу уваги, буває досить важко одночасно проводити бесіду з одним учнем, стежити за роботою самостійно виконуючі завдання і залучати до активної участі інших учнів.

Тому рекомендується піддавати ущільненому опитуванню одночасно обмежену кількість учнів (3-4 чоловіка), застосовувати цю форму контролю переважно в тих випадках, коли навчальне значення контролю не має вирішального значення (наприклад, після того як матеріал вже засвоєний і є необхідність здійснити перевірку тільки деяких учнів).

Самоконтроль учнів забезпечує функціонування внутрішнього зворотного зв'язку в процесі навчання, одержання учнями інформації про повноту і якість вивчення програмного матеріалу, міцності сформованих умінь і навичок, що виникли труднощях і недоліках. Самоперевірка має велике психологічне значення, стимулює навчання. З її допомогою учень реально переконується в тім, як він опанував знаннями, перевіряє правильність виконання вправ шляхом зворотних дій, оцінює практичну значимість результатів виконаних завдань, вправ, дослідів і т.д. В організації самоконтролю учнів застосовуються засоби машинного і безмашинного програмування.

Існують методи, прийоми й форми організації контролю знань учнів

Поряд із традиційними методами контролю, перевірки знань і вмінь, застосовуються тестування навченості й вихованості школярів, дослідження потенційних можливостей учнів (цю властивість називають навченістю), проектування індивідуального й особистісного орієнтованого навчально-виховного процесу, інші способи. Сучасна шкільна діагностика - це сукупність методів і методик, що дозволяють всебічно досліджувати учня (клас) у системі педагогічних відносин.[7,с.54]

Усне опитування вимагає усного викладу учнем вивченого матеріалу, зв'язного оповідання про конкретний об'єкт навколишнього світу. Таке опитування може будуватися як бесіда, оповідання учня, пояснення, читання тексту, повідомлення про спостереження або досвід.

Усне опитування як діалог учителя з одним учнем або з усім класом (відповіді з місця) проводиться в основному на перших етапах навчання, коли потрібні систематизація й уточнення знань школярів, перевірка того, що засвоєно на цьому етапі навчання, що вимагає додаткового навчального часу або інших способів навчальної роботи. Для навчального діалогу дуже важлива продумана система питань, які перевіряють не тільки (і не стільки) здатність учнів запам'ятати й відтворити інформацію, але й усвідомленість засвоєння, здібність міркувати, висловлювати свою думку, аргументування будувати відповідь, брати активну участь у бесіді, уміння конкретизувати загальні поняття. [8,с.45]

Монологічна форма усної відповіді не є для початкової школи розповсюдженої. Це пов'язане з тим, що пропонований для відтворення учнями матеріал, як правило, невеликий по обсягу й легко запам'ятовуємо, тому доцільно для монологічних відповідей учнів у дошки обирати доступні проблемні питання, що вимагають від школяра творчості, самостійності, кмітливості, а не повторення виученого тексту статті підручника.

Письмове опитування полягає в проведенні різних самостійних і контрольних робіт. Самостійна робота - невелика за часом (15-20 хв.) письмова перевірка знань і вмінь школярів з ще не пройденої до кінця темі курсу. Одною з головних цілей цієї роботи є перевірка засвоєння школярами способів розв’язання навчальних завдань; усвідомлення понять; орієнтування в конкретних правилах і закономірностях. Якщо самостійна робота проводиться на початковому етапі становлення вміння та навичок, то вона не оцінюється оцінкою. Замість її вчитель дає аргументований аналіз роботи учнів, що він проводить разом з учнями. Якщо вміння перебуває в стадії закріплення, автоматизації, то самостійна робота може оцінюватися оцінкою.

Самостійна робота може проводитися фронтально, невеликими групами й індивідуально. Ціль такого контролю визначається індивідуальними особливостями, темпом просування учнів у засвоєнні знань. Так, наприклад, індивідуальну самостійну роботу може одержати учень, що пропустив багато навчальних днів, не засвоїв якийсь розділ програми, що працює в уповільненому або прискореному темпі. Доцільно використовувати індивідуальні самостійні роботи й для соромливих, боязких учнів, що почувають дискомфорт при відповіді у дошки. У цьому випадку добре виконана робота стає підставою для відкритої підтримки школяра, виховання впевненості у власних силах.

Пропонується проводити й динамічні самостійні роботи, розраховані на нетривалий час (5-10 хв.). Це спосіб перевірки знань і вмінь з окремих істотних питань курсу, що дозволяє перманентно контролювати й коректувати хід засвоєння навчального матеріалу й правильність вибору методики навчання школярів. Для таких робіт учитель використовує індивідуальні картки, тексти, тестові завдання, таблиці.

Контрольна робота використовується при фронтальному поточному й підсумковому контролі з метою перевірки знань і вмінь школярів по досить великій і повністю вивченій темі програми. Проводяться протягом усього року й переважно по тим предметам, для яких важливе значення мають уміння й навички, пов'язані з письмовим оформленням роботи й графічні навички, а також потребують вміння викладати думки. Контрольна робота оцінюється оцінкою.

До стандартизованих методик перевірки успішності відносяться тестові завдання. Вони привертають увагу насамперед тим, що дають точну кількісну характеристику не тільки рівня досягнень школяра по конкретному предмету, але можуть виявити рівень загального розвитку: уміння застосовувати знання в нестандартній ситуації, знаходити спосіб побудови навчального завдання, порівнювати правильний і неправильний відповіді й т.п.

Стандартизовані методики дозволяють досить точно й об'єктивно при мінімальній витраті часу одержати загальну картину розвитку класу, школи; зібрати дані про стан системи утворення в цілому.

Особливою формою письмового контролю є графічні роботи. До них відносяться малюнки, діаграми, схеми, креслення й ін. Їх мета - перевірка вміння учнів використовувати знання в нестандартній ситуації, користуватися методом моделювання, працювати в просторовій перспективі, коротко резюмувати й узагальнювати знання.[9, с. 137]

Звідси випливають наступні правила , якими варто неухильно керуватися при проведенні контролю :

1) Контроль повинен носити регулярний характер.

2) Контроль повинен охоплювати максимальну кількість учнів за одиницю часу. Тому в кожному окремому випадку він не повинен займати багато часу.

3) Обсяг контрольованого матеріалу повинен бути невеликим, але досить репрезентативним , щоб по ступені його засвоєння/незасвоєння, володіння / неволодіння ним учнями можна було судити , чи придбали вони необхідні навички й уміння.

4) Оскільки навчання й контроль органічно зв'язані, при проведенні контролю варто відштовхуватися від конкретних завдань уроку.

1.2 Тематичний контроль та критерії оцінювання учнів

Оцінювання навчальних досягнень учнів здійснюється з урахуванням індивідуальних особливостей і передбачає диференційований підхід щодо його організації. Критерієм оцінки роботи учнів є не стільки обсяг навчального матеріалу, що залишився у памяті, скільки вміння його аналізувати, узагальнювати, встановлювати причинно- наслідкові зв’язки, використовувати у життєвих ситуаціях, вміння самостійно здобувати знання.

Оцінювання навчальних досягнень учнів відіграє важливу роль в освітньому процесі. Воно дозволяє отримати необхідну інформацію про рівень знань та ступінь прогресу учнів, дає змогу провести моніторинг якості освіти на шкільному, регіональному та національному рівнях.

Тематичне оцінювання є одним з видів оцінювання навчальних досягнень учнів. Відповідно до чинних інструктивно-методичних рекомендацій про вивчення в загальноосвітніх навчальних закладах предметів інваріантної складової у 2008/2009 навчальному році (лист Міністерства освіти і науки України від 07.07.2008 року № 1/9-433) та програм, затверджених Міністерством освіти і науки України, для кожної навчальної дисципліни передбачені уроки тематичного оцінювання. Їх запис на сторінках класного журналу здійснюється відповідно до Інструкції з ведення класного журналу 5-11(12) класів загальноосвітніх навчальних закладів, затвердженої наказом Міністерства освіти і науки України від 03.06.2008 року № 496, та Науково-методичних рекомендацій про застосування положень чинної Інструкції з ведення класного журналу 5-11(12) класів загальноосвітніх навчальних закладів (Харків, 2008 рік).

Одночасно з окремих базових навчальних дисциплін тематичне оцінювання, як окремий вид контролю за навчальними досягненнями учнів у рамках проведення такого виду уроку не передбачено. У зв’язку з цим, враховуючи особистісно зорієнтований підхід у навчанні, учителю, відповідно до календарного планування, затвердженого в установленому порядку, пропонується самостійно обрати форму контролю за навчальними досягненнями учнів.

Тематичній атестації підлягають основні результати навчальних досягнень учнів під час вивчення теми (частини теми, сукупності тем). Тематична атестація навчальних досягнень учнів проводиться вчителем відповідно до календарного планування на кожний навчальний рік згідно з графіком проведення такого виду оцінювання з предметів у кожному загальноосвітньому навчальному закладі, складеному та затвердженому в нормативно встановленому порядку. Такий вид оцінювання з кожного предмета здійснюється на підставі Критеріїв оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти.

З економіки тематичний бал показує: знання основ економічної теорії; уміння використовувати теоретичні знання у повсякденні, а саме:

– під час аналізу конкретних життєвих ситуацій і здійснення оптимального вибору;

– при розв’язанні практичних завдань, пов’язаних з економічною діяльністю людини, сім’ї, громади, держави;

– при проведенні порівняльного аналізу економічних явищ тощо.

Одночасно чинною Інструкцією передбачено, що до графи ТЕМАТИЧНА може виставлятися напроти прізвища учня н/а (не атестований (-а)) у разі, якщо він (вона) не відвідував (-ла) жодного уроку протягом вивчення теми.

У разі, якщо учень (учениця) належить до категорії, визначеної в пункті 1 «Загальні положення», підпункт 1.7 «Право на індивідуальне навчання мають учні», абз. 2, 3, 4 Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 20.12.2002 року № 732 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 8 січня 2003 року за № 9/7330, то напроти його (її) прізвища у графі ТЕМАТИЧНА н/а (не атестований(а)) не виставляється, а бал за результатами вивчення теми виставляється після фактичного проходження оцінювання або подання довідки за формою, визначеною в додатку до чинного Положення про індивідуальну форму навчання в загальноосвітніх навчальних закладах.

Тематичний контроль – це вид контролю, що проводиться по завершенні вивчення великої теми.

Функції тематичного контролю наступні:

Ø  систематизувати й узагальнити матеріал всієї теми;

Ø  шляхом повторення й перевірки знань попередити забування, закріпити його як базу, необхідну для вивчення наступних розділів навчального предмета.

Особливість перевірочних питань і завдань у цьому випадку полягає в тому, що вони розраховані на виявлення знань всієї теми, на встановлення зв'язківіз попередніми темами, міжпредметних зв'язків, пошук висновків узагальнюючого характеру.[10, с. 69]

Специфіка цього виду контролю:

1) учневі надається додатковий час для підготовки й забезпечується можливість перездати, виправити отриману раніше оцінку;

2) виставляючи остаточну оцінку вчитель не орієнтується на середній бал, а враховує лише підсумкові оцінки по здаваній темі, які "скасовують" попередні, більш низькі, що робить контроль більш об'єктивним;

3) можливість одержання більш високої оцінки своїх знань. Уточнення й поглиблення знань стає мотивованою дією учня, відбиває його бажання й інтерес до навчання.[5.с.16]

У старших класах для проведення тематичного контролю можуть використовуватися колоквіуми (від лат. colloquium — розмова, бесіда). Його методика така: учням заздалегідь оголошується тема й мінімум питань, література, організуються консультації.

У початковій школі для проведення тематичного контролю можуть застосовуватися контрольні роботи, тестування. Крім цього доречно проводити тематичний контроль у формі змагань, вікторин.

Цілі тематичного оцінювання:

-  перетворити відповідність знань, умінь та навичок учнів вимогам навчальних програм;

-  виявити рівень навчальних досягнень учнів.

Тематичне оцінювання з економіки є одним із способів виявлення рівня знань і умінь учнів:

-  давати визначення і характеристики основних економічних законів і понять;

-  встановлювати причинно – наслідкові та функціональні зв’язки між економічними явищами і процесами;

-  приймати раціональні економічні рішення;

-  виконувати економічні розрахунки із використанням математичного апарату ( дії з відсотками; розрахунки індексів; розв’язання рівнянь, нерівностей та їх систем; виконання перетворень виразів; побудова та аналіз графіків функціональних залежностей);

-  застосовувати набуті знання під час аналізу економічних подій, економічної та статистичної інформації, представленої у різних формах ( мікро- , макро-, мега), виявляти взаємозв’язки між ними;

-  аргументовано відстоювати власну думку щодо вирішення економічних проблем.

Оцінюванню з економіки підлягають теоретичні значення і вміння використовувати їх у повсякденні, а саме: під час аналізу конкретних життєвих ситуацій і прийнятті оптимального рішення у розв’язанні практичних завдань, пов’язаних з економічною діяльністю учня, сім'ї, громади, держави, у проведенні порівняльного аналізу економічних явищ. Тематичний бал включає результати досягнень учнів зі знань теорії та вмінь розв’язувати завдання теоретичного чи прикладного характеру.

Перед початком вивчення окремої теми вчитель обов’язково має ознайомити учнів на першому уроці зі структурою навчального матеріалу теми, з питаннями, що виносяться на тематичне оцінювання.

Тематичне оцінювання навчальних досягнень учнів забезпечує:

-  усунення безсистемності в оцінюванні;

-  підвищення об’єктивності оцінки знань, навичок і вмінь;

-  індивідуальний та диференційований підхід до організації навчання;

- систематизацію й узагальнення навчального матеріалу;

- концентрацію уваги учнів до найсуттєвішого в системі знань з кожного предмета.

Тематична оцінка виставляється на підставі результатів опанування учнями матеріалу теми впродовж її вивчення з урахуванням поточних оцінок, різних видів навчальних робіт (практичних, лабораторних, контрольних робіт) та навчальної активності школярів.

При оцінюванні навчальних досягнень учнів мають ураховуватися:

- характеристики відповіді учня: цілісність, повнота, логічність, обґрунтованість, правильність;

- якість знань: осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

- ступінь сформованості загальнонавчальних та предметних умінь і навичок;

- рівень володіння розумовими операціями: вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, класифікувати, узагальнювати, робити висновки тощо;

- досвід творчої діяльності (вміння виявляти проблеми та розв’язувати їх, формулювати гіпотези);

- самостійність оцінних суджень.

Ці орієнтири покладено в основу чотирьох рівнів навчальних досягнень учнів: початкового, середнього, достатнього, високого.

У загальнодидактичному плані рівні визначаються за такими характеристиками:

Перший рівень - початковий. Відповідь учня (учениці) фрагментарна, характеризується початковими уявленнями про предмет вивчення.

Другий рівень - середній. Учень (учениця) відтворює основний навчальний матеріал, виконує завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності.

Третій рівень — достатній. Учень (учениця) знає істотні ознаки понять, явищ, зв'язки між ними, вміє пояснити основні закономірності, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня (учениця) правильна, логічна, обґрунтована, хоча їм бракує власних суджень.

Четвертий рівень - високий. Знання учня (учениці) є глибокими, міцними, системними; учень (учениця) вміє застосовувати їх для виконання творчих завдань, його (її) навчальна діяльність позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію. Водночас, визначення високого рівня навчальних досягнень, зокрема оцінки 12 балів, передбачає знання та уміння в межах навчальної програми і не передбачає участі школярів у олімпіадах, творчих конкурсах тощо (таблиця 1).

Кожний наступний рівень вимог вбирає в себе вимоги до попереднього, а також додає нові характеристики.

Критерії оцінювання навчальних досягнень реалізуються в нормах оцінок, які встановлюють чітке співвідношення між вимогами до знань, умінь і навичок, які оцінюються, та показником оцінки в балах.

Таблиця №1

Рівні навчальних досягнень	Бали	Загальні критерії оцінювання навчальних досягнень учнів
	1	Учень (учениця) може розрізняти об'єкти вивчення
I. Початковий	2	Учень (учениця) відтворює незначну частину навчального матеріалу, має нечіткі уявлення про об'єкт вивчення
	3	Учень (учениця) відтворює частину навчального матеріалу; з допомогою вчителя виконує елементарні завдання
	4	Учень (учениця) з допомогою вчителя відтворює основний навчальний матеріал, може повторити за зразком певну операцію, дію
II. Середній	5	Учень (учениця) відтворює основний навчальний матеріал, здатний з помилками й неточностями дати визначення понять, сформулювати правило
	6	Учень (учениця) виявляє знання й розуміння основних положень навчального матеріалу. Відповідь його(її) правильна, але недостатньо осмислена. Вміє застосовувати знання при виконанні завдань за зразком.
	7	Учень (учениця) правильно відтворює навчальний матеріал, знає основоположні теорії і факти, вміє наводити окремі власні приклади на підтвердження певних думок, частково контролює власні навчальні дії
III. Достатній	8	Знання учня (учениці) є достатніми, він (вона) застосовує вивчений матеріал у стандартних ситуаціях, намагається аналізувати, встановлювати найсуттєвіші зв'язки і залежність між явищами, фактами, робити висновки, загалом контролює власну діяльність. Відповідь його (її) логічна, хоч і має неточності
	9	Учень (учениця) добре володіє вивченим матеріалом, застосовує знання в стандартних ситуаціях, уміє аналізувати й систематизувати інформацію, використовує загальновідомі докази із самостійною і правильною аргументацією
	10	Учень (учениця) має міцні знання, здатний (а) використовувати їх у практичній діяльності, робити висновки, узагальнення, аргументувати їх
IV. Високий	11	Учень (учениця) на високому рівні володіє узагальненими знаннями в обсязі та в межах вимог навчальних програм, аргументовано використовує їх у різних ситуаціях, уміє знаходити інформацію та аналізувати її, ставити і розв'язувати проблеми
	12	Учень (учениця) має системні глибокі знання в обсязі та в межах вимог навчальних програм, усвідомлено використовує їх у стандартних та нестандартних ситуаціях. Уміє самостійно аналізувати, оцінювати, узагальнювати опанований матеріал, самостійно користуватися джерелами інформації, приймати рішення

РОЗДІЛ ІІ Методичне забезпечення теми «ЯК СТВОРЮЄТЬСЯ ТА ВИМІРЮЄТЬСЯ БАГАТСТВО ДЕРЖАВИ?» з дисципліни «Основи економіки» у 10 класі

ІІ.1 Рекомендації щодо вибору навчальних програм з курсу «Основи економіки»

У класах суспільно – гуманітарного спрямування «Основи економіки» рекомендовано викладати за програмою загально культурного рівня. Основна її мета – це формування економічного мислення учнів, що має стати підґрунтям свідомого сприйняття власних економічних рішень. Сприйняття економічних процесів виховує цивілізованих господарів, обізнаних споживачів і платників податків, кмітливих заощадників та інвесторів.

У класах природно – математичного та технологічного спрямування,а також у деяких ЗОШ учні яких планують пов’язати своє життя з економічною спеціальністю «Основи економіки» рекомендується викладати за програмами навчання за якими потребує готовності учнів до глибокого розуміння основних економічних явищ, взаємозв’язків між ними.

Серед класів технологічного напрямку виділяють класи прикладного та поглибленого вивчення економіки.

У класах з поглибленим (теоретичним) більше часу відводиться на вивчення курсу «Основи економіки». Викладання цього курсу зорієнтоване на досить високий рівень теоретичних узагальнень, широке використання математичного апарату, розв’язування завдань підвищеної складності. В економічних класах прикладного спрямування « Основи економіки» вивчають лише у 10 класі і це є підґрунтям для набуття спеціальних економічних знань.

В 11 класі учням цього напрямку пропонують спец курси, які дають допрофесійні знання та вміння.

Основна мета курсу «Основи економіки» - це формування економічного мислення, що дасть змогу свідомо розв’язувати проблеми.

Програма курсу «Основи економіки» складається з 5 розділів:

1.  Вступ до економіки.

Учні ознайомлюються з предметом та методами дослідження, розглядають основні проблеми економіки, класифікують об’єкти економічних відносин.

2.  Економіка домашнього господарства.

Учні ознайомлюються з суттю економічних проблем та інтересів, змістом домашнього як економічного суб’єкта.

3. Економіка підприємства (фірми).

Вивчаються процеси виробництва на підприємстві, основні види та зміст підприємницької діяльності, основні складові менеджменту, маркетингу.

4.  Національна економіка.

Структура національної економіки. Основні економічні показники, господарювання на макрорівні, складові фінансово-грошової системи країни, соціальний захист населення, адміністративні та економічні методи державного регулювання.

5.  Міжнародна економіка.

Світове господарство, його закономірності розвитку, міжнародний розподіл праці.

Експериментальна програма «Основи економіки» за редакцією Л. П. Крупської є найпростішим варіантом. Її доцільно використовувати у 10 класах гуманітарного профілю. Нею можна скористатися у загальноосвітніх навчальних закладах, учні яких не планують у подальшому навчатися у вищих навчальних закладах економічного напряму.

Основна мета програми – формування економічного мислення, що дозволить учням свідомо розв’язувати проблеми, які постають перед ними у житті.

Завдання програми полягають у тому, щоб:

1)  надати учням знання про типові економічні явища, з якими вони зустрічаються у своєму житті;

2)  на елементарному рівні пояснити їх причини;

3)  навчити користуватися економічними законами у власних інтересах.

Мінімальна кількість годин на вивчення цього курсу становить 35 (рівень А) або 70 (рівень В) годин. До програми додано відповідне тематичне планування.

У даній курсовій роботі ми розглянемо розділ 7 «Чому змінюється багатство держави», а саме тему «Як створюється та вимірюється багатство держави». За програмою встановлені такі вимоги:

Учні повинні знати:

1.Поняття та явища, які характеризують економіку як ціле.

2.Як оцінюють діяльність економіки в цілому протягом року.

Учні спостерігають і характеризують:

1.Поняття ВВП (ВНП) та ВВП (ВНП) на душу населення.

2.Шляхи економічного зростання.

Учні встановлюють, рахують, обґрунтовують:

1.Відмінності ВВП і ВНП.

2.Реальні і номінальні показники ВВП і ВНП.

3.Дефлятор ВВП (ВНП).

Учні аналізують і роблять висновки:

1. Які фактори змінюють ВВП країни.

ІІ.2 Методичні рекомендації до підготовки та проведення комбінованого уроку з теми «Економічне зростання. Шляхи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Циклічність розвитку економіки»

У педагогічній літературі пропонуються різні класифікації типів уроків, але загальновизнаної класифікації немає. Більшість вважає, що класифікувати типи уроків потрібно за ознакою основної дидактичної мети уроку. Виходячи з основної дидактичної мети уроку, можна вказати такі типи уроків: об'єднаний, або комбінований, урок; урок вивчення нового; урок закріплення; урок повторення, або повторювально-узагальнюючий урок; урок перевірки знань, умінь, навичок – контрольний урок.

Об'єднаний, або комбінований урок. На уроках даного типу розв’язується такі дидактичні завдання: повторення пройденого й перевірка домашнього завдання, вивчення й закріплення нових знань. Структура уроку комбінованого типу може бути такою:

1)  Організаційний момент:

-  психологічна і практична підготовка учнів до навчальної роботи.

2)  Перевірка домашніх завдань:

-  фронтальна бесіда;

-  письмові контрольні завдання і практичні роботи;

-  індивідуальне опитування учнів.

3)  Вивчення нового матеріалу:

-  методи словесного навчання;

-  методи наочного навчання;

-  методи практичного навчання;

-  методи дослідження.

4)  Закріплення нового матеріалу:

-  бесіда;

-  творчі роботи;

-  робота з підручником;

-  вправи;

-  повторення, демонстрація дослідів.

5)  Домашні завдання:

-  вивчення змісту підручника чи навчального посібника;

-  вправи, письмові роботи;

-  роботи зі словником;

-  проведення дослідів;

-  читання творів, перегляд фільмів.

Розробка комбінованого уроку за навчальною програмою для загальноосвітніх навчальних закладів гуманітарного і загальноосвітнього напрямів навчання «Основи економіки» 10 клас під редакцією Л. П. Крупської.

Тема уроку: «Економічне зростання. Шляхи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Циклічність розвитку економіки».

Тип уроку: комбінований.

Мета уроку:

1)  Освітня:

-  забезпечити засвоєння учнями основних знань з теми «Економічне зростання. Шляхи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Циклічність розвитку економіки».

2) Розвиваюча:

-  розвивати інтерес в учнів до предмету;

-  активізація розумової діяльності учнів;

-  розвиток економічного мислення.

2)  Виховна:

-  формування в учнів певних рис, якостей необхідних для участі в ефективній практичній економічній діяльності.

Учні повинні знати: показники системи національних рахунків «валовий внутрішній продукт», «чистий національний продукт», «національний прибуток». Різниця між ВВП та ВНП. Методи розрахунку ВВП.

Учні повинні вміти: аналізувати статистичні дані за основними макроекономічними показниками. Обчислювати ВВП різними методами на прикладах. Розраховувати реальний і номінальний ВВП, дефлятор ВНП, чистий національний продукт, національний дохід, на прикладах.

Обладнання й матеріали: дошка, кольорова крейда, лінійки, підручник з економіки для 10 класу (Моя економіка: Підручник для уч. 8-9 кл. загальноосвіт. навч. закладів з поглиб. вивч. Економіки та для уч. 10-ч кл. загальноосвіт. і гуманіт. профілів./ Л. М. Кириленко, Л. П. Крупська, І. М. Пархоменко, І. Є. Тимченко. - К.: А.П.Н.,2002.-320с.).

Структура уроку:

1.  Організаційний момент.

2.  Перевірка домашнього завдання.

3.  Вивчення нового матеріалу.

4.  Закріплення нового матеріалу.

5.  Домашнє завдання.

6.  Підсумок уроку.

Хід уроку

1. Організаційний момент.

Привітання вчителя з учнями, перевірка присутніх на уроці, перевірка готовності учнів до уроку.

2. Перевірка домашнього завдання.

На домашнє завдання учням було задано вивчити конспект з попередньої теми, прочитати параграф з теми та розглянути задачу подану у вигляді талиці.

Таблиця 1

Рік Товар	2000 рік		2009 рік
	Кількість	Ціна за 1 кг (ум.од)	Кількість	Ціна за 1 кг (ум.од)
1.Хліб	10	5	12	7
2.М'ясо	14	40	16	50

За даними таблиці проаналізувати як збільшилися показники ВВП та ВНП; чи стали люди жити краще у 2009 році?

Перевірка домашнього завдання проводиться у вигляді економічного диктанту для всього класу.

Питання економічного диктанту:

1.  Що таке Валовий внутрішній продукт?

2.  Що таке Валовий національний продукт?

3.  Назвіть відмінності між ВВП та ВНП.

4.  Дайте означення – Номінальний ВНП.

5.  Дайте означення – Реальний ВНП.

6.  Назвіть методи розрахунку ВВП.

7.  Запишіть формулу Дефлятор ВВП.

На диктант відводиться 10 хвилин.

3. Вивчення нового матеріалу.

Мотивація навчання: економічні знання необхідні всім: і тим, хто має власну справу, і тим, хто наймається на роботу, і тим, хто продає, і тим, хто купує. Без них не обійтись у сім'ї, у відносинах між людьми. Тому економічна освіта стала потребою сьогодення. Воно покликано сформувати у громадян України економічні знання, економічну культуру, діловитість, заповзятливість, вміння аналізувати економічну ситуацію та приймати обґрунтовані рішення. На попередньому уроці ми розглянули макроекономічні показники розвитку країни і тепер взявши дані з таблиць розвитку ми можемо провести не складні математичні дії та зробити висновок про розвиток держави, якими темпами проходить розвиток, а якщо знати ВВП за декілька років то ми можемо сказати як змінюється рівень життя населення.

Сьогодні ж на уроці ми розглянемо шляхи економічного зростання, та дамо відповідь на запитання: чи дійсно економіка розвивається циклічно?

Теоретичний матеріал

Ви вже знаєте, що головне економічне завдання кожного суспільства — це якомога повніше задоволення безмежних людських потреб. Звісно, розв'язання цього завдання зумовлює постійне нарощування виробництва благ і послуг, тобто змушує людство прагнути до економічного зростання.

Якщо поділити всі товари та послуги в суспільстві на засоби виробництва (інвестиційні товари) та предмети споживання, то крива виробничих можливостей КВМ суспільства матиме вигляд:

Якщо крива виробничих можливостей А1В1 пересунеться у положення А2В2, це засвідчує такий стан економіки у країні, за якого почали виробляти більше продукції. В такому разі можна стверджувати, що в країні наявне економічне зростання.

Якими способами можна досягти економічного зростання? Таких способів два.

Перший спосіб макроекономічного зростання — екстенсивний (від лат. extensivus — такий, що розширюється). За такого способу економічного зростання досягають шляхом кількісного збільшення чинників виробництва: залученням у виробництво нових земель, збільшенням кількості зайнятих робітників, будівництвом нових фабрик і заводів, розробленням нових родовищ корисних копалин.

Екстенсивне зростання виробництва — найпростіший й історично первинний шлях розширеного відтворення. Йому властиві певні переваги. За його допомогою, наприклад, відбувається швидке освоєння природних ресурсів, можна доволі швидко скоротити або й подолати безробіття, забезпечити більшу зайнятість робочої сили.

Втім, такий шлях має також серйозні недоліки. Екстенсивний розвиток виробництва передбачає наявність у країні великої кількості природних ресурсів (нафти, газу, залізної руди тощо), значного числа працюючого населення, вільного земельного простору для розташування нових фабрик, заводів, сільськогосподарських угідь. Вам відомо, що кожного року дедалі швидше виснажуються родовища корисних копалин, їх видобуток постійно ускладнюється й дорожчає, на виробництво одиниці товарів і послуг витрачається дедалі більше праці людей різних професій. Ясна річ, що це шлях у глухий кут.

Тому державам потрібний інший шлях досягнення економічного зростання. Такий шлях називають інтенсивним (від фр. intensif — напруження).

У масштабах країни інтенсифікація також ґрунтується на застосуванні ефективніших засобів виробництва. Це досягається завдяки застосуванню більш прогресивної технології, економічної і продуктивної техніки, досягнень науки, навчання працівників сучасним методам виробництва і ведення господарства. Стрімке економічне зростання Японії, Сінгапуру, Тайваню і деяких інших країн свідчить, що в такий спосіб дуже швидко можна суттєво підвищити ВНП країни.

Інтенсифікація зумовлює й негативні явища. Застосування верстатів-автоматів, більш продуктивної сільськогосподарської техніки, роботів неодмінно спричинює зростання безробіття, змушує людей дедалі частіше переучуватись і підвищувати свою кваліфікацію. Інтенсифікація потребує ініціативних, освічених і високопрофесійних працівників.

В індустріально розвинених країнах в економіці застосовують і екстенсивний, і інтенсивний шляхи економічного зростання.

Як порівнюють економічне зростання держав? Відомі два способи. А) Перший — за змінами ВНП або ВВП (з урахуванням інфляції). Б) Другий — за розміром ВНП на душу населення.

Циклічність економічного зростання

Усі країни намагаються господарювати в такий спосіб, аби добиратися найбільшого економічного зростання. Втім, процес економічного розвитку нагадує шлях альпініста: спочатку вгору, потім вниз, і знову — до вершини. Аналогічні коливання відбуваються і з величиною ВНП. Вона може зростати, потім зменшуватися, і знову зростати. Такі коливання ВНП називають економічними циклами.

Економічний цикл можна розділити на чотири фази: криза, депресія, пожвавлення, піднесення (бум).

Розглянемо економічний цикл (його ще нерідко називають діловий цикл) у його класичному варіанті. Він чітко розпадається на Чотири фази. У кожній з цих фаз спостерігається різна динаміка обсягу виробництва, рівня цін, зайнятості працівників, норми відсотка.

Вихідною фазою циклу є криза (інша назва: рецесія — від лат. — відступ).

У момент рецесії спостерігається скорочення масштабів випуску продукції. Такі явища пов'язані з перевиробництвом товарів. У цей час різко збільшуються запаси нереалізованої продукції. Відбуваються масові банкрутства промислових і торговельних підприємств, які не можуть розпродати нагромаджені в них товари. Внаслідок призупинення виробництва відчутно зростає безробіття, скорочується заробітна плата. Всі підприємці відчувають гостру потребу у грошах для сплати миттєво створюваних боргів і тому ставка банківського відсотка суттєво збільшується.

Услід за кризою настає друга фаза — депресія (від лат. - зниження, придушення). Уповільнюється спад виробництва, а разом з ним і зниження цін. Поступово зменшуються запаси товарів Внаслідок незначного попиту зростає маса вільного грошового капіталу і ставка банківського відсотка знижується до мінімуму.

У період депресії пропозиція товарів вже не випереджає попит тому між ними встановлюється рівновага (припинення випуску товарів зменшує пропозицію їх до рівня попиту). Водночас створюються природні умови виходу з кризи. Зниження цін на засоби виробництва й здешевлення кредиту сприяє новому нагромадженню капіталу, поновленню розширеного виробництва на новому технічному ґрунті.

Наступна фаза — пожвавлення — засвідчує розширення виробництва до його передкризового рівня. Розміри товарних запасів усталюються на рівні. Починається незначне підвищення цін, спричинене пожвавленням споживчого попиту. Скорочуються масштаби безробіття, настає попит на грошовий капітал, і ставка відсотка збільшується. Зрештою, починається фаза піднесення. У цей час випуск продукції перевищує передкризовий рівень. З погляду на це, природно, скорочується і навіть зникає безробіття. Водночас із розширенням споживчого попиту зростають ціни на товари. Зростає попит на кредитні кошти і відповідно збільшується ставка банківського відсотка.

Аналізом циклічного розвитку займався видатний російський економіст М.Д.Кондратьєв (1892-1938 рр.). Його теорія здобула всесвітнього визнання. Згідно з цією теорією, країни з ринковою економікою у своєму розвиткові регулярно мають проходити стадії економічного піднесення й спаду. Ці стадії утворюють цикли тривалістю в 40-60 років.

Такі великі цикли ("хвилі Кондратьєва"), на думку вченого, зароджуються разом із серйозними новаціями в економічному житті суспільства, якими є: значні винаходи і відкриття; розробка нових великих родовищ корисних копалин; поява на світовому ринку нової групи країн.

Висновки російського вченого викликали неабиякий інтерес у всьому світі й прислужилися поштовхом до зародження цілого напряму в економічній науці. Втім, на батьківщині автора його теорія заперечувала підвалини командної економіки. Кондратьєва було заарештовано на підставі неправдивого обвинувачення у створенні підпільної "Трудової селянської партії". У 46 років видатного економіста було розстріляно.

Якими ж є причини циклічного розвитку виробництва? Всі теоретики-економісти згодні, мабуть, в одному: кризи перевиробництва безпосередньо зумовлені глибоким порушенням необхідного співвідношення між споживчим попитом і пропозицією товарів, або між потребами і споживанням суспільства, з одного боку, і виробництвом — з іншого.

За сучасних умов суспільство усвідомлює об'єктивність циклічного розвитку. Але яким чином можна згладжувати кризові коливання? Чи можна передбачувати їх? Головне полягає в тому, щоб підтримувати автоматичний метод регулювання — конкурентоспроможність. Якщо ж ринкова рівновага, досягнута на конкурентному ринку, порушується, тоді держава має доцільно застосовувати інструменти фіскальної (податково-бюджетної) та монетарної (грошово-кредитної) політики.

4. Закріплення нового матеріалу.

За даними таблиці 2 визначте, в якій вищій рівень життя?

Таблиця 2

Країна Екодарія	Країна Еколандія
Реальний ВВП - 100 млн одиниць	Реальний ВВП — 120 млн одиниць
Населення — 99 осіб	Населення — 150 осіб
Розв'язання: ВВП на душу населення  = 100 /99 =1,01 (млн од.)	Розв'язання: ВВП на душу населення =120/150= 0,8 (млн од.)

Відповідь: У країні Екодарії на душу населення припадає більший "шмат пирога", тобто рівень життя вищий

5 Домашнє завдання.

Повторити основні терміни з попередньої теми: ВВП, ВНП, реальний та номінальний ВВП (ВНП) та ін. Вивчити конспект, прочитати параграф №27 у підручнику.

6. Сьогодні на уроці ми продовжили вивчати тему «Як створюється й вимірюється багатство держави». На уроці ми згадали основні показники макроекономічного розвитку країни. Дізналися про шляхи економічного зростання, та знайшли в них як позитиві так і негативні сторони. Розглянули фази циклічного розвитку економіки та детально проаналізували їх.

Список основних термінів до теми «Як створюється й вимірюється багатство держави»

Валовий національний продукт (ВНП) являє собою сукупну вартість створених кінцевих продуктів, які розподіляються й використовуються у національному господарстві впродовж року.

Валовий внутрішній продукт ВВП - являє собою сукупну вартість створених кінцевих товарів та послуг, створених протягом року на території даної країни.

Номінальний ВНП — сума кінцевих товарів і послуг у поточних ринкових цінах.

Реальний ВНП — вартість товарів і послуг, вимірювана у постійних цінах (цінах базового року).

Дефлятор ВНП — це співвідношення номінального обсягу ВНП до реального ВНП.

Чистий національний продукт – сумарний об’єм вартості всіх кінцевих товарів та послуг, вироблених протягом року, без урахування суми амортизації.

Національний прибуток – сукупність усіх прибутків в економіці господарств і підприємців, незалежно від того, де вони використовують ресурси – у своїй країні або за кордоном.

Особистий прибуток – грошовий прибуток робітника, який складається із заробітної плати і додаткових грошових коштів (ренти, відсоток і т. і.)

Економічне зростання — усталене збільшення виробничих можливостей країни.

Екстенсивне зростання — збільшення загального обсягу виробництва за рахунок залучення у виробництво додаткових виробничих ресурсів.

Інтенсивне зростання — збільшення загального обсягу виробництва за рахунок раціональнішого використання тих самих обсягів виробничих ресурсів.

Основний показник економічного зростання — темпи зростання реального ВНП на душу населення.

Економічний цикл — це період часу, впродовж якого економіка у своєму розвитку проходить такі фази: спад, депресія, пожвавлення, піднесення.

ІІ.3 Методичні рекомендації до підготовки та проведення практично – семінарського заняття з теми «Основні показники економічного стану країни ВВП (ВНП). ВВП (ВНП) на душу населення. Реальні та номінальні показники ВВП»

Семінар є одним з основних видів практичних занять. Він представляє собою спосіб розвитку в учнів культури наукового мислення. Семінар призначений для поглибленого вивчання дисципліни, оволодіння методологією наукового пізнання. Головна мета семінарських занять - забезпечити учням можливість опанувати навичками й уміннями використання теоретичних знань.

Практичні заняття. Процес навчання у школі передбачає практичні заняття. Вони призначені для поглибленого вивчення дисципліни. Практичні заняття відіграють важливу роль у виробленні в учнів навичок застосування отриманих знань для розв’язування практичних завдань разом з викладачем та самостійно.

Структура практичного заняття:

-вступ вчителя;

-відповіді на питання;

-практична частина як планова;

-заключне слово вчителя.

Найважливішою стороною будь-якої форми практичних занять є вправи. Як правило, основна увага приділяється формуванню конкретних умінь, навичок, що й визначає зміст діяльності учнів – розв’язування завдань, графічні роботи.

Практична робота

Тема. Основні показники економічного стану країни ВВП (ВНП). ВВП (ВНП) на душу населення. Реальні та номінальні показники ВВП.

Мета роботи: навчитися розраховувати й аналізувати основні показники розвитку економіки країни.

еоретичний мінімум

Перед початком виконання практичних завдань вчитель задає питання учням, на які вони відповідають. Відповіді на ці запитання входять у теоретичний мінімум практичного заняття.

Валовий внутрішній продукт – сукупні вартість кінцевих товарів, вироблених у країні суб’єктами економічної діяльності незалежно від їхньої національної приналежності протягом року.

ВВП, виражений у поточних (фактичних) цінах, називається номінальним.

ВВП, визначений у незмінних (постійних) цінах, називається реальним.

ВВП розраховують як сумою доходів, так і за сумою витрат.

Оскільки витрати одних економічних суб’єктів є одночасно доходами інших, ВВП, розрахований за сумою витрат, дорівнює ВВП, розрахованому за сумою доходів.

Для коректування грошового вираження ВВП з урахуванням динаміки цін використовується Дефлятор ВВП.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) – валовий внутрішній продукт без обліку амортизаційних відрахувань.

Валовий національний продукт (ВНП) – сукупна вартість наданих послуг і кінцевих товарів, вироблених національними суб’єктами незалежно від територіального розміщення протягом року.

Національний дохід (НД) – сукупність усіх доходів домогосподарств і підприємств на рівні національної економіки в цілому.

НД = W+П+R+i

Хід роботи

1.  Установіть відповідність між даними ( за зразком)

3 різниця між експортом та імпортом у торговому балансі країни

5 заробітня плата продавця на ринку

7 покупка космічного корабля, який використовується в державній програмі з дослідження космосу

1 покупка родиною пральної машини для власних потреб

6 відрахування на придбання верстата, що був використаний у процесі виробництва

4 покупка устаткування для кондитерської фабрики

2 плата орендаря за землю

9 акцизні збори на алкоголь, тютюнові вироби.

8 допомога на випадок безробіття.

1.особисті споживчі витрати

2.рента

3.чистий експорт

4.валові інвестиції

5.особисті доходи громадян

6.амортизація

7.державні закупівлі товарів та послуг

8.трансферні платежі

9.непрямі податки

2.  Визначте ВВП країни

1)  за сумою витрат, використовуючи такі дані (у млн. грн.): особисті споживчі витрати – 40; валові інвестиції – 30; державні закупівлі товарів і послуг – 14; чистий експорт – 16; трансферні платежі – 10.

40+30+14+16 = 100 (млн. гр.)

2)  за сумою доходів, використовуючи такі дані (у млн. грн.): заробітня плата – 31; прибуток – 42; рента – 8; експорт – 50; імпорт – 72; відсоток по вкладах – 12; відрахування на придбання інвестиційних товарів, що були спожиті в процесі виробництва – 4; непрямі податки- 3.

31+42+8+12+4+3 = 100 (млн. гр.)

Назвіть показники (статті), що не враховуються при розрахунку ВВП:

1) за сумою витрат – трансферні платежі.

2) за сумою доходів – експорт, імпорт.

3. У гіпотетичній країні Фініконе виробляється один вид товару – цукерки й надається один вид послуг – пломбування зубів. Використовуючи дані таблиці 1 визначте номінальний і реальний ВВП країни, а також величину дефлятора (грошова одиниця фініки).

Таблиця 1

Показник	2005	2009
Ціна 1 кг цукерок (у фініках)	10	12
Ціна однієї пломби (у фініках)	100	200
Кількість вироблених цукерок(у кг)	500000	700000
Кількість поставлених пломб (у шт)	1000	10000

Номінальний ВВП:

2005 р.: 500000*10+1000*100 = 5100000 (фініків)

2009 р.: 700000*12+10000*200 = 10400000 (фініків)

Реальний ВВП( при розрахунку для 2009р. за базовий приймається 2005) 2009 р. : 10000*100+700000*10 = 8000000 (фініків)

Дефлятор: (10400000/8000000)*100% = 13%

4. Визначте обсяг ВВП і ВНП країни Фініконе, якщо загальна вартість наданих послуг і кінцевих товарів, вироблених у цій країні, протягом року складає 200000 млн фініків, у тому числі громадянами інших країн – 50 млн фініків. Відомо також, що фініконці, що проживають у інших країнах, виробили протягом цього року товарів і надали послуг на загальну суму 75 млн фініків. Визначте відмінності між ВВП і ВНП.

ВВП : 200000+50 = 200050 (млн. фініків)

ВНП : 200000+75 = 200075 (млн. фініків)

ВНП – ВВП= 25 (млн. фініків)

5. Використовуючи дані таблиці 2, що відбивають динаміку зміни реального й номінального ВВП України з 2004 до 2009 року, обчисліть показники зростання реального й номінального ВВП за кожний період у відсотках (за зразком). Занесіть отримані дані до таблиці та проаналізуйте їх.

Таблиця 2

Показники	2004	2005	2006	2007	2008	2009
Номінальний ВВП, млн. грн.	102593	130,442	170070	201927	225810	264165
Зростання номінального ВВП протягом року, %	-	У період 2004-2005рр. 27	2005-2006 39	2006-2007 31	2007-2008 23	2008-2009 38
Реальний ВВП, % до попереднього року	98,1	99,8	105,9	109,2	105,2	109,4
Зростання реального ВВП протягом року , %	-	У період 2004-2005 рр. 1,7	2005-2006 6,1	2006-2007 3,3	2007-2008 -4	2008-2009 4,2

6. Проаналізуйте дані таблиці 3

Таблиця 3

Країна	Показник (2008р.)
	ВВП, млрд дол.	ВВП на душу населення, дол	Зміна ВВП на душу населення до попереднього року, %
Мексика	777,3	8100	4,0
Чехія	114,3	11100	1,9
Велика Британія	1190,0	20400	1,4
Танзанія	18,9	650	3,7
Китай	3390,0	2800	7,4

Дайте відповіді на запитання та виконайте завдання.

1) Для яких цілей зручніше використовувати кожний із показників?

ВВП для розрахунку кінцевої вартості товарів та послуг, створених на протязі року на території даної країни.

ВВП на душу населення використовують для характеристики рівня добробуту населення.

2) Використовуючи дані таблиці 3, побудуйте стовбчасту діаграму, яка відбиває показники ВВП на душу населення

1. Як можна виміряти багатство країни? Назвіть основні макроекономічні показники.

2. На прикладах поясніть причини існування багатих і бідних країн.

3. Чому сьогодні стали можливими небачені раніше темпи економічного зростання окремих країн Азії?

ІІ.4 Методичні рекомендації до підготовки та розробки ігрового заняття з теми «Основні показники економічного стану країни ВВП (ВНП). ВВП (ВНП) на душу населення. Реальні та номінальні показники ВВП»

Ділова гра як форма діяльності в умовних ситуаціях спрямована на відтворення й засвоєння суспільного й соціального досвіду, вона допомагає засвоїти соціально-комунікативні здібності особистості: здібність співробітництва й взаємодії; уміння працювати в малій групі; здатність ефективно проводити конфлікти. Тому ділову гру на уроках економіки варто вибирати для реалізації наступних педагогічних задач:

- придбання як предметно-професійного, так і соціального досвіду, у тому числі прийняття індивідуальних і спільних рішень;

- розвиток економічного, теоретичного й практичного мислення;

- створення пізнавальної мотивації.

При організації ділової гри на уроках економіки потрібно дотримуватися наступних положень:

- правила гри повинні бути простими й добре відпрацьованими;

- формулювання завдань у грі гранично доступні розумінню учнів;

- діє принцип “грають всі”;

- облік результатів гри повинен бути відкритим;

- гра закінчується з обов'язковим одержанням результатів.

Ділові ігри вже кілька десятиліть активно використається в усьому світі для навчання серйозних і дорослих людей. Участь у ділових іграх може дати не тільки знання, але й безцінний досвід. Крім того, за допомогою ділових ігор можна тренувати такі важливі якості, як комунікативність, лідерські якості, уміння орієнтуватися в складних, швидко мінливих ситуаціях.

У дані й роботи ми проведемо ділову гру з теми «Основні показники економічного стану країни ВВП (ВНП). ВВП (ВНП) на душу населення. Реальні та номінальні показники ВВП»

Тема ігрового заняття: «Основні показники економічного стану країни ВВП (ВНП). ВВП (ВНП) на душу населення. Реальні та номінальні показники ВВП».

Вид уроку: ділова гра.

Назва гри: аналіз світового господарства.

Мета уроку:

Освітня: повторити й систематизувати знання з теми «Основні показники економічного стану країни ВВП (ВНП). ВВП (ВНП) на душу населення. Реальні та номінальні показники ВВП».

Розвиваюча: учні розвивають монологічну мову, уміння публічного виступу, учаться аналізувати ситуацію, запропоновану виступами учасників процесу.

Виховна: виховувати економічну культуру учнів.

Задачі уроку:

1.  Повторити й закріпити пройдений матеріал у формі гри.

2.  Активізувати вивчення й закріплення економічних понять, визначень, термінів.

3.  Інтегрувати знання, отримані на уроках економіки.

4.  Розвивати творче мислення, реакцію на ситуацію, уміння формулювати й конкретизувати відповіді на питання.

Матеріалу до уроку: картки учасників, калькулятори, бумага, ручки, олівці, графіки розвитку.

Хід гри

Спочатку розподіляємо ролі між учнями.

10 учнів назначаються представниками - послами країн від яких вони будуть виступати.

2 учні – організатори с їзду країн.

1 учень – секретар.

2 учні – аналітичний відділ – перевірка представлених результатів про розвиток країн.

Усі інші – незалежні експерти, які можуть висувати питання та вносити свої пропозиції протягом гри.

Перед проведенням гри учні які представляють країни отримують форми обов’язкові для заповнення, за результатами яких вони повинні побудувати графіки розвитку чи занепаду держави. Ці форми вони заповняють вдома і на гру приносять форму та графік.

Учні можуть самі обрати країну, яка їм подобається або вчитель сам розподілить країни. Також учні повинні коротко доповісти які товари та послуги країна виробляє та предоставляє ( 1 товар і одна послуга).

Гра починається із вітання представників країн організаторами самміту:

Добрий день! Сьогодні визначна подія - у цій залі присутні представники 10 країн і за декілька хвилин ми почуємо звіт кожної країни про їхню діяльність і розвиток.

Далі виступають учні представники. Спочатку вони називають свою країну і своє ім’я. Потім розказують про розвиток своєї країни ( або ж занепад) підкріпляючи свої відповіді графіком ( графік має бути построєний на аркуші формату А3 назви вісей - рік, та показник ВВП, та другий графік – рік та ВВП на душу населення).

Тим часом секретар фіксує звіт кожного учня у протоколі самміту. Робить короткі помітки про розвиток країн.

Аналітичний відділ тим часом проводить аналіз, та правильність розрахунків доповідачів.

Під час докладу незалежні експерти можуть задавати питання, якщо вони щось не розуміють.

Після виступу всіх представників аналітичній відділ видає таблицю висновок про розвиток держави та озвучує висновки про країни – у якій кращій розвиток, а у якій посередній.

Форма для заповнення 2

№	Назва країни	ВВП		Різниця	ВВП на душу населення		Різниця
		2004рік	2009рік		2004рік	2009рік
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10

Після звіту аналітичного відділу організатори висувають питання на обговорення «Що можна зробити щоб добробут держави збільшувався?». В обговоренні питання приймають участь усі учні.

Висновки фіксує секретар.

Після обговорення питання гра закінчується.

Висновки

В умовах становлення ринкових відносин, принциповою ознакою є вільна орієнтація й пристосування учнів до економічного механізму регулювання ринку. Сьогодні вже ніхто не сперечається, потрібні знання економіки біологові, фізикові або історикові. Економічні знання по своїй сутності універсальні й їх можна застосовувати в будь-якій області. Тим більше що кожний з нас у житті виступає і як виробник, і як споживач, і як громадянин. Економічне навчання в школі необхідно для виховання в учнів економічної культури, для того щоб правильно розуміти соціально-економічні процеси, що відбуваються, і брати активну участь у діяльності суспільства.

Мета економічної навчання:

- формування основ економічного мислення;

- вироблення функціональної економічної грамотності й здібностей до саморозвитку;

- формування практичних навичок прийняття рішень у різних економічних ситуаціях;

Завдання економічного навчання:

- формувати знання, уміння, навички, необхідні учням в житті й для продовження вивчення курсу в наступній ланці школи;

- розвивати культуру економічного мислення, навчити дітей користуватися економічним інструментарієм.

Отже, економічне навчання в школі являє собою найважливішу складову системи виховання, розвитку й навчання молоді, що дозволяє на ряду з іншими навчальними предметами, сформувати в школярів знання й уміння, необхідні для розуміння економічної системи.

У даній курсовій роботі ми розглянули що таке контроль його сутність, функції та види. Також ми приділили увагу тематичному контролю знань учнів з курсу «Основи економіки». Основні завдання контролю – виявлення рівня правильності, об’єму, глибини та дійсності засвоєних учнями знань, отримання інформації про характер пізнавальної діяльності, про рівень самостійності та активності учнів в навчальному процесі, встановлення ефективності методів, форм та способів їх навчання. Ідеї контролю, висунуті Я.А.Коменським, сформульовані у вигляді коротких правил у одній з його праць. Ці правила детально встановлюють порядок контролю знань учнів для сучасної школи:

1) вчитель на кожному уроці перевіряє знання, викликаючи декількох учнів;

2) директор школи раз у місяць перевіряє результати навчання учнів;

3) у кінці навчального року — перевідні екзамени з класу в клас.

Тематичний контроль – це вид контролю, що проводиться по завершенні вивчення великої теми.

Функції тематичного контролю наступні:

Ø  систематизувати й узагальнити матеріал всієї теми;

Ø  шляхом повторення й перевірки знань попередити забування, закріпити його як базу, необхідну для вивчення наступних розділів навчального предмета.

Цілі тематичного оцінювання:

-  перетворити відповідність знань, умінь та навичок учнів вимогам навчальних програм;

-  виявити рівень навчальних досягнень учнів.

Тематичне оцінювання з економіки є одним із способів виявлення рівня знань і умінь учнів:

-  давати визначення і характеристики основних економічних законів і понять;

-  встановлювати причинно – наслідкові та функціональні зв’язки між економічними явищами і процесами;

-  приймати раціональні економічні рішення;

-  виконувати економічні розрахунки із використанням математичного апарату ( дії з відсотками; розрахунки індексів; розв’язання рівнянь, нерівностей та їх систем; виконання перетворень виразів; побудова та аналіз графіків функціональних залежностей);

-  застосовувати набуті знання під час аналізу економічних подій, економічної та статистичної інформації, представленої у різних формах ( мікро- , макро-, мега), виявляти взаємозв’язки між ними;

-  аргументовано відстоювати власну думку щодо вирішення економічних проблем.

У другому розділі роботи ми розглянули програму за якою проводиться вивчення економічної дисципліні та розробили методичні рекомендації для контролю знань учнів.

Отже виходячи з мети роботи ми визначили найбільш ефективні шляхи й способи організації тематичного контролю знань учнів.

Також ми виконали наступні задачі роботи:

1.  Проаналізували педагогічну й методичну літературу з питань контролю знань учнів.

2.  Розкрили сутність тематичного контролю та критерії оцінки учнів.

3. Розробили методику застосування різних форм контролю на прикладі теми «Як створюється та вимірюється багатство держави?», а саме комбінований урок на тему «Економічне зростання. Шляхи економічного зростання: екстенсивний та інтенсивний. Циклічність розвитку економіки»; методичні рекомендації до підготовки та проведення практично – семінарського заняття з теми «Основні показники економічного стану країни ВВП (ВНП). ВВП (ВНП) на душу населення. Реальні та номінальні показники ВВП»; ігрове заняття з теми «Основні показники економічного стану країни ВВП (ВНП). ВВП (ВНП) на душу населення. Реальні та номінальні показники ВВП» під назвою «Аналіз світового господарства».

Список використаних джерел

1. Болдырев Н. И.. Педагогика. – М., 1968.с.147

2. Болотина Л. Р. Педагогика. – М., 1987 с.427.

3. Волкова Е. А. Юнина М. В. Дидактика. Конспект лекцій. - Ростов н/Д: «Фенікс»,2004.-288с.

4. Довгань Г. Д. Основи экономики в определениях, таблицах и схемах.- Х.: Весна: Изд-во «Ранок», 2006.- 96с.

5. Економіка в школі. Тематичне оцінювання досягнень учнів з основ економіки. - №9 (22) вересень 2006р.

6. Економіка в школі. Тематичне оцінювання з теми «Вступ до економіки» 10 клас. - №10 (35) жовтень 2007р.

7. Меделеев В. М. Основи Економіки. 10-11 клас: Розробки уроків. - Харків: ФОП Співак Т. К., 2008.- 128с.

8. Меделеев В. М. Основи економіки: навч. посібник. - Харків: Скорпіон, 2004.- 144с., іл..

9. Моя економіка: Підручник для уч. 8-9 кл. загальноосвіт. навч. закладів з поглиб. вивч. Економіки та для уч. 10-ч кл. загальноосвіт. і гуманіт. профілів./ Л. М. Кириленко, Л. П. Крупська, І. М. Пархоменко, І. Є. Тимченко. - К.: А.П.Н.,2002.-320с.

10. Олійник О. В. Олімпіадні завдання з економіки: Збірник/ О. В. Олійник, І. Є. Тимченко. –Х.: Веста: вид-во «Ранок», 2007.-400с.

11. Прокопьев И. И. Педагогика. Основы общей педагогики. Дидактика/ Учеб. пособие. – Мн., 2002, с. 544

12. Пруссова Л. Г. Экономика. Тренинг курс. Учебно-метод. пособие.- К.: Тов УВПК «Ексоб», 1999.-632с.

13. Савицкая Е. В. Уроки экономики в школе: В 2 кн. Кн. 1 Пособие для учителя.- 6-е изд.- М.: Вета-Пресс, 2006.- 448с.:ил.

14. Трофимова З. В. Основы экономики: Макро- и мегаэкономика: Учебное пособие для 11 класса, - Донецк ОООПКФ «Бао», 2004.-224с.