Формування і розвиток соціальної думки в Україні

Формування і розвиток соціальної думки в Україні

Формування і розвиток соціальної думки в Україні

У сучасних умовах знання про суспільство, сутність, закономірності та випадковості його розвитку, функціонування та удосконалення набувають особливого значення. Це зумовлено передусім тим, що людство вступило в CCI століття в умовах величезних за масштабами та ґрунтовністю перетворень, які вимагають глибоких і всебічних знань суті й змісту відносин людини та природи, взаємодії людини й суспільства, взаємозв’язку та взаємовідповідальності людини та держави, закономірностей і випадковостей розвитку суспільства, функціонування соціальних інститутів, причин соціальних конфліктів і шляхів їх подолання та багато інших проблем суспільного життя.

Соціологія, як відносно самостійна галузь знань, — одне із найважливіших досягнень людського розуму, забезпечує наукове пізнання суспільних відносин, суспільної діяльності, актуальних проблем повсякденного життя людини й суспільства, функціонування соціальних спільностей та соціальних інститутів, форм і методів організації та здійснення соціального управління, оновлення його засобів та механізмів. Без наукових соціологічних знань, без сучасних соціологічних досліджень практично неможливо здійснювати ефективне соціальне управління.

Сучасна соціологія — це багатоманітність течій та наукових шкіл, які по-різному пояснюють її об’єкт і предмет, місце і роль у суспільному житті й соціальному розвиткові, однак більшість учених-соціологів погоджуються з тим, що об’єктом соціології як науки є соціальна реальність, тобто реальне суспільне життя, суспільство як цілісний організм, що його вивчають і інші науки — філософія, історія, політологія, економічна теорія, етнографія, право тощо. Отже, об’єкт «соціальна реальність» вивчається багатьма науками, але кожна з них має свій предмет вивчення — це певні сторони, аспекти, зв’язки, закономірності, випадковості становлення й розвитку будь-якого суспільства.

З огляду на це можна зробити висновок, що предметом соціології як науки є соціальні відносини, закономірності та випадкові чинники їх становлення і розвитку, соціальні спільності, явища, процеси й механізми їх взаємодії (див. схему 1).

Схема 1.

Основними категоріями соціології як науки та практики є такі: суспільство, соціальна група, соціальна інституція, соціальний процес, соціальні відносини, соціальна взаємодія, соціальний мотив, соціум, соціальний поділ праці, соціальний конфлікт, соціальна роль, особистість, соціальний клас, соціальна рівновага, соціальний досвід, соціальний розвиток, соціальна стратифікація, соціальний контроль, соціальна зміна, рольовий конфлікт, соціальний статус тощо.

Наукове визначення суспільства як соціальної системи має свою історію. Але всі соціологи згодні в тому, що суспільство у своєму розвитку має два основних історичних етапи (див. схему 2).

Схема 2

Крім поняття суспільство, виникають та використовуються поняття держава, країна. Ці поняття близькі між собою, але їх неможливо ототожнювати, оскільки вони мають і свої специфічні характеристики (див. схему 3).

Схема 3

Національне відродження України, становлення суверенної, демократичної, правової, соціальної держави та формування громадянського суспільства зумовили гостру необхідність рішучого подолання соціологічної неосвіченості, створення й розвитку відносно самостійної галузі знань в Україні — сучасної науки про суспільство — соціології.

 Невипадково на початку 90-х років XX ст. виникла проблема визначення предмета соціології, її методів та функцій. Вчені-суспільствознавці України певною мірою вирішили цю проблему, розробивши навчальні програми, фундаментальні підручники та навчально-методичні посібники з соціології. Однак, прорив у громадській, суспільній свідомості на користь соціології відбувся в середині 90-х років, коли соціологія прийшла у вищі навчальні заклади та утвердилась як одна із самостійних галузей знань і нормативна навчальна дисципліна.

Поступово створювалися можливості збагачування уявлень про соціологію як науку про суспільство, суспільні відносини та соціальні процеси, про закономірності й випадковості їхнього розвитку. В основному вирішена гостра проблема створення сучасних підручників і навчальних посібників, що допомагають пізнавати соціологічні теорії та соціальну практику.

Позитивним є дедалі більш ґрунтовне використання зарубіжних і вітчизняних теоретичних здобутків, особливо соціологічних концепцій Г.С. Сковороди, М.П. Драгоманова, М.С. Грушевського та інших видатних українських, а також зарубіжних учених.

Соціально-політичні вчення в Україні, які дійшли до нашого часу у вигляді написаних праць, виникли в ХІ ст. під впливом якісного перевороту в світогляді людей, що був зумовлений хрещенням Русі в 988 р. За тих умов освічені, талановиті діячі церкви, держави та суспільства прагнули відображати власні інтереси народів Русі, відбивати їхні повсякденні нагальні потреби. Тоді ж теоретична думка намагалась усвідомити та розкрити процес становлення державності Київської Русі, принципи та закони функціонування й розвитку суспільного життя у всіх його проявах.

В ХІ ст. з’явився один із найдавніших документів давньоруської писемності — «Слово про закон і благодать», автором якого є давньоруський письменник, перший київський митрополит із руських Іларіон. У цьому творі він відкидає твердження про існування в світі того чи іншого обраного Богом народу та про необхідність «всепоглинаючої вселенської імперії та церкви», обґрунтовує та обстоює ідею самостійності Русі, необхідність створення сприятливих умов життя людини.

У ХІІ ст. літописець, монах Києво-Печерського монастиря Нестор написав «Повість временних літ». У цьому літописі відображені соціологічні, суспільно-політичні ідеї того часу. В центрі уваги цього історичного документу — людина, умови її життя, а головна думка літопису — єдність та незалежність Русі в боротьбі з численними ворогами.

Велике значення для формування й розвитку соціологічної думки в Україні мають «Повчання» Володимира Мономаха, написані в ХІІ ст., головними тут є соціально-політичні ідеї єдності Київської Русі, взаємної допомоги та підтримки у боротьбі з ворогами. В «Повчаннях» та інших творах мислителів того часу знайшли відбиття моральні принципи та настанови, роздуми про історію, місце та роль держави, сутність та значення влади у побудові сильної та незалежної України-Русі.

Соціально-політичні ідеї єдності та незалежності України особливо інтенсивно розвивалися в часи Запорізької Січі. В центрі уваги мислителів того часу були демократичні принципи соціального ладу та суспільної організації, що й зумовило утворення української державності. Характерними соціальними рисами козацької держави Запорізької Січі були: демократизм, справедливість, відповідальність, турбота про соціальний розвиток суспільства, розвиток освіти, виховання в молоді почуття патріотизму.

Усе це дало поштовх активізації соціально-політичної думки в Україні в XVI—XVII ст., головним змістом якої був розвиток національно-патріотичних ідей, протест проти гноблення українського народу з боку загарбників з Литви, Польщі та інших держав, а пізніше — з боку російського царизму.

Величезний вплив на розвиток соціологічної думки в Україні справляла Києво-Могилянська академія, що була офіційно створена в 1644 р. на базі Київської братської школи. На честь видатного просвітника та організатора, високоосвіченої людини Петра Могили (1574—1647) Київська академія стала іменуватися Києво-Могилянською.

Значну увагу Петро Могила приділяв соціально-політичним проблемам та вченням. Заслугою його є те, що він уперше в Україні відокремив державу та суспільство і чітко визначив завдання держави відносно людини. Він зробив висновок про те, що держава виникає із необхідності забезпечення природних потреб людини на основі закону, організовує господарську діяльність, захищає людину, опікується її вихованням та розвитком її душі й тіла.

Значний внесок у розвиток соціальної думки в Україні у XVIII ст. зробив відомий гуманіст, поет, філософ Григорій Савич Сковорода (1733—1794). Він палко відстоював рівність між людьми, право кожного на щастя й свободу. Шлях до ідеального суспільства мислитель вбачав у вихованні людини через її самовиховання на основі праці відповідно до життєвого покликання, висловлював переконання, що людина може формуватися і самореалізовуватися лише через «сродну працю».

Плідно розвивалась соціологічна думка в Україні у ХІХ — на початку ХХ ст. Особливо змістовною є багатопланова діяльність Михайла Петровича Драгоманова (1841—1895), одного з ідеологів лібералізму в суспільно-політичному житті. Його соціально-політична концепція поєднувала в собі соціалістичні ідеї, ідеї соціальної рівності, справедливості та буржуазно-демократичні ідеї конституційного права, широкого місцевого самоуправління, необхідності політичної боротьби, захисту прав та свобод людини. Однак він вважав, що головне — у поступі людини й громади, поступі політичному, соціальному, культурному, а національність є тільки ґрунтом, формою та способом. При цьому Драгоманов недооцінював чинник національного державного суверенітету.

Друга половина ХІХ ст. стала справжнім розквітом соціологічної думки в Україні. Сергій Андрійович Подолинський, Іван Якович Франко, Іван Федорович Фесенко, Олександр Опанасович Потебня, Леся Українка та інші обґрунтували ряд положень щодо ролі особи в історії, перебудови суспільства на справедливих засадах, механізму діяльності самоврядних общин, прогнозування соціально-демографічного вибуху, шляхів національного визволення.

Фундаментальні соціологічні дослідження були здійснені в Україні на початку ХХ ст. видатним істориком, політологом, соціологом та політичним діячем Михайлом Сергійовичем Грушевським (1866—1934). Широка ерудиція в царинах історії, літератури, мистецтва дали йому можливість виробити своє розуміння суспільного процесу та політичного розвитку. На його думку, соціально-політичний процес однаково визначається біологічною, економічною та психологічною сферами, а суспільний розвиток полягає у певному чергуванні двох протилежних інстинктів — колективістського (солідарності) та індивідуального.

Свою систему соціологічних поглядів М.С. Грушевський сформулював у праці «Початок громадянства (генетична соціологія)», написаній у 1921 р. і видрукуваній у Відні. В цій праці видатний учений відповідає на запитання: що таке суспільство, чому воно виникло. Він висловлював твердження, що сенс трансформації людського суспільства полягає у послідовному переході від традиційних форм до індустріальних, модернізованих, що, таким чином, створює теоретичні основи нової загальноцивілізаційної типологізації суспільства.

М.С. Грушевський розкрив структурні зміни в суспільстві, які відбуваються в період спеціалізації праці, коли сама людина стає іншою і її стосунки, взаємодії також набувають зовсім іншого характеру. Громадянство (суспільство) вчений розглядав як організовану людську множинність. Він був глибоко обізнаний у творчому доробку вітчизняних учених, а також провідних західних соціологів О. Конта, Г. Спенсера, Е. Дюркгейма, М. Вебера, К. Маркса та інших. У своїх творах він акумулює та розвиває вітчизняну і зарубіжну соціологічну думку. М.С. Грушевський своїми працями завершує важливий етап розвитку соціологічної думки в Україні та упевнено накреслює активні напрями її подальшого розвитку (див. схему 4).

Схема 4.

М.С. Грушевський ще в 1919 р. створив в еміграції Український соціологічний інститут, який плідно займався проблемами соціального розвитку України та її майбутнього, підготував досвідчених науковців у різних галузях соціології.

У 30-ті роки ХХ ст. в Радянському Союзі самі поняття «відчуження», «соціальна динаміка», «соціологія праці», «соціологія сім’ї», «соціологія релігії» та інші були практично заборонені, але розвиток соціологічної думки в Україні не припинявся: проблемами соціології займалися науковці Інституту філософії Академії наук.

І лише на початку 90-х років у системі Академії наук України створюється Інститут соціології. Головними завданнями цього вкрай необхідного наукового закладу стали: виявлення закономірностей та випадковостей розвитку українського суспільства; проблеми розбудови демократичної, суверенної, правової соціальної держави; шляхи забезпечення єдності української політичної нації; захисту та реалізації прав і свобод людини; формування се-реднього класу та встановлення реального діючого соціального партнерства тощо.

Розробкою цих питань займаються сучасні українські соціологи: В. Андрущенко, В. Ворона, В. Волович, В. Піча, В. Оссовський, М. Горлач, В. Пазенок, А. Черниш, А. Ручка, О. Якуба та інші.

Таким чином, українська соціологічна думка є вагомим внеском у розвиток світової науки про суспільство. Сьогодні в Україні соціологія як наука вийшла на новий рівень свого розвитку, вона забезпечує ефективне розв’язання соціально-політичних проблем.

Література

1.     Андрущенко В.Л. та ін. Соціологія: Підручник. — К.—Х., 1998.

2.     Грушевський М.С. Початки громадянства, генетична соціо-логія. — Відень, 1921.

3.     Ручка А.А., Танчер В.В. Очерки истории социологической мысли. — Нью-Йорк, 1985.

4.     Ручка А.А., Танчер В.В. Курс історії теоретичної соціології. — К., 1995.

5.     Черниш А. З історії розвитку соціології в Україні. — Львів, 1995.

6.     Брегеда А.Ю. та ін. Соціологія: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисципліни. — К., 1999.

7.     Дворецька Г.В. Соціологія: Підручник. — К., 2002.