Актуальність теми. В статті 1 Конституції Україна проголошена демократичною, правовою і соціальною державою. Проблеми гарантування та реалізації цих положень є одними з найбільш актуальних стратегічних завдань нашої держави на сучасному етапі.

Одна з основних складових, що обумовлюють зміст категорії "соціальна держава" - це соціальний захист. Без вироблення шляхів досягнення ефективної системи соціального захисту, який би відповідав міжнародним стандартам, неможливо розбудувати дійсну, а не декларативну соціальну державність в Україні. Отже, питання проблем формування системи соціального захисту нерозривно пов’язані з процесом досягнення нашою державою орієнтирів, проголошених в Основному Законі.

Перехід України до ринкових відносин супроводжувався глибокою трансформаційною кризою, яка прискорила руйнування системи соціального захисту населення, що існувала в соціалістичній системі, поширенням кола невизначеності та соціальних ризиків, в які потрапляють ті чи інші верстви населення. Цим обумовлена необхідність пошуку шляхів вирішення соціальних проблем безпеки та розвитку особистості. З набуттям незалежності в Україні розпочалася нова історія розбудови системи соціального захисту населення, яка повинна відповідати принципам соціально-орієнтованої економіки, та враховувати соціально-економічні, суспільно-політичні, історичні та демографічні особливості розвитку країни на новому історичному етапі.

Аналіз сучасних проблем соціального захисту свідчить про його перехідний стан та безсистемність у сфері регулювання рівня та якості життя населення в умовах ринкових перетворень. Цим обумовлена подальша необхідність пошуку шляхів вирішення соціальних проблем безпеки та розвитку особистості. Сьогодні створення ефективної системи соціального захисту населення є найактуальнішим і пріоритетним завданням в сфері соціально-економічної політики держави.

Проблеми формування і розвитку системи соціального захисту фактично не розглядались радянською наукою, тим більше з позицій політичної науки, є й сьогодні недостатньо вивченими, що обумовлює новизну та проблематичність обраного напряму дослідження. До того ж, потребує наукового уточнення поняття "соціальний захист", адже цей термін є порівняно новим, почав використовуватися тільки в роки незалежності України, і несе таке специфічне сутнісне навантаження, як захист населення від ризиків трансформаційного періоду, переходу до ринкової економіки, нового способу господарювання, а також адресність та активний характер.

Теоретико-методологічні та прикладні питання діяльності ефективної системи соціального захисту населення були й залишаються предметом постійних наукових досліджень і дискусій. Різні аспекти соціального захисту вивчали вчені: Базилюк О., Богиня Д., Бондар І., Геєць В., Лукінов І., Мандибура В., Мельник Н., Новикова О., Черняк В, Яременко О. та інші.

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає у виявленні особливостей формування та розвитку системи соціального захисту в контексті соціальної роботи. Для досягнення мети було вирішено такі задачі:

визначити поняття, сутність та значення соціального захисту;

розкрити нормативно-правові аспекти соціального захисту в Україні;

проаналізувати особливості соціального захисту населення України;

дослідити діяльність державних та недержавних організацій соціальної сфери на регіональному рівні;

розкрити особливості охорони праці в системі соціального захисту населення.

Об’єктом дослідження є соціальний захист як функція держави та інших суспільно-політичних інститутів, спрямована на реалізацію громадянських, політичних і соціальних прав, передбачених законодавством.

соціальний захист україна пенсійний

Предметом дослідження є соціальні фактори формування системи соціального захисту.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають загальнонаукові методи пізнання, а саме: методи узагальнення, індукції та дедукції, системно-структурного підходу до вивчення соціально-економічних явищ і процесів, систематизованого осмислення наукового надбання вітчизняних і зарубіжних вчених.

Інформаційною базою дослідження є законодавчі акти і державні нормативні документи, офіційні статистичні матеріали.

Теоретична цінність отриманих результатів роботи може бути застосована у різних дослідженнях, аналітичних матеріалах та наукових роботах в контексті соціальної роботи та можуть бути корисними у подальших дослідженнях сутності, завдань, ознак і функцій соціальної держави.

Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, які розкривають проблему формування соціального захисту на сучасному етапі в теоретичному та практичному аспектах, висновку, додатків та списку використаних джерел.

Розділ 1. Нормативно-правові аспекти соціального захисту на сучасному етапі

1.1 Формування системи соціального захисту в Україні

Історія розвитку соціальної допомоги та підтримки починається з часів, коли турбота про непрацездатних цілком покладалася на сім'ю. Якщо сім'я не могла надати підтримки, людині допомагала церковна громада.

Національне законодавство у сфері соціального захисту та соціального забезпечення почало формуватися 1990 року - ще до проголошення незалежності України - і на сьогодні тільки на рівні законів складається щонайменше із 58 документів, які безпосередньо встановлюють ті або інші види пільг, соціальних та компенсаційних виплат, а також соціальних послуг для різних категорій осіб. Так, з усього масиву проаналізованих законів 27 передбачають різні заходи соціального захисту для соціально вразливих категорій осіб, ще стільки ж встановлюють спеціальний соціальний захист для представників певних професій, і всього 4 закони передбачають різні заходи соціального захисту за певні заслуги (див. Табл.1.1).

Таблиця 1.1

Акти законодавства, які передбачають різні форми соціального захисту для різних категорій громадян

Категорії громадян	Пільги	Соціальні та компенсаційні виплати	Соціальні послуги
За соціальною ознакою	27	18	14
За професійною ознакою	27	16	-
За заслуги	4	3	3
Всього (актів законодавства):	58	37	17

Починаючи з 1990 року, у різні періоди законодавці використовували різний інструментарій для розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення в Україні. Так, у законодавчих актах різних періодів простежується вплив принципово відмінних концептуальних підходів та моделей, серед яких визначальними є радянська модель (домінування пільг та соціальних виплат, які часто підміняють належний рівень заробітної плати та матеріального забезпечення) і європейська модель (домінування соціальних послуг та соціальної роботи, спрямованих на підтримку найбільш соціально вразливих категорій та осіб, що опинилися у складних життєвих обставинах) [12, с.378].

У більшості проаналізованих актів чинного законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення перевага надається нематеріальній (натуральній) формі соціального захисту - пільгам та соціальним послугам. У свою чергу, пільги більшою мірою притаманні радянській моделі й незаперечно домінують у чинному законодавстві, а соціальні послуги - європейській, і на даний час вони мало поширені (непоширеність соціальних послуг пояснюється тим, що ця форма соціального захисту почала розвиватись порівняно недавно і найбільше притаманна законодавчим актам, прийнятим упродовж 2004-2008 років). Разом з тим, у чинному законодавстві використовується і грошова форма соціального захисту у вигляді різноманітних соціальних та компенсаційних виплат - вона широко застосовується як у радянській (матеріальна та грошова допомога, доплати, надбавки, підвищення до заробітної плати тощо), так і в європейській (соціальна допомога, адресні компенсації та відшкодування тощо) моделі.

Для того, щоб проаналізувати особливості функціонування сфери соціального захисту та соціального забезпечення, до якої в Україні належать, перш за все, пільги, соціальні та компенсаційні виплати, а також соціальні послуги, слід простежити хронологію розвитку відповідного блоку законодавства.

Саме різні підходи до підготовки окремих актів законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, а також їх несистемність і внутрішня суперечливість призвели до несистематичності та непрозорості бюджетного фінансування навіть достатньо ефективних видів соціального захисту, які впроваджувалися в Україні.

З іншого боку, якщо простежити хронологію розвитку законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення, то можна помітити два основні напрями докладення зусиль законодавців: поступове вирішення питань соціального захисту різних соціальних груп та інших категорій населення (в т. ч. тих, захист яких не був пріоритетним у радянські часи), а також хоч і не завжди послідовний, але поступовий перехід від радянської до європейської моделі соціального захисту та соціального забезпечення.

Становлення і розвиток українського законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення умовно можна розділити на декілька хронологічних періодів, кожному з яких притаманні особливі характеристики й тенденції. Також ці періоди відрізняються використанням різних підходів і моделей розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення [13, с.381]:

1. Зародження української системи соціального захисту та соціального забезпечення (1990-1993 роки). В цей період відбувалося зародження системи соціального захисту і соціального забезпечення незалежної України. Здебільшого прийняті в цей період акти законодавства мали на меті встановлення державних соціальних гарантій щодо існуючих на той час пільгових, а також найбільш соціально незахищених категорій населення (ветерани війни і праці, інваліди, громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та інші).

Акти законодавства, прийняті впродовж першого періоду, можна охарактеризувати як такі, що використовують більшість підходів, притаманних радянській системі соціального захисту та соціального забезпечення.

За спрямуванням законодавчу ініціативу цього періоду умовно можна розділити на такі групи:

1) законодавство, спрямоване на реабілітацію репресованих у радянські часи громадян (наприклад, Закон України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні", який був прийнятий на хвилі національного піднесення після проголошення незалежності України і встановив ряд пільг для громадян, що були засуджені чи зазнали переслідувань через свої політичні переконання в часи СРСР);

2) законодавство, яке проголосило основні соціальні та економічні пріоритети нової держави (наприклад, Закон України "Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві", "Про зайнятість населення", "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні");

3) законодавство, яке стало основою для побудови власної системи соціального захисту та соціального забезпечення (наприклад, Закон України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення");

4) законодавство, що визначило основні підходи до матеріального забезпечення діяльності та соціального захисту представників окремих професій (прийняті впродовж цього періоду акти законодавства насамперед стосувалися врегулювання статусу правоохоронних органів, блок законів щодо статусу та соціального захисту працівників сфери освіти, культури та охорони здоров’я).

Таким чином, опираючись на традиції радянських часів, тогочасні законодавці надали перевагу грошовій формі соціального захисту. За таких умов основним видом соціального захисту, реалізованого у прийнятих впродовж першого періоду актах законодавства, були пільги. У зв’язку з тим, що при виборі форми соціального захисту перевага була надана пільгам та утриманню мережі державних закладів соціального спрямування, саме в цей період започаткувалась тенденція, яка згодом призвела до непрозорості й низької ефективності системи соціального захисту та соціального забезпечення, що діє в Україні сьогодні.

2. Становлення української системи соціального захисту та соціального забезпечення (1996-2000 роки). Цей період розпочався з моменту прийняття Конституції України 28 червня 1996 року і закінчився прийняттям Закону України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам" 16 листопада 2000 року. Найбільш важливою подією цього періоду стало прийняття 2000 року Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, який став першим кроком у систематизації всієї діяльності держави у сфері соціального захисту та соціального забезпечення населення.

Фактично держава продовжила лінію, взяту в 1991 році, приймаючи нові закони та вносячи зміни до вже діючих актів законодавства. Так, у цей період було прийнято ряд актів законодавства, які сформували декілька груп:

1) законодавство, яке започаткувало процес формування власної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування (були прийняті Основи законодавства про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, які врегулювали ряд питань матеріального забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, а також у старості та в інших випадках, на основі чого згодом була сформована державна система загальнообов’язкового соціального страхування);

2) законодавство, що врегулювало деякі питання матеріального забезпечення діяльності та соціального захисту представників окремих професій (наприклад, “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”; ряд актів законодавства, спрямованих на заохочення зайнятості у сферах, які почали втрачати свою економічну привабливість - наприклад, Закон України “Про бібліотеки і бібліотечну справу”, Закон України “Про захист рослин” та Гірничий закон України, якими було встановлено ряд соціальних гарантій та пільг для представників відповідних професій);

3) законодавство, спрямоване на встановлення спеціального соціального захисту щодо окремих категорій осіб, які мають певні заслуги (з метою вдосконалення правового регулювання питань щодо соціального захисту осіб, які мають певні заслуги, здобуті в період професійної діяльності, 1998 року був прийнятий Закон України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”; таким чином держава виявила піклування про осіб, які отримали статус ветерана, розбудовуючи оборонну та правоохоронну системи української держави);

4) законодавство, спрямоване на соціальну підтримку неповнолітніх та профілактику злочинності у їх середовищі (зокрема у січні 1995 року було прийнято Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”, який в частині соціального захисту фактично визначив правові основи діяльності відповідних органів, соціальних служб та спеціалізованих соціальних закладів, на які було покладено функції щодо соціального захисту та соціальної підтримки дітей і підлітків, а також профілактики правопорушень серед осіб, які не досягли вісімнадцятирічного віку).

В актах законодавства, які були прийняті продовж другого періоду, перевага також надавалася грошовій формі здійснення соціального захисту. Основним видом соціального захисту, який отримав розвиток у актах законодавства цього періоду, були пільги та соціальні виплати.

Таким чином, прийняті впродовж другого періоду акти законодавства були орієнтовані на формування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, встановлення ряду пільг щодо матеріального та соціального забезпечення представників певних професій, а також на створення необхідної інфраструктури для соціальної захисту дітей і підлітків та профілактики злочинності серед неповнолітніх.

3. Модернізація існуючої системи соціального захисту та соціального забезпечення (2000-2003 роки). Точкою відліку для цього періоду є прийняття 2000 року вже згаданого Закону України “Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії” [7], який створив основу для послідовного вдосконалення діючої системи соціального захисту та соціального забезпечення згідно з європейською моделлю. Проте навіть після прийняття цього Закону в межах третього періоду в Україні було реалізовано ряд законодавчих ініціатив, частина яких ґрунтувалася на попередніх підходах до розвитку системи соціального захисту і соціального забезпечення, більше притаманних першому та другому періодам:

1) законодавство, яке стало вираженням піклування держави про найбідніші категорії населення (зокрема Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям");

2) законодавство, спрямоване на соціальну адаптацію та соціальну підтримку осіб з особливими потребами (так, прийнятий 2000 року Закон України "Про психіатричну допомогу", "Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк");

3) законодавство, яке врегулювало деякі питання матеріального та соціального забезпечення окремих категорій службовців, а також депутатів місцевих рад (зокрема Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", "Про статус депутатів місцевих рад");

4) законодавство, яке завершило процес формування власної системи загальнообов’язкового державного соціального страхування (так, у цей період були прийняті два спеціальні закони, які завершили процес формування системи загальнообов’язкового державного соціального страхування, а саме: Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття" та Закон України "Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням").

Переважна більшість прийнятих у третьому періоді актів законодавства була орієнтована на реалізацію основних положень Закону України “Про державні соціальні стандарти та соціальні гарантії” і зокрема на встановлення нових видів соціальних виплат для найбільш соціально незахищених категорій громадян. Разом з тим, впродовж цього періоду держава зробила ще один важливий крок, розпочавши реформування кримінально-виконавчої системи саме в напрямі її гуманізації, у т. ч. в частині створення передумов для соціальної адаптації осіб, які відбували покарання у місцях позбавлення чи обмеження волі.

4. Початок становлення нової системи соціального захисту та соціального забезпечення (2004-2010 роки). Цей період характеризується прийняттям низки актів законодавства з використанням як нових підходів до розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення, спрямованих на подальше розширення застосування соціальних послуг.

Прийняті впродовж цього періоду акти законодавства можна об’єднати у декілька таких груп:

1) законодавство, спрямоване на соціальний захист дітей та молоді, а також дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування (наприклад, Закон України "Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю");

2) законодавство, яке стало вираженням піклування держави про найбільш соціально вразливі категорії населення (зокрема Закон України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам", "Про соціальний захист дітей війни", що продовжив лінію держави на додатковий соціальний захист громадян, які відчули на собі тяготи Великої Вітчизняної війни);

3) законодавство, яке засвідчило запровадження нових підходів до соціального захисту окремих категорій громадян (наприклад, прийняті 2005 року Закон України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", "Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей");

4) законодавство, що врегулювало деякі питання матеріального забезпечення діяльності та соціального захисту представників окремих професій (продовженням лінії держави на визначення основних питань матеріального забезпечення та встановлення спеціального соціального захисту щодо представників окремих професій стало прийняття Закону України "Про правові засади цивільного захисту", "Про підвищення престижності шахтарської праці").

Більшість прийнятих у четвертому періоді актів законодавства ґрунтувалися на нових підходах і за своєю суттю стали поступальним кроком у розвитку системи соціального захисту та соціального забезпечення, а також впровадили нові форми соціального захисту.

Отже, формування системи соціального захисту в Україні відбувалося у чотири періоди, своєрідністю яких є основа радянської законодавчої системи із поступовим переходом до європейського рівня. В свою чергу, слід зазначити що, умовним завершенням у сьогоденні буде застосування нової пенсійної реформи, яка узагальнить, оптимізує та з координує законодавчу колізію прийнятих законів та їх змін на протязі періоду незалежності України і буде основним кодексом нормативно-правового критерію у галузі соціального захисту.

1.2 Загальна характеристика системи соціального захисту населення України

Соціальний захист - це державна підтримка верств населення, які можуть зазнавати негативного впливу ринкових процесів, з метою забезпечення відповідного життєвого рівня, тобто заходи, що включають надання правової, фінансової, матеріальної допомоги окремим громадянам (найбільш вразливим верствам населення), а також створення соціальних гарантій для економічно активної частини населення.

Вивчення соціального захисту представило організаційно-правову структуру у вигляді чотирьох-рівневої системи [10, с.35-41]:

1) рівень державного управління містить заходи та дії глобального характеру, спрямовані на управління соціальним захистом усього населення України, визначає загальну лінію розвитку соціального захисту населення;

2) рівень галузевого управління - являє собою соціальний захист за професійною ознакою, включає мережу відомчих соціальних установ, де заходи носять прикладний характер;

3) рівень регіонального управління - включає заходи щодо соціального захисту населення, які враховують регіональну специфіку, природні умови, соціально-економічне розміщення продуктивних сил, етнічно-національні фактори та містить конкретні регіональні програми соціального захисту населення, що узгоджуються з державними;

4) місцеве управління соціальним захистом - включає заходи, спрямовані на реалізацію соціального захисту на рівні міст і районів, що носять винятково прикладний характер.

Державна соціальна політика на загальнонаціональному рівні реалізується за допомогою державних органів соціального захисту. До законодавчих органів відносяться Президент України, Верховна Рада, комітети Верховної Ради України з питань соціальної політики і праці, зі справ пенсіонерів, ветеранів і інвалідів. Безпосереднє управління соціальним захистом населення України здійснюється за допомогою виконавчих органів державного рівня: Кабінет Міністрів України, Міністерство праці та соціальної політики, Рада у справах інвалідів при КМУ, Управління з питань соціальної політики при КМУ та ін.

Галузеве управління соціальним захистом здійснюється міністерствами і відомствами України. Органи соціального захисту представлені профспілками, компетенція яких поширюється на підприємства галузей. Заходи щодо соціального захисту працівників знаходяться в компетенції підприємств і регулюються за допомогою колективних трудових договорів.

Основною задачею регіонального управління соціальним захистом є реалізація державної соціальної політики в окремих адміністративно-територіальних одиницях України. Для цього в структурі органів місцевого самоврядування створені відділи і управління по соціальному захисту населення.

Місцеве управління соціальним захистом населення діє в рамках регіонального. Система органів управління складається з районних і міських установ соціального захисту, аналогічних за змістом регіональним органам. Місцевий рівень є останнім у вертикалі системи соціального захисту населення і виконує специфічну роль сполучної ланки між об'єктом соціального захисту - населенням - і всією системою соціального захисту.

До основних елементів системи відносять:

встановлення допустимих параметрів життя (розміру прожиткового мінімуму, мінімальної пенсії, соціальної допомоги);

захист населення від зростання цін і товарного дефіциту для гарантованого забезпечення прожиткового мінімуму громадянам;

вирішення проблеми безробіття і забезпечення ефективної зайнятості, перепідготовка кадрів;

пенсійне забезпечення (людей похилого віку, інвалідів, сімей, що втратили годувальника);

утримання дитячих будинків, інтернатів, будинків для людей похилого віку тощо;

соціальні трансферти (допомога з безробіття, одноразові чи щомісячні виплати на дітей, з материнства, з хвороби та інших причин, житлові субсидії тощо);

соціальне обслуговування (надання соціальних послуг окремим категоріям громадян і т. ін.);

надання необхідної медичної допомоги;

соціальне страхування тощо.

Система соціального захисту в Україні включає (Рис.1.1):

система соціального страхування: пенсії; допомога по безробіттю; система короткотермінових грошових допомог при хворобі, при народженні дитини;

універсальні системи: програма допомоги сім‘ям із дітьми; державні програми дотацій і житлових субсидій; допомога на поховання; державна система охорони здоров‘я; державна система освіти.

соціальний захист осіб, котрі постраждали в результаті аварії на ЧАЕС [20, с.64];

система соціальних допомог: цільові допомоги (грошові, натуральні, безготівкові, тобто пільги по оплаті); соціальне забезпечення (система інтернатних установ та територіальних центрів).

Рисунок 1.1 Система соціального захисту

соціальний захист через недержавні організації: соціальна допомога з фондів підприємств.

Система соціального захисту населення складається з:

соціального страхування;

соціальної допомоги;

соціальних гарантій;

Система соціального страхування і пенсійного забезпечення, що діє в Україні включає у себе [17, с.63-75]:

пенсійну систему;

соціальне страхування на випадок безробіття;

соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності;

соціальне страхування від нещасних випадків.

Витрати на соціальний захист залежать від можливостей економіки. В країнах з ринковою економікою склалася троїста система фінансування соціальних програм, суб'єктами якої виступають держава, роботодавці та одержувач соціальних виплат. Вирішення питання про фінансування соціальних програм виявляється надзвичайно важливим з точки зору рівня заробітної плати, тому що дає змогу приєднувати до неї кошти, які витрачаються централізовано із суспільних фондів споживання.

Отже, загальна характеристика системи соціального захисту населення України дає змогу зрозуміти ланкову структуру, зміст та принципи діяльності соціально-державної сфери.

1.3 Основні види нормативно-правових актів, що регулюють відносини в сфері соціального захисту населення

В умовах незалежної держави створення національної системи соціальних гарантій має першочергове значення. Основні принципи такої системи закладені в Конституції України, де зазначено, що громадяни України мають право [21, с.115]:

на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло;

на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них причин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством. Пенсії, інші види соціальних виплат і допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового, встановленого законодавством;

на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного й доступного усім громадянам медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безплатно; наявна мережа таких закладів не може бути зменшена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності;

на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом [1].

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсійна система охоплює непрацездатних громадян похилого віку, інвалідів, осіб, які втратили годувальника, виплати яким проводяться у формі пенсій, надбавок та підвищення до пенсій, компенсаційних виплат, додаткових пенсій та державної соціальної допомоги особам, які не мають права на пенсію та інвалідам.

Законодавством передбачено впровадження трирівневої пенсійної системи, яка розширить можливості для підвищення добробуту людей та економічного зростання в Україні.

Перший рівень - солідарна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах солідарності і субсидування і здійснення виплати пенсій та надання соціальних послуг за рахунок коштів Пенсійного фонду.

Другий рівень - накопичувальна система загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яка базується на засадах накопичення коштів у Накопичувальному фонді, які обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках застрахованих осіб.

Третій рівень - система недержавного пенсійного забезпечення, яка ґрунтується на засадах добровільної участі громадян, роботодавців та їх об’єднань у формуванні пенсійних накопичень з метою отримання громадянами пенсійних виплат, що буде доповненням до пенсійних виплат з І та ІІ рівнів.

Пенсійна система доповнюється системою пільг, компенсацій, гарантій, програмою житлових субсидій та іншими видами державної соціальної допомоги громадянам похилого віку, інвалідам, сім’ям з дітьми тощо.

Законодавча база системи соціального захисту населення охоплює не лише пенсійне забезпечення, але й медичне, соціальне страхування, сферу зайнятості, соціальну політику, тощо, в яких береться до уваги [28, с.167]:

основні категорії постраждалих від Чорнобильської катастрофи;

соціальних та економічних прав інвалідів;

юридичні механізми відновлення прав та надання соціального захисту жертвам політичних репресій;

концептуальні засади соціального захисту осіб, уражених ВІЛ/СНІД;

принципи та пріоритети державної політики у сфері соціального захисту молоді;

ветеранів війни як групу, що перебуває під особливим соціальним захистом;

порядку визначення і встановлення межі малозабезпеченості як перехідного державного соціального стандарту для непрацездатних громадян;

комплексне регулювання питань щодо державної підтримки інвалідів, спрямованої на відновлення їх соціальної, побутової і трудової активності;

встановлення прожиткового мінімуму передбачене Конституцією України;

питання щодо порядку визначення обсягу (розміру) і встановлення державних соціальних стандартів та соціальних гарантій.

Перелік та коротка характеристика (за основними цільовими групами, сферою регулювання, метою прийняття, значенням та актуальністю) основних актів чинного законодавства у сфері соціального захисту та соціального забезпечення представлено за допомогою таблиці (див. Додаток А).

Отже, аналізуючи питання законодавчої бази у сфері соціального захисту, варто відзначити, про значну кількість нормативно-правових актів, які регулюють спільні питання державних гарантій, соціальних допомог, пенсійного забезпечення та соціального страхування. Але поруч з тим є ряд питань, що не охоплює повністю законодавство. Це в першу чергу медичне страхування та допомога, реалізація соціальних прав, що задекларовані, але не виконуються.

Розділ 2. Аналіз особливостей соціального захисту населення України

2.1 Пенсійне забезпечення як основна форма соціального захисту

Пенсійне забезпечення є однією з основних гарантій матеріального забезпечення непрацездатних громадян. Для непрацюючих пенсіонерів пенсія фактично стає основним джерелом їхнього існування. У зв'язку з цим проблематичним є питання рівня матеріального забезпечення, який має підтримувати пенсія. Відповідно до ст.46 Конституції України, пенсія повинна забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. На жаль, реалії сьогодення такі, що ця вимога Конституції не дотримується державою, у зв'язку із розбіжностями законодавчої бази та рішеннями Верховного суду України по справах пенсійного забезпечення [1].

Рівень і якість пенсійного забезпечення - важлива складова економічного та соціального становища населення країни.

Систему пенсійного забезпечення складають (Рис.2.1):

1) державне пенсійне забезпечення;

2) комерційне пенсійне забезпечення. Відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, державні пенсії поділяються на:

а) трудові - за віком; з інвалідності; на випадок утрати годувальника; за вислугу років;

б) соціальні.

Пенсії з інвалідності призначаються особам, які повністю або частково втратили здоров'я, незалежно від того, коли настала інвалідність - у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.

Пенсії по інвалідності бувають двох видів залежно від причин настання інвалідності:

1) внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання;

2) внаслідок загального захворювання (у тому числі не пов'язаних з роботою, наприклад інвалідність з дитинства).

Пенсія за вислугу років є щомісячною виплатою з Пенсійного фонду й інших джерел фінансування, що призначаються довічно в розмірі, порівнянному з минулим заробітком, особам, які мають встановлений законом спеціальний трудовий стаж (вислуги років).

Рисунок 2.1 Система пенсійного забезпечення України

Соціальні пенсії призначаються в таких розмірах:

а) 30 відсотків мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли пенсійного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) і не набули права на трудову пенсію без поважних причин;

б) 50 відсотків мінімального розміру пенсії за віком: особам, які досягли пенсійного віку (чоловіки - 60 років, жінки - 55 років) і не набули права на трудову пенсію з поважних причин; інвалідам III групи;

в) 100 відсотків мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам II групи; дітям-інвалідам віком до 16 років; дітям (діти, брати, сестри й онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років, при цьому брати, сестри й онуки за умови, якщо вони не мають працездатних батьків), а також у разі втрати годувальника одному з батьків, або чоловіку (дружині), або діду, бабі, брату чи сестрі, незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) зайнятий доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8 років, і не працює;

г) 200 відсотків мінімального розміру пенсії за віком: інвалідам І групи; матерям, яким присвоєно звання “Мати-героїня" [34, с.159].

За оперативними даними, протягом 2010 року органами ПФУ забезпечено виплату пенсій та грошової допомоги з урахуванням їх підвищень 13,7 млн. пенсіонерів. Загальний обсяг видатків на пенсійні виплати склав 165 693 млн. грн.

Призначено пенсії понад 698 тис. громадянам, 609 тис. осіб проведені перерахунки пенсій з урахуванням стажу та заробітної плати після призначення (попереднього перерахунку) пенсії, з 1 листопада перераховано пенсії 13,8 млн. осіб (у зв’язку із збільшенням прожиткового мінімуму).

Середній розмір пенсії збільшився з 972 грн. у грудні 2009 до 1093 грн. у грудні 2010 року.

До Пенсійного фонду з усіх джерел фінансування протягом 2010 року, за оперативними даними, надійшло 148 380,9 млн. грн., з яких власні доходи становили 99 781,7 млн. грн. З Державного бюджету України на фінансування пенсійних програм та покриття дефіциту коштів Пенсійного фонду для виплати пенсій надійшло 48 540,5 млн. грн.

Проведено роботу по залученню пенсіонерів до одержання пенсій через банківські установи. Станом на 1 січня 2011 р. чисельність пенсіонерів, які отримували пенсії через банківські установи, склала понад 5,3 млн. осіб, що становить понад 40 відсотків загальної чисельності пенсіонерів.

До соціальних партнерів направлено майже 6,3 тис. звернень щодо платників, які порушують законодавство про оплату праці. Проведено 773 спільні наради, де заслуховувались звіти керівників та власників підприємств, про дотримання законодавства про оплату праці, в засобах масової інформації відбулося 678 спільних публічних виступів. У результаті 3 837 особам збільшено заробітну плату, 4 670 особам - легалізовано, 987 матеріалів направлено до правоохоронних органів, по 10 054 платниках надано інформацію органам місцевої виконавчої влади.

За ініціативою Пенсійного фонду ухвалено спільний наказ з Міністерством праці та соціальної політики і Державною податковою адміністрацією, спрямований на зменшення обсягів тіньової заробітної плати, збільшення зайнятості населення та нарахувань страхових внесків. У результаті спільної роботи органами Держнаглядпраці, ДПА, прокуратури, СБУ та МВС надано 4 261 матеріал з питань зменшення фонду оплати праці та чисельності працюючих, 18 987 - з питань нарахування заробітної плати більшості працівників на рівні або, меншому мінімальних розмірів, 18 094 - щодо заборгованої заробітної плати, внесено 854 приписи та протести, притягнуто до адміністративної відповідальності 543 керівників, порушено 56 кримінальних справ та притягнуто до кримінальної відповідальності 17 керівників.

Протягом минулого року органами Пенсійного фонду накладено адміністративні стягнення на 31275 керівників на суму 12 млн. гривень. На 942 керівників подано матеріали на розірвання контрактів та з 131 керівником контракти розірвано. Разом з цим, укладено угоди про розстрочення сум несплачених пені і штрафних санкцій з 2 741 підприємствами на суму 714,1 млн. гривень.

Активізовано роботу з органами прокуратури, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки та Державної податкової адміністрації, яким надіслано 32 680 матеріалів та повідомлень щодо боржників. В результаті 13 194 платники розрахувались повністю, 10 317 - частково. Відносно 136 керівників порушено кримінальні справи, 10 притягнуто до кримінальної відповідальності.

Розпочато модернізацію органів Пенсійного фонду, яка дає змогу оптимізувати процес прийому і обробки звітів, поліпшити функції прийому громадян, здійснити перерозподіл функціональних повноважень між підрозділами Фонду та оптимізувати його структуру.

Продовжено роботу по розвитку системи подання звітів до органів Пенсійного фонду в електронній формі, запроваджено єдину форми звіту до органів Пенсійного фонду України, затверджено Порядок формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування органам Фонду та розроблено технічне завдання на створення програмного забезпечення для прийому та обробки звітів, удосконалено централізовану автоматизовану підсистему призначення та виплати пенсій з використанням web-технологій. Здійснено прийом та обробку до системи персоніфікованого обліку за 2009 рік 26,6 млн. документів первинної звітності та понад 1,5 млн. документів за 2010 рік.

Продовжено співпрацю з громадськими організаціями. За участю соціальних партнерів проведено "круглий стіл" на тему: "Новітні технології, соціальне партнерство, якісне пенсійне обслуговування". Підписано Меморандум про співробітництво соціальних партнерів у сфері пенсійного забезпечення між Пенсійним фондом України, Федерацією професійних спілок України та Федерацією роботодавців України.

Проведено 3752 спільні зустрічі соціальних партнерів та органів Фонду у трудових колективах. Проведено 2773 спільних нарад, де заслуховуються звіти керівників та власників підприємств, які не дотримуються законодавства про оплату праці.

Головними управліннями Фонду укладено тристоронні угоди про соціальне партнерство у сфері пенсійного забезпечення та визначено основні шляхи їх реалізації. В минулому році проведено понад 500 "круглих столів" за участю представників малого та середнього бізнесу, профспілкових організацій та об'єднань, контролюючих органів та засобів масової інформації.

Після обговорення першого питання правлінням Пенсійного фонду затверджені пріоритети діяльності Фонду та план роботи на 2011 рік.

Отже, у визначені пріоритетів діяльності Пенсійного фонду України за 2010 рік сприяло забезпечення сталого фінансування та виплати пенсій, фінансової збалансованості і стабільності пенсійної системи; співпраця із громадськими організаціями пенсіонерів та ветеранів праці з питань покращення пенсійного забезпечення та функціонування органів Фонду.

2.2 Допомоги та інші види послуг працівникам за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням

Для реалізації Концепції соціального забезпечення населення України були розроблені Основи законодавства України про соціальне страхування, які прийняті у вигляді базового закону основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування відповідно до Конституції України визначають принципи та загальні правові, фінансові та організаційні засади загальнообов’язкового державного соціального страхування громадян в Україні. В загалом, загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, передбачених законом [49, с.399]. В Україні існує класифікація загальнообов'язкового державного соціального страхування (табл.2.1).

Таблиця 2.1

Тип соціального страхування	Механізм реалізації
На випадок безробіття	здійснюється через Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття
Соціальне страхування з тимчасової втрати працездатності та витратами, зумовленими похованням	здійснюється через Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності
Від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності	здійснюється через Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України
Пенсійне страхування.	здійснюється через Пенсійний фонд України та недержавні пенсійні фонди

За 9 місяців 2010 року до виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів звернулось 21277 громадян, що на 350 осіб менше в порівнянні з аналогічним періодом минулого року.

До робочих органів виконавчої дирекції Фонду за 9 місяців 2010 року надійшло 4404 письмових звернення, що на 320 менше, а на особистому прийомі побувало 15357 відвідувачів, які отримали консультації від спеціалістів виконавчої дирекції Фонду, що на 761 особу менше. За результатами розгляду задоволено 9758 звернень, дано роз'яснення по 9138 зверненнях, решту звернень надіслано за належністю.

За 9 місяців 2010 року на особистому прийомі у директора виконавчої дирекції Фонду та його заступників побувало 76 громадян. Основну частину звернень на особистому прийомі склали питання заборгованості страхових виплат.

Кількість письмових звернень за 9 місяців 2010 року в порівнянні з минулим періодом збільшилась у таких областях: у Донецькій - на 296; у Луганській - на 34; у Сумській - на 25; у Чернігівській - на 17; у м. Києві - на 12.

Основними питаннями, з якими звертались громадяни, є:

призначення та перерахування страхових виплат потерпілим - 5164 (-301);

виплати заборгованості регресних сум - 714 (+599);

медичне обслуговування - 5834 (-585);

прийняття особових справ потерпілих, збір і переоформлення документів - 1197 (-292);

забезпечення автотранспортом - 317 (-333), а також інші питання, зокрема, про незгоду із накладенням адміністративних штрафів, виплатою моральної шкоди за рішенням суду, виділення матеріальної допомоги, відшкодування витрат на поховання, встановлення пам'ятників, встановлення телефонів - 6166 (-627).

Як свідчать результати проведеного аналізу, збільшилась на 4 відсотки кількість громадян, які звернулись до виконавчої дирекції Фонду з питань виплати заборгованості регресних сум. З даних питань збільшилось число звернень в порівнянні з минулим періодом у Волинській області на 237, Донецькій області на 113, Запорізькій області на 94, Одеській області на 28, Хмельницькій області на 24. В інших областях цей показник зменшився.

З проблем медичного обслуговування потерпілих зменшилась кількість звернень на 24 відсотка у цілому, з питань забезпечення автотранспортом також зменшилась кількість звернень на 2 відсотка.

Збільшилось число звернень з питань медичного обслуговування в Запорізькій області (82), в Хмельницькій області (46).

За результатами проведеного аналізу зменшилась кількість громадян, до яких керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду виїздили за місцем їх постійного проживання. За звітний період за цією схемою було охоплено 1369 осіб, що на 241 потерпілого менше в порівнянні за 9 місяців 2009 року. Цей показник збільшився у таких управліннях виконавчої дирекції Фонду, як Вінницьке (+80), Миколаївське (+17), Черкаське (+16).

У той же час слід відмітити, що зменшилась кількість нарікань заявників на формальні відповіді, неуважне та грубе ставлення деяких працівників виконавчої дирекції Фонду. За звітний період таких звернень було 26. З кожним роком даний показник зменшується.

До виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів за 9 місяців 2010 року надійшло 32 повторних звернення, що на 2 менше, ніж за 9 місяців 2010 року. В той же час у Чернігівській області число повторних звернень збільшилось на 5.

Як показав аналіз, управління та відділення виконавчої дирекції Фонду стали більше приділяти уваги цьому важливому напряму діяльності. Так, в Автономній Республіці Крим, Вінницькій, Волинській, Донецькій, Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Київській, Миколаївській, Одеській, Полтавській, Рівненській, Харківській, Хмельницькій, Черкаській, Чернівецькій областях та містах Києві і Севастополі ця робота проводиться постійно і на належному рівні. Як результат, повторні звернення відсутні.

На чисельні звернення потерпілих щодо причин затримки страхових виплат були надіслані листи до Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України і проведені наради в Міністерстві праці та соціальної політики України по вирішенню поставлених питань в зверненнях та скаргах громадян.

З метою підвищення рівня інформованості потерпілих на виробництві та членів їх сімей про фінансову ситуацію, яка склалась у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України листом від 30.04.10 №250-10-1 надано доручення керівництва проводити активну роз'яснювальну роботу через друковані засоби масової інформації, радіо, телебачення, серед потерпілих на виробництві та членів їх сімей.

Основним завданням моніторингу є проведення ретельного аналізу причин, що змушують громадян звертатись до виконавчої дирекції Фонду, та вчасного вживання дієвих заходів щодо запобігання виникненню підстав для обґрунтованих повторних звернень.

Станом на 1 жовтня 2010 року у реєстрі платників страхових внесків обліковувалось 1336 386 страхувальників, що у порівнянні з початком року більше на 50 274, або на 3,9 відсотка. В тому числі: юридичних осіб - 908 927, фізичних осіб, які використовують найману працю - 427 201, добровільних осіб - 258 осіб (Див додаток Б).

Сума сплачених страхових внесків до Фонду, враховуючи зараховані страхувальниками в їх рахунок витрати по соціальному страхуванню, за 9 місяців 2010 року склала 2915,4 млн. гривень.

Протягом 9 місяців 2010 року страхові внески до Фонду сплачували 781 111 страхувальників, або 95,6% від кількості страхувальників, які ведуть господарську діяльність та використовують найману працю.

З метою забезпечення надходження страхових внесків в обсягах, передбачених бюджетом Фонду, виконавча дирекція Фонду та її робочі органи протягом 9 місяців 2010 року вживали всі необхідні заходи, передбачені чинним законодавством.

Зокрема, протягом 9 місяців 2010 року здійснено 66,3 тис. перевірок страхувальників, за результатами яких стягнуто 6071,1 тис. грн. недоїмки. Проводилась відповідна претензійно-позовна робота. Надіслано 7,9 тис. претензій страхувальникам щодо погашення недоїмки зі сплати страхових внесків та направлено 2,9 тис. позовних заяв до суду. Для більш ефективного примусового стягнення недоїмки по рішеннях суду проведено 2,9 тис. звірок з органами Державної виконавчої служби. У результаті претензійно-позовної роботи за 9 місяців 2010 року погашено 366,3 млн. грн. недоїмки.

На порушників законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві накладено 10,3 тис. адміністративних штрафів на суму 1564,8 тис. гривень. Протягом 9 місяців 2010 року сплачено 1 607,0 тис. грн. адміністративних штрафів, або 109,5 % від плану.

Одним із завдань страхування від нещасного випадку є відшкодування шкоди, пов'язаної з втратою застрахованими особами заробітної плати (відповідної її частини) під час виконання трудових обов'язків, надання їм соціальних послуг у зв'язку з ушкодженням здоров'я, а також у разі їх смерті здійснення страхових виплат непрацездатним членам їх сімей.

Починаючи з 01.04.2001 року з бюджету Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, на страхові виплати особам, які перебували на його утриманні, виплачено 17,3 млрд. гривень.

Станом на 1 жовтня 2010 року Фонд проводить страхові виплати 313,1 тис. потерпілих (членам їх сімей), які постраждали на виробництві, ця кількість на 3,7 тис. осіб, або на 1,2% менша, ніж за 9 місяців 2009 року. Найбільша кількість потерпілих (членів їх сімей), які отримують страхові виплати від Фонду є мешканцями Донецької (108,7 тис. осіб або 34,7%), Луганської (58,7 тис. осіб, або 18,7%), Дніпропетровської (36,2 тис., 11,6%), Львівської (14,5 тис.4,6%) областей.

За 9 місяців 2010 року з бюджету Фонду потерпілим (членам їх сімей) виплачено 2432,7 млн. грн., що на 187,3 млн. грн., або на 8,3% більше, ніж за 9 місяців 2009 року.

Середньомісячний розмір страхової виплати на одного потерпілого (члена його сім'ї) має тенденцію до зростання. За 9 місяців 2010 року він склав 850,83 грн., що на 5% більше порівняно з 9 місяцями 2009 року.

Протягом 9 місяців 2010 року переважно відшкодовували щомісячні страхові виплати потерпілим (членам їх сімей), що склало 1920,2 млн. грн., або 78,9% загальної суми виплачених коштів. Сума коштів на одноразові виплати потерпілим (членам їх сімей) склала 428,3 млн. грн. або 17,6 відсотків.

В тому числі (Табл.2.2):

Таблиця 2.2.1

Відшкодування матеріальної шкоди потерпілим

Сума страхових виплат (млн. грн.)

Середній розмір виплати на одного потерпілого (грн.)

Темпи зростання середнього розміру виплат на одного потерпілого у %

2009 рік

9 місяців 2010р.

Довідково 9 місяців 2009р.

2009 рік

9 місяців 2010р.

Довідково 9 місяців 2009р.

2009р. до 2008р.

9 місяців 2010р. до

9 місяців 2009р.

щомісячні страхові виплати потерпілим

2095,9

1806,8

1594,6

609,9

653,5

603,1

113,7

108,3

Таблиця 2.2.2

щомісячні страхові виплати особам, що мають на це право в разі смерті потерпілого		150,9	113,4	111,4	628,8	682,6	646,07	111,9	105,7
одноразова допомога в разі стійкої втрати професійної працездатності потерпілому		415,6	302,8	328,9	34058,5	41441,5	34309,7	112,9	120,8
одноразова допомога в разі смерті потерпілого	утриманцям	24,2	21,3	19,5	26737,9	28534,2	26804,6	119,4	106,5
одноразова допомога в разі смерті потерпілого	сім'ї	130,5	104,2	106,0	123980,2	127856,7	128770,5	119,9	99,3

Також, слід зазначити, що за 9 місяців 2010 року 17865 потерпілих на виробництві були вчасно забезпечені лікарськими засобами та виробами медичного призначення.

За вказаний період значна кількість інвалідів внаслідок нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання отримали якісне санаторно-курортне лікування у санаторно-курортних закладах легеневого, спинального, урологічного, серцево-судинного та кістково-м'язового профілів. Тобто, за 9 місяців 2010 року санаторно-курортним лікуванням було забезпечено 7345 інвалідів.

Відповідно до висновку МСЕК потерпілі, що отримали травми пов'язані з професійною діяльністю, за кошти Фонду отримали протезно-ортопедичні вироби, а саме: протези верхніх та нижніх кінцівок, ортези, ортопедичне взуття та ін. Загальна кількість потерпілих на виробництві, що були забезпечені протезно-ортопедичними виробами, впродовж 9 місяців 2010 року становить 1288 осіб.

Протягом вказаного періоду засобами пересування (колясками базових моделей) було забезпечено - 336 інвалідів.

Витрати на бензин, ремонт та технічне обслуговування автомобілів, а також транспортне обслуговування впродовж 9 місяців 2010 року отримали 5406 інвалідів внаслідок к нещасного випадку на виробництві.

Відповідно до вимог чинного законодавства, значна кількість потерпілих за кошти Фонду щорічно в повному обсязі отримує виплати на постійний сторонній догляд, побутове обслуговування та спеціальний медичний догляд. Так, за 9 місяців 2010 року 4330 інвалідів отримали виплати на постійний сторонній догляд, 5544 інвалідів на побутове обслуговування і відповідно 1120 інвалідів на спеціальний медичний догляд.

Отже, аналіз засвідчує, що протягом 9 місяців 2010 року потерпілі внаслідок нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань забезпечувались медико-соціальними послугами в повному обсязі та на підставі вимог чинного законодавства. Крім того, виконавчою дирекцією Фонду були здійснені всі можливі заходи для покращення соціального захисту потерпілих та покращення їх інтеграції у суспільство.

2.3 Особливості соціального захисту окремих категорій населення України

З метою здiйснення соцiального захисту громадян законодавство України визначає державну полiтику та регулює вiдносини у сферi надання соцiальної допомоги окремим категоріям населення (Рис.2.2).

Рисунок 2.2 Соціальна допомога окремим категоріям громадян

Соцiальне обслуговування - це надання квалiфiкованими спецiалiстами рiзних видiв послуг, необхiдних соцiально незахищеним особам для адаптацiї до навколишнiх умов та повноцiнного життя в суспiльствi. Соцiальне обслуговування надається особам похилого вiку та iнвалiдам за наявнiстю одночасно таких умов [46, с.2]:

часткова або повна втрата здатностi до самообслуговування;

наявнiсть медичного висновку про потребу сторонньої допомоги;

вiдсутнiсть працездатних дiтей чи родичiв, якi у вiдповiдностi до чинного законодавства зобов'язанi їх утримувати, або проживання їх у iнших населених пунктах. Соцiальне обслуговування надається безоплатно або за плату, безпосередньо вдома або у вiдповiднiй стацiонарнiй установi за вибором осiб, якi мають на нього право.

Матерiальна допомога - це виплати в грошовiй (готiвковiй чи безготiвковiй) або натуральнiй формi, що надаються соцiально незахищеним громадянам.

Пiльги - це повне або часткове звiльнення осiб вiд виконання обов'язкiв, покладених на них чинним законодавством або надання цим особам додаткових прав.

Станом на 01.11.2010 року на обліку перебуває 11315 одержувачів всіх видів допомог та виплачено допомог на суму 87 млн.724 тис.640 грн.

Відділом державних соціальних інспекторів за 10 місяців 2010р. перевірено 5081 особових справ про достовірність та повноту інформації про доходи на підприємствах, організаціях, осіб - суб’єктів підприємницької діяльності та обстежено за місцем проживання матеріально-побутові умови сімей з метою встановлення рівня забезпеченості та визнання права на призначення державної допомоги та забезпечення цільового використання коштів державного бюджету, що виділяються на надання всіх видів державних соціальних допомог.

Крім допомог малозабезпеченим громадян діє програма надання населенню субсидій на оплату житлово-комунальних послуг.

За 10 місяців 2010 р. звернулося 5576 сімей, призначено субсидію 3728 сім’ям на суму 4960,5 тис. грн.

Станом на 01.11.2010 року на обліку в ЄДАРП перебуває 39 679 осіб, які мають право на пільги. Відшкодовано з коштів державного бюджету організаціям-надавачам послуг за надані послуги пільговим категоріям громадян на суму 16 млн.681 тис.293 грн.

Департаментом соціальної політики за 10 місяців поточного року проведено виплату з коштів міського бюджету:

допомог на поховання 139 непрацюючим громадянам міста на суму 90,3 тис. грн.;

виплачено доплат до пенсій воїнам ОУН-УПА на загальну суму 32,8 тис. грн.;

виплачено разову допомогу 48 воїнам ОУН-УПА до Дня Незалежності та відзначення Покрови по 100 грн. кожному;

виплачено разову грошову допомогу 714 малозабезпеченим жителям міста на загальну суму 548,0 тис. грн.

Відділом соціального обслуговування громадян, які постраждали в наслідок аварії на ЧАЕС за 10 місяців 2010 року проведено нарахування та виплату 1985 особам на суму біля 2120,00 тис. грн.

Проведено оздоровлення 61 постраждалої особи від аварії на ЧАЕС 1 та 2 категорії, а також 17 постраждалих дітей.

Нараховано компенсацій за проїзд - 21,00 тис. грн.; за ліки - на суму 54,3 тис. грн., на зубопротезування 13 особам на суму - 12,7 тис. грн.

Видано за даний період - 88 посвідчень, 57 вкладок.

Отже, специфіка соціального захисту окремих категорій громадян згідно статистичних даних показала, що виплата допомог та витрати на обслуговування здійснюється по мірі можливостей Державного бюджету України, хоча його дефіцит значно перевищує дохідність. Такі негативні дані є наслідком впливу на діяльність управлінь та фондів в змісті матеріальної забезпеченості та соціального працівника зокрема.

Роділ 3. Дослідження діяльності державних та недержавних організацій соціальної сфери в напрямку покращення системи соціального захисту

3.1 Особливості діяльності Управління праці і соціального захисту Деражнянської міської ради

Управління праці та соціального захисту населення є структурним підрозділом Деражнянської районної державної адміністрації, що утворюється головою райдержадміністрації, підзвітним і підконтрольним голові райдержадміністрації та відповідно Головному управлінню праці та соціального захисту населення обласної держадміністрації.

Управління у своїй діяльності керується Конституцією і законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Мінпраці, розпорядженнями голови обласної, районної держадміністрації, наказами начальника Головного управління праці та соціального захисту населення обласної держадміністрації, рішеннями районної ради, а також цим положенням про управління.

Основними завданнями управління є:

забезпечення у межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю, охорону праці, зайнятість, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, соціальний захист населення;

удосконалення форм і засад соціального партнерства, організація співробітництва місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування з профспілками та організаціями роботодавців;

призначення та виплата соціальної допомоги, встановленої законодавством, надання субсидій для відшкодування витрат на оплату житлово-комунальних послуг, придбання скрапленого газу, твердого та рідкого пічного побутового палива;

у межах своєї компетенції бере участь у здійсненні комплексних програм поліпшення обслуговування інвалідів, одиноких непрацездатних громадян, а також громадян похилого віку та сприяння всебічному розвитку соціального обслуговування за місцем їх проживання;

забезпечення працевлаштування інвалідів, сприяння здобуттю ними освіти і кваліфікації на рівні, що відповідає їхнім здібностям і можливостям;

сприяння органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку відповідної території.

Управління має право:

1) здійснювати контроль за наданням інвалідам, ветеранам війни та праці, сім'ям загиблих військовослужбовців, сім'ям з дітьми, іншим громадянам пільг, установлених законодавством;

2) перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на виробничих об'єктах, видавати керівникам об'єкта, що перевіряється, обов'язкові для виконання розпорядження щодо усунення виявлених недоліків;

3) вимагати від посадових осіб усунення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують вимоги нормативно-правових актів про охорону праці;

4) подавати органам державного нагляду за охороною праці пропозиції про притягнення до відповідальності працівників підприємств, установ та організацій, які не дотримуються вимог нормативно-правових актів про охорону праці;

5) здійснювати контроль за дотриманням підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності встановленого порядку оформлення документів (у тому числі їх достовірності) для призначення допомоги;

6) одержувати в установленому порядку від інших структурних підрозділів районної держадміністрації, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій усіх форм власності інформацію, документи та інші матеріали, необхідні для виконання покладених на нього завдань;

7) подавати районній держадміністрації та Головному управлінню праці та соціального захисту населення обласної держадміністрації пропозиції з питань, що належать до компетенції управління;

8) здійснювати контроль за своєчасним проведенням атестації робочих місць працівників, зайнятих на підземних роботах, на роботах з шкідливими і небезпечними умовами праці;

9) скликати в установленому порядку семінари, наради та конференції з питань, що належать до його компетенції;

10) залучати спеціалістів інших структурних підрозділів районної держадміністрації, підприємств, установ та організацій, об'єднань громадян (за погодженням з їх керівниками) для розгляду питань, що належать до компетенції управління.

На обліку в управлінні праці та соціального захисту населення Деражнянської райдержадміністрації перебуває, 289 особи, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у тому числі:

25 осіб, віднесених до І категорії;

87 осіб, віднесених до ІІ категорії;

80 осіб, віднесених до ІІІ категорії;

84 дітей;

13 вдів.

У відповідності із діючим законодавством чорнобильцям надаються пільги, проводяться різні види компенсаційних виплат.

З державного бюджету протягом 2008 року передбачено виділити 300,0 тис. грн. на заходи щодо соціального захисту чорнобильців у тому числі:

1) для виплати компенсації на харчування - 217,6 тис. грн.;

2) виплати допомоги на оздоровлення - 15,1 тис. грн.;

3) для виплати допомоги на дітей - 44,4 тис. грн.;

4) для виплати стипендії та додаткової відпустки - 10,6 тис. грн.;

5) на медичне обслуговування - 12,0 тис. грн.;

Громадянам віднесеним до І та ІІ категорії проводяться щомісячні

виплати на харчування (І кат. - 260,00 грн., ІІ кат. - 130, грн. щомісяця). З початку року виплачено компенсації на суму 51,8 тис. грн.

Щорічна виплата на оздоровлення проведена на суму 4,9 тис. грн.

З початку року проведені виплати на дітей постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи на суму 9,3 тис. грн.

Проведена виплата за надання додаткової відпустки та додаткової стипендії на суму 1,3 тис. грн.

З початку року надано пільг на медичне обслуговування на суму 3,1 тис. грн. Відповідно до діючого законодавства чорнобильцям І та ІІ категорії надаються пільги на житлово-комунальні послуги та на придбання твердого палива (50% знижка).

Через управління праці та соціального захисту населення 3 інваліди внаслідок Чорнобильської катастрофи забезпечені спецавтотранспортом.

На виконання заходів з підготовки та відзначення 22-ї річниці Чорнобильської катастрофи у районі проводяться зустрічі керівництва райдержадміністрації, районної ради, міської ради, управлінь та відділів райдержадміністрації, підприємств - надавачів послуг, інших підрозділів з учасниками та потерпілими внаслідок Чорнобильської катастрофи.

На зустрічах обговорюються та вирішуються проблемні питання медичного, пенсійного забезпечення, соціального захисту чорнобильців.

Заходи з відзначення 22-ї річниці Чорнобильської катастрофи висвітлюються у засобах масової інформації району.

Планується організувати покладання вінків та квітів до пам’ятника "Героям Чорнобиля" та могил померлих ліквідаторів.

У вирішенні питань соціального захисту чорнобильців управління праці та соціального захисту населення співпрацює з іншими управліннями та відділами райдержадміністрації, селищною, сільськими радами, районною організацією спілка "Чорнобиль".

Отже, управління відповідно до покладених на нього завдань забезпечує реалізацію заходів, спрямованих на посилення мотивації до праці, удосконалення її організації оплати та нормування; забезпечує надання адресної цільової грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, а також сім'ям з дітьми; вносить в установленому порядку пропозиції щодо встановлення піклування над повнолітніми дієздатними особами, які за станом здоров'я потребують догляду; забезпечує соціальний захист працюючих, зайнятих на роботах з шкідливими та небезпечними умовами праці, вживає заходів до якісного проведення атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам про охорону праці; разом з органами Пенсійного фонду України сприяє забезпеченню відшкодування підприємствами витрат на виплату пенсій, призначених у зв'язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням працівників; інформує населення з питань, що належать до компетенції управління, через засоби масової інформації.

3.2 Аналіз діяльності Деражнянського центру зайнятості в умовах кризи (Територіального центру по обслуговуванню одиноких і непрацездатних громадян)

Зростаючі масштаби безробіття, збільшення його тривалості потребують підвищення ефективності діяльності державної служби зайнятості і, перш за все, її низових ланок, чіткої організації їх системної роботи щодо надання якісних послуг клієнтам соціальними працівниками.

Щоденна оперативна робота Деражнянського центру зайнятості щодо надання якісних послуг клієнтам полягає в:

аналізі економічної ситуації, змін на ринку праці району, руху робочої сили на ПОУ, професійно кваліфікаційного складу безробітних в ЦЗ;

плануванні, визначенні конкретних завдань кожному спеціалісту щодо забезпечення надходжень вакансій та їх укомплектування, наданні якісних послуг клієнтам, звітуванні спеціалістів про проведену роботу і результати;

проведенні оперативних нарад по забезпеченню надходжень та укомплектуванню вакансій;

контроль за виконанням доручень та завдань;

проведені роботи, досягненні результатів, та прийманні управлінських рішень;

визначені нових конкретних завдань та шляхів їх виконання.

У процесі аналізу діяльності Деражнянського центру зайнятості у динаміці зменшення чисельності осіб працездатного віку та чисельності працюючих було встановлено, що за період 2008-2009 рр. відбулося зменшення на 1% осіб працездатного віку та працевлаштованих за сприянням ЦЗ. В свою чергу чисельність працюючих осіб зменшилось також на 1%, що вказую про тотожний рівень між затребуваністю робочої сили та та осіб працездатного віку (Рис.3.1).

Рисунок 3.1 Динаміка чисельності осіб працездатного віку та працюючих за 2008-2010 рр.

В свою чергу структура економіки Деражнянського району за обсягами виробництва валової продукції та послуг будівництва, торгівлі, сільського господарства, промисловості виявив підйом у 2010р. у відношенні до 2009р на 7% (Рис.3.2):

Рисунок 3.2 Структура економіки Деражнянського району

Динаміка створення нових робочих місць на підприємствах району за період 2008 - 2010рр. мав спад у 2009р., але підняття у 2010р. Хоча в порівняні з 2008р. він зменшився на 0,8% (Рис.3.3., Табл.3.1).

Рисунок 3.3 Динаміка створення робочих місць району

Таблиця 3.1

Картка перспективної потреби підприємств у робочій силі на лютий 2011 року

Назва підприємств та організації	Вакансія на постійну роботу	Вакансія на громадські роботи	Організація професійного навчання
ТАНЦЮРА О.М.	продавець продовольчих товарів 3
СФПМЕНДРИК"			тракторист 1
ТОВ "УКРЗЄРНОПРОМ"			тракторист 6
СТОВ "ІМ. ШЕВЧЕНКА"			тракторист 6
ТОВ "САННІ ФУД УКРАЇНА"	машиніст розфасувально-пакувальних машин-2		машиніст розфасувально-пакувальних машин-2
ТОВ "САННІ ФУД УКРАЇНА"	машиніст екструдера-2	підсобний робітник-6
ЗАТ МОЛОЧНИЙ ЗАВОД	слюсар_ремок-1
КГГКОМУНСЕРВІС"	тракторист-1
АГРОФІРМА "КОРИЧИНЕЦЬКА"		підсобний робітник-б
РАЙАВТОДОР		дорожний робітник-4
ФГ "ПРОЛІСОК		підсобний робітник-6

Структура зайнятих в економіці району за видами економічної діяльності станом на 01.01.2011р. у торгівлі становить - 61.2%, сільському господарстві - 16,5%, промисловості - 11,1%, бюджетній сфері - 6.1%, будівництві - 2.4% (Рис.3.4):

Рисунок 3.4 Структура зайнятих в економіці за видами діяльності

Динаміка середньооблікової чисельності зайнятого населення в основних галузях економіки району у порівняні до 2009 року показав в загалом зменшення чисельності на 1,7% (Рис.3.5).

Рисунок 3.5 Динаміка середньооблікової чисельності зайнятого населення

Динаміка реєстрації та розірвання трудових договорів підприємців з найманими особами за період 2008 - 2010рр. мав спад у 2009р., але підняття у 2010р. Хоча в порівняні з 2008р. він збільшився майже на 1% (Рис.3.6).

Рисунок 3.6 Динаміка реєстрації та розірвання трудових договорів підприємців з найманими особами за період 2008 - 2010рр.

Структура діючих виробників сільськогосподарської продукції станом на 01.01.2011 р. показав, що більшу частку становлять фермерські господарства (Рис.3.7).

Рисунок 3.7 Структура діючих виробників с/г продукції

Середньоспискова чисельність працюючих у сільськогосподарських підприємствах на кінець 2010р. показав спад із 869 осіб у 2008р. до 731 особи у 2010р. - 16% (Рис.3.8).

Рисунок 3.8 Середньоспискова чисельність працюючих у сільськогосподарських підприємствах на кінець 2010р.

Ситуація, яка склалась в економіці та на ринку праці району, вимагає активізації внутрішніх резервів в роботі центру зайнятості, змін у підходах до організації роботи ЦЗ з органами влади, місцевого самоврядування, соціальними партнерами, роботодавцями та підвищення якості надання послуг безробітному та незайнятому населенню.

Реальним кроком щодо вирішення цих завдань стало запровадження у 2010 році Регламенту дій фахівців Хмельницької обласної служби зайнятості щодо вивчення та задоволення кадрових потреб роботодавців, який розроблено фахівцями Хмельницького обласного центру зайнятості та рекомендовано Державним центром зайнятості для використання всіма регіональними ЦЗ України. Основною вимогою регламенту є щоденне спілкування з роботодавцями з метою вивчення оперативної та перспективної потреби в кадрах, узагальнення зібраної інформації, оперативна координація дій усіх підрозділів центру зайнятості, надання конкретних доручень спеціалістам та контроль їх виконання (Рис.3.9 - 3.11).

Рисунок 3.9 Охоплення роботодавців основними заходами ЦЗ

Рисунок 3.10. Охоплення клієнтів послугами СЗ

Рисунок 3.11. Інвестиції з Фонду в економіку району тис. грн.

Результати, які очікуються від регламенту дій фахівців Хмельницької обласної служби зайнятості:

якісне виконання районної програми зайнятості, завдань правління Фонду, доручень державного та обласного центрів зайнятості;

пришвидшення задоволення кадрових потреб роботодавців;

підвищення рівня зайнятості населення, зменшення тривалості безробіття;

підвищення рівня життя населення району.

Пріоритети діяльності центру зайнятості:

Здійснення спільно з соціальними партнерами комплексу інформаційно-роз'яснювальних заходів, профорієнтаційної роботи, підвищення мотивації населення до легальної зайнятості;

Підвищення конкурентоспроможності на ринку праці незайнятого населення, стимулювання його до активної поведінки на ринку праці;

Сприяння розвитку підприємницької ініціативи та самозайнятості населення;

Посилення співпраці з роботодавцями, шляхом системного застосування в роботі "Регламенту дій фахівців БЦЗ щодо задоволення кадрових потреб ПОУ" для глибшого вивчення потреб ПОУ, розширення кількості подавачів вакансій і якісного задоволення їх потреб в тому числі і через проф. навчання;

Сприяння подальшому розвитку соціального партнерства та діалогу на рикну праці з метою підвищення рівня зайнятості населення і працевлаштування незайнятих громадян;

Підвищення кваліфікації фахівців центру зайнятості.

Шляхи реалізації пріоритетних напрямів:

• Забезпечення ефективної співпраці з роботодавцями, органами влади, місцевого самоврядування та соціальними партнерами шляхом посилення інформаційно-роз'яснювальної роботи щодо послуг служби зайнятості, легалізації тіньової зайнятості населення, підвищення власної активної позиції роботодавців щодо формування трудового потенціалу, прогнозування потреби в кадрах на перспективу, шляхом проведення засідань круглих столів, інформ. та тематичних заходів за участю органів влади та місцевого самоврядування із залученням соціальних партнерів;

• спільно з соціальними партнерами планувати та проводити інформаційні заходи, семінари, зустрічі, укладати та забезпечувати виконання угод про співпрацю з соц. партнерами та сільськими і селищними радами;

• щоденно відвідувати підприємств з метою вивчення, оперативного укомплектування вакансій та розширення числа ПОУ - подавачів вакансій, вивчення перспективних потреб роботодавців у кваліфікованих кадрах, напрямів проф. підготовки, можливостей проф. підготовки безробітних безпосередньо на виробництві та в навчальних центрах СЗ.

• надання якісних, адресних соціальних послуг незайнятим громадянам, зареєстрованим в службі зайнятості, залучення їх до різних форм активної зайнятості (профнавчання, оплачуваних громадських робіт);

• підтримка та розвиток підприємницької ініціативи безробітних шляхом виплати допомоги по безробіттю одноразово для організації підприємницької діяльності, та проведення спільно з соціальними партнерами тренінгів. семінарів що орієнтують на започаткування власної справи у т. ч. в сфері сільського туризму;

• проведення комплексу профорієнтаційних заходів, у тому числі з використанням програмно-апаратних комплексів "Профорієнтаційний термінал" з учнівською молоддю, їх батьками, працівниками освіти, громадськістю. ^0-

• посилення відповідальності спеціалістів центру зайнятості за чітке виконання, покладених державою функцій, підвищення кваліфікації персоналу шляхом постійного навчання.

Отже, як висновок аналіз діяльності Деражнянського центру зайнятості показав:

постійне зниження чисельності зайнятих в економіці району (1,7% за 2010 рік);

скорочення чисельності діючих сільськогосподарських підприємств та зайнятих у сільському господарстві;

проблемна робота ряду промислових підприємств (ДП "Плодоконсервний завод", ВАТ "Лозівський інструментальний завод"), зменшення сировинної бази, що стримує розширення виробництва Молочного заводу.

зменшення попиту на робочу силу у бюджетній сфері - і зменшення фінансування її у 2011 році, що призведе до чергових скорочень штату (закриття 2 шкіл, і 1 дільничної лікарні).

зростання тіньової зайнятості.

3.3 Специфіка діяльності недержавних організації соціального спрямування в Деражнянському регіоні

Громадська організація є видом суспільної самоорганізації (громадян та/або юридичних осіб), що створюється з метою реалізації суспільних інтересів у визначеній статутом сфері, галузі чи секторі діяльності, а також задоволення і захисту законних спільних інтересів своїх членів.

Громадські організації утворюються і діють на основі добровільності, рівноправності їх членів (учасників), самоврядування, законності та відкритості. Вони вільні у виборі напрямів своєї діяльності.

У Деражнянському регіоні зареєстровано 16 громадських та 4 благодійні організації (Табл.3.2):

Таблиця 3.2

Недержавні організації Деражнянського регіону

№ п/п	Назва	Дата реєстрації
1	Деражнянська районна організація борців антифашистського опору	26 грудня 1991 р
2	Деражнянська районна організація Товариства сприяння обороні України	18 жовтня 1993 р
3	Деражнянське районне відділення Товариства зв"язків з українцями за межами України	14 жовтня 1997 р
4	Деражнянська районна спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)	20 січня 1999 р
5	Деражнянське районне товариство інвалідів ХОТ ВОІ "Союз організацій інвалідів України"	03 квітня 2001 р
6	Деражнянська районна організація ветеранів війни і праці Всеукраїнської громадської організації ветеранів війни України	25 грудня 2001 р
7	Деражнянська районна організація ветеранів та пенсіонерів правоохоронних органів	20.11.2002р
8	Деражнянський районний осередок Всеукраїнського дитячого творчого об"єднання "КРОКС"	16 липня 2003 р
9	Деражнянська районна дитяча громадська організація фізкультурно-спортивний клуб "Деражнянець"	10 березня 2004 р
10	Деражнянська районна організація громадської організації "Українська соціал-демократична молодь"	9.02.2004 р
11	РО інвалідів РА та дитинства	31.03.2004р
12	Асоціація Фермерів Деражнянського району	22 березня 2007 р
13	Деражнянський районний осередок Всеукраїнської спортивної громадської організації "Федерація футболу України"	26 листопада 2007 р
14	Деражнянська районна молодіжна громадська організація "Молодь Деражнянщини"	27 листопада 2007 р
15	Деражнянський міський осередок Федерації спортивного туризму України	24 січня 2008 р
16	Деражнянська районна громадська організація Всеукраїнської громадської організації "ЗАХИСТ ДІТЕЙ ВІЙНИ"	25 січня 2008 р
Благодійні організації
17	Благодійний фонд охорони здоров"я "Надія"	10 вересня 2001 р
18	Відділення міжнародного фонду імені Святої Ксенії Петербурзької в Деражнянському районі	26 липня 2002 р
19	Благодійний фонд "Милосердя"	13 лютого 2003 р
20	Благодійний фонд "Наше місто"	05 квітня 2004 р

Аналіз динаміки створення організацій показав збільшення в напрямку сьогоденної затребуваності соціальних послуг, що є ефективним серед громадськості із врахуванням їх соціально-економічного становища (Рис.3.12):

Рисунок 3.12. Динаміка створення організацій

Діяльність вище зазначених організацій здійснюється у таких основних напрямах:

сприяння практичному здійсненню загальнодержавних, регіональних, місцевих та міжнародних програм, що спрямовані на поліпшення соціально-економічного становища;

поліпшення матеріального становища набувачів благодійної допомоги, сприяння соціальній реабілітації малозабезпечених, безробітних, інвалідів, інших осіб, які потребують піклування, а також подання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів;

подання допомоги громадянам, які постраждали внаслідок стихійного лиха, екологічних, техногенних та інших катастроф, у результаті соціальних конфліктів, нещасних випадків, а також жертвам репресій, біженцям;

сприяння розвитку культури, в тому числі реалізації програм національно-культурного розвитку, доступові всіх верств населення, особливо малозабезпечених, до культурних цінностей та художньої творчості;

подання допомоги талановитій творчій молоді;

сприяння охороні і збереженню культурної спадщини, історико-культурного середовища, пам'яток історії та культури, місць поховання;

сприяння розвитку охорони здоров'я, масової фізичної культури, спорту і туризму, пропагування здорового способу життя, участь у поданні медичної допомоги населенню та здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку та іншими особами, які через свої фізичні, матеріальні чи інші особливості потребують соціальної підтримки та піклування;

сприяння захисту материнства та дитинства, подання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім'ям.

Аналіз затребуваності громадськістю вище зазначених послуг недержавних організацій постійно зростає, у зв’язку із доступністю та ефективним досягненням цілей (Табл.3.3, Рис.3.14).

Таблиця 3.3

Кількість послуг наданих недержавними організаціями Деражнянського регіону за 2008 - 2010 рр.

Вид послуги	2008 р.	2009 р.	2010 р.
Надання допомоги особам, які через свої фізичні або інші вади обмежені в реалізації своїх прав і законних інтересів	137	569	1014
Надання допомоги жертвам репресій	1	6	3
Реалізація програм національно-культурного розвитку	2	1	5
Надання допомоги молоді	23	36	45
Сприяння охороні і збереженню культурної спадщини	-	3	12
Вид послуги	2008 р.	2009 р.	2010 р.
Здійснення соціального догляду за хворими, інвалідами, одинокими, людьми похилого віку	132	145	201
Подання допомоги багатодітним та малозабезпеченим сім'ям	23	36	45
В загалом:	331	838	1371

Зобразимо це графічно (Рис.3.13):

Рисунок 3.13. Аналіз зростання кількості послуг

Враховуючи данні таблиці 3.3 стає зрозуміло, що більшу частку послуг складає сфера правового захисту соціальної допомоги у догляді за хворими, інвалідами та людьми похилого віку (Рис.3.14).

Рисунок 3.14. Показник кількості послуг

Отже, аналіз діяльності недержавних організацій та їх кількість у Деражнянському регіоні встановив, що показник якісного руху з кожним роком все більше зростає, що, в свою чергу, вказує про затребуваність спеціалістів галузі соціального спрямування та соціальної роботи в загалом.

В свою чергу, дослідження діяльності державних та недержавних організацій соціальної сфери в напрямку покращення системи соціального захисту виявило, перш за все, ефективність законодавчої бази, що справляє значний вплив на дану діяльність. Хоча проблематичність деяких фінансових аспектів, які нависають великим тягарем над соціально-економічним становищем країни, з іншої сторони випробовують можливості загального функціонування сфери соціальної роботи.

Розділ 4. Охорона праці в системі соціального захисту населення

Для створення безпечних і здорових умов праці велике значення має законодавче регулювання питань охорони праці.

Законодавчо охорона праці - це сукупність норм, які передбачають систему заходів, спрямованих безпосередньо на забезпечення безпечних і здорових умов праці, які мають впроваджуватися у виробничу сферу.

Закон України "Про охорону праці" був прийнятий Верховною Радою 14-го жовтня 1992 року, тобто невдовзі після набуття Україною незалежності. Потім він був переглянутий і затверджений Президентом України в новій редакції 21 листопада 2002 р. В ньому наводяться визначення понять охорони праці, роботодавця, працівника; наголошується, що основними принципами державної політики в галузі охорони праці є пріоритет життя та здоров'я людини перед будь-якими результатами виробничої діяльності, її соціальний захист та відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці шляхом суцільного контролю та ін. У Законі є, між іншим, статті про охорону праці жінок, неповнолітніх, інвалідів.

Окрім того, в Україні почали створюватися та діяти вже з 1993 року державні стандарти України в галузі охорони праці та близьких до неї сфер, що містять вимоги, норми і правила, спрямовані зокрема на забезпечення безпеки праці, збереження здоров'я і працездатності людини в процесі її трудової діяльності.

Охорона праці спрямована на вирішення завдань створення на робочому місці безпечних умов праці. Тому, оформлення спеціально обладнаних приміщень для роботи соціального працівника припускає облік особливостей контингентів пацієнтів, забезпечення сприятливого психологічного впливу елементів дизайну, створення невимушеної обстановки, затишку й комфорту. Спеціальне приміщення, призначене для проведення властиво психотерапії, підкреслює зміну звичайного стилю на неформальний стиль психотерапевтичної дії. Необхідність поділу кабінету на приміщення для приймання й приміщення для проведення психотерапевтичної роботи стає більш очевидним при орієнтації на сучасні гуманістичні варіанти психотерапії, що припускають партнерські взаємини між пацієнтом і психотерапевтом. Це особливо важливо на початкових етапах, коли вирішується питання про вибір моделі психотерапії й стилю поведінки терапевта. Наявність окремого приміщення для проведення групових занять відбиває тенденцію сучасної психотерапії, спрямованої на комбінацію різних методів і форм впливу на пацієнтів.

Соціальний працівник у своїй діяльності керується чинним законодавством України з питань здоров'я і соціального обслуговування населення; Статутом установи; посадовою інструкцією.

Соціальний працівник повинен володіти, поряд з відповідною кваліфікацією і професіоналізмом, високими моральними якостями, почуттям відповідальності, умінням працювати з людьми, тактовністю, дисциплінованістю, ретельністю. Соціальний працівник повинен чуйно й уважно ставитися до обслуговуваних їм громадянам.

Соціальний працівник повинен знати:

основи соціальної політики, права і державного устрою, трудового та сімейного законодавства;

нормативні документи з організації соціально-побутового обслуговування

санітарно-гігієнічні вимоги;

основи психології осіб старшого віку;

основні прийоми і методи надання невідкладної долікарської допомоги;

правила і норми охорони праці, техніки безпеки і протипожежного захисту.

Соціальний працівник має право:

на всі передбачені законодавством соціальні гарантії;

вимагати створення умов для виконання службових обов'язків;

пропонувати варіанти усунення наявних у діяльності установи недоліків;

підвищувати свою професійну кваліфікацію.

На жаль, абсолютно безпечних і нешкідливих виробництв не існує. Завдання охорони праці - звести до мінімуму вірогідність ураження або захворювання робітника з одночасним забезпеченням комфорту для досягнення максимальної продуктивності праці.

У техніці безпеки розглядаються технічні рішення із забезпечення безпеки конструкцій всілякого устаткування, а також умови безпечної експлуатації, монтажу і ремонту виробничого устаткування. Сучасний напрям розвитку цього розділу перебуває на етапі вирішення питань техніки безпеки до створення техніки без жодної небезпеки. Іншими словами, замість того, щоб вчити робітників поводитися з небезпечною технікою, створювати безпечну техніку.

Виробнича санітарія визначає санітарно-гігієнічні вимоги з підтримки нормальних умов праці при здійсненні виробничого процесу. Вона передбачає вивчення питання дії на людину і захист в умовах виробництва від ряду несприятливих фізичних та психофізіологічних чинників (температури, вогкості, загазованості, шуму, вібрації та ін.).

До фізичних факторів належать параметри повітря в приміщенні (температура, вологість, швидкість руху повітря), вібрація, шум, нетоксичний пил, пара, різні види випромінювань, освітленість тощо.

До психофізіологічних факторів відносяться фізичні та нервовопсихічні перевантаження, які пов'язані з тяжкою, монотонною працею. Кожен з цих факторів впливає на організм людини, викликає у ньому функціональні зміни, професійні захворювання або отруєння.

Гігієна праці - це наука, що вивчає вплив виробничого процесу та навколишнього середовища на організм працюючих з метою розробки санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на створення найбільш сприятливих умов праці, забезпечення здоров'я та високого рівня працездатності людини.

Загалом, виробнича санітарія - це система організаційних та технічних заходів, які спрямовані на усунення потенційно небезпечних факторів і запобігання професійних захворювань та отруєнь.

До організаційних заходів належать:

дотримання вимог охорони праці жінок та осіб віком до 18 років;

проведення попередніх та періодичних медичних оглядів осіб, які працюють у шкідливих умовах;

забезпечення працюючих у шкідливих умовах лікувально-профілактичним обслуговуванням тощо.

Технічні заходи передбачають:

систематичне підтримання чистоти у приміщеннях і на робочих місцях;

розробку та конструювання обладнання, що вилучає виділення пилу, газів та пари, інших шкідливих речовин у виробничих приміщеннях;

забезпечення санітарно-гігієнічних вимог до повітря виробничого середовища;

улаштування систем вентиляції та кондиціювання робочих місць зі шкідливими умовами праці;

забезпечення захисту працюючих від шуму, ультра - та інфразвуку, вібрації, різних видів випромінювання.

Таким чином, запобігання професійних захворювань здійснюється через здійснення комплексу організаційних і технічних заходів, які спрямовані на оздоровлення повітряного середовища, виконання вимог гігієни та особистої безпеки працюючих

Пожежна профілактика містить розробку технічних і організаційних вимог з попередження вибухів і займань, які можуть бути небезпечні для людини у виробничих умовах. До основних правил пожежної безпеки належать:

оснащення приміщень установками пожежної сигналізації (УПС) та автоматичними установками пожежогасіння (АУП) відповідно до вимог чинних нормативних документів;

приміщення повинні бути обладнані системами протидимного захисту, технічними засобами оповіщення про пожежу та засобами зв'язку відповідно до вимог будівельних норм;

силове й освітлювальне електроустаткування, електропроводка та інші споживачі електроенергії повинні виконуватися та експлуатуватися відповідно до ПУЕ, ПБЕ та Правил технічної експлуатації електроустановок споживачів (ПТЕ);

настільні лампи, вентилятори та інші електроприлади слід умикати в мережу тільки через справні штепсельні розетки й електрошнури;

обігрівання приміщень повинно здійснюватися тільки центральним водяним опаленням;

відповідальний за пожежну безпеку після закінчення роботи зобов'язаний оглянути приміщення, пересвідчитись у тому, що нема порушень, які можуть призвести до пожежі, перевірити відключення електроприладів, обладнання, освітлення.

У частині питань виробничої санітарії і гігієни праці охорона праці базується на біологічних науках: фізіології, психології, гігієні праці та інших.

Отже, із цього випливає, що охорона праці має безпосередній зв`язок із роботою спеціаліста в галузі соціальної роботи.

Висновки

Під час виконання дипломної роботи було визначено основні проблеми формування соціального захисту населення на сучасному етапі. Це досить актуальна тема оскільки, в ній виражені основні проблеми категорії населення, яким потрібна підтримка держави. Аналізуючи соціально-економічні процеси, що склалися в Україні ми можемо переконливо сказати, що проблемі соціального захисту населення потрібно приділяти більше уваги. Шляхом впровадження і удосконалення реформ у соціальній роботі.

Аналізуючи було визначено, що соціальний захист населення слід розглянути як систему законодавчих, економічних та соціально-психологічних гарантій, яка створює громадянам рівні права по покращенню свого добробуту. Але в свою чергу слід враховувати, що соціальний захист надається кожному члену суспільства незалежно від релігійних переконань, національної і расової приналежності.

Фундаментом для стабільного розвитку соціального захисту громадян є нормативно-правова база, ряд законів які дають право на отримання і захист основних життєвоважливих потреб соціально-незахищених категорій населення.

Управління праці та соціального захисту населення спрямовує свою роботу на забезпечення допомоги тих громадян, які її потребують, а також здійснює різні перевірки підприємств щодо дотримання охорони праці на них слідкує за правильністю призначень пенсій Пенсійним фондом. Але основним аспектом є те, що УПСЗН - співпрацює з самим населенням.

Визначивши основи соціального захисту населення, розглянувши нормативно-правову базу та ознайомившись з роботою державних та недержавних організацій соціальної сфери у Деражнянському регіоні, було виявлено ряд проблематичних питань, в які можна внести ряд пропозицій та коректив для їх вирішення.

Перш за все, наглядною проблемою є удосконалення нормативно-правової бази через ефективне спрямування дії законів на проблематичні питання які постають у процесі роботи соціальних служб із населенням. Наглядним прикладом цієї проблеми, може бути застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та постанови Кабінету Міністрів України "Про деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян" під час нарахування пенсій. Зазначеною постановою передбачено, що виплата пенсій повинна здійснюватись у відповідності до Держбюджету за встановлені роки і цим самим зменшує надбавки до пенсії категоріям учасників бойових дій. Але правова природа Основного закону вказує на те, що вищу юридичну силу мають Закони України, а не постанови чи накази виконавчої влади. Таким чином, у діяльності соціального працівника виникає колізія законодавчої норми і неможливість справедливого здійснення нарахування пенсій вище зазначеним категоріям. По-друге, потрібно більше приділяти уваги громадським організаціям, оскільки вони тісно співпрацюють із громадянами і більш детально ознайомлені з проблемами, які постають перед малозабезпеченими людьми. Ця співпраця повинна матеріально підтримуватися, тобто, потрібне фінансування для реалізації програм, які допоможуть у вирішенні соціальних потреб. Потрібно відмітити і те, що управління праці в деякій мірі є контролюючим органом у сфері охорони праці та нарахування пенсій, що є досить важливим, оскільки він є гарантом захисту праці та відповідно її оплати. Прикладом цього можуть бути навчально-реабілітаційні центри. Таким організаціям потрібна фінансова підтримка держави через дотації, субсидії, субвенції. Потрібно поступове підвищення заробітної плати, яка буде залежати від результатів праці.

Третьою пропозицією є забезпечення доступності інформації, яка допоможе захистити права людей - тобто вільний доступ до законодавчих актів, постанов, рішень всім категоріям населення

Додатки

Додаток А

Назва нормативно-правового акту	Мета та завдання
Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи	1. Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. 2. Розв'язання проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території України.
Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні	1. Визначення основних засад соціальної захищеності інвалідів в Україні. 2. Встановлення гарантій рівних зі всіма іншими громадянами можливостей для інвалідів брати участь в економічному, політичному та соціальному житті суспільства. 3. Створення необхідних умов для ведення інвалідами повноцінного способу життя відповідно до індивідуальних здібностей та інтересів.
Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні	1. Ліквідація наслідків переслідування громадян комуністичним режимом. 2. Соціальний захист жертв політичних репресій.
Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення	1. Визначення порядку правового регулювання діяльності, спрямованої на запобігання поширенню ВІЛ-інфекції в Україні. 2. Соціальний захист ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД громадян.
Про загальні засади державної молодіжної політики в Україні	1. Визначення мети, завдань, принципів та головних напрямів державної молодіжної політики.
Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні	1. Створення організаційних, соціально-економічних, політико-правових умов соціального становлення та розвитку молодих громадян України в інтересах
	особистості, суспільства і держави. 2. Визначення основних напрямів реалізації державної молодіжної політики в Україні.
Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту	1. Визначення правового статусу ветеранів війни, гарантування належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до ветеранів війни.
Про межу малозабезпеченості	1. Формування правової основи для адресної матеріальної підтримки найбільш соціально незахищених верств населення в умовах кризового стану економіки.
Про прожитковий мінімум	1. Формування правової основи для забезпечення достатнього життєвого рівня для непрацездатних категорій громадян.
Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії	1. Визначення механізму реалізації соціальних прав та державних соціальних гарантій громадян. 2. Визначення пріоритетів державної політики щодо забезпечення потреб людини в матеріальних благах і послугах, а також фінансових ресурсів для їх реалізації. 3. Визначення й обґрунтування державних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення, а також утримання соціальної сфери.
Про соціальні послуги	1. Визначення основних організаційних та правових засад надання соціальних послуг особам, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги.
Про реабілітацію інвалідів в Україні	1. Створення умов для усунення обмежень життєдіяльності інвалідів, відновлення і компенсації порушеної
	або втраченої здатності інвалідів до побутової, професійної, суспільної діяльності. 2. Визначення основних завдань системи реабілітації інвалідів, а також видів і форм реабілітаційних заходів. 3. Визначення основних питань матеріально - технічного, кадрового, фінансового, наукового забезпечення системи реабілітації інвалідів.
Постанови Верховної Ради України
Про деякі питання вдосконалення системи надання державних соціальних послуг населенню на місцевому рівні	1. Запровадження системи вартісних та якісних стандартів надання соціальних послуг населенню.
Про стан виконання законодавства України щодо соціального, правового і морального захисту ветеранів війни	1. Вирішення питань соціального, правового і морального захисту ветеранів війни.
Постанови Кабінету Міністрів України
Про порядок надання платних соціальних послуг та затвердження їх переліку	1. Реформування системи соціальних послуг для підвищення ефективності її функціонування та наближення до потреб отримувачів. 2. Удосконалення системи соціального захисту населення шляхом запровадження системи якісних соціальних послуг.
Про схвалення Концепції ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів	1. Створення умов для ранньої соціальної реабілітації та соціальної інтеграції дітей-інвалідів. 2. Сприяння розвитку особистостей дітей-інвалідів в умовах спеціально організованого навчально-виховного процесу. 3. Стимулювання створення мережі сучасних центрів ранньої соціальної реабілітації дітей-інвалідів та ін.

Додаток Б

Список використаних джерел

1. Конституція України, - Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1996, N 30. // #"#">http://www.rada.gov.ua.

8. Барданова О. Шляхи вдосконалення діяльності органів місцевого самоврядування щодо надання послуг соціального захисту // Вісник Національної академії державного управління при Президентові України. - 2004. - № 1. - С.293-297

9. Берданова О. Нормативно-правові аспекти реформування системи соціального захисту населення // Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2002. - № 3. - С.302-306

10. Бідак В. Складові системи державного регулювання соціального розвитку і соціального захисту // Україна: аспекти праці. - 2004. - № 1. - С.35-41

11. Богданов С. Соціальний захист інвалідів: Український та польський досвід. - К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. - 92, с.

12. Бойко М.Д. Право соціального забезпечення України: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2006. - 378, с.

13. Болотіна Н.Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні: Монографія. - К.: Знання, 2005. - 381 с.

14. Волинець Л.С. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи. - К.: Логос, 2000. - 75 с.

15. Гнибіденко І. Підвищити рівень добробуту людей та зменшити кількість бідних // Соціальний захист. - 2004. - № 12. - С.7-12

16. Дитинство в Україні: права, гарантії, захист. - К.: Столиця, 1998 - Ч.2. - 1998. - 290 с.

17. Жванко Л. Основи політики Української держави у сфері охорони здоров'я та соціального захисту населення // Київська старовина. - 2006. - № 2. - С.63 - 75

18. Закон захищає тебе (ветерани війни: статус, пільги, соціальний захист) / Укл. Олексій Горецький,. - К., 2000. - 35, с.

19. Закон України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні": Офіційне видання. - К.: Парламентське вид-во, 1998. - 24 с.

20. Закон України про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильскої катастрофи: Офіційне видання. - К.: Парламентське вид-во, 1998. - 64 с.

21. Законодавстство України про соціальний захист населення /Упор.: О.М. Роїна, Ред. О.А. Кривенко. - К.: КНТ, 2002. - 115 с.

22. Кір'ян Т. Соціальний захист населення від безробіття // Україна: аспекти праці. - 1998. - № 4. - С.16-22

23. Лапка О.Я. Соціально-правовий захист працівників міліції України: Навчальний посібник. - К.: ТОВ "ПОЛІМЕД-Сервіс", 2005. - 218, с.

24. Лапушенко Н. Фінансове забезпечення дітей та молоді // Фінанси України. - 1998. - № 6. - С.108-111

25. Макаренко Г. Проблеми ветеранів - проблеми суспільства // Юридичний Вісник України. - 2004. - № 19. - С.4

26. Медвідь З.В. Моніторинг стану соціального захисту малозабезпеченних сімей // Актульні проблеми економіки. - 2006. - № 3. - С.158 - 164

27. Мущинін В. Реформування системи пільг в Україні // Соціальний захист. - 2002. - № 12. - С.38-43

28. Новікова Т.В. Соціально - економічна захищенність населення як об’єктивна необхідність становлення соціальної держави // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 3. - С.165 - 168

29. Нормативно-правові акти у сфері захисту прав дітей. - К.: Бліц, 2002 2003. - 158 с.

30. Петюх В.М. Ринок праці: Навчальний посібник. - К., 1999. - 287 с.

31. Петюх В.М. Ринок праці та зайнятість: Навчальний посібник; МАУП. - К.: Б. в., 1997. - 199, с.

32. Пилипенко П. Право соціального забезпечення у системі соціального права // Право України. - 2004. - № 10. - С.97-100

33. Пільги. Регулювання та захист: Збірник нормативних актів/ Упор.В.С. Ковальський, Л.П. Ляшко, За заг. ред.В.С. Ковальського. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 415 с.

34. Права працюючих жінок в Україні = Women Workers Rights in Ukraine. - К., 1999. - 159 с.

35. Правовий та соціальний захист інвалідів в Україні: Збірник нормативних актів / Відп. ред. І.Я. Сахань. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 414 с.

36. Про затвердження Порядку призначення і виплати державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім’ям: Постанова від 24 лютого 2003 року №250/ Україна. Кабінет Міністрів // Офіційний вісник України. - 2003. - № 9. - С.147

37. Про соціальний захист в Україні: Збірник законів. - Харків: ПП "ІГВІНІ", 2006. - 351 с.

38. Рязанова Н. Допомога малозабезпеченим сім’ям // Вісник податкової служби України. - 2004. - № 22. - С.61-64

39. Сасько О. Соціальний захист: здобутки, проблеми, перспективи // Військо України. - 2003. - № 7-8. - С.12-13

40. Сіденко С.В. Розвиток систем соціального захисту в умовах глобалізації економіки. - К., 1999. - 30 с.

41. Складові добробуту і бідності // Соціальний захист. - 2004. - № 5. - С.38-42

42. Соціальний захист ветеранів війни та праці // Соціальний захист. - 2004. - № 1. - С.17

43. Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: Державна доповідь "Про становище дітей в Україні": (За підсумками 1999 року) / Авт. кол. Л.С. Волинець, А.Й. Капська, О.О. Яременко та ін.; Український ін-т соціальних досліджень. - К., 2000. - 138 с.

44. Соціальний захист дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування: Державна доповідь „Про становище дітей в Україні”. - К., 2000. - 138 с.

45. Табачник Д. Система соціального захисту громадян потребує найбільшої уваги й опіки // Урядовий кур'єр. - 2003. - 26 листопада. - С.5-6

46. Тимофєєва О. Нагальні проблеми соціального захисту населення України: (про Концепцію забезпечення адресного надання пільг окремим категоріям громадян // Праця і зарплата. - 2004. - № 30. - С.2

47. Трудові права інваліда // Урядовий кур'єр. - 2004. - 29 травня. - С.6

48. Державне регулювання економіки: Навчальний посібник/ Сергій Чистов, Анатолій Никифоров, Тамара Куценко та ін.; М-во освіти України; КНЕУ. - 2-ге вид., доопрац. і доп. - К.: КНЕУ, 2005. - 316 с.

49. Шевчук П.І. Соціальна політика: Навчальний посібник. - Львів: Світ, 2003. - 399 с

50. Шевцов А. Комплексний підхід до соціальної реабілітації інвалідів: теоретико-методологічні засади // Соціальний захист. - 2004. - № 7. - С.29-33

51. Ягодка А.Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навчальний посібник; КНЕУ. - К., 2002. - 230, с.

мвмв

Авторское мнение может не совпадать с мнением редакции портала
Перепечатка материалов без ссылки на наш сайт запрещена