Процес створіння цивілізації у наш час: глобалізація і відкритий ринок з погляду європейських соціологів

Процес створіння цивілізації у наш час: глобалізація і відкритий ринок з погляду європейських соціологів

Процес створіння цивілізації у наш час: Глобалізація і відкритий ринок з погляду європейських соціологів

Будь-яка криза може вплинути на один або декілька аспектів соціального життя. Соціальна криза загалом може більш-менш загрожувати безперервності і тривалості суспільства. Вона навіть може спровокувати розпад суспільства або припинення його існування або, навпаки, викликати відносно малі втрати. За фундаментальними соціальними змінами можуть слідувати незначні. Суспільство протягом кризи може переживати застій, або, навпаки, бути заохоченим до швидких дій, іноді таких, що своїми наслідками можуть призвести його до самогубства. Воно може реагувати раціонально і адекватно на вид і масштаб кризи. У будь-якому випадку кризу відчуємо з погляду втрат, страждань і ризику. Якщо криза має глобальний характер, вона впливає на все людство, якщо локальний - діє тільки в певній області або серед певних суспільств. Вона може бути загальною, впливаючи на всі сфери соціального життя, або такою, що впливає тільки на деякі з цих сфер. Соціальні зміни цивілізації є джерелом криз глобального і загального характеру.

Пошук чіткого детермінізму в основі історичних процесів небезпечне заняття. У соціології, яка все частіше виявляє процеси за соціальними явищами й процесами , світ розглядається як динамічна реальність, повна змін. Цілком природною є спокуса спробувати зрозуміти його правила й загальні положення. Робляться спроби зробити глобальні узагальнення, що далеко йдуть, які виявились би успішними. Проте необгрунтованим уважаємо зв'язок важливих, тривалих, корінних, загальних і глобальних змін із появою прогресивних наукових відкриттів і технічних винаходів (слабкий детермінізм).

Усе більш звичним для сучасних теорій є розгляд не тільки проблеми зміни соціальних явищ, але також і самого часу ". Час став соціальною категорією в тому сенсі, що соціологи цікавляться, як в суспільстві формується ланцюг подій, як люди планують соціальний час, а також як ці плани впливають на них самих, суспільство й історію. Усе більше поширеним стає твердження, що ми живемо в новій ері, у часі цивілізації нових інформаційних технологій. Сучасні технологічні зміни супроводжуються відчуттям унікальності часу, в якому ми живемо, вагомості та новизни змін, які відбуваються не тільки в реальності повсякденного життя, але також і в його структурі. Одним з найбільш важливих процесів серед тих, що формують структуру повсякденного життя, на яку впливає розвиток цивілізації, інформаційних технологій, є глобалізація.

Під важливим явищем, що представляє глобалізація, завжди мався на увазі процес конвергенції, який розглядався на основі теорії конвергенції. Це спірний підхід, оскільки він не розрізняє причину і наслідок. Конвергенція найчастіше розглядається (або, в усякому разі, розглядалася) як процес асиміляції різних політико-економічних систем. Теорія бере свій початок - на основі науки про політику - у Раймонда Арена. Вона ґрунтується на думці, що різни системи переслідують одну й ту ж мету - економічне зростання та ефективне управління. Існували дослідники-теоретики, які стверджували, що світ досяг свого апогею в період демократично-ліберального устрою. Тому вони оголосили про кінець історії й ідеології .

Можемо сказати, що окремі аспекти конвергенції насправді існують в країнах, схожих між собою за рівнем цивілізаційного розвитку й добробуту. Однак відмінності сьогодні є все більш відчутними, і не передбачається, що вони стануть меншими. Те, про що Захід нещодавно дізнався в арабських країнах, чітко показує, наскільки кардинальними можуть бути ці відмінності. Через ці відмінності жодна зі сторін не здатна як слід розібратися в суті конфлікту. Навіть у межах Європейського Союзу, де на ідеологічних трибунах проповідується вирівнювання економічних диспропорцій, нічого не змінилося стосовно цього питання. І хоча члени Союзу стають заможнішими, відмінності між ними помітно сильніше. Зараз можна ясно побачити, що нові члени з Центральної і Східної Європи не повинні сподіватися на усунення різниці між ними і багатими Західними країнами.

Такі уявлення навряд чи дістануть загального схвалення.

Велика кількість теорій стверджує, що, навпаки, світ сповнений відмінностей, так буде і далі. Деякі філософи передбачали заміну глобальної конвергенції     глобальним розшаруванням,конфліктами, руйнуваннями або деградацією всього того, що зараз представляє основні глобальні сили, і появу нової впливової структури. Такі уявлення мають на увазі також створення нових центрів політичного і економічного впливу.

Якщо серйозно розглядати теорію конвергенції, то мають бути враховані деякі положення. Перше питання, яким слід задатися: як трактувати конвергенцію після розпаду СРСР і соціалістичного блоку! Можливо, конвергенція може бути обґрунтована як гіпотеза про те, що в світі цей процес полягає в уподібненні політичних і економічних систем. Це уподібнення може мати дві причини. Перша - глобалізація ринку, який викликає процес адаптації у багатьох куточках світу, де жителі хочуть взяти участь у глобальній грі. Ця адаптація веде до ряду асиміляційних процесів у багатьох інших сферах (соціальній, культурній і т.д.) життя. Інакше кажучи, економічні процеси впливають на вже згадану структуру повсякденного життя настільки сильно, що відбувається процес зміни форм і моделей у багатьох сферах цього життя. Інша причина може полягати в тому, що реакція на загальні глобальні проблеми і погрози дуже схожа. Ця реакція складається зі створення схожих інститутів, загальних цінностей, раціоналізації і т.д. Побічним ефектом може бути перенесення (передача, розповсюдження) моделей, суспільних стосунків і цінностей з однієї сфери життя в інші соціальні сфери (серед різних суспільств).

Тоді конвергенція може розумітися як обмежена кількість побічних ефектів глобалізаційного процесу або, безпідставне затверджене гомогенізації постіндустріального світу, який створений здебільшого завдяки глобалізації. Отже, більш правильним видається розгляд процесів, які виступають провідними чинниками зміни цивілізацій та створюють якщо не нову цивілізацію або еру, то, в усякому разі, цивілізаційну історичну кризу.

Сьогодні майже немає сумнівів: процес, який суттєво змінить розподіл сил на нашій планеті, - це глобалізація. Але все ж таки глобалізація несе численні проблеми великої значущості, які торкаються основ глобального і соціального порядку, головних людських цінностей. Вона створює напруженість і проблеми, що мають величезне значення, включаючи есхатологічні (доленосні для людства і миру).

Глобалізація - це цивілізаційний процес, який почався приблизно в другій половині 70-х як результат накопичення незліченних наукових і технологічних досягнень і їх послідовного впровадження в повсякденне життя індустріального суспільства. Нові технології, вже не вперше в історії, змінили світ.

Вони спричинили руйнування індустріальної цивілізації, яке відбувалося після наукової і технологічної революції 18-го сторіччя. Значним наслідком розвитку нової цивілізації, інформаційної цивілізації, було те, що часто називають стисканням соціального часу і простору. Світ стає єдиним організмом.

Дуже важливий прояв цього процесу - це створення глобального ринку. Нові технології дозволяють встановлювати миттєвий зв'язок практично з будь-якою частиною світу. Це, у свою чергу, дозволяє вести поточну бухгалтерію крупних фінансових операцій, які здійснюються де завгодно і керуються звідки завгодно. У будь-яку мить можна перемістити капітал з одного континенту на іншій, втрачаючи на це менше часу, ніж було б потрібно, щоб перенести його через вулицю. Зараз також можливо ефективно управляти виробництвом в багатьох частинах світу з єдиних економічних штаб-квартир. Організація постачань, маркетинг, фінанси, розподіл, кредити і тому подібне в одній глобальній комп'ютерній мережі - сьогодні в цьому нема нічого надзвичайного.

Нові технології, особливо глобалізовані комунікації, надають можливість створювати крупні глобальні організації, організації, економічний потенціал і галузь операційної діяльності яких більші не тільки за країни, але і цілі континенти. Кіберпростір створює межі нового, глобального, необмеженого ринку, де малі й середні країни - дуже слабкі елементи, щоб серйозно до них ставитися. Місцеві обмеження, які може накладати держава, здатні вплинути на глобальний ринок, наприклад переносячи виробництво в іншу країну, навіть на відстань в півсвіту, де праця дешевша або податки нижчі. Ви можете зареєструвати свою компанію там, де, на ваш погляд, прибутковіше, і переносити її туди, куди захочете, в юридичному віртуальному просторі. Яка країна, крім найбільших, здатна серйозно протистояти крупним корпораціям, які можуть спричинити величезне збільшення безробіття за короткий час або відтік капіталу, що призведе до раптової та економічно смертельної фінансової кризи? Хто, крім найсильніших, здатен протистояти корпораціям, які мають майже необмежені можливості впливу на посадових осіб і парламентаріїв?

Ми торкнулися надзвичайно важливої, хоч і дуже складної, проблеми держави загального добробуту і глобалізації. Остання змінює функції і можливості держав зі всіма наслідками цього, причому ми це не зовсім усвідомили. Політичний, економічний і соціальний баланс, досягнутий країнами, де існує демократично-ліберальний устрій, знаходиться зараз в серйозній кризі. Велика цивілізаційна зміна і пов'язані з нею глобалізаційні процеси вразили зсередини й зовні основи механізмів, що стабілізують цей соціальний устрій.

Можливо, найважливішим надбанням капіталізму, яке після Другої світової війни, що було згадано вище, стало стабілізатором і позитивно характеризує здатність капіталістичного суспільства робити висновки, було регулювання «свободи» ринку державою, що з класової перетворилася на громадянську.

Це, можливо, відрізняється від перспектив США, яким ніколи серйозно не загрожувала ймовірність комуністичної революції. Навпаки, в Європі, де революцій було багато і комунізм чинив постійний тиск, можна побачити серйозність небезпеки, особливо на заході континенту, завдяки пануванню демократично-ліберальному устрою і корегуванню перерозподілу держави загального добробуту. Держава, врешті-решт, стала головним посередником і гарантом соціального компромісу між працедавцями і працівниками, новими класами, які складають політичний, економічний і соціальний устрій, замінюючи марксистських робітників і буржуазію.

Історія капіталізму в Європі, особливо в його найбільш розвиненій формі, наприкінці 19-го - початку 20-го сторіччя, це маленькі, але тривалі війни, повстання, економічні спади, напруження й трагедії. Однією з важливих причин цього сумного становища було зростання «свободи» національного ринку, тобто відсутність компромісу. Класова держава була не в змозі забезпечити цей компроміс. Досвід Другої світової війни, а також можливості і потреби розвиненої фази індустріалізму зробили можливим досягнення цього компромісу, особливо в Західній Європі. Там, де це було досягнуто, не було ніякої революції або війни протягом майже 60 років. Замість цього відбувалося практично безперервне економічне зростання і прогрес у захисті прав індивідуумів. Цей досвід безпрецедентний в історії цієї частини світу.

Нові технології і подальша глобалізація похитнули основи цього балансу. По-перше зменшуючи важливість ринку працівників для однієї з двох сторін історичного компромісу. Це відбувалося частково завдяки саме тому, що комп'ютери і машини перейняли на себе частину їх роботи. Важливим також є той факт, що обробка інформації стає головною галуззю економічної діяльності і капітал притягується до неї (зсув чинників виробництва). Ізолювання працівників відбувається також через можливість вільного переміщення виробництва в ту частину планети, де праця дешевша. Інший, не менш важливий наслідок цих процесів - концентрація наднаціональних ринків. Це робить політичне втручання в дії ринку набагато складнішим, а з часом - повністю неможливим.

«Вільний ринок», про який багато хто мріяв, стає реальністю. Але цього разу як ринок глобальний, а не національний. Це може призвести до нових революцій і воєн глобального характеру, і перш за все до тероризму, який, як ми всі зараз знаємо, не знає ніяких бар'єрів попри всі майстерні технології спостереження і засоби, які мають у своєму розпорядженні поліція, армія і т.п.

Окрема проблема - можлива маргіналізація великої кількості індивідуумів, щось, що може бути проаналізоване не тільки з позицій політичної, економічної і соціальної раціональності, але і моральних цінностей. Щоб побачити масштаб цієї небезпеки, досить уявити: держави, які зіткнулися з цими проблемами, матимуть тягар відповідальності, але їм бракуватиме сил і засобів для ефективної дії.

Здається, є ще одне рішення, яке може зупинити катаклізм через неминучість цивілізаційного прогресу і глобалізаційних процесів. Це рішення полягає в створенні глобального політичного контролю над глобальним ринком і відновленням сил в цих нових умовах історичного компромісу, який урівноважить очікувану напруженість. Суперечність питання в тому, якими глобальними інститутами повинен цей компроміс обумовлюватися, відтворюватися і гарантуватися. Глобальний світ повинен мати глобальну політику, глобальний ринок - глобальну економічну політику, а глобальне суспільство - глобальне бачення соціальної політики. Існує також проблема ефективних механізмів і їх потенційної побічної дії.

Проте найголовніше питання полягає в тому, як можуть історичні досягнення ліберальної демократії відтворюватися в глобалізованому світі. Щоб спробувати вирішити це питання, треба розглянути процес інтеграції в Європейський Союз. ЄС є великим ринком, який має вплив на глобальну економічну і політичну гру, а також переваги як прямої, так і представницької демократії. Це вказує і на нову важливу функцію держави - бути ініціатором, організатором і спонсором політичних і економічних процесів на рівні громадянського суспільства. Як і інститутом, який представлятиме місцеві інтереси на регіональному рівні. Окрема відповідальність держави - це турбота про культуру і культурну індивідуальність.

Демократично-ліберальний устрій останньої фази індустріалізму. Друга світова війна не тільки повністю змінила баланс сил у світі, але також створила умови для появи нового виду соціального устрою. Вона була каталізатором змін, покликаних подолати напруженість, створену індустріальною ерою. Закінчення війни ознаменувало початок нової епохи в історії Європи.

Фазу індустріалізму, що припадає, приблизно, на період з 1945 по середину 1970-х рр., можна було б назвати збалансованим індустріалізмом або пізнім індустріалізмом. Як зазначалось, напруженості, притаманні більш раннім фазам, було подолано протягом цієї фази. Більшість із них виявилася наслідком еволюції вільного ринку як головного економічного регулятора індустріалізму.

Соціальний устрій, який розвивався в демократичних країнах після війни, значно відрізнявся від довоєнного. Перш за все, тривалий і складний процес цивілізаційних, освітніх, економічних і соціальних змін перемістив соціальний конфлікт так, що він був вже не між робітниками і буржуазією, як за часів Маркса, а швидше між працівниками і працедавцями.

Важливим чинником цих змін був розвиток неіндустріальних засобів доходу. Це призвело до того, що власність - або її відсутність - засобів виробництва (особливо важкої промисловості) перестає бути головним показником соціального становища індивідуумів і соціальних шарів і вирішальним чинником для всієї соціальної системи. Стосовно іншого показника соціального устрою, сталого устрою, можна зазначити: сучасний індустріалізм заклав основи історичного компромісу між класами працедавців і працівників, які, як ми пам'ятаємо, в сучасному індустріалізмі представлені двома класами, що складають весь соціальний устрій, так само як робітники і буржуазія у минулому .

Індустріалізація мала наслідки настільки негативні, що держава загального добробуту стала необхідністю.

Без її корегування перерозподілу подальший розвиток індустріальних суспільств був би неможливий1 . Одна з головних причин поганого стану індустріалізму до 1945 р., на думку Поланія, полягає в самому вільному ринкові, який дослідник також називає спокусливим ринком. Господарська діяльність людини є, згідно думки цього соціолога, функцією його потреб і тому має бути залежна від них. «Людина оцінює матеріальні блага як засоби досягнення цих соціальних цілей», - писав він" . Поланій також стверджував, що неконтрольований вільний ринок економічного невтручання, характерний для 19-го сторіччя, повинен мати катастрофічні наслідки для цивілізації, суспільства, культури (особливо моралі) і людини.

Держава, яка з самого початку була класовим інститутом, поступово змінює свої функції. Після Другої світової війни вона, нарешті, стає перш за все гарантом цього вищезгаданого історичного компромісу між працедавцями і працівниками. Ця функція може виконуватися за допомогою парламентської та партійної систем.

Як у працедавців, так і у працівників є свої політичні партії, чиє головне завдання - чітко формулювати їх інтереси для представлення на політичній арені. Парламентська система доповнена механізмом періодичних виборів. Вони дають партії-переможниці можливість створити уряд, що означає реалізацію. інтересів її класу через законодавчу і виконавчу владу. Зрозуміло, що основа такої системи - прийняття ідеї такого компромісу більшістю громадян, що проявляється на парламентських виборах.

Взаємні зобов'язання працедавців і працівників, як і загальне неприйняття ними насильства (особливо революцій), робить обидві сторони зацікавленими в компромісі. На користь працедавців компроміс повинен гарантувати недоторканність особистого майна, цивілізовані умови можливого перегляду умов цієї недоторканності (перш за все гарантуючи особисту безпеку), передбаченість умов господарської діяльності, руху капіталу і т.п. Щодо працівників цей історичний компроміс повинен гарантувати мінімальний рівень існування у суспільстві та відчуття елементарного контролю над їх власним і суспільним життям, так само як і основні свободи.

У зв'язку з цим така ідея була виражена Лестером К. Туровим: У ході історії зовнішні загрози війни, внутрішні соціальні безлади і альтернативні ідеології використовувалися, щоб виправдати подолання інтересів, залучених підтримувати статус-кво. Саме вони дозволили капіталізму вижити і процвітати. Багаті люди були більш інтелектуальні, ніж: думав Маркс. Вони зрозуміли, що їх власне тривале виживання залежить від усунення умов, сприятливих для революцій, — і вони зробили це ".

Щоб зробити цей великий компроміс можливим" в останній сучасній фазі індустріалізму, погрібно було проявити мудрість з обох боків, що, ймовірно, ніколи би не сталося без наведених вище історичних чинників. Проте важливо, що це відбулося і складало протягом десятків років основу соціального устрою в країнах з розвиненим індустріалізмом" .

Важливим, якщо не найголовнішим, компонентом цього історичного компромісу було прийняття працедавцями частковогообмеження «свободи» ринку на користь соціального балансу для задоволення елементарних соціальних потреб працівників. Регулювання ринку для більшого соціального благополуччя стала ще однією важливою функцією сучасної держави.

Культура, інший чинник соціального устрою, також сприяла створенню соціального, політичного і економічного балансу після Другої світової війни, як і зменшенню напруженості, що була притаманне більш раннім фазам індустріалізму. Найважливіші цінності, які публічно поширювались і розділялись, були цінностями демократично-ліберального устрою: наприклад, свобода індивідуума, відношення до прав людини, терпимість і повага до культурних відмінностей і політичного плюралізму і віра в демократичні процедури.

Постіндустріальна криза. У 1970-х відбувається руйнування основ соціального устрою в пізньому індустріалізмі, збалансованому індустріалізмі; перш за все руйнування його економічної і культурної основи.

Багато написано про такі проблеми, як криза інституційного устрою або просто сучасна ліберальна демократія та великі зміни, що відбулися в соціальній структурі. Виразне і зростаюче незадоволення всією політичною системою та самим інститутом виборів можна побачити серед більшої, ніж коли-небудь, кількості виборців; люди починають повертатися до націоналізму і расизму.

Причина цього, я упевнений, полягає не у внутрішній кризі індустріалізму, тому що ця криза була в значній мірі пом'якшена моделлю ринкової економіки, орієнтованої на соціальні ціл ; сучасною державою, що представляє інтереси всіх громадян і існує в ролі посередника і гаранта компромісу між головними соціальними класами - працедавцями і робітниками"'; міжнародним балансом сил, що гарантує мир (принаймні, в глобальному масштабі і в регіонах, де устрій функціонував).

Цей устрій мав власні очевидні недоліки і суворих критиків. Серед його негативних сторін ми можемо відзначити звуження фактичного політичного вибору через стабілізацію партійної системи і тому асиміляцію партійних програм; економічне обтяження держави загального добробуту в результаті коректування розподілу - компроміс був часто неврівноважений іншим способом; вичікуюче і вимогливе відношення людей; відсутність соціального простору для молоді, що визначило державу як таку, що заснована на лицемірстві. Незважаючи на багато труднощів, принесених післявоєнними роками, цей соціальний устрій продовжував функціонувати до середини сімдесятих.