На сьогоднішній день Україна переживає демографічну кризу, тому дослідження різноманітних чинників, що впливають на демографічну ситуацію, та демографічних процесів є актуальним. Покращення народжуваності та зниження смертності населення України можливе лише у випадку ґрунтовного дослідження наявної проблеми. Дана робота показує усі наявні проблеми та чинники, що впливають на відтворення.

Однією з проблем соціально-економічного розвитку України є відчутне загострення демографічної ситуації. Підтвердженням цього є насамперед те, що за останні 12 років в умовах, коли на території України не було ані збройних конфліктів, ані епідемій чи природних катаклізмів, чисельність її населення зменшилась на 4,9 млн. осіб. Результатом скорочення чисельності населення стає деформація всіх основних демографічних показників: тривалості життя, статево-вікової структури населення, шлюбності, розлучуваності, еміграції тощо в бік їх погіршення.

Демографічна проблема в Україні занепокоює політиків, науковців та пересічних громадян. Однак, на мою думку, у широких колах громадськості переважають не зовсім обґрунтовані погляди щодо причин цієї кризи та, відповідно, способів виходу з неї. Результати численних досліджень показали обернену залежність між народжуваністю та рівнем добробуту населення. Так у бідних родинах народжуваність була завжди вищою, ніж у багатих. Тож можна стверджувати, що зовсім не скорочення рівня доходів спричинило демографічну кризу в Україні.

Отже, нагальною стає потреба аналізу реального стану сучасної демографічної ситуації, пошуку основних її причин.

Метою написання курсової роботи є дослідження регіональних особливостей відтворення населення України.

Для досягнення мети потрібно виконати наступні завдання:

Розкрити поняття “відтворення населення”:

Визначити передумови та фактори, що впливають на відтворення населення:

Розглянути регіональні особливості відтворення населення України:

Дослідити динаміку чисельності та складу населення України;

Дослідити динаміку відтворення населення України;

Дослідити динаміку міграційних процесів в Україні;

Розглянути проблеми відтворення в Україні;

Розглянути державну політику щодо покращення відтворення населення в Україні та перспективи демографічного стану.

Об’єкт дослідження: населення України.

Предмет: регіональні особливості відтворення населення.

Методи, що використовуватимуться при дослідженні проблеми: аналітичний, статистичний, графічний.

Розділ 1. Населення, як соціально-економічна категорія

1.1 Поняття відтворення населення

Природною основою демографічного стану в Україні є народонаселення. Його кількість та склад залежать від показників відтворення населення.

Відтворення населення - це природний та механічний рух населення, що визначається сукупністю процесів народжуваності та смертності, що визначають розміри природного приросту.

Природний приріст - це співвідношення між кількістю народжених і померлих за рік в перерахунку на 1000 чол. Природний приріст обчислюється в проміле (‰), може мати позитивне, негативне і нульове значення. Ці показники визначають збільшення, зменшення або незмінність населення. Під приростом населення розуміють збільшення чисельності жителів будь-якої території (області, району, населеного пункту) за будь-який проміжок часу (рік, період між переписами тощо). Такий приріст називається загальним і оцінюється у абсолютних чи відносних величинах. Абсолютні величини приросту визначаються як різниця між кількістю населення даної території на кінець контрольованого періоду та на його початок і можуть бути додатними (позитивними) або від'ємними (негативними). Абсолютні значення загального приросту беруться за основу кількісних оцінок чисельності (динаміки) населення. Відносні показники приросту визначаються у темпах приросту або через різні коефіцієнти. Темп приросту - відношення абсолютної величини приросту до загальної чисельності населення на початку досліджуваного періоду, що вимірюється у відсотках. Серед коефіцієнтів найбільшим поширенням користується відношення абсолютної величини загального приросту населення до пересічної за досліджуваний період чисельності населення даної території, яке вимірюється у проміле, тобто показує величину приросту на 1000 жителів. Величина загального приросту населення складається з природного та механічного (міграційного) приросту [19, с.60].

Природний приріст обчислюється за формулою: ПП = Н - П, де Н - кількість народжених, П - кількість померлих.

ПП=Н - П

Додатний ПП. (+) - перевищення народжуваності над смертністю

Від'ємний ПП. (-) - перевищення смертності над народжуваністю

Нульовий ПП (0) - показники смертності і народжуваності однакові

Рис.1.1 Показники природного приросту

Народжуваність має рівень (фертильність), на який впливають: освіченість, зайнятість, залучення жінок у виробництво, релігія, расові звичаї, економічний рівень розвитку.

Смертність залежить від: вікової структури, статевої структури, дитячої смертності, медичних причин смертності (хвороби), загального економічного рівня.

Зменшення рівня народжуваності, вичерпання демографічного потенціалу, високий рівень старіння призводять до депопуляції.

Депопуляція - абсолютне зменшення чисельності населення територій чи країн, при якому чисельність наступних поколінь менша чисельності попередніх. Депопуляція настає, якщо величина загального коефіцієнта смертності перевищує величину загального коефіцієнта народжуваності.

Виділяють такі типи відтворення населення:

1. розширений (кількість населення зростає);

2. звужений (кількість населення зменшується) або його ще називають "демографічна зима";

3. простий (кількість незмінна).

Розширений тип поділяється на два підтипи. Для першого характерні низька народжуваність, низька смертність і низький природний приріст (менше, ніж 12 осіб на 1000). Для другого - дуже висока народжуваність, зниження смертності і високий показник природного приросту (більше, ніж 12 осіб на 1000). Цей тип називають ще "демографічною весною".

Механічний рух впливає на кількість, густоту, статевий склад населення а це в свою чергу впливає на відтворення населення. Отже, міграція - це переміщення людей через кордони з різною метою.

Існує така класифікація міграцій.

За напрямком і масштабом:

Зовнішні (міжнародні, міжконтинентальні, внутрішньо-континентальні);

Внутрішні (міжрайонні, внутрішньо районні).

За терміном:

Постійні (зміна місця проживання);

Тимчасові (сезонні, вахтові, маятникові).

За мотивами:

Економічні;

Політичні;

Релігійні;

Сімейно-побутові.

За формою:

Примусові;

Добровільні.

За способом організації:

Організовані;

Стихійні.

Отже, крім основних природного та механічного руху, виділяють різні види та типи відтворення населення кожен з яких залежить від певних факторів та умов.

1.2 Передумови та фактори, що впливають на відтворення населення

Чисельність країни в цілому та окремих її регіонів є результатом взаємообумовленого розвитку усієї сукупності процесів суспільного розвитку і насамперед соціально-економічних та демографічних. Закономірності розвитку економіки значною мірою визначають характер демографічних процесів. Тенденції демографічного розвитку є неодмінним фактором, який обумовлює економічну і соціальну політику держави. Вивчення процесів відтворення населення, особливо динаміки його чисельності, має практичне значення для встановлення механізму взаємодії економічних і демографічних процесів. Чисельність населення держави чи окремих її регіонів не є величиною стабільною. Вона змінюється відповідно до дії усієї сукупності різноманітних факторів. Знання чисельності населення на певну дату чи період дозволяє оптимально збалансувати розвиток народного господарства і напрям демографічної політики.

Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності.

Одним з найважливіших чинників, що впливають на відтворення населення є проблеми довкілля. Водночас з даним показником тісно взаємопов’язана урбанізація. В останні роки гостро постала проблема урбанізації з одночасним збереженням сприятливих природних умов проживання. Залежність фізичного стану людини, як і способу її діяльності, від особливостей природних умов дуже велика. Сучасні зміни в природних умовах пов’язані з територіальною організацією виробництва та розвитком урбанізації. Особливо проблеми збереження належних природних умов загострюються у високо урбанізованих регіонах (Донбас, Придніпров’я). У таких регіонах рівень забруднення повітря, поверхневих вод і землі перевищує можливості їх самоочищення. Це призводить до деградації навколишнього середовища, що негативно впливає на здоров’я населення. Несприятливі екологічні умови є причиною близько 20% прямих захворювань.

Особливості екологічних умов окремих регіонів повинні враховуватися і при територіальній організації с/г виробництва. Це стосується насамперед приміського господарства, оскільки приміські території дуже часто забруднені важкими металами та іншими шкідливими елементами, які потрапляють з продуктами харчування в організм людини.

Важливим напрямом поліпшення екологічної ситуації у високо урбанізованих регіонах є обмеження надмірного зростання промисловості та чисельності населення великих міст.

Статево-вікова структура населення є одним з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливості зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево-вікова структура населення є результатом особливостей народжуваності і смертності населення в конкретних історичних умовах відтворення. Важливу роль у природному відтворенні населення та визначенні демографічної бази відіграє характер вікової структури.

Дослідження регіональних особливостей вікової структури населення дуже важливе, оскільки воно дає змогу глибше оцінити зміни в демографічній ситуації.

Отже, демографічні процеси мають свої закони і далеко не завжди природне відтворення населення буває розширеним. Добре відомо, що відтворення населення буває звуженим в періоди війн та економічних негараздів. Однак існує певна тенденція, помічена ще А. Смітом: приріст населення тим повільніший, чим вищий рівень його життя.

Регіональні особливості відтворення населення України

Глибоке вивчення населення та проблем його відтворення стає все більш актуальним завданням науки. Людина та закономірності її життєдіяльності є предметом вивчення багатьох наук: демографії, географії населення, економіки трудових ресурсів, соціології, філософії, політичної економії, а також ряду медичних і біологічних наук.

Україна знаходиться на такому етапі демографічного розвитку, коли народжуваність зменшується, а смертність зростає. Це призводить до зменшення загальної чисельності населення і відсутності навіть простого заміщення одних поколінь людей новими. Таким чином, відтворення населення України є звуженим.

Україна належить до держав світу, в яких природний приріст населення має від’ємне значення, і в останнє десятиліття ця тенденція посилилася (таб.1).

Таблиця 1

Коефіцієнти народжуваності, смертності та природного приросту населення України (на 1000 чоловік населення)

Показники	1995	2000	2003	2005	2007	2009
Чисельність народжених	15,0	12,7	12,1	9,7	9,2	8,7
Чисельність померлих	12,1	12,1	12,9	15,5	15,2	14,9
Природний приріст населення	2,9	0,6	-0,8	-5,8	-6,0	-6,2

За даними Держкомстату України.

Зниження природного приросту населення України, як видно з таб.1, обумовлене постійним зниженням народжуваності і тенденцією досить високої смертності населення.

В абсолютному виразі ці тенденції характеризуються такими показниками: якщо у 2001 р. народилося 762,8 тис. дітей, а померло 617,6 тис. чоловік, і таким чином, природний приріст становив 135,2 тис. чол., то у 2004 р. народилося вже 419,2 тис. дітей, а померло 720,0 тис. чол. Внаслідок цього природний приріст був від’ємним і досяг 500,8 тис. чоловік. За показниками природного приросту Україна наближається до Угорщини, Болгарії та Німеччини.

Загальна демографічна ситуація в Україні - це результат специфіки відтворення населення у різних населених пунктах і регіонах. Регіональні особливості демографічної ситуації формуються під впливом багатьох факторів. Тому в цілому по території України складається досить диференційована ситуація щодо відтворення населення.

В цілому демографічна ситуація в Україні характеризується великою різноманітністю регіональних особливостей. Причому у різні історичні періоди вона мала свою специфіку. Так, якщо в 2001 р. найбільший природний приріст населення був у Донецькій області (73,0 тис. чол), Дніпропетровській (36,6 тис. чол), Луганській (44,7 тис. чол) та Харківській (26,4 тис. чол) областях, а найменший - у Кіровоградській (11,1 тис. чол), Херсонській (11,6 тис. чол) та Чернівецькій (11,6 тис. чол) областях, то у 2007 р. природний приріст населення був характерний лише для Закарпатської та Рівненської областей.

Масштаби депопуляції (переважання померлих над народженими) протягом останніх років найбільшими були у Донецькій, Дніпропетровській, Запорізькій та Луганській областях, де раніше мав місце найвищий природний приріст населення. Низькі коефіцієнти природного приросту характерні не лише для областей Донбасу і Придніпров’я, але і для Вінницької, Київської, Кіровоградської, Полтавської, Сумської, Харківської, Черкаської та Чернігівської областей.

Другим регіоном за величиною відносних показників природного приросту населення є південні території України - Автономна Республіка Крим, Миколаївська, Одеська та Херсонська області.

До третього ареалу за близькими за значеннями показниками природного приросту населення входять Хмельницька, Тернопільська та Житомирська області. В цих областях від’ємні значення показників природного приросту є значними.

Єдиний ареал на Україні, в якому відносні показники природного руху населення мали додатне значення і протягом значного історичного періоду зберігався природний приріст населення, формується такими областями, як Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Львівська, Волинська та Чернівецька області. У 2008 р. цей приріст був лише у Закарпатській і Рівненській областях.

Одним з основних факторів стабільного природного приросту населення цього регіону є сприятлива вікова структура населення. Тут найбільш молоде населення в Україні і природно - найвищий потенціал демографічного відтворення.

Важливими факторами, що впливають на відтворення населення, є соціальні та природні умови його життєдіяльності. Особливо гостро їх дія проявилася в областях Донбасу та Придніпров’я, де сформувалися значні гіперурбанізовані території з високим рівнем забруднення атмосферного повітря, води, грунтів та продуктів харчування. Усе це знижує показники здоров’я населення, зокрема дітей. Такий же негативний вплив несприятливих природних умов проявляється і в інших високо урбанізованих регіонах України.

Негативний вплив на відтворення населення України ще довго матиме і значне радіоактивне забруднення її території. Нині понад 3 млн. чоловік проживає на території з різним ступенем радіоактивного забруднення. Вплив різних факторів, пов’язаних з цим явищем, погіршує стан демовідтворення. Це стосується насамперед таких областей України, як Київська, Житомирська, Волинська, Рівненська та Чернігівська.

Несприятлива демографічна ситуація в Україні спричинена перш за все різким зниженням народжуваності, яке не забезпечує навіть простого відтворення населення, причому це стосується як сільської, так і міської місцевості. Серед причин цього є, очевидно, різке зниження життєвого рівня більшості населення України, невпевненість у своєму майбутньому та ін. В Україні зростають масштаби бездітності та однодітності сімей. До того ж, це характерно не лише для міського, а й для сільського населення. Погіршення процесів природного відтворення сільського населення України пов’язане з вкрай деформованою статево-віковою структурою населення.

Важливою особливістю сучасної демографічної ситуації в Україні є досить високий рівень смертності населення. У 2001 р. вищий, ніж в Україні загальний коефіцієнт смертності був лише у 7 країнах світу. Якщо у 2001 р. він становив 11,6‰, то у 2003 р. - 12,1‰, а у 2005 р. - 15,5‰. Дещо знизився цей показник у 2006-2008 рр. і склав у 2008 р.14,4‰.

Розділ 2. Демографічна ситуація в україні та її регіональні особливості

2.1 Динаміка чисельності та складу населення

За період між двома переписами загальна кількість населення України скоротилася на 3291,2 тис. осіб, або на 6,3% (з 51706,7 тис. до 48415,5 тис. осіб). Найбільша чисельність населення в Україні фіксувалася на початку 1993 р. - 52244,1 тис. осіб (рис.2.1). Від того часу і до 5 грудня 2001 р. демографічні втрати склали 3787,0 тис. осіб; 72% цих втрат становить природне зменшення населення.

За даними переписів, з 1989 до 2003 р. частка міських жителів майже не змінилася, понад дві третини населення України проживає у міських населених пунктах. До найбільш урбанізованих регіонів належать Донеччина (90%), Луганщина (86%) та Дніпропетровщина (83%). Низький ступінь урбанізації (менше 50%) притаманний Вінницькій, Рівненській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій та Закарпатській областям (в останній питома вага міського населення менше 40%).

Рис.2.1 Загальна чисельність населення, тис. осіб на початок року

Поліпшилася статева структура сільського населення (якщо у 1999 р. на 1000 жінок припадало 830 чоловіків, то у 2003 р. - 869). Натомість через міграційний відплив молоді погіршилося співвідношення чоловіків і жінок серед городян, в результаті чого зміни статевої структури всього населення виявилися мінімальними: у 1999 р. на 1000 жінок припадало 860 чоловіків, а в 2003 р. - 863.

Нині питома вага осіб у віці 60 років і старше в загальній чисельності населення становить 21,4% і є однією з найвищих у світі. Якщо вікова піраміда міського населення характеризується більш-менш рівномірним розподілом допрацездатних, працездатних і післяпрацездатних контингентів, то у віковій піраміді сільського населення чітко виділяються 2 групи - покоління людей, які народилися у період короткочасного піднесення народжуваності середини 80-х рр., і покоління народжених у середині 30-х рр. Вища порівняно з міським населенням частка дітей серед селян дає підстави сподіватися на деяке омолодження сільського населення у майбутньому.

Найбільш "старим" (частка осіб віком 60 років і старше в загальній кількості населення перевищує 24%) є населення Вінницької, Полтавської, Сумської, Черкаської та Чернігівської областей. До другої групи (частка складає 22,9-24%) увійшли Донецька, Житомирська, Кіровоградська, Луганська та Хмельницька області. До третьої групи (21,7-22,9%) належать Дніпропетровська, Запорізька, Київська, Тернопільська, Харківська області. До четвертої групи віднесено Автономну Республіку Крим, Волинську, Івано-Франківську, Одеську, Миколаївську, Херсонську, Львівську, Чернівецьку області та м. Севастополь (рівень старіння складає 19,3-21,7%). Найбільш "молодим" (частка старших осіб складає 15,5-19,3%) є населення Закарпатської, Рівненської областей та м. Києва. Але якщо демографічна молодість західних регіонів обумовлена відносно високою народжуваністю, то в Києві основним чинником є постійний міграційний приплив молоді (рис.2.2).

Рис.2.2 Старіння населення України в 2003 році.

У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8%) є українцями і 8,3 млн. (17,3%) - росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Євреї, втративши майже чотири п'ятих свого складу, перемістилися з третього місця за чисельністю серед етнічних груп України на десяте. В цілому ж перепис 2001 р. зафіксував представників більш як 130 етносів. У межах України знаходяться основні регіони проживання кримських татар, караїмів, кримчаків і частково гагаузів.

Українці переважають в усіх регіонах, крім Севастополя та АР Крим, де найчисленнішою етнічною групою є росіяни (відповідно 71,6% та 58,3%). Майже в усіх інших регіонах росіяни посідають друге місце за чисельністю і лише у двох - четверте: на Закарпатті (після українців, угорців і румун) та на Буковині (після українців, румун і молдован). Висока питома вага росіян спостерігається також у Донбасі (38-39%), в інших східних та південних регіонах, на Сумщині (Путивльський район). Найбільш етнічно строкаті регіони України - Чернівецька, Одеська, Закарпатська області та Автономна Республіка Крим. Сумарна питома вага всіх етносів, крім росіян та українців, тут становить 16-21% (в інших регіонах не перевищує 6%).

Сьогодні в Україні спостерігається багато проблем що стосуються до відтворення населення. Найбільшою з них є скорочення населення яке невпинно продовжується ще з початку 90-х рр. Щодо складу, то незважаючи на незначне покращення статевого складу за останні роки, все одно спостерігається старіння населення України. Це відбувається насамперед через від`ємний приріст населення.

2.2 Динаміка відтворення населення України

Дослiдженнями доведено, що кiлькiснi та якiснi показники вiдтворення населення визначаються чинниками зовнiшнього середовища, насамперед умовами життя. Для нашої держави характерний дуже великий дiапазон коливання цих умов i вiдповiдно iстотнi територiальнi вiдмiнностi в рiвнях та динамiцi показникiв вiдтворення населення.

З метою уникнення впливу суб'єктивних чинникiв це завдання було виконано не для кожної окремої людини, а для сукупностi людей, тобто населення певних населених пунктiв або територiй. Щоб мати об'єктивну картину, логiчно об'єднати населенi пункти або територiї з близькими соцiально-економiчними й екологiчними умовами проживання в групи, а потiм для кожної з них визначити сезоннi значення чинникових ознак (тобто перелiчених соцiально-економiчних та екологiчних умов) i результативних (тобто показникiв народжуваностi, смертностi, прибуття, вибування, здоров'я та iн).

Одним із найголовнiших методологiчних прийомiв є врахування постiйної змiни та розвитку явищ i процесiв, що визначають характер вiдтворення населення. Під час поступального розвитку суспiльства змiнюються економiчна база, суспiльнi вiдносини та всi чинники, що становлять об'єктивнi умови вiдтворення населення, а також змiнюють тенденцiю його розвитку [10, с.64].

Нині відтворення населення України характеризується як демографічна криза. Причини цієї кризи формувалися протягом багатьох років, але її поглибила економічна криза в Україні.

Перші прояви демографічної кризи в Україні спостерігалися вже в 1985-1995 роках - початок депопуляції у сільській місцевості, зменшення середньої тривалості життя, зростання смертності тощо - змінювалася чисельність населення за рахунок природного та міграційного рухів.

І нині немає підстав для очікування швидкого зростання чисельності населення. З одного боку, дуже низький порівняно з розвиненими країнами рівень народжуваності; із другого - характерний для слаборозвинених країн високий рівень смертності, особливо осіб працездатного віку. Смертність населення за останні десять років збільшилася на 21% [8].

Старіння населення відбувалося переважно "знизу" внаслідок зниження народжуваності, старіння "зверху" повною мірою стримувалося скороченням середньої тривалості життя. За рахунок цього збільшується частка населення старше пенсійного віку, особливо серед жінок.

Якщо в 2001 році показник народжуваності дорівнював 53,2%на тисячу жінок, то у 2006-му - 31,2%. Аналіз цих даних у регіонах України свідчить, що зниження народжуваності не пов'язане зі старінням населення, а зумовлюється регулюванням народження жінками, тобто із соціальними умовами.

Показники відтворення населення в Україні слід оцінювати як украй низькі. Народжуваність компенсує смертність на 51%, тобто відтворення населення забезпечується лише наполовину. Навіть у селах, де традиційно народжуваність вища, ніж у містах, із 2003 року показник вичерпної плідності опустився значно нижче за межу простого відтворення населення. Водночас дітородна активність продовжує знижуватися.

Якщо наслідки міграційного руху населення можуть змінюватися одночасно, то процеси природного відтворення населення складні і для початку позитивних зрушень у них необхідна тривала цілеспрямована соціально-демографічна політика.

Ці процеси не можуть не викликати глибокого занепокоєння. Якщо до 2000 року народжуваність в Україні перевищувала смертність, то тільки в 2004 році людей померло на 373 тисячі більше, ніж народилося. Сумарний коефіцієнт народжуваності, тобто кількість дітей, народжених однією жінкою впродовж життя, знизився за цей час від 1,9% до 1,1%, а в містах - від 1,8% до 0,9%.

Отже, в суспільстві останніми роками не забезпечується навіть просте відтворення населення. Аналітики вважають, що до 2026 року чисельність населення в Україні може зменшитися ще на 5-8 мільйонів, до 42,3 мільйона за оптимістичним варіантом чи навіть до 40,3 мільйона - за песимістичним. Фахівці ООН називають ще тривожніші цифри. Ситуація ускладнюється тим, що серед населення скорочується й частка людей працездатного віку.

З 2001 року ймовірність прожити сповна свій працездатний вік скоротилася від 81% до 74%, зокрема в чоловіків - від 73% до 63%. Хоч як прикро визнавати, але поповнення робочої сили дедалі менше покриває її природне зменшення.

В Україні катастрофічно погіршився й стан здоров'я населення, лише 60% якого вважалися, за даними 2002 року, умовно здоровими.

Небезпечних масштабів набули так звані соціальні хвороби - туберкульоз, СНІД, психічні розлади, а також травматизм і отруєння сурогатами алкоголю та наркотиками. Серцево-судинні захворювання та інсульти набувають статусу соціальних. Від хвороб люди в Україні помирають на кілька років раніше, ніж в економічно розвинених країнах.

На демографічній ситуації, безперечно, позначилося й посилення міграційних процесів. З одного боку, це еміграція в прямому розумінні слова, відплив за кордон у пошуках кращої долі великої кількості найактивніших за репродуктивними можливостями та з економічною перспективою людей (інші там просто не потрібні), майже чверть із яких мають вищу освіту. З другого - це величезні масштаби тимчасової трудової міграції. За даними експертів, за межами України шукають роботу, засобів до існування від 5 до 7 мільйонів наших громадян [4, c.5].

Відповідно, проблема ускладнює становище з укомплектуванням вітчизняних Збройних Сил, інших складових військової організації держави. До армії, що фактично стала селянсько-робітничою, приходить поповнення переважно з бідних сімей, у третини якого діагностують по два захворювання, в кожного дев'ятого - три, у 5%- по чотири й більше. Мінімально необхідному рівню не відповідає фізична підготовка 70% призовників, майже п'ята частина з них мають, за офіційною термінологією, "дефіцит маси тіла", тобто є дистрофіками. Ледве не половина військовослужбовців першого року служби не готові психічно виконувати службові обов'язки. Додамо також, що в 2004 році близько 15%нового поповнення Збройних сил не мало повної середньої освіти. Лише за рік цей негативний показник погіршився на 5 відсоткових пунктів.

Кризовий стан економіки, втрата мільйонами людей, відкинутих за межу виживання, впевненості у своєму майбутньому й майбутньому своїх нащадків, деморалізація суспільства зумовлюють поглиблення демографічної кризи, посилюють депопуляційні тенденції, а демографічна криза, своєю чергою, гальмує вихід суспільного організму зі стану тотального знесилення, паралізує волю, фізичні, моральні сили значної частини населення, яке через це втрачає здатність бути активним суб'єктом оздоровлення економіки і всього суспільного буття.

Як наслідок, наше суспільство опинилося перед загрозою перейти критичний поріг, за яким - демографічна катастрофа, і відвернути її ми зобов'язані будь-що. Зрозуміло: вихід із такої ситуації можливий лише за радикального поліпшення стану демографічної ситуації у масштабах усієї держави.

Найбільш руйнівні демографічні явища виявилися після 2000 року. Найзагрозливішою була смертність від зовнішніх причин, тобто це смерті, яких могло б не бути. У 2000-2007 роки на виробництві загинули 15 тисяча осіб, від дорожньо-транспортних пригод, убивств, самогубств, отруєнь, утоплень, пожеж - ще 830 тисяч. За сім років - 845 тисяч. Тому апологетична позиція, мовляв, демографічна криза - це наслідок минулого, демобілізує суспільство щодо сьогоднішніх загроз.

Масштаб нинішньої демографічної депресії неможливо пояснити лише відомими соціально-економічними та медичними чинниками. Яка ж причина смертності і надзвичайно низької народжуваності? На нашу думку, вона полягає в соціально-психологічному й моральному стані суспільства. Населенню ніхто не пояснив замислу економічних і політичних перетворень і що на них чекає в майбутньому.

За даними досліджень, 72% громадян зазначають, що не впевнені у власному майбутньому. Лише 12% вважають, що найближчого року їхнє життя більш-менш налагодиться. Люди не витримують безпросвітного життя. Масовими стали зневіра, невтішність, озлоблення. Найхарактернішими ознаками сьогодення, за оцінками громадян, є розвал економіки (55%), хабарництво (55%), безробіття (49%), зубожіння населення (47%) [1, c.23].

У повсякденному житті окремої людини та сім'ї виникають страхи, соціальні фобії. Українські громадяни бояться: безробіття (76%); зростання цін (75%); невиплати зарплати (69%); зростання злочинності (60%); голоду (53%). За таких умов ціла нація втратила сенс буття і вже як наслідок - різке скорочення народжуваності, зростання смертності, масова еміграція.

Останніми роками людство переживає демографічний перехід. Це суттєве явище полягає в різкому збільшенні швидкості росту популяції, яке змінюється на стрімке її зменшення, опісля чого населення стабілізується у своїй чисельності. Цей перехід уже здійснили так звані розвинені країни. Тепер схожий процес відбувається в країнах, що розвиваються.

Сьогодні населення світу збільшується на 1,6% у рік за абсолютного приросту близько 93 млн. Якщо відносне зростання знижується від свого максимального значення 2,1%, досягнутого в 1960-ті роки, одразу після світових воєн, то абсолютний приріст збільшуватиметься й досягне 95-105 млн. у рік в новому тисячоліття, лише потім відбудеться його різке спадання. У сучасному взаємопов'язаному й взаємозалежному світі цей перехід завершиться менш ніж через 100 років і відбудеться набагато швидше, ніж у Європі, де аналогічний процес розпочався в середині ХVІІІ ст.

Подолання цієї несприятливої демографічної ситуації пов'язане з проведенням активної соціальної та демографічної політики, що ґрунтується на міцній економічній базі. Демографічна криза в Україні є надзвичайно гострою та болючою. Погіршилися майже всі демографічні показники, зокрема характеристики природного руху населення. Окремі компоненти кризового стану демореальності формувалися протягом багатьох десятиліть, задовго до сучасних політичних і соціально-економічних змін. Вони є результатом глибоких деформацій у житті суспільства. Проблема народжуваності була досить болючою і в передкризовий період. Сучасна соціально-економічна криза лише прискорила й посилила негативні тенденції в її динаміці та структурі. Слід зазначити, що зменшення народжуваності в Україні було характерним для всього XX століття.

Припускають, що протягом прогнозованого періоду тенденції народжуваності в регіонах України формуватимуться як результат взаємодії змін чисельності та вікової структури жінок у фертильному віці та розвитку репродуктивної поведінки населення, що залежить від бажання мати дітей, фізіологічних можливостей людського організму, а також від добробуту сімей і загального стану економіки [9].

За оптимістичним варіантом передбачається зниження смертності в усіх без винятку статево-вікових групах населення, зокрема й найстарших. Відмінність варіантів полягає у тому, що оптимістичний сценарій передбачає поступове зниження смертності в усіх статево-вікових групах населення, зміщення інтенсивності смертності у старші вікові групи, подальше зростання середньої очікуваної тривалості життя населення.

Песимістичний варіант і є спробою врахувати поворотну точку в динаміці основних показників смертності. Переважно він ґрунтується на припущенні, що за переписом чисельність населення виявиться меншою, ніж за даними поточного обліку. Поправка коефіцієнтів на нову базу може помітно знизити рівні очікуваної тривалості життя під час народження населення України. Цю ймовірність і враховує песимістичний варіант прогнозу смертності.

Отже, закономірністю сучасних демографічних процесів в Україні є динамічне зменшення населення, спричинене низкою основних чинників, серед яких найважливішим слід вважати низький рівень народжуваності, що зумовлений, у свою чергу, соціально-економічними чинниками. У цій ситуації вбачається доцільним розроблювати концепції подовження віку проживання населення шляхом формування концепції здорового способу життя, активно впроваджуючи її із застосуванням стимуляційних та адміністративних (обмеження права вживання алкоголю й тютюну, посилення боротьби з наркоманією та алкоголізмом тощо) механізмів.

2.3 Динаміка міграцій в Україні

Міграція - це переміщення населення з постійного місця проживання, пов'язане з перетином певних меж (міста, району, області, країни, материка). Переміщення населення може бути пов'язане зі зміною місця проживання або без його зміни. Можливі і сезонні виїзди на збирання врожаю, на лісозаготівлю тощо.

Роль міграції у житті суспільства досить значна, особливо у відтворенні населення певних регіонів. Відомо, що у міграції беруть участь переважно люди молодших вікових груп. У місцях їх прибуття зростає частка молоді, а значить, і можливості покращання демографічної ситуації (створення сім'ї, зростання народжуваності, зменшення частки населення старшого віку, а отже, і загальних коефіцієнтів смертності).

Протилежні наслідки міграції населення спостерігаються у районах вибуття мігрантів.

Міграції відіграють і важливу економічну роль. Насамперед вони сприяють територіальному перерозподілу трудових ресурсів, більш повному їх використанню. Крім того, міграція населення сприяє розвитку нових виробництв, освоєнню нових територій тощо.

Міграції відіграли значну роль у динаміці загальної чисельності населення України. Протягом 2000-2004 pp. сальдо міграції населення України було додатнім, і населення країни зростало за рахунок його механічного руху.

Починаючи з 2005 p., сальдо міграції населення України набуло від'ємних значень і стало фактором зменшення загальної чисельності населення країни.

Від'ємне сальдо міграції досягло своїх максимальних значень у високоіндустріальних і гіперурбанізованих областях Донбасу і Придніпров'я. Основними причинами цього були причини соціально-економічного характеру: різкий спад промислового виробництва, зниження життєвого рівня населення, незадоволеність рівнем заробітної плати тощо.

Найнижчі значення показників від'ємного сальдо міграції були у західних областях України: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій [19].

Розділ 3. Демографічна ситуація в україні: сучасні проблеми та перспективи

3.1 Проблеми відтворення населення в сучасних умовах

В Україні має місце демографічна криза. Нинішня криза є не самостійним явищем, а наслідком зовнішніх обставин. Статево-вікова піраміда (діаграма) розподілу населення за віком, статтю та чисельністю відображає різке зменшення населення внаслідок попередніх криз - Першої світової війни, Голодомору 1931-1934 рр. та Другої світової війни. Для порівняння зазначимо, що чисельність народжених 2001р. приблизно відповідає чисельності тих, хто народився та дожив до цього часу 1934 р. та 1945 р., це 340,2 тис. та 342,5 тис. відповідно, тоді як 2006 р. в Україні народилося 422,589 тис. дітей.

Причини нинішньої кризи носять економічний характер. Закономірно, що потенційні батьки відповідально ставляться до майбутнього своїх дітей і відкладають їхню появу на світ через важкі економічні умови - низьку зарплатню або безробіття, відсутність власного житла, високу вартість дитячих товарів, низький рівень системи охорони здоров'я тощо.

Неодноразово називаються дуже песимістичні цифри щодо чисельності населення країни через 20-30 років, однак всі ці розрахунки є статичні за своїм підходом - вважається, що рівень народжуваності не буде змінюватись, тобто чисельність населення країни постійно скорочуватиметься і ніяких позитивних змін в майбутньому очікувати не варто.

На жаль, демографічні дані щодо числа народжених або коефіцієнтів народжуваності за всі роки минулого століття або відсутні, або ненадійні. Однак, можна оцінити те, як змінювалася чисельність народжених після проходження мінімуму попередніх демографічних криз по числу тих, хто живе сьогодні. Зрозуміло, що в ці дані домішувались міграційні процеси, природна й неприродна смертність протягом часу, що минув, однак вони не можуть суттєво впливати на головні тенденції, - зростання чи зниження народжуваності, - відразу після мінімуму кризи.

Аналогічний феномен, - зростання чисельності населення за несприйнятливих зовнішніх умов, - спостерігається і після Голодомору, однак він проявляється не так виразно, оскільки народженим 1933 р. на 1 січня 2007 р. виповнилося 73 роки, а число народжених в попередні роки значно зменшилося через природну смертність.

В цьому випадку також спостерігається виправлення ситуації протягом наступних після мінімуму 4-5 років.

Зрозуміло, що повної аналогії з сучасним станом проводити не можна, оскільки рівень вимог покоління, яке перебуває нині у репродуктивному віці, до умов життя та побуту значно зріс і задовольнити його набагато складніше, ніж у 30-ті чи 40-ві рр. Однак, можна зробити перший висновок:

Для подолання демографічних криз 1930 - 1937 та 1939 - 1949 рр. у доволі складних економічних умовах українському суспільству знадобилося лише 4-5 років.

Безпосередньо з першого випливає і другий висновок:

Складні економічні умови не є вирішальним фактором у спричиненні демографічної кризи та виходу з неї.

У першій демографічній кризі причини скорочення народжуваності полягали безпосередньо у відсутності хліба та інших продуктів для підтримання мінімального рівня життєздатності, в другій - у відсутності значної чисельності чоловіків репродуктивного віку, які перебували на фронті. В сучасній демографічній кризі не спостерігається масового голоду чи відсутності чоловіків, отже причини її специфічні й вони, на нашу думку, такі:

високий рівень вимог до матеріального забезпечення в шлюбі та для утримання дитини;

можливість задовольняти статеві та комунікативні потреби поза шлюбом внаслідок зміни моральних орієнтирів в суспільстві;

втрата значною частиною суспільства морального пріоритету великої родини - з трьох і більше дітей.

Перша причина має не лише економічне, а й психологічне підґрунтя - з початком перебудови та появою вільного обміну інформацією до України прийшли сучасні західні стандарти побуту, на які зараз орієнтується молоде покоління. Друга і третя причини носять більш соціальний та моральний характер. Звідси маємо такий висновок: Для подолання сучасної демографічної кризи суб'єкти соціальної політики, - державні та суспільні інституції, - мають здійснювати заходи не лише макроекономічного характеру, направлені на підвищення життєвого рівня населення, а й заходи морально-психологічного характеру, націлені на збільшення рівня народжуваності.

Таким чином, держава має не просто провадити активну економічну політику й чекати, що вона автоматично призведе до збільшення народжуваності, а й вести активну соціальну та пропагандистську роботу з метою підвищення статусу та авторитету сім'ї та дитини в суспільстві.

Ймовірно, що через переважання рівня смертності над рівнем народжуваності відбуватиметься природне скорочення популяції, але не менш ймовірно, що зі зростанням рівня життя населення еміграція з країни зменшиться, а імміграція, навпаки, зросте, внаслідок чого чисельність населення України стабілізується.

Таким чином, відбулося, так зване, старіння населення - збільшилась частка людей пенсійного та похилого віку. Викликає занепокоєння ще одна обставина - зменшення частки населення віком від 50 до 60 років. Проаналізувавши репродуктивну вікову групу від 20 до 40 років, зробимо такі висновки:

Зниження народжуваності викликано, зокрема, змінами у віковій структурі населення - зменшенням як частки, так і чисельності репродуктивної вікової групи 20 - 40 років;

Зростання індексу смертності до 1993 р. також обумовлено змінами у віковій структурі населення - збільшенням частки населення віком старше 60 років;

Надалі на народжуваність буде негативно впливати зменшення частки дітей та юнацтва, яка нині становить 25,5% порівняно з часткою репродуктивної вікової групи 28,6%.

Розглянемо ще один аспект вікової структури населення, а саме - істотне зменшення вікової групи від 40 до 60 років.

По-перше, спостерігається три причини зменшення цієї вікової групи, які пов'язані відповідно з Голодомором (вікова група 65 - 69 років), Другою світовою війною (55 - 59 років) та поколінням дітей, батьки яких народилися під час цієї війни (30 - 34 роки) - відлуння демографічної кризи війни.

По-друге, починаючи з вікової групи 30 - 34 років чисельність чоловіків в кожній групі невпинно зменшується.

Таким чином, серед чоловіків репродуктивного та старшого віку спостерігається значно вища смертність, ніж серед жінок.

Щодо висновків і пропозицій, то потрібно зазначити, що ключове питання демографічної політики в Україні полягає, на мою думку, не в необхідності подолання економічної кризи, а в зміні соціально - психологічного клімату в українському суспільстві. Майже двадцять років незалежності показали всьому світові, що Україна відбулась. В цій ситуації всім активним суспільно - політичним силам країни, навіть критикам та опозиції існуючої влади, слід переорієнтуватись на позитивне сприйняття майбутнього та спрямовувати на це все суспільство. Це є в їх власних довгострокових політичних інтересах. Стосовно політики Уряду та органів державної влади, то їм необхідно перейти від позиції пасивного спостерігача демографічних процесів до активної демографічної політики з використанням нових засобів впливу на масову свідомість з метою виходу з кризової демографічної ситуації, що склалась сьогодні.

3.2 Демографічна політика держави

Соціально-економічна перебудова суспільства в Україні спричинила гострі проблеми. Їхнє вирішення передбачає розробку науково обґрунтованої комплексної програми подолання демографічної кризи, яка б охоплювала не тільки питання простого відтворення населення, але й його розвитку у широкому соціальному контексті.

У першочерговому порядку необхідно розробити сучасну ідеологію демографічного розвитку України, що поєднувала б об'єктивний аналіз реалій з науково обґрунтованими цілями та завданнями. У зв'язку з цим слід посилити наукові розробки в галузі демографічних та ґендерних досліджень, їх фінансову підтримку, а також пропаганду відповідних наукових знань.

В умовах значного зниження народжуваності, зростання смертності та погіршення здоров'я необхідно докласти максимальних зусиль для збереження населення України. Це має бути основним змістом демографічних стратегій держави сьогодні.

При обмежених фінансових можливостях, а також занепаді системи соціального захисту основна увага і підтримка повинні бути спрямовані на вирішення проблем, що безпосередньо впливають на рівень захворюваності і смертності населення і, зокрема, дітей та жінок.

У зв'язку з цим необхідно реформувати систему охорони здоров'я, на якій негативно позначилися зміни соціально-економічних умов, а також збільшити асигнування на розвиток цієї сфери. Тим більше, що в умовах стрімкого старіння населення потреба в коштах на охорону здоров'я та соціальне забезпечення осіб похилого віку постійно зростає.

Питання пропаганди засобами масової інформації здорового способу життя повинно розглядатися як одна з головних цілей стратегії зміцнення здоров'я та продовження повноцінного життя і включати такі аспекти:

передача знань щодо профілактики захворювань та піклування про здоров'я як населення в цілому, так і конкретних груп ризику, наприклад підлітків;

засвоєння та застосування знань відповідними адресатами з тим, щоб домогтися змін у поведінці людей, що зловживають курінням, алкоголем та наркотиками;

розвиток різних форм піклування про власне здоров'я.

Стратегічне значення демографічного фактора має непересічне значення для майбутнього розвитку держави. Тому у практику державного управління необхідно запровадити принципи орієнтації розвитку країни, передусім на інтереси населення та сім'ї, на забезпечення умов їх всебічного розвитку і реалізації. Центральну роль у цьому мають відігравати:

подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

глибоке реформування сфери праці, оскільки саме тут формуються провідні важелі репродуктивних і міграційних настанов, вітальної поведінки, здорового способу життя;

забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців.

В умовах, коли жінки становлять більшість серед тих, хто звільняється з виробництва, і меншість серед працевлаштованих, необхідно на практиці забезпечувати їхнє право на працю у поєднанні з виконанням материнської функції. Йдеться, по-перше, про профілактичні заходи, спрямовані на раціоналізацію праці жінок, які здійснюються на державному рівні і мають довготривалий характер. По-друге, про активну політику на ринку праці, спрямовану на зменшення безробіття серед жінок, більш повне урахування їхнього професійно-кваліфікаційного складу, надання можливостей перепідготовки і працевлаштування в конкретних умовах.

Населення має бути соціально захищеним, а специфічна демографічна політика повинна підсилюватися заходами держави щодо виходу з економічної кризи. Проте суверенність особи несумісна з соціальним, а тим більше державним патерналізмом, котрим була пройнята демографічна політика в колишньому СРСР. Держава повинна забезпечувати соціальний захист своїх громадян, але не перетворювати їх на утриманців. Найвища мета такої політики - домогтися, щоб якомога менша частина населення залежала від суспільної благодійності.

Це у свою чергу передбачає удосконалення умов реалізації трудового та духовного потенціалів населення, його ефективне включення в суспільний поділ праці, нарощування зусиль щодо примноження суспільного добробуту. Цьому можуть слугувати заходи щодо забезпечення зайнятості населення - створення нових робочих місць, навчання та перекваліфікація працездатних, особливо в тих галузях суспільного виробництва, де очікується найбільше безробіття.

Необхідно також проводити демографічні та ґендерні експертизи всіх законопроектів Верховної Ради, проектів указів Президента України, які зачіпають права та інтереси населення.

Протягом останніх років урядом було видано низку постанов та законів які відносяться до політики регулювання відтворення населення, що мало б покращити народжуваність у країні. Це Закон України “Про державну допомогу сім’ям з дітьми” (№ 489-V (489-16) від 19.12.2006 із змінами), Закон України “Про прожитковий мінімум" (№ 489-V (489-16) від 19.12.2006), Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням” (№ 2240-III (2240-14) від 18.01.2001 р. із змінами) та ін. Нижче приведені витяги із законів [3].

Закон України “Про державну допомогу сім'ям з дітьми” Установити, що у 2007 році: допомога при народженні дитини - у розмірі 8500 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово при народженні дитини в сумі 3400 гривень, решта - протягом наступних 12 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, згідно із Законом N 489-V (489-16) від 19.12.2006 р.

Цей Закон відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) встановлює гарантований державою рівень матеріальної підтримки сімей з дітьми шляхом надання державної грошової допомоги з урахуванням складу сім'ї, її доходів та віку дітей і спрямований на забезпечення пріоритету державної допомоги сім'ям з дітьми у загальній системі соціального захисту населення.

Закон України “Про прожитковий мінімум". Прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. (Частина третя статті 4 в редакції Закону N 2505-IV (2505-15) від 25.03.2005) [2].

Отже, основні напрями державної демографічної політики такі:

у сфері сімейної політики та народжуваності головною метою є формування системи особистих і суспільних цінностей, орієнтованих на сім’ю з двома дітьми, зміцненні та підвищенні її виховного потенціалу як основного осередку відтворення населення. Об’єктами безпосередньої уваги держави мають бути молоді сім’ї та сім’ї з неповнолітніми дітьми;

передумовою ефективності державного регулювання міграцій є істотне зростання рівня життя та поліпшення можливостей працевлаштування економічно активного населення з отриманням заробітної плати, яка задовольняє їх потреби, на теренах України;

розв’язання проблем демографічного розвитку на регіональному рівні виходить з необхідності реалізації двох ключових взаємопов’язаних завдань: досягнення скорочення розриву у рівнях регіональних демографічних показників; забезпечення стійкого, збалансованого демографічного розвитку кожного з регіонів;

основним інструментом державного впливу є принцип диференційованого надання державної підтримки регіонам;

з огляду на обмеження фінансових ресурсів та наявність багатьох проблем у сфері демографічного розвитку необхідним є виділення пріоритетів по кожному з регіонів, обов’язкове їх узгодження з джерелами та обсягами бюджетного фінансування.

Виходячи з наявної диференціації демографічної ситуації, додатковими до загальнодержавних пріоритетів завданнями демографічного розвитку окремих регіонів України є:

Для АР Крим та Запорізької області - зниження смертності немовлят, смертності населення від вбивств та зловмисних травм. Крім того для Запорізької області - зниження смертності населення від злоякісних новоутворень, нещасних випадків, отруєнь і травм; поліпшення екологічної ситуації; підвищення тривалості життя та народжуваності. АР Крим - вирішення проблем облаштування депортованих народів.

Для Вінницької та Житомирської областей - зниження смертності населення від хвороб системи кровообігу; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку. Для Житомирської області - зниження смертності населення від хвороб органів дихання; зниження рівня безробіття.

Для Волинської, Івано-Франківської та Львівської областей - зниження смертності населення від хвороб органів дихання. Волинської та Львівської областей - запобігання нелегальним трудовим поїздкам українських громадян за кордон, транзиту та перебуванню в Україні нелегальних мігрантів.

Для Дніпропетровської та Донецької областей - зниження смертності немовлят, смертності населення від інфекційних і паразитарних хвороб, хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень; підвищення народжуваності; поліпшення екологічної ситуації.

Для Донецької області - зниження смертності населення внаслідок вбивств та зловмисних травм, нещасних випадків, отруєнь і травм; запобігання значного природного скорочення населення; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку, запобігання транзиту та перебування в Україні нелегальних мігрантів.

Для Закарпатської та Херсонської областей - зниження смертності населення від інфекційних і паразитарних хвороб. Херсонської області - зниження смертності населення від злоякісних новоутворень, вбивств та зловмисних травм, нещасних випадків, отруєнь і травм; зниження рівня безробіття. Закарпатської області - запобігання нелегальним трудовим поїздкам українських громадян за кордон, транзиту та перебуванню в Україні нелегальних мігрантів.

Для Київської, Кіровоградської областей та м. Севастополь - зниження смертності населення від злоякісних новоутворень. Для Київської області - зниження смертності населення від хвороб системи кровообігу; підвищення народжуваності. Кіровоградської області - зниження смертності населення від хвороб органів дихання, нещасних випадків, отруєнь і травм; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку.

Для Луганської та Харківської областей - зниження смертності населення від хвороб системи кровообігу; підвищення народжуваності; крім того для Луганської області - зниження смертності населення від злоякісних новоутворень, хвороб органів дихання, вбивств та зловмисних травм, нещасних випадків, отруєнь і травм; поліпшення екологічної ситуації; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку.

Для Миколаївської та Одеської областей - зниження смертності населення від інфекційних і паразитарних хвороб; крім того для Одеської області - зниження смертності населення від злоякісних новоутворень, нещасних випадків, отруєнь і травм, запобігання нелегальним трудовим поїздкам українських громадян за кордон, транзиту та перебуванню в Україні нелегальних мігрантів.

Для Полтавської та Чернігівської областей - зниження смертності населення від хвороб системи кровообігу, злоякісних новоутворень, нещасних випадків, отруєнь і травм; підвищення народжуваності; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку; крім того для: Чернігівської області - зниження смертності населення від хвороб органів дихання.

Для Рівненської та Чернівецької областей - зниження смертності немовлят; зниження рівня безробіття; крім того для Чернівецької області - запобігання нелегальним трудовим поїздкам українських громадян за кордон.

Для Сумської та Черкаської областей - зниження смертності населення від хвороб системи кровообігу, хвороб органів дихання; підвищення народжуваності; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку; крім того для Сумської області - зниження рівня безробіття та створення нових робочих місць, запобігання транзиту та перебування в Україні нелегальних мігрантів; Черкаської області - зниження смертності немовлят.

Для Тернопільської та Хмельницької областей - зниження смертності населення від хвороб органів дихання; зниження рівня безробіття; крім того для: Хмельницької області - зниження смертності населення від злоякісних новоутворень; розвиток мережі служб соціального сервісу та медичного обслуговування людей літнього віку; Тернопільської області - запобігання нелегальним трудовим поїздкам українських громадян за кордон. Для м. Києва - регулювання внутрішньодержавних міграцій, запобігання транзиту та перебуванню в Україні нелегальних мігрантів.

Результатом цих заходів має бути поетапне зменшення рівня регіональної диференціації демографічної ситуації в Україні, створення умов, за яких регіони-донори з відносно високими рівнями економічного розвитку не втрачатимуть стимулів для забезпечення покращення демографічної ситуації.

3.3 Демографічні перспективи України

Загальноєвропейські тенденції народжуваності не дають підстав очікувати істотного збільшення сумарних коефіцієнтів народжуваності впродовж наступних 10-15 років. У зв'язку з тим, що відкрите суспільство сприяє орієнтації на західні високі стандарти рівня життя, більшість сімей відмовлятиметься від народження другої дитини і дітей наступної черговості, тобто репродуктивна діяльність обмежуватиметься. Для відновлення репродуктивного здоров'я населення, яке погіршилося у період кризи, будуть потрібні додаткові витрати порівняно з тими, які здійснювалися на потреби підтримання здоров'я за звичайних умов, що також може впливати на зниження народжуваності. Втрати ненародженими внаслідок епідемії ВІЛ\СНІДу протягом 2003-2010 рр. можуть становити 100-200 тис. У зв'язку з тим, що негативні тенденції у динаміці народжуваності посилюються, ці втрати матимуть суттєвий вплив на формування молодих поколінь. Тільки після 2015р. за умов зміни репродуктивних настанов можна розраховувати на підвищення цього показника до 1,35-1,45 у розрахунку на одну жінку (рис.3.2). Слід підкреслити, що і такий варіант розвитку не забезпечуватиме навіть просте заміщення поколінь.

Рис.3.2 Прогноз сумарного коефіцієнта народжуваності

Вичерпання потенціалу демографічного зростання України визначає неможливість найближчим часом не лише розширеного, а й простого відтворення населення. Навіть за умови збільшення народжуваності до найвищого в сучасній Європі рівня (2 дитини на жінку) і зменшення смертності до найнижчого у світі рівня (середня очікувана тривалість життя при народженні - 80 років) протягом найближчого десятиліття чисельність населення України неухильно скорочуватиметься (рис.3.3).

Рис.3.3 Прогноз чисельності населення, тис. осіб

За оптимістичним варіантом прогнозу до 2026 р. загальна чисельність населення України скоротиться до 43,3 млн. осіб, а за песимістичним - до 40,4.

Загальні параметри демографічного руху змінюватимуться відповідно до коливання кількості народжених, померлих і загальної кількості населення. Депопуляція, імовірно, дещо послаблюватиметься протягом першого десятиріччя ХХІ ст. (за оптимістичним варіантом - до середини другого десятиріччя) завдяки вступу до найбільш активного репродуктивного віку когорти народжених у середині 80-х років (останнього періоду істотного підвищення народжуваності в Україні). З цього часу різниця між кількістю померлих та народжених неминуче зростатиме.

Хвилеподібний характер тенденцій смертності в Україні впродовж принаймні найближчих 20 років, значні резерви зниження смертності у допрацездатних і особливо працездатних вікових групах, адаптація населення до нових соціально-економічних умов, подолання затяжної економічної кризи, успіхи медицини в лікуванні широкого кола захворювань дають підстави розраховувати на зниження ймовірності смерті: прискорене зниження - смертності немовлят (до 7,5-8%) і дітей раннього віку, вельми помірне - жінок 16-60 років (імовірність померти, не доживши до 60 років, для 16-річних дівчат скоротиться до 7-8%) і населення старше 60 років. Найбільші зрушення (як і протягом останніх 50 років) очікуються у смертності чоловіків працездатного віку. Передбачається, що імовірність померти не доживши до 60 років для 16-річних юнаків у 2026 р. становитиме 16-21%. Практично смертність саме цього контингенту визначатиме загальний характер тенденцій смертності та тривалості життя населення України.

Кризовий стан дітородної активності населення даватиметься взнаки протягом життя багатьох поколінь на рівні не лише сім'ї, а й усього суспільства (навіть якщо цей процес і припиниться). Як наслідок, у майбутньому спостерігатиметься хвилеподібна динаміка чисельності населення і його вікових контингентів, що може перетворитися на відчутну перепону в досягненні сталого розвитку країни.

Тому за умови бездіяльності держави у сфері економічного забезпечення відтворення населення, відсутності належного розвитку систем охорони здоров'я, освіти, культури поширюватимуться особливо серед молоді наркоманія, алкоголізм, туберкульоз, ВІЛ\СНІД, венеричні та інші інфекційні захворювання. Смертність впродовж певного періоду коливатиметься у межах сучасного рівня. За таких умов до 2026 р. Україна неістотно перевищить ті показники тривалості життя населення, яких вже було досягнуто у середині 80-х років [12].

Висновок

Основними чинниками демографічної кризи є значний рівень зареєстрованого і прихованого безробіття, мізерна допомога сім’ям з дітьми і низький рівень пенсійного забезпечення більшості населення, що не задовольняє елементарних потреб людини. Все це призводить до бідності більшості населення і значно підриває здоров’я.

Сьогодні в Україні актуалізується проблема не стільки поліпшення здоров’я, як елементарного його збереження. До цього призвели соціальні й економічні чинники у поєднанні із впливом на здоров’я населення екологічної кризи, посиленої наслідками Чорнобильської катастрофи. Певну роль відіграли також несприятливі психосоціальні фактори, пов’язані із соціальним стресом, негативними змінами на рівні суспільства та особистості, а також занепад системи охорони здоров’я. Погіршення здоров’я населення має наслідком підвищення рівня смертності майже в усіх вікових групах і в усіх класах причин смерті. А стан здоров’я населення, як відомо, завжди був важливим інтегральним показником демографічного і соціального благополуччя. Високий рівень смертності призвів до відставання України від економічно розвинених країн за рівнем середньої тривалості життя на 10 - 15 років.

Безпосередній вплив на демографічну ситуацію в країні справляють міграційні процеси. Для України проблема демографічної кризи загострилася у зв’язку з поширенням такого явища, як закордонне заробітчанство. Більш як 5 млн громадян України працюють на економіку інших країн. І це найбільш активна частина українського суспільства, здебільшого - молодь. За останніми соціологічними даними, близько 10% з цього числа назавжди залишаються у країнах міграції. Несприятливо формуються і міграційні зв’язки України з близьким і далеким зарубіжжям. З 1994 р. зовнішня міграція має стійке негативне сальдо.

Підсумовуючи викладене, можна сказати що в Україні на сьогодні ще немає демографічної політики як єдності скоординованих дій, спрямованих на забезпечення демографічного благополуччя країни. Існує об’єктивна необхідність розробки концепції демографічної політики, основною метою якої має стати збереження і поліпшення здоров’я населення як одного з найважливіших пріоритетів нації, її самозбереження.

Список використаних джерел

1. Гардашук Т.В. Концептуальні параметри екологізму / НАН України; Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди. - К., 2005. - 200 с.

2. Закон України “Про прожитковий мінімум" № 489-V ( 489-16) від 19.12.2006.

3. Закон України „Про державну допомогу сім’ям з дітьми” № 489-V ( 489-16) від 19.12.2006 із змінами.

4. Зербіно Д.Д., Гжегоцький М.Р. Екологічні катастрофи у світі та в Україні. - Л., 2005.

5. Бугуцький О.А. Демографічна ситуація та використання людських ресурсів на селі. - К., 2001.

6. Васильєва Л.Й. Демографічні аспекти сучасної сім’ї // Актуальні пpобл. політики: Зб. наук. пp. - Одеса, 1997. - Вип.1-2.

7. Вовканич С.Й., Цапок С.О. Регіональний демоpозвиток: тенденції та парадокси // Україна в XXI столітті: концепції та моделі економічного розвитку: Матеріали доп. V Міжнаp. конгp. укp. економістів. Львів 2000 р.

8. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції "Сучасні проблеми охорони довкілля, раціонального використання водних ресурсів та очистки природних і стічних вод": 12-15 квітня 2005 р. - К.: Знання, 2005. - 116 с.

9. Позняк О.В., Шевчук П. Є., Шишкін В.С. Методика демографічного прогнозування // Статистика України. - 2000. - Вип.4. - С.66-73.

10. 10. Старостенко Г.Г. Методологія і практика досліджень відтворення населення України (регіональний аспект): Монографія. - К.: УФЕІ, 2007. - 270 с.

11. Економічний словник-довідник / За ред. С.В. Мочерного. - К: Femina, 1995.

12. Мельник С. Державна регіональна політика // Україна: аспекти праці. - №4, 2006.

13. Приймак В. Демографічні процеси в Україні // Україна: аспекти праці. - №1, 2007.

14. Регіональна політика України / За ред. Н.Г. Курдюкової. - К.: Наук. думка, 2005.

15. Розміщення продуктивних сил і регіоналістика / Д.М. Тешенко. - К., 2002.

16. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Підручник / За заг. ред. д-ра екон. наук, проф., чл. - кор. НАН України С.І. Дорогунцова. - К.: КНЕУ, 2005.

17. Розміщення продуктивних сил: Підручник / В.В. Ковалевський та ін.; За ред.В. В. Ковалевський, О.Л. Михайлик, В.Ф. Семенова. - К: Товариство „Знання", 2008.

18. Словник-довідник з економіки і соціальної географії світу / П.О. Масля, Я.Б. Олійник. - К.: Лібра, 2006.

19. Стешенко В.С. Природний рух населення України: загальна характеристика. - К: Здоров`я, 2001.

20. Хамра О.У. Міграційні процеси в Україні: здоров`я та відтворення народу України: Матеріали конференції. - К.: Здоров`я, 2006.

Додатки

Додаток А

Чисельність населення на 1 січня 2008 року

Таблиця 1

	На 1 січня 2008 року			Середня чисельність населення за 2007 рік
	все населення	міське	сільське	все населення	міське	сільське
Україна	47280,8	32009,3	15271,5	47451,6	32077,0	15374,6
Автономна Республіка Крим	1994,3	1254,0	740,3	1999,7	1256,3	743,4
Вінницька	1720,1	813,1	907,0	1728,2	813,7	914,5
Волинська	1044,8	526,2	518,6	1046,8	526,2	520,6
Дніпропетровська	3476,2	2893,5	582,7	3489,5	2902,6	586,9
Донецька	4671,9	4217,1	454,8	4696,4	4237,8	458,6
Житомирська	1345,3	760,2	585,1	1352,5	762,3	590,2
Закарпатська	1248,5	462,5	786,0	1249,8	463,0	786,8
Запорізька	1877,2	1427,7	449,5	1884,9	1430,2	454,7
Івано-Франківська	1393,6	590,6	803,0	1395,7	590,4	805,3
Київська	1778,9	1050,1	728,8	1786,4	1050,8	735,6
Кіровоградська	1083,9	659,2	424,7	1092,0	662,9	429,1
Луганська	2440,3	2105,4	334,9	2456,4	2118,0	338,4
Львівська	2588,0	1549,8	1038,2	2593,2	1550,2	1043,0
Миколаївська	1229,5	821,9	407,6	1235,0	823,9	411,1
Одеська	2415,7	1594,6	821,1	2422,9	1598,4	824,5
Полтавська	1572,5	935,5	637,0	1581,5	938,4	643,1
Рівненська	1160,7	546,3	614,4	1162,4	546,3	616,1
Сумська	1243,9	815,2	428,7	1252,8	819,3	433,5
Тернопільська	1119,6	478,5	641,1	1123,1	480,1	643,0
Харківська	2848,4	2251,5	596,9	2857,5	2255,6	601,9
Херсонська	1138,2	687,1	451,1	1144,0	690,1	453,9
Хмельницька	1388,0	724,2	663,8	1394,6	724,4	670,2
Черкаська	1357,1	740,6	616,5	1364,8	742,3	622,5
Чернівецька	911,5	372,6	538,9	913,0	372,7	540,3
Чернігівська	1187,7	709,0	478,7	1197,3	711,9	485,4
м. Київ	2666,4	2666,4	х	2652,7	2652,7	х
Севастополь (міськрада)	378,6	356,5	22,1	378,5	356,5	22,0

Доаток Б

Загальні коефіцієнти народжуваності і смертності, природного приросту, шлюбності та розлучуваності (на 1000 жителів)

	Кількість народ-жених	Кількість померлих	Природний приріст	Кількість померлих у віці до.1 року	Кількість шлюбів	Кількість розлучень
Україна	9,0	16,0	-7,0	9,6	5,9	3,6
Автономна Республіка Крим	9,0	15,1	-6,1	9,1	5,7	4,0
Вінницька	9,0	16,9	-7,9	8,0	5,7	3,5
Волинська	11,9	14,5	-2,6	7,8	6,3	2,8
Дніпропетровська	8,9	17,0	-8,1	10,6	5,8	4,1
Донецька	7,6	17,5	-9,9	12,0	5,5	3,8
Житомирська	9,8	18,3	-8,5	9,4	5,9	3,8
Закарпатська	12,4	12,4	-0,0	8,4	6,4	2,3
Запорізька	8,5	16,3	-7,8	10,1	5,6	3,9
Івано-Франківська	10,7	12,9	-2,2	10,4	6,6	3,1
Київська	9,0	17,6	-8,6	8,8	6,3	3,7
Кіровоградська	8,6	18,3	-9,7	9,8	5,0	4,0
Луганська	7,3	17,9	-10,6	10,4	5,5	4,1
Львівська	10,1	13,1	-3,0	10,1	6,3	2,6
Миколаївська	9,0	16,3	-7,3	8,1	5,5	4,1
Одеська	9,6	16,0	-6,4	10,5	6,0	3,6
Полтавська	7,5	18,4	-10,9	7,4	5,2	3,7
Рівненська	12,5	13,6	-1,1	9,6	6,4	2,7
Сумська	7,2	18,7	-11,5	8,9	5,0	3,6
Тернопільська	9,9	14,4	-4,5	10,9	6,5	3,1
Харківська	8,0	16,4	-8,4	9,8	5,7	3,9
Херсонська	9,1	15,5	-6,4	9,0	5,3	4,0
Хмельницька	9,1	16,5	-7,4	9,4	6,1	3,5
Черкаська	7,7	18,1	-10,4	8,7	5,0	4,1
Чернівецька	10,6	13,1	-2,5	10,8	6,8	3,4
Чернігівська	7,5	20,7	-13,2	11,2	4,9	3,3
м. Київ	9,8	10,7	-0,9	6,8	7,1	3,9
Севастополь (міськрада)	9,7	14,5	-4,8	8,9	8,1	5,1

У розрахунку на 1000 живонароджених

Додаток В

Природний рух населення за 2008 рік

Абсолютні дані чисельності народжених і померлих, природного приросту, кількості зареєстрованих шлюбів та розлучень

	Кількість народ-жених	Кількість померлих	Природний приріст	Кількість померлих у віці до 1 р.	Кількість шлюбів	Кількість розлучень
Україна	427259	761263	-334004	4026	278230	173163
Автономна Республіка Крим	17941	30150	-12209	161	11433	7900
Вінницька	15525	29283	-13758	123	9922	6118
Волинська	12468	15175	-2707	96	6644	2883
Дніпропетровська	31035	59349	-28314	320	20151	14318
Донецька	35525	82264	-46739	413	25772	18030
Житомирська	13265	24724	-11459	122	8023	5146
Закарпатська	15472	15518	-46	127	8044	2873
Запорізька	16091	30679	-14588	159	10540	7419
Івано-Франківська	14992	18031	-3039	152	9207	4300
Київська	16016	31474	-15458	139	11309	6529
Кіровоградська	9392	19933	-10541	91	5437	4414
Луганська	17856	43939	-26083	185	13431	10135
Львівська	26255	34087	-7832	260	16282	6753
Миколаївська	11059	20181	-9122	90	6836	5029
Одеська	23343	38864	-15521	242	14430	8799
Полтавська	11792	29135	-17343	88	8198	5873
Рівненська	14558	15811	-1253	137	7389	3099
Сумська	9066	23463	-14397	81	6203	4543
Тернопільська	11094	16180	-5086	118	7298	3440
Харківська	22782	46778	-23996	216	16161	11049
Херсонська	10363	17744	-7381	95	6077	4623
Хмельницька	12647	23060	-10413	117	8496	4948
Черкаська	10524	24702	-14178	93	6863	5604
Чернівецька	9711	11958	-2247	102	6231	3121
Чернігівська	8922	24803	-15881	100	5905	4008
м. Київ	25884	28487	-2603	168	18875	10295
Севастополь (міськрада)	3681	5491	-1810	31	3073	1914

мвмв

Авторское мнение может не совпадать с мнением редакции портала
Перепечатка материалов без ссылки на наш сайт запрещена