Розвиток освіти як напрям соціальної політики

Розвиток освіти як напрям соціальної політики

МІНІСТЕРСТО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩІЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

"ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ"

Реферат

на тему: "Розвиток освіти як напрям соціальної політики"

Запоріжжя, 2010

Содержание

Вступ

1. Освіта - пріоритетна галузь соціально-економічного розвитку суспільства

2. Мета і пріоритетні напрями соціальної політики щодо розвитку освіти

3. Розвиток освіти в Україні, що є невід'ємно пов'язаним із становленням української держави

Висновок

Cписок використаної літератури

Вступ

Розвиток освіти в Україні невід'ємно пов'язаний із становленням української держави. За роки незалежності України створена нова законодавча та нормативно-правова база функціонування освітньої галузі, системно здійснюється реформування та модернізація її структури, змісту, форм та методів навчання, удосконалюється управління закладами освіти на основі принципів гуманізму та демократії [1].

Докорінні зміни в системі освіти визначаються стратегією випереджувального інноваційного розвитку і відбуваються у контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні загальнолюдські цінності. Сьогодні в Україні в цьому напрямі здійснюють практичні заходи. Організовано широке впровадження в освітню галузь принципів Болонського процесу. Освіта в Україні має розгалужену структуру: від дошкільних навчально-виховних закладів до університетів, академій, інститутів, коледжів.

Тому зміст та актуальність теми освіти полягає у забезпеченні передання та засвоєння підростаючим поколінням досвіду старших поколінь, змісту соціальної культури з метою його розвитку. Цей досвід охоплює: знання про природу, суспільство, техніку і способи мислення; досвід здійснення відомих способів діяльності, що втілюються разом зі знаннями в уміннях і навичках особистості, яка засвоїла цей досвід; досвід творчої, пошукової діяльності щодо вирішення нових проблем, які постають перед суспільством, потребують самостійного перетворення раніше засвоєних знань і умінь у нових ситуаціях, формування нових способів діяльності на основі вже відомих; досвід ціннісного ставлення до об’єктів або засобів діяльності людини, його вияв у ставленні до довколишнього світу, інших людей.

Предмет роботи - освіта і соціальна політика на Україні.

Об’єкт роботи - розвиток освіти як напрям соціальної політика.

Мета роботі - визначення розвитку освіти як напрямку соціальної політики.

Для досягнення мети необхідно визначити наступні завдання:

визначити поняття "освіта";

вивчити освіту як пріоритетну галузь соціально-економічного розвитку суспільства;

з’ясувати мету і пріоритетні напрями соціальної політики щодо розвитку освіти;

дослідити розвиток освіти в Україні, що є невід'ємно пов'язаним із становленням української держави.

1. Освіта - пріоритетна галузь соціально-економічного розвитку суспільства

Поняття “освіта" в контексті гуманістичної парадигми переживає суттєву трансформацію. Освіта є складовою виховання, але дещо вужчою категорією. Під нею розуміють усе те, що сприяє формуванню світогляду особистості, її професійних знань, навичок і вмінь. Сюди входить здобуття спеціально запланованої певної суми знань та їх систематизація. Освіта - сукупність знань, умінь, навичок, поглядів і переконань, а також певний рівень розвитку пізнавальних сил та практичної підготовки, що досягаються в результаті цілеспрямованої навчально-виховної роботи [1, 214].

“Смисл і ціль освіти - людина у постійному розвитку, її духовне становлення, гармонізація її відносин з собою та іншими людьми, зі світом... Система освіти створюється для людини, функціонує і розвивається в її інтересах, слугує повноцінному розвитку особистості і в ідеалі її призначення - щастя людини” [2, 12-13].

“Гармонійно розвинена особистість має бути головною метою і змістом усієї системи освіти. Замість пріоритету держави в освітянському просторі на перше місце має бути поставлена людина... орієнтація на людину, фундаментальні цінності, рішуча демократизація освіти - ось ті підвалини, на яких має базуватися освіта третього тисячоліття", - підкреслює В.Г. Кремень. [3, 11]

Відповідно, в теорії навчання поняття “освіта" має вживатись в трьох значеннях:

1) Як процес інтелектуальної підготовки особистості учня до умов життя в суспільстві шляхом засвоєння систематизованих знань і формування на їх основі навичок, вмінь і світогляду: “Під освітою розуміється процес входження людини в життя суспільства, в цілісний світ живої і “неживої” природи" [2, 12-13].

2) Як результат процесу навчання та рівень досягнення освіченості, сформованості навичок і вмінь: “Кінцевий підсумок освіти - внутрішній стан людини на рівні потреби пізнавати нове, здобувати знання, виробляти матеріальні і духовні цінності і допомагати ближньому, бути добротворцем” [2, 12-13].

3) Як сукупність навчально-виховних настанов. У цьому аспекті, на думку І.Д. Беха, особливе значення має категорія “ставлення” в контексті розвитку образу “Я” особистості". Ця категорія є ключовою для формування й розвитку особистості учня в педагогічному процесі, оскільки за його допомогою розкривається становлення смислового зв’язку, єдність навчально-пізнавальної та професійної діяльності особистості учня, позитивна спрямованість його ціннісних орієнтацій. В особистісно орієнтованому навчанні важливу роль відіграють гуманні стосунки між його учасниками: “... Гуманне ставлення - це ставлення перехідне від взаємин за потребою до взаємин за сформованим гуманним мотивом", тому що “ в центрі гуманного педагогічного процесу має бути не метод, не спосіб, а сама дитина, її почуття, переживання і проблеми” [4, 80-83].

Американські вчені виділяють функції шкільної освіти:

Соціалізація - передача підростаючому поколінню культурних цінностей і норм, забезпечення культурного зв’язку між поколіннями.

Культурна інновація - розвиток причинного мислення, яке сприяє виникненню нових ідей та їх розвитку.

Соціальна інтеграція - проявляється в тому, що шкільна освіта допомагає перетворити різнорідну множину людей в єдине суспільство.

Соціальна розстановка - виявляється в тому, що шкільна освіта допомагає виявити здібності школярів, які перетворюються на основу статусу людини в суспільстві.

Отже, освіта-це водночас і процес, і результат засвоєння учнями певних систематизованих знань, навичок і вмінь, формування наукового світогляду, моральних та інших якостей, розвитку творчих сил і здібностей.

Національна система освіти нині потребує теоретико-методологічного

обґрунтування основних напрямів свого становлення й розвитку. Ці напрями визначені Законом України “Про освіту", Державною національною програмою “Освіта: "Україна XXI століття", Національною програмою розвитку освіти України в XXI столітті.

В Законі України “Про освіту” підкреслено, що освіта - це основа інтелектуального, культурного, духовного, соціального й економічного розвитку суспільства і держави [6].

Багато проблем, які повинні розв’язуватися в нашій державі, мають світовий характер. У документах ЮНЕСКО XXI століття оголошене століттям освіти, і при цьому йдеться про кризу освіти в усьому світі та необхідність розробки суттєво нової моделі. Основними напрямами реформування освітніх систем у світі є: загальнопланетарний глобалізм, гуманізація і демократизація освіти; культурознавча соціалізація та екологізація змісту навчання; міждисциплінарна інтеграція в технології освіти; орієнтація на її безперервність, розвиток та громадські функції.

Методологічною основою розвитку національної системи освіти мають бути гуманістична концепція й особистісний підхід. Тільки гуманізація національної системи освіти, її переорієнтація на особистість учня, визначення необхідності індивідуального й диференційованого підходу в навчальному процесі, активне формування в учнів механізмів самонавчання, саморозвитку, самовиховання й самоактулізації з урахуванням максимального вияву потенційних здібностей кожного з них сприяють подоланню кризи в освіті та повній реалізації вимог суспільства до освіти.

Провідні принципи реформи всієї національної освіти визначені в Державній національній програмі “Освіта: "Україна XXI століття":

демократизація освіти й розширення автономії навчальних закладів з урахуванням розвитку партнерства учнів, студентів і педагогів;

гуманізація освіти, що полягає в утвердженні людини як найвищої соціальної цінності;

гуманітаризація освіти, покликана формувати у свідомості учнів цілісну картину світу, розвивати їхню духовність, культуру особистості і планетарне мислення;

національна спрямованість освіти, її гармонійне поєднання з національною історією і народними традиціями;

безперервність освіти, перетворення її на процес, що триває протягом усього життя людини;

неподільність навчання і виховання, їх органічна єдність [7, 8-9].

Відповідно, провідними тенденціями розвитку національної системи освіти мають бути:

Орієнтація на людський вимір в освітній діяльності, на визначення цінності особистості учня та її гідності: “Орієнтація навчально-виховного процесу... на самоцінність життя, творчості, особистісного успіху людини, реалізація принципів полікультурної взаємодії суб’єктів освіти та рефлексивно-акмелогічної оптимізації життєдіяльності" [8, 29];

усвідомлення педагогами суб’єктності учня в навчальному процесі та її забезпечення: “Дитина - не глина, з якої можна виліпити все, що завгодно: вона особистість, яка бере з освітньо-виховних впливів лише бажане для неї" [2, 5];

спрямованість навчального процесу до учня, на формування в цьому процесі його особистості;

подолання відчуження культури і науки від освіти, орієнтація освіти на гуманістичні цінності світової, національної і професіональної діяльності;

перенесення акценту з викладацької діяльності педагога на пізнавальну діяльність учня, на формування творчої методики його самонавчання та самоактуалізації, в тому числі й навчально-пізнавальної діяльності;

перехід від традиційних, інформативних, монологічних методів і форм навчання до діалогічних: “Одним з найістотніших механізмів “окультурення" цивілізації і, зокрема, її освітньої складової є дедалі ширше запровадження парадигми діалогу" [9, 40];

комп’ютеризація і технологізація навчання;

цілеспрямоване впровадження особистісно орієнтованих технологій навчання [1, 217-219].

2. Мета і пріоритетні напрями соціальної політики щодо розвитку освіти

 

Мета соціальної політики щодо розвитку освіти полягає у створенні умов для розвитку особистості і творчої самореалізації кожного громадянина України, вихованні покоління людей, здатних ефективно працювати і навчатися протягом життя, оберігати й примножувати цінності національної культури та громадянського суспільства, розвивати і зміцнювати суверенну, незалежну, демократичну, соціальну та правову державу як невід'ємну складову європейської та світової спільноти [9].

Пріоритетними напрямами соціальної політики щодо розвитку освіти є:

Особистісна орієнтація освіти;

Формування національних і загальнолюдських цінностей;

Створення для громадян рівних можливостей у здобутті освіти;

Постійне підвищення якості освіти, оновлення її змісту та форм організації навчально-виховного процесу;

Розвиток системи безперервної освіти та навчання протягом життя;

Пропаганда здорового способу життя;

Розширення україномовного освітнього простору;

Забезпечення освітніх потреб національних меншин;

Забезпечення економічних і соціальних гарантій для професійної самореалізації педагогічних, науково-педагогічних працівників, підвищення їх соціального статусу;

Розвиток дошкільної, позашкільної, загальної середньої освіти у сільській місцевості та професійно-технічної освіти;

Органічне поєднання освіти і науки, розвиток педагогічної та психологічної науки, дистанційної освіти;

Запровадження освітніх інновацій, інформаційних технологій;

Створення індустрії сучасних засобів навчання і виховання, повне забезпечення ними навчальних закладів;

Створення ринку освітніх послуг та його науково-методичного забезпечення;

Інтеграція вітчизняної освіти до європейського та світового освітніх просторів [8].

Держава повинна забезпечувати:

виховання особистості, яка усвідомлює свою належність до Українського народу, сучасної європейської цивілізації, орієнтується в реаліях і перспективах соціокультурної динаміки, підготовлена до життя і праці у світі, що змінюється;

збереження та збагачення українських культурно-історичних традицій, виховання шанобливого ставлення до національних святинь, української мови, а також до історії та культури всіх корінних народів і національних меншин, які проживають в Україні, формування культури міжетнічних і міжособистісних відносин;

виховання людини демократичного світогляду, яка дотримується громадянських прав і свобод, з повагою ставиться до традицій, культури, віросповідання та мови спілкування народів світу;

формування у дітей та молоді сучасного світогляду, розвиток творчих здібностей і навичок самостійного наукового пізнання, самоосвіти і самореалізації особистості;

підготовку кваліфікованих кадрів, здатних до творчої праці, професійного розвитку, освоєння та впровадження наукоємних та інформаційних технологій, конкурентоспроможних на ринку праці;

створення умов для розвитку обдарованих дітей та молоді;

підтримку дітей та молоді з особливостями психічного і фізичного розвитку;

стимулювання у молоді прагнення до здорового способу життя;

розвиток дитячого та юнацького спорту, туризму;

етичне, естетичне виховання;

екологічну, правову, економічну освіту;

наступність і безперервність освіти;

інноваційний характер навчально-виховної діяльності;

різноманітність типів навчальних закладів, варіативність навчальних програм, індивідуалізацію навчання та виховання;

моніторинг освітнього процесу, зростання якості освітніх послуг;

створення умов для ефективної професійної діяльності педагогічних, науково-педагогічних працівників відповідно до їх ролі у суспільстві [11].

Загалом на сьогоднішній день в Україні оновлено законодавчу базу освіти:

1. "Про освіту";

2. "Про загальну середню освіту";

3. "Про дошкільну освіту";

4. "Про вищу освіту";

5. "Про позашкільну освіту";

6. "Про професійно-технічну освіту".

3. Розвиток освіти в Україні, що є невід'ємно пов'язаним із становленням української держави

За роки незалежності України створена нова законодавча та нормативно-правова база функціонування освітньої галузі, системно здійснюється реформування та модернізація її структури, змісту, форм та методів навчання, удосконалюється управління закладами освіти на основі принципів гуманізму та демократії.

Докорінні зміни в системі освіти визначаються стратегією випереджувального інноваційного розвитку і відбуваються у контексті європейської інтеграції з орієнтацією на фундаментальні загальнолюдські цінності. Сьогодні в Україні в цьому напрямі здійснюють практичні заходи. Організовано широке впровадження в освітню галузь принципів Болонського процесу. Освіта в Україні має розгалужену структуру: від дошкільних навчально-виховних закладів до університетів, академій, інститутів, коледжів [11].

Сьогодні мережа освіти включає 40,9 тисяч навчальних закладів у тому числі: 15 тисяч дошкільних, 20,3 тисяч загальноосвітніх, 2,1 тисячі позашкільних, 930 професійно-технічних та 956 вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації, в тому числі 93 с статусом "національний".

Відродження, розбудова і реформування національної системи освіти - найважливіша складова суспільного, економічного життя країни. Метою державної освітньої політики України є всебічний розвиток особистості, формування свідомої громадянської позиції, спрямованої на збереження та примноження цінностей національної культури і громадянського суспільства.

Обов'язковою первинною складовою системи безперечно є дошкільна освіта. Нині в Україні функціонує 1,5 тис. дошкільних закладів, у яких навчається и виховується 1,81 млн. дітей. В Україні працює 1824 навчально-виховних комплексів „школа-дитячий садок" із контингентом 84 тис.636 дітей. Триває процес створення нових типів дошкільних навчальних закладів: художньо-естетичного, фізкультурно-оздоровчого, гуманітарного та інших напрямків.

В Україні проводиться різнопланова робота щодо повного охоплення "навчанням усіх дітей шкільного віку. В країні діє 20268 загальноосвітніх навчальних закладів різних типів, в яких здобувають загальну середню освіту 4 млн.672 тис. учнів [5].

Предметом постійної уваги держави є забезпечення доступу до якісної освіти, утримання, навчання й виховання дітей сиріт та дітей, які залишилися без піклування батьків і дітей з особливими потребами. З цією метою зростає кількість спеціальних шкіл, шкіл-інтернатів, дитячих будинків, навчальних закладів компенсую чого типу. Розробляється положення про принципово новий тип навчального закладу І ступеня "Школа-родина".

За оцінками міжнародних експертів на сьогодні Україна є прикладом для наслідування іншими країнами Європейського співтовариства щодо задоволення освітніх проблем національних меншин. В Україні функціонує мережа загальноосвітніх навчальних закладів, у яких навчально-виховний процес здійснюється російською, угорською, румунською (молдавською), кримськотатарською та польською мовами, а саме: функціонують 1594 школи з російською мовою навчання, 69 - угорською, 94 - румунською, 9 - молдавською, 14 - кримськотатарською, 4 - польською. Окрім того, функціонує 2140 загальноосвітніх навчальних закладів, у яких навчання здійснюється двома і більше мовами, зокрема: українською і російською - 2068 (1168214 учнів); українською і угорською - 30 (9332 учнів), українською і румунською - 8 (2949 учнів); українською і молдовською - 3 (1320 учнів); українською і польською - 2 (1082 учні).

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або меншин" у багатьох загальноосвітніх навчальних закладах російська, румунська, молдавська, угорська, польська, болгарська, новогрецька, гагаузька, ромська мови, а також іврит та ідіш вивчаються як навчальні предмети; вірменську, кримчацьку, караїмську ж мови вивчають у недільних школах [3].

З кожним роком розширюється мережа загальноосвітніх навчальних закладів для обдарованої молоді. В Україні функціонувало 909 гімназій, ліцеїв та колегіумів, в яких навчалося 295,4 тис. учнів, 2040 навчально-виховних комплексів (405,7 тис. учнів). Взагалі в Україні ведеться постійна різнобічна робота з пошуку, навчання і виховання талановитої молоді - майбутнього інтелекту держави. І найбільш ефективною формою виявлення юних талантів стали учнівські предметні олімпіади, турніри та конкурси.

У 2007 н. р. у всеукраїнських учнівських олімпіадах з базових предметів взяло участь близько 3 млн. учнів, 983 з них стали переможцями; 26 школярів гідно представляли Україну у Міжнародних учнівських олімпіадах, виборовши 25 медалей різного статусу: 6 золотих, 5 срібних і 14 бронзових. У 2006 року успішно реалізовано зовнішнє тестування знань. Усі учні вступають до вузів на підставі оцінок зовнішнього тестування.

В Україні приділяється значна увага позашкільній освіті. Майже 1,2 млн. дітей та підлітків одночасно з навчанням у школі навчаються і в позашкільних закладах освіти, яких нараховується майже 2,5 тисячі. В них створені належні умови для здобуття додаткових знань, умінь і навичок за інтересами, забезпечення інтелектуального, духовного розвитку, підготовки до активної професійної та громадської діяльності. [9]

Ключова роль в забезпеченні якісної освіти належить учителю. Нині в Україні працює понад 512 тисяч педагогів. З метою стимулювання їхньої активної участі у становленні і розвитку національної системи освіти засновано щорічний Всеукраїнський конкурс "Учитель року". Вже відбулося 11 таких конкурсів, в яких взяло участь більш як 150 тис. учителів, у тому числі понад 1,5 тис. у фінальних етапах. Переможці конкурсу відзначаються високою державною нагородою - присвоєнням звання "Заслужений учитель України".

Затверджено Комплексну програму забезпечення загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладів сучасними технічними засобами навчання із природничо-математичних і технологічних дисциплін.

Особливу роль відіграє система професійно-технічної освіти, яка органічно пов'язана із суспільним виробництвом і повинна забезпечувати відтворення трудових ресурсів держави. Сьогодні в Україні діє 930 професійно-технічних навчальних закладів, з яких 333 готують робітничі кадри для промисловості, 185 - для будівництва, 270 - для агропромислового комплексу, 142 - для сфери послуг. З метою формування ступеневої професійно-технічної освіти, підготовки висококваліфікованого робітничого потенціалу, перенавчання працюючих робітників на нові технології та роботу з новими матеріалами створено 194 вищих професійних училищ та центрів професійно-технічної освіти, 497 професійних ліцеїв, що здійснюють підготовку робітників високого рівня кваліфікації з технологічно складних, наукоємних професій. Отримують освітньо-кваліфікаційний рівень "кваліфікований робітник" близько півмільйона осіб, 65 відсотків з яких отримують повну загальну середню освіту. У всіх типах навчальних закладів загалом було охоплено понад 500 тисяч чоловік.

Одним із вирішальних факторів становлення професійно-технічної освіти є її кадрове забезпечення. Сьогодні в системі працює 49,9 тисяч педагогічних працівників, з них 23,8 тисяч майстрів виробничого навчання та 17,9 тисяч викладачів.

За участю Європейського фонду освіти та країн-донорів в Україні сьогодні реалізується міжнародний проект "Реформування професійно-технічної освіти в Україні".

Проводиться робота над інтеграцією професій, скорочення їх кількості. Затверджено державний перелік професій. Сьогодні розроблені державні стандарти на 204 робітничі професії (40%) з їх відповідним методичним забезпеченням [5].

2007 рік став вирішальним у застосуванні комп`ютерної техніки. Протягом двох років поставлено 806 сучасних навчальних комп’ютерних комплексів, що становить понад 12 тис. комп’ютерів, підготовлено 105 регіональних тренерів - методистів з числа викладачів професійно-технічних навчальних закладів та підготовлено 2500 педагогічних працівників за програмою „Інтел".

Традиційним вже стало проведення Всеукраїнських конкурсів фахової майстерності серед учнів професійно-технічних навчальних закладів. У 2007 році були проведені п’ять конкурсів з професій „електрогазозварник”, „кравець", „токар", „столяр будівельний", „слюсар з ремонту автомобілів".

За результатами конкурсів були визначені 30 переможців та призерів (це учні, які здобули І-ІV місця) - стипендіати Президента України.

Вища освіта є могутнім фактором розвитку духовної культури українського народу, відтворення продуктивних сил суспільства. Ця складова гуманітарної сфери спрямована на забезпечення фундаментальної наукової, загальнокультурної й професійно-практичної підготовки особистості, формування інтелектуального потенціалу нації та всебічний розвиток особистості як найвищої цінності суспільства. [9]

Суттєво реформується мережа вищих навчальних закладів. Значна частина вищих навчальних закладів передається до сфери управління Міністерства освіти і науки України. Нині система вищої освіти нараховує 966 вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети), з них 670 вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації, у тому числі 586 державної форми власності та 84 - інших форм власності. Загальна чисельність студентів таких закладів становить 593 тис., або у розрахунку на 10 тис. населення - 125 осіб.

Мережа вищих навчальних закладів ПІ-ІУ рівнів акредитації налічує 339 закладів, у тому числі 235 державної форми власності і 104 - недержавної форми власності. Серед них функціонує 141 університет, 63 академії, 135 інститутів. Зазначимо, що усі ці типи вищих навчальних закладів за своїм статусом відповідають статусу європейських університетів.

Статус національного мають 93 вищі навчальні заклади. В університетах, академіях, інститутах навчається 1,8 млн. студентів.

Навчально-виховний процес і науково-дослідницьку діяльність у вищій школі ведуть 90,5 тисяч викладачів, серед них 7,9 тис. докторів та 42,2 тис. кандидатів наук, 7,5 тис. професорів і 31,6 тис. доцентів. У вищих навчальних закладах діє розгалужена мережа аспірантури і докторантури.

Систему післядипломної освіти складають майже 600 навчальних закладів. Щорічно в них навчається понад 330 тис. фахівців, у тому числі біля 30 тис. отримують другу вищу освіту.

Прагнучи статусу розвиненої, Україна сприяє і всіма заходами підтримує розвиток освіти, зростання інтелектуального потенціалу суспільства. В контексті стратегічного значення для вищої школи України буде мати приєднання до Болонської декларації.

Усвідомлюючи роль міжнародної співпраці та необхідність широкої інтеграції до світового науково-освітнього простору Міністерство освіти і науки України приділяє зазначеному напрямку діяльності особливу увагу і постійно розширює та вдосконалює нормативно - правову базу міжнародного співробітництва.

Найбільш важливою є Угода про науково-технічне співробітництво між Україною та Європейським співтовариством, яка надає можливість інтегрувати вітчизняну освіту і науку в загальноєвропейський простір.

Міністерство освіти і науки України - центральний орган державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері освіти і науки. Міністерство бере участь у визначенні державної політики в галузі освіти та науки і здійснює її реалізацію, професійної підготовки кадрів, розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти освіти, встановлює державні стандарти знань з кожного предмету, визначає нормативи матеріально-технічного, фінансового забезпечення закладів освіти та наукових установ, забезпечує зв'язок з навчальними закладами та державними органами освіти інших країн з питань, що входять до його компетенції.

Висновок

Освіта - основа розвитку особистості, суспільства, нації та держави, запорука майбутнього України. Вона є визначальним чинником політичної, соціально-економічної, культурної та наукової життєдіяльності суспільства. Освіта відтворює і нарощує інтелектуальний, духовний та економічний потенціал суспільства.

Освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету і конкурентоспроможності держави на міжнародній арені.

В умовах становлення в Україні громадянського суспільства, правової держави, демократичної політичної системи освіта має стати найважливішим чинником гуманізації суспільно-економічних відносин, формування нових життєвих орієнтирів особистості.

Передумовою утвердження розвинутого громадянського суспільства є підготовка освічених, моральних, мобільних, конструктивних і практичних людей, здатних до співпраці, міжкультурної взаємодії, які мають глибоке почуття відповідальності за долю країни, її соціально-економічне процвітання.

Освіта має активно сприяти формуванню нової ціннісної системи суспільства - відкритої, варіативної, духовно та культурно наповненої, толерантної, здатної забезпечити становлення громадянина і патріота, консолідувати суспільство на засадах пріоритету прав особистості, зменшення соціальної нерівності.

Зміст освіти повинен відповідати соціальному замовленню суспільства

(завданням всебічного розвитку людини), забезпечувати високу наукову і практичну значущість навчального матеріалу. Він має враховувати реальні можливості процесу навчання (закономірність, принципи, методи, організаційні форми, рівень загального розвитку школярів, стан навчально-методичної та матеріальної бази школи), забезпечувати соціально детерміновану єдність у конструюванні та реалізації змісту освіти з позиції навчальних предметів, що вивчаються у школі.

Також, як висновок необхідно виділити наступні проблеми освіти, що потребують вирішення з боку держави:

1. Недостане фінансування (у 2007, 2008 роках виділено 7% ВНД).

2. Залишається актуальна проблема якості освіти.

3.10 років держава неспроможна забезпечити правовий статус освітян відповідно до вимог закону.

Cписок використаної літератури

1.                Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. Посібник. - К.: Либідь, 2002.

2.                Зязюн І.А. Концептуальні засади теорії освіти в Україні // Педагогіка і психологія професіональної освіти. 2000. № 1.

3.                Кремень В.Г. Національна освіта як соціокультурне явище // Учитель. 1999. № 11-12.

4.                Сущенко А.В. Декотрі концептуальні положення виховання гуманних стосунків у шкільному педагогічному процесі // Педагогіка і психологія. 1999. №1.

5.                Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. - К.: Видавничий центр “Академія", 2000.

6.                Закон України “Про освіту” // Голос України. 1997. № 77.

7.                Державна національна програма “Освіта: "Україна XXI століття". К., 1994.

8.                Черепанова С.О. Філософія освіти: буття людини в універсумі культури // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Філософія освіти: Зб. наук. праць. Львів, 1999. Вип.4.

9.                Балл Г.О. Духовність професіонала і педагогічне сприяння її ставленню: орієнтири психологічного аналізу // Професійна освіта: педагогіка і психологія / За ред. Т. Левицького, І, Зязюна, І. Вільш, Н. Ничкало. Ченстохова; Київ, 2000.

10.           Закон України “Про загальну середню освіту” // Законодавство України про загальну середню освіту. Бюлетень законодавства і юридичної політики України. - К., 1999. - № 9.

11.           www.polit.com.ua.