Соціалізація молоді, позбавленої батьківського піклування

Соціалізація молоді, позбавленої батьківського піклування

«СОЦІАЛІЗАЦІЯ МОЛОДІ, ПОЗБАВЛЕНОЇ БАТЬКІВСЬКОГО ПІКЛУВАННЯ, В УМОВАХ СОЦІАЛЬНОГО ГУРТОЖИТКУ»

План

Вступ

1. Загальне поняття «соціальний гуртожиток»

2. Основні напрями роботи спеціалістів соціального гуртожитку

3. Принципи роботи фахівців соціального гуртожитку

4. Прийоми успішної соціалізації молоді, позбавленої батьківського піклування, в умовах соціального гуртожитку

Висновок

Використана література

Вступ

Сучасний рівень розвитку суспільства характеризується стрімкими змінами економічної, політичної, соціальної та культурної сфери життя. На превеликий жаль, разом з цим швидко зросла кількість осіб, влаштованих у заклади всіх форм власності для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Лише протягом 2005 року в Україні до будинків дитини потрапило 3606 дітей, у дитячі будинки – 5090 осіб, в інтернати – 3210 осіб, і з кожним роком показники ростуть.

Проблемам дитячого сирітства, особливостям розвитку та процессам соціалізації цієї категорії населення свого часу приділялася суттєва увага. Так, положення про соціалізацію особистості вивчали О.Л. Кононко, Н.М. Лавриченко, Г.М. Лактіонова, С.В. Савченко, П.В. Плотніков, І. Кон, І.Д. Звєрєва, А. Мудрик, В. Москаленко, В.В. Радул та ін., соціально-педагогічні закономірності формування особистості розглядали А.Й. Капська, С.Я. Харченко, Л.І.Міщик та ін., теоретичні концепції соціально-педагогічної роботи з дітьми та молоддю розробили І.Д. Бех, О.В. Безпалько, А.О. Рижанова, Л.А. Штефан та ін., аспекти впливу соціального середовища на формування особистості сучасної молоді відображають праці Н.П. Бондаренка, М.П. Іщенка, Л.Г. Коваль, В.А. Сапогова та ін. Актуальним залишається питання соціалізації молоді, позбавленої батьківського піклування, в умовах соціального гуртожитку.

1. Загальне поняття «соціальний гуртожиток»

До того часу, поки дитина знаходиться в інтернаті, про неї турбується держава, але як тільки вихованець дитячого будинку стає повнолітнім, перед ним постає питання: «Куди йти та що робити далі?» У більшості з них немає ні сім’ї, ні власного житла. Тому матеріальні та юридичні проблеми, а також проблеми отримання спеціальної або вищої освіти, працевлаштування, пошуків житла, створення власної сім’ї детермінують появу необхідності створення спеціального житла для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Саме соціальний гуртожиток і виступає тією необхідною ланкою, яка допомагає молодій людині, позбавленої батьківського піклування, адаптуватися до умов дорослого життя.

Соціальний гуртожиток – заклад для тимчасового проживання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 15 до 18 років, а також осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком від 18 до 23 років.

Головна мета діяльності соціальних гуртожитків – створення умов для соціальної адаптації осіб, які в ньому проживають, та їх підготовки до самостійного життя.

Молодь, позбавлена батьківського піклування, має право на проживання в соціальному гуртожитку терміном від 6 місяців до 3 років, протягом якого фахівці цього закладу мають забезпечити випускників шкіл-інтернатів необхідним адаптаційним потенціалом для самостійного життя та необхідними вміннями та навичками подальшого влаштування в соціумі.

2. Основні напрями роботи спеціалістів соціального гуртожитку

Відповідно до основної мети соціально-педагогічної роботи фахівців соціального гуртожитку визначено основні завдання, що постають перед спеціалістами цього закладу:

1. Соціалізація дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, у віці від 15 до 23 років шляхом формування активної життєвої позиції, засвоєння норм та цінностей суспільства за допомогою організації індивідуальних та колективних корекційних заходів.

2. Формування навичок самостійного життя за межами соціального гуртожитку за допомогою розроблених соціально-педагогічних технологій сприяння успішній соціалізації молоді, позбавленої батьківського піклування.

3. Формування навичок безпечної сексуальної поведінки, підготовка до створення власної сім’ї, висвітлення питань щодо народження та виховання дітей.

4. Захист прав та інтересів молоді.

5. Підвищення інформованості з психологічних, соціально-педагогічних, соціально-економічних, соціально-медичних та юридичних питань.

6. Розвиток комунікативних навичок безконфліктного спілкування, організація змістовного дозвілля.

3. Принципи роботи фахівців соціального гуртожитку

Робота соціального педагога, юриста, психолога, медичного та інших працівників соціального гуртожитку базується передусім на принципах толерантності, конфіденційності, захисту прав клієнтів, поваги до особистості з урахуванням індивідуального підходу та системності. Перелік основних принципів роботи фахівців відображає Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України, який є своєрідним регулятором соціально-педагогічної діяльності спеціалістів соціального гуртожитку в процесі соціалізації молоді, позбавленої батьківського піклування. Це принципи:

1. Конфіденційності. Передбачає нерозголошення отриманої інформації від клієнтів, за винятком тих випадків, коли це здійснюється з їхньої згоди чи в установленому законом порядку (якщо інформація містить повідомлення про загрозу для життя та здоров’я інших людей, особливо дітей, то спеціаліст соціальної сфери може інформувати представників окремих державних органів).

2. Гуманізму (принцип поваги до гідності кожної людини) – визнає kюдину найвищою цінністю та має на меті здійснення соціально-педагогічної діяль-ності на засадах альтруїзму, емпатії, людяності, прийняття особистості клієнта з усім його позитивом та негативом.

3. Пріоритетності інтересів клієнтів. Спеціалісти із соціальної роботи спрямовують усі свої зусилля, знання та навички на допомогу окремим громадянам, сім’ям, групам, спільнотам та громадам для їх удосконалення, а також з метою розв’язання конфліктів та подолання їх наслідків.

4. Толерантності, який передбачає коректність, терплячість соціального працівника щодо вподобань клієнта, його поведінки, ціннісних орієнтацій, особливостей спілкування, статі, національного походження, способу життя тощо.

5. Доступності послуг, що відображає можливість отримання клієнтом необхідної допомоги, незалежно від статі, віку, фізичних або розумових обмежень, соціальної чи расової приналежності, віросповідання, мови, політичних поглядів, сексуальної орієнтації та ін.

6. Довіри та взаємодії у вирішенні проблем клієнтів. Принцип, що розглядає суверенність та автономність особи-клієнта, яка має право приймати чи не приймати допомогу спеціаліста соціальної сфери обирати певний вид допомоги чи один з варіантів плану вирішення проблеми.

7. Дотримання норм професійної етики, що передбачає здійснення соціально-педагогічної діяльності згідно із загальними цінностями та етичними нормами поведінки.

соціальний гуртожиток молодь

4. Прийоми успішної соціалізації молоді, позбавленої батьківського піклування, в умовах соціального гуртожитку

У самостійному житті вихованці соціального гуртожитку мають навчитися вступати в безконфліктні стосунки з соціумом, що вимагатиме від них організованості, уміння здійснювати власний вибір, працювати на засадах співпраці, толерантності та гуманності. Для того, щоб допомогти молодій особі, яка позбавлена батьківського піклування, подолати складність процесу соціалізації, необхідно спиратися на доцільні технології роботи фахівців соціального гуртожитку, що будуть спрямовані на виховання в молодій людині прагнення до самоствердження власних можливостей у сфері спілкування з оточуючими людьми, нові соціальні очікування, готовність до засвоєння нових видів діяльності, бажання завжди бути потрібним та корисним іншим людям, потребу в отриманні певної посади в суспільстві та ін. Обов’язково треба урізноманітнити умови та форму соціального життя молодої людини, позбавленої батьківського піклування, а саме: створити середовище розвитку, що максимально сприятиме розширенню та поглибленню процесу соціалізації в трьох основних галузях: діяльності, спілкуванні, самопізнанні.

У діяльності здійснювати розширення видів праці, з якими пов’язана молода людина, визначати її орієнтацію в системі кожного виду діяльності, розуміння суті та особливостей коопераційної діяльності.

У спілкуванні виступати засобом самореалізації особистості, залучати до культури суспільства, поєднувати індивіда із соціумом, впливати на прояв і формування здібностей.

У сфері самосвідомості здійснювати формування образу власного «Я», усвідомлення своєї соціальної приналежності, власних соціальних ролей, систем соціальної орієнтації.

Корисним фактором соціалізації молоді, позбавленої батьківського піклування, в умовах соціального гуртожитку є створення виховуючого соціального середовища, яке виступає необхідною та обов’язковою умовою соціалізації особистості.

Соціальне середовище – сукупність соціальних умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інститути, соціальні групи), які впливають на її свідомість та поведінку. Виходячи з такого розуміння природи особистості, «її поведінка й діяльність, формування всіх її психологічних функцій нерозривно пов’язані з навколишнім середовищем і зумовлюються ним». Конкретне соціальне середовище в соціально-психологічному плані – це сукупність стосунків особистості з певною групою. Соціальне середовище існує завдяки численним взаєминам його членів та соціальних інститутів. Чим більша та різноманітніша палітра складових соціального середовища, тим інтенсивніший його розвиток та різноманітніші умови життєдіяльності особистості. Саме тому взаємозв’язок суспільних організацій та вихованців соціального гуртожитку посідає важливе місце в процесі соціалізації молоді, позбавленої батьківського піклування.

Як варіант взаємозв’язку із соціумом М.С. Астоянц пропонує залучення вихованців соціального гуртожитку до добровільної соціально корисної волонтерської діяльності. Ця діяльність спрямована на цілі, що виходять за межі групових, вона орієнтована одночасно й на процес, і на результат та сприяє формуванню навичок позитивного спілкування й громадської позиції молодої людини. Якщо на початковому етапі такої діяльності мотиви її учасників більш індивідуалізовані або спрямовані на групу, то пізніше, у процесі діяльності, вони стають більш широко соціальними, спрямованими на інших, іноді навіть незнайомих людей. Особистість формується в діяльності, і саме волонтерська діяльність визначає світогляд молодої людини, її ставлення до себе та інших, до праці. У спільній суспільно корисній діяльності відбувається становлення соціально відповідальної поведінки. Отже, М.С. Астоянц пропонує залучати самих вихованців соціального гуртожитку до діяльності доброчинних організацій. Новизна підходу полягає в тому, що молода людина перестає сприймати саму себе як бездіяльнісну та нікому не потрібну особу. Тепер вона може надавати допомогу іншому, а отже, змінюється її соціальна роль із пасивної в соціально активну. Молода людина, позбавлена батьківського піклування, як правило, виявляє велике бажання до спільної діяльності, що пов’язане із деприваційною потребою в спілкуванні. Надання таким особам можливості самореалізації в соціально корисній діяльності дозволить спрямувати їх на активність у позитивне русло.

Важливою умовою успішного процесу соціалізації виступає поступове включення вихованців соціального гуртожитку в діяльність уже функціонуючих суспільних організацій. Взаємодія волонтерів із благополучних сімей та молоді, позбавленої батьківського піклування, дає можливість не тільки організувати можливість продуктивного спілкування, але й слугує гарантом «міцності» соціальних організацій.

Крім здійснення добровільних проектів, важливим моментом успішної соціалізації молоді, позбавленої батьківського піклування, виступає проведення самими вихованцями соціального гуртожитку занять у малих групах, із своїми однолітками: проведення тренінгів спілкування, бесід, дискусій, у процесі яких молоді люди більше пізнають один одного, набувають навичок безконфліктного спілкування, формують позитивну «Я-концепцію».

Висновок

Отже, процес соціалізації молоді, позбавленої батьківського піклування, в умовах соціального гуртожитку пов’язаний безпосередньо з рівнем компетентності фахівців соціального гуртожитку та визначається спроможністю спеціалістів щодо організації взаємодії молодих вихованців та соціальних інститутів. Саме тому робота з молоддю, позбавленої батьківського піклування, в умовах соціального гуртожитку вимагає високого рівня відповідальності, ініціативності та гуманного спрямування соціально-педагогічної діяльності фахівців цієї установи.

Використана література:

1. Етичний кодекс спеціалістів із соціальної роботи України // Соціальна політика і соціальна робота. – 2003. – №1.

2. Лукашевич Л.П. Соціалізація. Виховні механізми і технології : навч.- метод. посіб. / Л.П. Лукашевич. – К. : ІЗМН, 1998. – 112с.

3. Потапюк Л.М. Формування світогляду учнів підліткового та юнацького віку у навчально-виховному процесі сучасної школи : дис. … канд. пед. наук. – Луцьк, 2002.

4. Соціальна педагогіка : мала енциклопедія / за заг. ред. проф. І.Д. Звєрєвої. – К. : Центр учбової л-ри, 2008. – 336с.

5. Типове положення про соціальний гуртожиток // Нормативно-правові акти та документи, розроблені на виконання Указу Президента від 11 липня 2005 р. №1068 «Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей». – К.,2005. – с.10-12.

6. rspu.edu.ru/university/publish/pednauka/2006_1/03astoyans.htm

Размещено на