Теорії масового суспільства

Теорії масового суспільства

Теорії масового суспільства

Содержание

Загальна характеристика масового суспільства

Масове суспільство як новий соціальний стан

Соціальний характер людини в масовому суспільстві

Національна держава як форма існування масового суспільства

Теорії масового суспільства в 40-е - 60-е роки

Теорія соціального характеру в масовому суспільстві Дэвида Рисмена

Література

Загальна характеристика масового суспільства

"Масове суспільство" - поняття надзвичайно розповсюджене не тільки в науковій соціологічній літературі, але й у політичних, публічних, інформаційних сферах. Існують чіткі й цілком певні теоретичні утворення соціологічного мислення, які кваліфікуються як теорії масового суспільства. Реконструкція й експлікація таких теорій, покликана створити в остаточному підсумку цілісну соціологічну картину масового суспільства.

Соціологічні теорії масового суспільства формуються в XX ст. і їхньою основою є та реальна соціально-історична практика, який не існувало в попередні сторіччя. Масове суспільство як реальна соціальна, економічна й культурна практика формується на основі масового виробництва, масового споживання, масової культури. Всі ці явища виникають тільки в XX в. і тому вести пошук теорій масового суспільства серед більше ранніх теоретичних утворень, що ставляться до XIX в., і тим більше до XVIII в., не має змісту. Ні Ж. де Местр, ні навіть Г. Лебон, Г. Тард або А. де Токвиль, що фактично здійснювали консервативну критику певних рис суспільств XIX в., не можуть розглядатися в руслі теорій масового суспільства. Консервативна реакція, представлена в їхній творчості, - це реакція на широкий процес демократизації й вихід на історичну сцену демократичних мас, на формування промислового пролетаріату, на догляд у минуле станової системи соціальної стратифікації, оформлення нової системи класової стратифікації суспільства й демократичної політичної системи. Однак, демократичне суспільство й масове суспільство не тотожні, хоча й пересічні поняття.

Масове суспільство виникає в першій третині XX століття, насамперед як результат практичного втілення фордистського соціального й економічного проекту. Суспільство масового виробництва й масового споживання необхідно повинне мати зовсім певні характеристики. Спробуємо вказати основні.

Масове суспільство - це стандартизоване суспільство, або суспільство, у якому панує стандарт. Конвеєрна технологія масового виробництва необхідно припускає стандарт процесу виробництва, стандарт окремих операцій, стандарт продуктів. Стандарт виробництва вимагає стандартизованої робочої сили - по кваліфікації, культурному рівню, фізичній підготовленості й навіть по психічному габітусі. Стандарт стає рисою керування й контролю, типів організацій і стратегій. Стандарт проникає в сферу способу життя - стандартизується час дозвілля, тип відпочинку, тип споживання, самі споживані продукти. Свідоцтвом цього процесу стає виникнення масової моди, масового спорту, масових типів розваги й відпочинку й т.п.

Слід зазначити, що соціальне життя завжди було організовано відповідно до зразків і нормами, яким підкорялося поводження людей і які уніфікували це поводження. Стандарт, однак, відмінний від зразка - культурного, соціального й т.д. Зразок у своїй основі містить культурну або соціальну норму, походження якої варто шукати в релігійній свідомості, у цінностях високої культури, у нормативних системах, що обслуговують фундаментальні соціальні інститути.

Стандарт - технологічний. Його основа - технологічна норма. Його існування обумовлене функціональністю й тими технологічними коштами й методами, який він реалізується (саме це й було метою тейлоризму й фордизму).

Крім того, зразок ієрархічний. Існують різні соціальні норми й зразки для різних соціальних груп, вони ієрархічні так само, як ієрархічні ці групи - по культурним, соціальним, політичним ознаках.

Стандарт - демократичний. Він єдиний для всіх і не допускає скільки-небудь серйозний соціальної диференціації. Мода, відпочинок, розваги, споживання в широкому змісті слова й спосіб життя - все це, незважаючи на розходження в економічних можливостях, становить загальну соціально культурне середовище. Усі носять однаковий за стилем одяг (хоча він різниться за ціною); усі використовують автомобільний транспорт (хоча й різний по своїй якості); усі літають літаками - причому в однотипних, хоча й різному класі. Стандарт уніфікує всі й скасовує всі розходження за винятком одного - економічного розходження за рівнем доходу.

Демократизм стандарту проявляється також і в тім, що поширення культурних, споживчих, стильових стандартів, моди здійснюється не зверху долілиць, від соціальних верхів до соціальних низів, а навпаки, знизу - нагору. Соціальні верхи починають розділяти стандарти мас - у цьому специфіка масового суспільства. Воно існує як суспільство, у якому ієрархічний соціальний розподіл не підсилюється символічною ієрархією в споживанні, дозвіллі, стилі життя, а навпаки - усереднюються.

Механізмом загальної стандартизації в сфері споживання, у сфері моди, дозвілля й т.д. виступає реклама - механізм соціального контролю й формування уніфікованого, стандартизованого суспільства. Цей механізм виник разом зі становленням масового виробництва й масового споживання, але його розквіт пов'язаний з виникненням сучасних засобів масової інформації й комунікації.

Результатом цього процесу загальної стандартизації життя, укоріненого в системі масового виробництва й споживання, є оформлення нового типу культури - масової культури. Масова культура відмінна як від високої культури еліт, так і від народної культури. Вона не є формою деградації високої культури, так само як і соціальні маси не тотожні юрбі або соціальним низам.

Масова культура - це культура, що існує в масовому суспільстві. Вона має свої специфічні якості. По-перше, вона жорстко вв'язана з технічними коштами свого продукування й поширення - засобами масової інформації й комунікації. Загальнодоступність газет, радіо, театрів, бібліотек, а потім і телебачення, робить загальнодоступної й розповсюджувану по них інформацію, утримування й зразки культури, створює масову аудиторію у вигляді всього суспільства. Загальнодоступність і масовість аудиторії й дозволяє говорити про цю культуру як про масову.

По-друге, масова культура - це культура стандартизована. Стандарт масової культури також є слідством її технологічної тридцятилітнього. Колір, образ, звук, думка - все повинне придбати форму й розмір, диктуємо технічними стандартами й ЗМІ - газетами, радіо, телебаченням і т.д. Стандарт масової культури й стандарт культурних продуктів, які транслюються в масову аудиторію - це сама істотна характеристика цієї культури, що породжує дуже значимі процеси в суспільстві.

Стандарт, стандартизована масова культура створює тотальний соціальний еталон у національно-державному масштабі. У рамках масової культури формуються основні ціннісні орієнтації, колективні почуття, стандарти поводження, стилі, мода. Вони транслюються за допомогою ЗМІ на все суспільство в цілому, без обліку соціальних розходжень, географічного місця проживання, сімейної й релігійної приналежності й навіть безвідносно до віку. Абсолютно всі виявляються в сфері впливу ЗМІ й утримувань масової культури. Виникає зовсім новий стан тотальної культурної спільності, що згодом тільки підсилюється. Культурна гомогенізація суспільства (еліти розділяють цінності й стандарти мас, маси виявляються причетними високій культурі) - це вже зовсім новий соціальний стан.

Масова культура поєднує будь-яку класову й групову свідомість, будь-яку специфіковану культуру й займає домінуюче положення в суспільстві. Масова культура оформляє масове суспільство як суспільство, у якому, безумовно, є в наявності соціальна диференціація, але ця диференціація не підкріплюється диференціацією символічної. Культура стає капіталом, нею можна володіти, обмінювати, нею можна маніпулювати як грошима, вона стає розмінною монетою в соціальній взаємодії. Вона стає коштами - такими ж коштами взаємодії, як і гроші.

Масова культура, жорстко пов'язана зі ЗМІ, дозвіллям, модою й рекламою, настільки ж жорстко виявляється пов'язаної із принципами економічної рентабельності й у чинність цього стає тією самою культурною індустрією, про яку будуть настільки критично писати М. Хоркхаймер і Т. Адорно. Її комерційна успішність робить масову культуру бізнесом, але бізнесом залежним від інших сфер економіки й підприємництва. Вона перетворюється в залежну сферу, що здійснює маніпуляцію суспільною свідомістю, що впроваджує "замовлені" їй цінності, стандарти, стилі.

У результаті цих процесів масова культура здобуває чітку соціальну функціональність. Саме вона, а не якась інша "висока культура" стає інститутом, що здійснює контроль за нормативною сферою, формує процес соціалізації підростаючих поколінь і процес адаптації до постійно, що змінюються стандартам, стилям і т.д. усього іншого населення. Її функцією стає підтримка соціальної стабільності і єдності суспільства.

Крім зазначених рис і функцій масова культура володіє ще одною надзвичайно важливою якістю - вона становить основу сучасного суспільного дискурсу. Саме в рамках сучасних ЗМІ відбувається обговорення соціальних, політичних, етичних і інших всіляких проблем. На це звернув особливу увагу вже Ю. Хабермас, указавши, що майбутнє сучасної культури й суспільства пов'язане із широкою дискусією "критичної" громадськості, що повинна розгорнутися з питань "дорадчої демократії". На його думку, саме в рамках такої дискусії повинні визначатися основні суспільні цілі, організації й інститути, покликані ці мети реалізовувати. Подібна "дорадча демократія" є формою "самоконтрольованого процесу навчання" населення, його участі в керуванні суспільством, творенні нових політичних форм. Можливо все це тільки на базі сучасних ЗМІ й цінностей масової культури.

Масова культура, що є невід'ємною частиною масового суспільства, настільки ж значима, як і масове виробництво й масове споживання. Ці три компоненти й утворять три базисні характеристики масового суспільства. Отже, масове суспільство - це суспільство масового виробництва, масового споживання й масової культури.

Теорії масового суспільства, які створювалися в сфері соціологічної думки XX в., представляють собою безліч різних процесів, здійснених з різних теоретичних, методологічних і ідеологічних позицій. При цьому вони дуже рідко мають цілісний характер і створюють закінчену й вичерпну картину суспільства. Всі теорії масового суспільства можна розділити на дві більші групи: соціально критичні теорії масового суспільства, що виникли переважно в рамках європейської соціологічної думки; нейтральні теорії масового суспільства, сформульовані переважно в американській соціології.

Експлікації основних положень цих теорій і виявленню їхньої специфіки й оригінальності й буде присвячений подальший виклад.

Теорія масового суспільства Х. Ортеги-І-Гассета

Хосе Ортега-І-Гассет, відомий іспанський філософ, що приділяв чималу увагу проблемам соціології, у роботі "Повстання мас" сформулював широку популярність, що одержала, теорію масового суспільства.

Вигляд і склад будь-якої нової історичної епохи, будь-якого нового суспільства - це, як указує Ортега, завжди слідство зрушення: або внутрішнього - духовного, або зовнішнього - структурного. У рамках цього підходу він виявляє й структурні, і духовні причини становлення масового суспільства. Якщо спробувати "посилити" концепцію масового суспільства Ортеги-І-Гассета, то можна сказати, що вона складається із трьох блоків: загального діагнозу епохи, концепції соціального характеру й концепції кризи держави. Саме ці моменти ортегіанської теорії зберігають, на наш погляд, найбільшу актуальність.

 

Масове суспільство як новий соціальний стан

Теорія масового суспільства в Х. Ортеги-І-Гассета має рівною мірою систематичний і критичний характер. Він створює цілісну теорію масового суспільства, зберігаючи при цьому не тільки теоретичну, але й етичну дистанцію стосовно тієї реальності, що він описує. Звернемося спочатку до того, що можна назвати описовою частиною концепції Ортеги-І-Гассета.

Масовість проявляється в суспільстві всіляким образом. Епоха мас - це епоха гигантоманії - в архітектурі, у багатотисячних суспільних і політичних заходах, у пануванні смаку до всього великомасштабного. Великомасштабними стали умови життя, вони придбали планетарні розміри. Життя рядової людини вміщає події, що відбуваються на всій планеті, "простий смертний звично обживає увесь світ", весь простір. Але мир виріс і в часі. Археологія, наводить приклад Ортега, дивовижно розширила історичний простір. Імперії й цілі цивілізації, про які ми вчора ще не підозрювали, входять у свідомість, як нові континенти. Екрани й журнали доносять цю незапам'ятну стародавність до очей обивателя. До сказаного варто додати культ швидкості, що нині сповідають всі, культ руху, культ автомобіля й літака.

Але ще більш істотним, чим збільшення миру, є те, що "у світі всього стало більше". Усього, що можна придумати, побажати, створити, зруйнувати, знайти, ужити або відкинути. Можливості вибору, саме прояву, споживання розширилися багаторазово. Фільми й фотографії розважають рядової людини самими недоступними ландшафтами, газети й репродуктори приносять йому новини про рекорди й досягнення, технічних новинках. Все це створює відчуття казкової всемогутності. "Я говорю, - підкреслює Ортега, - не про якість життя, а про її напір, про її кількісний або потенційний ріст. Я сподіваюся, у такий спосіб точніше обрисувати світовідчування сучасної людини, його життєвий тонус, обумовлений свідомістю небувалих можливостей.

Масове суспільство - це багатолюдне суспільство в самому буквальному значенні слова. Це суспільство зростаючого стовпотворіння, загальної переповненості. "Міста переповнені. Удома переповнені. Готелі переповнені. Кафе вже не вміщають відвідувачів. Вулиці - перехожих. Приймальні медичних світил - хворих. Театри, якими б рутинними не були спектаклі, ломляться від публіки. Пляжі не вміщають купальників. Стає вічною проблемою - знайти місце".

Така зовнішня багатолюдність, масовість є найпершим і зовнішнім проявом масового суспільства, що оформилося в XX в. Суть же явища складається в повному захопленні масами суспільної влади. Це захоплення свідчить, на думку Ортеги, про серйозну кризу європейських народів і культур, що він іменує "повстанням мас".

Це "повстання" проявляється, по-перше, у тім, що сьогодні маси досягли такого рівня життя й добробуту, що колись призначався лише для деяких. Це колосальним образом розширило їхні матеріальні можливості. Вони досить успішно опановують і користуються технікою, що колись вимагала фахівців. При цьому особливо важливо те, що вони рівною мірою успішно користуються технікою не тільки матеріальної, але також юридичної й соціальної. По-друге, маси вийшли з покори, не підкоряються ніяким меншостям, не випливають за ним, не зважають на нього, а витісняють його і його заміщають.

Визначення масового суспільства, дане Ортегой виглядає в такий спосіб: юрба, що виникла на авансцені суспільства, раптово стала зримої. "Колись вона, виникаючи, залишалася непомітної, тіснилася десь у глибині сцени; тепер вона вийшла до рампи - і сьогодні вона головний персонаж. Солістів більше немає - один хор". Ключовим моментом для розуміння того, що таке масове суспільство, є саме ця фраза: солістів більше немає - один хор. Маса скасовує меншості. Суть справи, як підкреслює Ортега, в зрівнюванні. Ми живемо в епоху зрівнювання: зрівнюються багатства, культура, слабка й сильна стать, зрівнюються континенти.

Суспільство, як указує Ортега, завжди було динамічною єдністю меншостей і маси. Меншості - це сукупність осіб, виділених особливими якостями. Маса - не виділених нічим, це "середня людина", "загальний тип", обумовлений збігом думок, цілей, способом життя, що і відчуває себе таким же, як всі, і задоволений цією своєю нерозрізненістю. Типологічний розподіл на меншості й на маси не збігається ні з розподілом на соціальні класи, ні з їхньою ієрархією. "Поняття "маса"... не має на увазі робітників і взагалі позначає не соціальну приналежність, а той людський склад або спосіб життя, що сьогодні переважає й панує у всіх верствах суспільства, від верху до низу, і тому персоніфікує собою наш час". Це розподіл, скоріше, етичне - розподіл на ті, хто жадає від себе багато чого й сам на себе звалює тяготи й зобов'язання, і на ті, хто не вимагає нічого й для кого жити - це плисти за течією, залишаючись таким, як він є, не силкуючись перевершити себе. Ортега порівнює цей розподіл із двома галузями ортодоксального буддизму: Махаяною (більшим шляхом) і Хинаяною (малим шляхом). "Особливість нашого часу в тім і складається, що пересічні, не обманюючись щодо власної не оригінальності, безбоязно затверджують своє право на неї й нав'язують її всім і всюди". Пріоритет людини без прикмет і відмінностей перетворився із загальної ідеї або правового ідеалу в загальну психологічну установку.

Ортега називає наступні обставини становлення масового суспільства. По-перше, це причини демографічного характеру. За багатовіковий період своєї історії населення Європи не перевищувало ста вісімдесятьох мільйонів чоловік, але з 1800 по 1914 р. воно виросло до чотирьохсот шістдесятьох мільйонів. Людей об'єктивно стало значно більше. По-друге, економічні можливості, матеріальна забезпеченість як середніх, так і нижчих верств серйозно зросли. По-третє, Ортега вказує на соціальний порядок і відчуття гарантованості соціального існування (що звучить трохи дивно, якщо згадати кількість революцій у Європі в XIX в., у тому числі в Іспанії). Структурну й ідеологічну основу, причини всіх цих явищ становлять ліберальна демократія, експериментальна наука й промисловість. Два останніх фактори Ортега поєднує в одне поняття - "техніка".

Соціальний характер людини в масовому суспільстві

Психологічний портрет сьогоднішньої масової людини становлять дві риси - безперешкодний ріст життєвих запитів і, отже, невтримна експансія власної натури, з одного боку, і вроджена невдячність до всього, що полегшує йому життя. Обидві риси становлять, на думку Ортеги, риси розпещеної дитини. Інфантилізм - це основна якість соціального характеру й всієї культури масового суспільства.

Інфантилізм і безвідповідальність як відмітні характеристики людини й культури масового суспільства виділяються багатьма теоретиками масового суспільства, але Ортега щодо цього був одним з перших, і саме на демонстрації цих характеристик будується його критика масового суспільства. Інфантилізм і безвідповідальність, глибинне нерозуміння основ цивілізації, у рамках якої існує масова людина, його посередність і невтримна спрага споживання - от основні інвективи на адресу масового суспільства й масової людини.

Середня людина, що втілює тип соціального характеру в масовому суспільстві, не бачить у цивілізації ні глибокого задуму, ні митецького втілення, для збереження якого потрібні величезні зусилля. Він не розуміє основ, наукових і технічних, на яких будується цивілізація. Він здатний тільки на те, щоб домагатися благ від цієї цивілізації. Влада в суспільстві, пише Ортега, захопив новий тип людини, байдужий до основ цивілізації. І відбувається це в ті дні, коли техніка досягла розквіту, а люди навперебій поспішають скористатися тим, що створило наукове знання. Але це нічого не виходить, адже й варвар "здатний ковтати аспірин" або "водити автомобіль". "Ті люди, - підбиває підсумок Ортега, - що готово заволодіти Європою,... - це варвари, які заюшили з люка на підмостки складної цивілізації, їх що породила. Це - "вертикальне здичавіння" у плоті".

Новий мир, що оточує людини, не примушує його до самоприборкання, не ставить перед ним заборон - він роз'ятрює його апетити, які, у свою чергу, ростуть нескінченно. Це дуже небезпечний шлях розвитку. Тип соціального характеру, тип людини, умови його життя і його світовідчування, змальовані Ортегой, знаменують собою не торжество нової цивілізації, а лише інфантильне заперечення старої. У цьому процесі заперечення старої цивілізації й варто шукати структурні причини кризи.

Національна держава як форма існування масового суспільства

На думку Ортеги, що спостерігається занепад духу масової людини, як це ні дивно, відбувається не від недоліку чинностей і здатностей, а саме навпаки - від відчуття надлишкової чинності, що натикається на фатальну, обмежуючу цю чинність стіну. Фатальні стіни - це політичні границі сучасних держав. Справжні труднощі кореняться не в тієї або інший, раптово виниклій економічній або соціальній проблемі, а в тім, що форма громадського життя стали тісної для ув'язнених у ній економічних можливостей. Суть справи в невідповідності між розмахом сьогоднішніх можливостей і розмірами політичного устрою, усередині якого вони змушені існувати, національними границями, які дотепер розмежовують Європу. Національна приналежність сприймається як тягар. Усе разом стало більшим, а віджилі структури минулого залишилися карликовими й заважають росту. Уперше впершись у національні границі, європеєць відчуває, наскільки його економічні, політичні, інтелектуальні запити, його життєвий розмах, непорівнянні із цими границями.

Ортега пропонує нову концепцію держави, відмінну від розхожих у той час. Він пише: "Держава починається з того, що примушує співіснувати групи, природно роз'єднані. І примус це не голос насильства, але спонукальний заклик, спільна справа, запропонована роз'єднаним. Держава, насамперед, - план робіт і програма співробітництва. Вона збирає людей для спільної справи. Держава - не спільність мови або крові, території або укладу життя. У неї немає нічого матеріального, інертного, попереднього й граничного. Це чистий динамізм - воля до спільної справи - і тому в державної ідеї немає ніяких природних обмежень". Держава демократична по самій своїй природі, більше глибокої й значної, чим зовнішні форми правління. Держава покликана перебороти розходження мови, крові або території. Держава взагалі вкрай рідко збігалася зі споконвічною спільністю крові й мови, на відміну від того, що, наприклад, затверджують нацистські або фашистські режими, що персоніфікують для Ортеги масове суспільство й масову людину.

Необхідно відкинути ідеології радикально-націоналістичної користі й наважитися бачити розгадку національної держави в тім, що їй властиво як національній державі, у самій політиці, а не в сторонніх початках біологічної або географічної властивості. Держава, якою би вона не була - первісна, середньовічна або сучасна, - це завжди запрошення певною групою людей інших людських співтовариств до спільного здійснення якогось задуму. Задум завжди укладається в організації нового типу громадського життя. Держава й програма життя, програма людської діяльності й поводження, - поняття нероздільні.

На думку Ортеги, наступає пора, коли "Європа" може стати національною ідеєю. У будівництві Європи як великої національної держави бачить він єдине, що може протистояти націоналізму, комунізму, нацизму, фашизму - явищам, у які "відливається" масове суспільство.

Теорія масового суспільства в Х. Ортеги-І-Гассета очевидним образом з'являється як розгорнутий діагноз зовсім певного етапу в розвитку європейської цивілізації. Цей етап є результатом соціальних трансформацій, що здійснювалися в Європі в XIX в. - становлення ліберальної демократії, а також того розвитку науки й техніки, що визначило вигляд суспільств XX в.

Ортегианська теорія масового суспільства, загальний діагноз епохи, концепція соціального характеру масової людини й концепції кризи національної держави як форми організації соціального й економічного життя будується в першу чергу на основі спостереження за різного роду європейськими екстремістськими політичними ідеологіями, рухами й режимами - фашизмом, комунізмом, різними варіантами націоналізму. Саме ці ідеології й рухи, що увібрали в себе масові люди, адекватні їх свідомості, стали, на думку Ортеги, самим очевидним проявом кризи національної держави й західної цивілізації в цілому.

Створена Ортегой-І-Гассетом концепція масового суспільства, що настільки чітко поставила у взаємний зв'язок ці явища, так чи інакше лягла в підставу всіх наступних соціологічних досліджень тоталітарних режимів. Всі теорії тоталітарного суспільства - Х. Арендт, К. Мангейма й інших - створювалися багато в чому на основі теоретичної схеми масового суспільства, як вона представлена в Х. Ортеги-І-Гассета.

Теорії масового суспільства в 40-е - 60-е роки

В 40-е й 50-е роки проблеми масового суспільства обговорюються в соціологічній літературі самим інтенсивним образом. При цьому центральною проблемою, що залучає загальну увагу, стає проблема соціального характеру, а також пов'язані з нею проблеми споживання, реклами, шоу-бізнесу.

Серед подібного роду досліджень, що зробили значний вплив на подальшу розробку теорій масового суспільства, варто особливо виділити роботу Д. Рисмена "Самотня юрба" (1950 р). Книга має підзаголовок "Аналіз мінливого американського характеру", що і вказує на головну дослідницьку проблему.

 

Теорія соціального характеру в масовому суспільстві Дэвида Рисмена

Д. Рисмен указує, що на формування його теорії великий вплив зробили роботи Еріха Фромма "Мати або бути", "Розумне суспільство" і інші. Доцільно тому коротко охарактеризувати погляду Е. Фромма.

Дійсно, Еріх Фромм одним з перших поставив у центр свого соціологічного аналізу концепцію соціального характеру, що опирається на його загальну теорію суспільства епохи модерну. У руслі загальних ідей Франкфуртської школи Фромм затверджував, що вся сучасна культура, політика, економіка, соціальне життя в цілому визначається ідеологією (яку він іменував "ілюзією"), що сформувалася в епоху Освіти й у рамках цього ідейного руху. Центральними моментами цієї "ілюзії" є подання про безмежні можливості прогресу в справі досягнення панування над природою й над суспільством. Панування над природою за допомогою науки й утворення повинне було привести до матеріального достатку, а панування над суспільством за допомогою здійснення раціонального соціального проекту - на щастя й волю більшості людей.

Однак ця мета не була досягнута. Суспільство й культура, побудовані на зазначених принципах, не відповідають поставленим цілям процвітання й волі. Необмежене задоволення всіх бажань не сприяє благоденству. Воно не може бути задовільною відповіддю на проблему людського існування. Спрага володіння неминуче веде до нескінченної класової війни.

Мрії про те, щоб бути незалежними хазяїнами власних життів, прийшов кінець тоді, коли ми почали усвідомлювати, що стали гвинтиками бюрократичної машини, що нашими думками, почуттями й смаками маніпулює уряд, індустрія й перебувають під їхнім контролем засобу масової інформації, а розвиток економічної системи визначається в результаті питанням "Що є благо для системи?", а не питанням "Що є благо для людини?".

Крім того, Фромм підкреслював, що економічний прогрес торкнувся лише обмеженого числа багатих націй, а пропасти між багатими й бідними націями лише збільшується. Технічний прогрес створив небезпеку для навколишнього середовища, погрозу ядерної війни, здатної знищити цивілізацію. Відношення до природи стало ворожим.

Фактично епохою Просвіщення, на думку Фромма, була створена нова релігія Прогресу, ядро якої склали ідеали необмеженого зростання виробництва, абсолютної волі й щастя. На ділі ж ці ідеали вилилися в "обожнювання" буржуазного стилю життя, в "радикальний гедонізм" і "невтримний егоїзм". У результаті сформувалося суспільство з виробничим конвеєром і бюрократичною управлінською машиною, з одного боку, і "телебаченням, автомобілем і сексом" - з іншої. Капіталізм середини XX в., згідно Фромму, ґрунтується як на доведеному до автоматизму колективній праці, так і на максимальному споживанні вироблених товарів і пропонованих послуг. Принцип "мати", невтримне споживання остаточно витісняє принцип "бути". Формується зовсім певний тип соціального характеру - "ринковий характер", як його йменує Е. Фромм, специфічне явище XX в. Людина, що володіє "ринковим" ("відчуженим", "шизоїдним") характером, відчуває себе "міновою" вартістю. Ціль ринкового характеру - постійна адаптація, "я - такий, який я вам потрібний" - життєрадісний, здоровий, у міру агресивний, честолюбний, надійний - залежно від ситуації. У наявності "криза ідентичності" - відсутність постійного, стійкого "я", відсутність постійних прихильностей, атрофія емоційної сфери. Всі ці процеси мають на меті "належне, адекватне функціонування", максимальна відповідність суспільству і його вимогам.

Очевидно саме ці ідеї Фромма зробили найбільш серйозний вплив на теорію Д. Рисмена.

Під "соціальним характером" Рисмен розуміє "постійну, соціально й історично обумовлену організацію прагнень індивіда і його можливостей реалізувати ці прагнення". Це поняття відрізняється від поняття "особистість", що включає також біологічні, психічні, емоційні характеристики індивіда, його талант і здатності. "Соціальний характер" - більше вузьке поняття й фіксує ті компоненти особистості, які творяться в процесі соціалізації, є контекстуальним і когерентними існуючим соціальним формам і інститутам. У чинність цього соціальний характер являє собою організовану сукупність компонентів, які відрізняють цілі групи, класи, націй, культури й навіть історичні періоди.

Рисмен виділяє три історичних типи характеру. Перший тип - традиційний характер, або характер, орієнтований на підтримку традиції. Другий тип - внутрішньо орієнтований характер, або характер, власник якого діє на основі внутрішньої мотивації, що зложилася на ранній стадії соціалізації під контролем старших поколінь і направляється на строго певні соціальні цілі. Власник подібного характеру демонструє найвищий рівень автономії й індивідуалізму. Даний соціальний характер складався під впливом історичних і культурних процесів Відродження, Реформації, науковій революції, ранніх капіталістичних революцій, географічної експансії європейців і когерентний соціальним інститутам ліберального капіталізму. Самовладання, дисципліна, чинність волі й ініціатива - от основні риси подібного соціального характеру. Зовсім очевидно, що подібний соціальний характер - це не що інше, як концептуалізація Рисменом протестантського типу характеру, що зробив визначальний вплив на становлення американського суспільства.

Люди, що володіють подібним характером, орієнтовані на стабільний соціальний порядок, на "довгострокове інвестування" у чинність того, що період або фаза соціальної стабільності, швидкість соціальних змін виявляються розмірні середньої тривалості їхнього життя. Це надзвичайно важливе зауваження Рисмена вказує на відносини людини з епохою, згодом як на умови його існування й багато в чому дає ключ до розуміння соціального характеру.

Дозвілля й розваги відіграють незначну роль у житті цих людей, однак, їхнє споживче поводження здатне багато чого прояснити в їхньому соціальному характері. У рамках даного типу соціального характеру можна виділити два види споживача. Перший - це споживач-набувач, що жадібно накопичує речі, які ще не дуже швидко втрачають свою цінність, будучи витиснуті іншими. У своєму споживанні він орієнтується на ієрархію статусів і доходів, які визначають споживання. Другий вид - це споживач. Він різко розділяє сферу дозвілля й сферу праці, розглядаючи як сферу волі й можливого самопрояву й самореалізації лише сферу дозвілля.

Третій тип соціального характеру - це характер зовні орієнтований, або орієнтований іншими. Цей тип соціального характеру найбільше когерентний суспільствам, що складаються в XX в., які, по Рисмену, мають наступні структурні характеристики.

1) Це централізовані, бюрократично керовані суспільства, у яких у чинність зрослого матеріального добробуту оформилася надзвичайно широка сфера споживання й дозвілля й відповідного споживчого поводження. Сфери послуг, споживання й дозвілля займають у них настільки ж значиме місце, як і сфера виробництва.

2) Це суспільства масового середнього класу, зайнятого у галузях виробництва, у сервісному секторі, у сфері дозвілля, споживання, реклами. Це суспільства масового класу "білих комірців". Саме "білі комірці" сприймаються Рисменом як маси, як масовий середній клас.

3) Вертикальна соціальна мобільність у цих суспільствах знижується при одночасному посиленні й загостренні конкуренції в чинність росту освіченості населення й збільшення тривалості життя. При цьому соціальний статус залежить не стільки від знань і навичок, скільки від здатності й уміння індивідів маніпулювати іншими людьми й, у свою чергу, служити об'єктом маніпуляції.

4) У цьому зв'язку значно зростає роль ЗМІ, які витісняють стару культуру в її функції орієнтації у світі, у спілкуванні, у формуванні думки в області мистецтва й політики. Панування ЗМІ в сфері культури приводить до стандартизації смаків, моделей життя й поводження. Їхня головна мета - формувати характер, орієнтований на споживання, на сферу дозвілля. Споживання стає надбанням більшості, і саме споживання виявляється основним фактором формування соціального характеру. Більше того, хоча Рисмен виділяє чимало відмітних характеристик суспільств середини XX в., головної серед них є масове споживання. Масове суспільство - це, насамперед, суспільство споживання й дозвілля.

Зазначені характеристики масового суспільства й припускають зовні орієнтований, або орієнтований іншими соціальний характер. Цей характер відрізняється наступними рисами. Мети людини, що володіє таким характером, міняються залежно від людей, на яких вона орієнтується, постійної залишається лише залежність від інших, від схвалення навколишніх. Його орієнтації перебувають у постійній зміні, вони нескінченно різноманітні. Немає нічого постійного - ні традиції або культури, ні твердої й чітких внутрішніх орієнтації, сформованих у процесі ранньої соціалізації. Залишається тільки постійна тривога, непевність у собі, занепокоєння й нескінченна самітність - така ціна за знаходження рухливості й гнучкості характеру.

Література

1. Давидович В., Аболина Р.Я. Кто ты человечество? Теоретический портрет. - М., 1975

2. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. - М., 1995

3. Ісаєв В.Д. Людина в просторі цивілізації й культури. - К., 2003

4. Бубер М. Проблема людини / Бубер М. Два образи віри. - К., 1999

5. Парсонс Т. Про структуру соціальної дії. - К., 2000

6. Фромм Е. Душа людини. - К., 2002